Рішення

від 27.02.2019 по справі 319/1362/18

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/1362/18

Провадження №2/319/19/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 року смт Більмак

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Валігурського Г.Ю. при секретарі судового засідання Костенко А.В., за участю представника відповідача - ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 (позивач) звернувся до Куйбишевського районного суду Запорізької області із позовною заявою, вимоги за якою спрямовані до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (відповідач), якою, з урахуванням уточнень від 17.01.2019, просить визнати поновленим договір оренди земельної ділянки укладений 19 червня 2008 року №24 площею 13,2207 га, що розташована на території Новоукраїнської сільської ради Більмацького району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2322785400:06:001:0134, зареєстрованого в Куйбишевському МРВ ЗРФ ДП Центр ДЗК 02.12.2008 року за №040827100181, вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк в редакції, наведеній позивачем в додатковій угоді. Також просить покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову зазначає, що між ним та Куйбишевською районною державною адміністрацією Запорізької області укладений договір оренди земельної ділянки №24 площею 13,2207 га, яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Більмацького (Куйбишевського) району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2322785400:06:001:0134. Вказаний договір зареєстровано в Куйбишевському МРВ ЗРФ ДП Центр ДЗК 02.12.2008 року за №040827100181.

У відповідності до п. 7 Договору його укладено строком на 10 років. Строк дії Договору оренди від 19.06.2008 закінчився 19.06.2018. За умовами договору орендар має переважене право на його поновлення за умови повідомлення орендодавця про намір скористатися таким правом.

Вирішивши поновити дію Договору на той же строк у відповідності до п. 7 Договору позивач за 90 днів письмово повідомив відповідача про намір продовжити Договір. Крім того, відповідно до вимог ст. 33 Закону України Про оренду землі 18 травня 2018 року позивач вдруге звернувся до відповідача про намір продовжити дію Договору, додавши підписаний проект додаткової угоди.

Проте, відповідач листом №19-8-06-4357/2-18 від 15.06.2018 з посиланням на частину 2 ст. 33 Закону України Про оренду землі відмовив, у зв'язку з пропуском строку подачі заяви про поновлення Договору. При цьому, заперечень щодо умов запропонованих позивачем не висловив, перегляду чинних умов Договору оренди землі також не пропонував.

Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, а договір оренди земельної ділянки вважати поновленим з наступних підстав.

Підставою вимог позивачем визначено як положення частин 1-5, так і частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі з посиланням на те, що після закінчення строку дії договору оренди від 19.06.2008 він продовжує користуватись об'єктом оренди, належно виконує свої обов'язки за договором (сплачує орендну плату, використовує земельну ділянку за цільовим призначенням). Вчасно відповідно до умов п. 7 договору та ч. 1 ст. 33 Закону України Про оренду землі для визнання за ним переважного права на поновлення договору оренди повідомив орендодавця про свій намір скористатись переважним правом укладення договору на новий строк та додав проект відповідної додаткової угоди. Орендодавець своєчасно не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Тому вважає, що він скористався своїм переважним правом та виконав всі умови передбачені законодавством для поновлення договору оренди землі, а відповідач ухилився від укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди, чим порушує переважене право позивача на оренду земельної ділянки. У зв'язку з цим вважає, що його права порушені та просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Запорізькій області заперечувало у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог ОСОБА_2, вважає їх безпідставними та просить суд відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування заперечень у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач із заявою про намір продовжити дію договору звернувся з пропуском строку встановленого договором, у зв'язку з чим у листі від 15 червня 2018 року позивача повідомлено про прийняте рішення щодо заперечення у поновленні договору оренди від 19 червня 2008 року. Крім того, відповідач зазначив, що за змістом додаткової угоди у редакції, запропонованій позивачем, змінено вимоги стосовно строку повідомлення про намір поновлення договору, визначено орендну плату в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки землі, тобто змінено умови договору, що унеможливлює його поновлення на тих самих умовах і на той самий строк у порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі". Відповідач також зазначає, що переукладення договору на новий строк є правом а не обов'язком власника земельної ділянки.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, крім цього вказала, що позивач, звертаючись із позовною заявою до суду, не розмежовував двох окремих підстав поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачених частинами 1- 5 і частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому позовну заяву було обґрунтовано як наявністю фактів, передбачених частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", так і наявністю фактів, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", - орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і належним чином виконує обов'язки за договором.

Позивач в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Між Куйбишевською районною державною адміністрацією Запорізької області, як орендодавцем, та ОСОБА_2, як орендарем, укладений договір оренди землі №24 від 19.06.2008 року (а.с. 18-22, далі за тестом - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Новоукраїнської сільської ради, для ведення сільськогосподарського виробництва.

У відповідності до п.п. 2, 5, 8 Договору в оренду передається земельна ділянка площею 13,2207 га, в тому числі ріллі - 13,2207 га. Нормативна грошова оцінка землі складає 145612 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від вартості земельної ділянки, що становить 4368,36 грн. на рік.

У пункті 7 Договору сторони встановили, що Договір вступає в дію з моменту його державної реєстрації і діє до 19 червня 2018 року. Після закінчення строку договору орендар має переважене право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно акту приймання-передачі земельних ділянок Куйбишевська районна державна адміністрація Запорізької області передала в оренду позивачу земельну ділянку загальною площею 13,2207 га.

Договір зареєстровано у Куйбишевському РВЗРФ ДП ЦДЗК 02.12.2008.

Суд вважає необхідним зазначити, що після укладення спірного договору та станом на час закінчення строку його дії змінився розпорядник земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, тобто землі сільськогосподарського призначення загальною площею 13,2207 га, наданої в оренду за Договором.

Наразі ним є ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за розпорядженням районних державних адміністрацій (стаття 122 Земельного кодексу України у редакції, чинній до 2013 року).

Законом України від 06.09.2012 № 5245-VІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (який набрав чинності 01.01.2013), зокрема, внесено зміни до Земельного кодексу України, відповідно до яких з 01.01.2013 повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагентство України).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади було утворено Держгеокадастр внаслідок реорганізації Держземагентства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Держгеокадастру за переліком згідно з додатком. Реорганізувати територіальні органи Держземагентства шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Держгеокадастру за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2). Установити, що територіальні органи Держземагентства, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Держгеокадастру (пункт 3).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з пунктом 1 якого Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (пункт 31 Положення).

Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (частина 7 цього Положення).

Частиною другою статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Таким чином, суд визначає, що органом, уповноваженим державою передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 122 Земельного кодексу України, у власність або у користування для всіх потреб із 2013 року на території Запорізької області є ОСОБА_3 управління Держземагенства у Запорізькій області та його правонаступник - ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Запорізькій області, який здійснює зазначені повноваження і на цей час.

В той же час ОСОБА_3 управління не є правонаступником прав та обов'язків районних державних адміністрацій у правовідносинах з приводу оренди земельних ділянок державної форми власності, а є окремою юридичною особою, яка підпорядкована Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 управління не було орендодавцем за Договором та не приймало на себе прав та обов'язків за цим договором.

Матеріали справи свідчать про те, що 18.05.2018 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із Заявою від 02.03.2018 якою повідомив, що має бажання продовжити строк дії Договору. До повідомлення додано додаткову угоду до Договору в 3-х примірниках, що підтверджується фіскальним чеком ПАТ Укрпошта та описом вкладення до поштового відправлення від 18.05.2018 (а.с. 12-15). Слід зазначити, що у вказаній додатковій угоді запропоновано змінити умову договору щодо розміру орендної плати, а саме з 3% від вартості земельної ділянки, що становить 4368,36 грн. на рік, на 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Крім того, позивач у додатковій угоді запропонував змінити строк, у який орендар зобов'язаний повідомити орендодавця про намір продовжити дію Договору по його закінченню, з 90 днів на 30 днів.

Відповідач вказаний лист отримав 23.05.2018, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення з штриховим ідентифікатором 71001 0034912 8 (а.с. 16).

Відповідач на вказану заяву позивача надіслав останньому лист-повідомлення від 15.06.2018 №19-8-0.6-4357/2-18, яким відмовив позивачу в поновленні (продовженні) Договору та укладенні додаткової угоди до нього, з посиланням на порушення позивачем строку на звернення за поновленням Договору, передбаченого Договором та ч. 2 ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 цього Кодексу).

За змістом статті 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України Про оренду землі передбачені підстави поновлення договорів оренди та конкретизовано порядок такої пролонгації, обов'язковим для обох випадків якої є укладення додаткової угоди .

Вказана норма у частині першій регламентує переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі, а в частині шостій - підстави поновлення договору оренди, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди.

Так, відповідно до приписів частин 1-5 статті 33 Закону України Про оренду землі по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої

статті 777 ЦК України.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Приписи статей 319, 626 Цивільного кодексу України свідчать про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Незважаючи на формальне визначення договору, який орендар має укласти на новий строк, як додаткової угоди до договору, строк якого закінчився, фактично це буде новий договір, оскільки його умови можуть бути змінені за згодою сторін, і у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Таким чином, при продовженні договору оренди землі у спосіб реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, незмінними будуть залишатися лише сторони договору оренди землі (з урахуванням положень про правонаступництво), розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Інші ж умови можуть змінюватися.

Поновлення договору оренди земельної ділянки у такий спосіб можливе виключно за інших рівних умов з іншими особами-претендентами на право оренди цієї земельної ділянки.

Другою правовою конструкцією є пролонгація договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У цьому випадку також передбачено укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, яке здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених цією частиною, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою; орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Дана норма передбачає поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, за принципом мовчазної згоди.

Відтак, суд відзначає, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" містить дві різні правові конструкції, а зміст права, підстави та обставини для захисту переважного права орендаря, яке виникає відповідно до частин першої-п'ятої зазначеної статті, не є тотожними змісту та підставам захисту його права, яке виникає за частиною 6 наведеної вище статті.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою.

В даному випадку, позивач, звертаючись до суду із даним позовом обрав одразу обидві правові конструкції, а отже з'ясуванню підлягає питання чи було порушено та яке саме право позивача порушено - переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі або право на поновлення дії договору у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі.

Розглядаючи спір в контексті норм ч.ч. 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" судом встановлено, що для застосування частини першої вказаної статті та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2- 5 необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Матеріали справи свідчать про те, що до закінчення строку дії договору позивач, звернувся до відповідача 18.05.2018 з пропозиціє продовжити строк дії спірного Договору на яку отримав відмову, викладену у відповідному листі-повідомленні.

Як встановлено судом строк дії Договору визначений до 19.06.2018 року, у зв'язку з чим у разі бажання позивача скористатись переважним правом поновлення його на новий строк, він, у відповідності до умов п. 7 Договору, зобов'язаний був за 90 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Проте, позивач звернувся до відповідача з такою пропозицією лише 18.05.2018 року тобто з порушенням строку встановленого у п. 7 Договору, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 33 Закону України Про оренду землі .

ОСОБА_4 з цих підстав відповідач відмовив позивачу у поновленні Договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання позивача на те, що він двічі, зокрема 02.03.2018, звертався до відповідача з листом-повідомленням про намір продовжити дію Договору не підтверджені наявними у справі доказами.

Отже, позивач вчинив дії, спрямовані на реалізацію свого переважного права, проте надіслав відповідачу лист-повідомлення про намір продовжити дію Договору з пропуском строку, передбаченого Договором та Законом України Про оренду землі , до якого долучив проект додаткової угоди з пропозиціє зміни умов Договору щодо орендної плати та строку, у який орендар зобов'язаний повідомити орендодавця про намір продовжити дію Договору по його закінченню, але орендодавець, реалізуючи свої законні права, у передбачений законом строк направив орендарю лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог на підстав ч. 1 ст. 33 Закону України Про оренду землі відсутні.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК, матиме місце у разі укладення договору оренди із новим орендарем за умови отримання письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновано попереднім наймачем при реалізації переважного права, укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендареві у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об'єкт оренди для власних потреб (постанови Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-10цс15, від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, від 18.03.2015 у справі № 6-3цс15, від 18.03.2015 у справі № 6-4цс15).

Однак позивач не зазначив, а матеріали справи не містять жодних доказів порушення його переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі, яке б підлягало захисту в судовому порядку.

Вирішуючи спір виходячи з посилань позивача на ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі суд дійшов наступних висновків.

Позивач зазначив, що належно виконує умови Договору, на даний час продовжує користуватися земельною ділянкою, сплачує орендну плату тому не погоджується із листом-повідомленням відповідача щодо неможливості поновлення договору оренди землі, тому звернувся до суду.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі суд керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі ОСОБА_4 проти Сполученого Королівства ( The Sunday Times v. United Kingdom ). У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Стіл та інші проти Сполученого Королівства ( Steel and others v. The United Kingdom ) ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається . Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

Як зазначає позивач на даний час він продовжує користуватись орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендні платежі та не отримав заперечень орендодавця протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди землі від 19 червня 2008 року.

Продовження сплати орендних платежів за землю після закінчення строку на який його було укладено підтверджується Довідкою про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів від 26.09.2018 №878/10/08-15-08-01.

Доказів неналежного виконання позивачем умов договору матеріали справи не містять.

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі , що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Законом не встановлений початок перебігу строку для надсилання повідомлення орендодавця. В даному випадку має значення лише те, чи закінчився встановлений законом місячний строк для повідомлення орендодавцем про відмову в поновленні договору оренди, оскільки саме з його закінченням пов'язане продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце обґрунтовані заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Також суд приймає до уваги висновки, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини: за обставинами справи Стретч проти Сполученого Королівства вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 24.06.2003 відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити терміни його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат; у рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором.

У ході розгляду справи судом встановлений факт вчинення орендарем конклюдентних дій, які полягають у продовженні користування спірною земельною ділянкою, внесення відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, що свідчить про намір скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі.

Судом встановлено, що позивач протягом строку дії договору оренди землі, а також у червні 2018-лютому 2019 року, тобто й після закінчення строку його дії, продовжує користуватися земельною ділянкою.

Відповідачем фактів належного виконання умов договору, продовження користування позивачем земельною ділянкою та сплати орендної плати після закінчення терміну дії договору не спростовано, доказів заперечення протягом строку, встановленого частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не надано.

Отже, позивач після закінчення строку дії договору оренди належним чином виконує свої обов'язки за спірним договором, продовжує використовувати спірну земельну ділянку та має намір у подальшому нею користуватись за цільовим призначенням, сплачуючи орендну плату. Після закінчення строку оренди, відповідач протягом одного місяця не заперечив проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. ОСОБА_4 тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного суду від 10.09.2018 року у справі №920/739/17.

ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку, при цьому уточнення позовних вимог мало на меті конкретизувати формулювання позовної вимоги, а не зміни її по суті. За результатами розгляду цієї вимоги суд, встановивши належне виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та неспростування цих фактів відповідачем, відновлює порушене право позивача, та беручи до уваги законодавчі приписи ч.ч. 6 Закону України Про оренду землі щодо поновлення договору оренди землі, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заперечення відповідача проти позовних вимог спростовуються наведеним вище, а також наступними обставинами.

Зокрема заперечення відповідача з посиланням на зміну умов договору щодо орендної плати з 3% до 8% від нормативної грошової оцінки землі, що унеможливлює його поновлення на тих самих умовах і на той самий строк у порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі" не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на наступне.

За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 наведеної норми розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Як убачається зі змісту договору, розмір орендної плати визначено сторонами у межах законодавства, а зміна такого розміру за відсутності погодження між сторонами може бути окремою підставою для звернення до суду. При цьому лист-повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 15.06.2018 №19-8-0.6-4357/2-18 не містить заперечень щодо визначеного у договорі розміру орендної плати або застережень про незгоду із будь-якими істотними умовами договору.

Оскільки нормативна грошова оцінка земель - основа для визначення розміру орендної плати, її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем усіх істотних умов договору, а не підставою для відмови у поновленні договору оренди.

Також висновку дійшов Верховний суд у постанові від 10.09.2018 року у справі №920/739/17.

Оскільки позов ОСОБА_2 задоволено, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 258, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання поновленим договору оренди землі задовольнити повністю.

Визнати поновленим договір оренди земельної ділянки укладений 19 червня 2008 року №24 площею 13,2207 га, яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Більмацького (Куйбишевського району), Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2322785400:06:001:0134, зареєстрований в Куйбишевському МРВ ЗРФ ДП Центр ДЗК 02.12.2008 року за № 040827100181, вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк в наступній редакції:

Д О Д А Т К О В А У Г О Д А

до договору оренди землі № 24 від 19 червня 2008 року

18 травня 2018 року с. Новоукраїнка

ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Запорізькій області у особі керівника в. о. начальника ОСОБА_5, яка діє на підставі положення про ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Запорізькій області, іменованому в подальшому Орендодавець , з одного боку та ОСОБА_2, НОМЕР_1, виданий Куйбишевським РВУМВС України в Запорізькій області 5 грудня 2000 року, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_1 в подальшому Орендар з другого боку, керуючись статтями 15-1, 93, 122 Земельного кодексу України, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , статтями 19, 30, 33 Закону України Про оренду землі , за домовленістю сторін уклали додаткову угоду про таке:

1.Внести зміни до Договору оренди землі:

Пункт 7 Договору викласти в такій редакції:

Договір укладено на 10 (десять) років до 18 травня 2028 року (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію .

2. Пункт 8 Договору викласти в такій редакції: Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 8% (вісім відсотків) від нормативної оцінки земельної ділянки .

3. Інші умови договору, до яких не внесені зміни, зберігають чинність.

Ця додаткова угода є невід'ємною частиною вищевказаного договору і набирає чинності з дати державної реєстрації, складена у трьох примірниках, по одному примірнику для кожної із сторін і одна для органу державної реєстрації договору оренди землі № 24 від 19 червня 2008 року та є обов'язковою для виконання сторонами.

Додаткова угода до договору оренди землі № 24 від 19 червня 2008 року складена у трьох примірниках по кожному для сторін та набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та державної реєстрації.

Орендодавець: Орендар:

ОСОБА_3 управління Держгеокадастру ОСОБА_2

у Запорізькій області

69000, м. Запоріжжя 71102, Запорізька область

вул. Українська, 50 Більмацький район, с. Новоукраїнка

код ЄДРПОУ 22910221 вул. Центральна, 157

3.Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області на користь ОСОБА_2 704 (сімсот чотири) гривні 00 копійок витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційну скаргу може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Куйбишевський районний суд Запорізької області.

Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, Запорізька область, Більмацький район, с. Новоукраїнка, вул. Центральна, 157, ІПН НОМЕР_2.

Відповідач - ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Запорізькій області, м. Запоріжжя вул. Українська, 50, ІК 39820689.

Повний текст судового рішення складено 28 лютого 2019 року .

Суддя Г.Ю.Валігурський