Постанова

від 03.07.2007 по справі 8/258/22-8/294/23

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/258/22-8/294/23

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

03 липня 2007 р.                                                                                   № 8/258/22-8/294/23  

          Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого      Овечкіна В.Е.,

суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - Юрченко Ю.І., Колесник Б.Г.,

відповідачів- Коросташовець Г.С., Чух В.С., Раскін Л.О., Сікачьов С.М.,

третьої  особи- Падій В.В.,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні касаційні скарги

ПП "Яніна", ТОВ "Енергія" та Чернігівської обласної ради

на  постанову  від 21.03.2007  Київського апеляційного господарського   суду    

у справі№8/258/22-8/294/23

за   позовом  ВАТ "Метиз"

до

про

та за зустрічним позовомдопро

1.ПП "Яніна";2.ТОВ "ВТП "РАН";3.ТОВ "Енергія" визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно ПП "Яніна"ВАТ "Метиз"визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно

та за позовом третьої  особи з самостійними вимогами на предмет спору до

- Чернігівської обласної ради ПП "Яніна"

про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 12 червня по 3 липня 2007 року                   

                                                ВСТАНОВИВ:

Рішенням  господарського суду  Чернігівської області від 12.01.2007 (суддя Оленич Т.Г.) в первісному позові ВАТ "Метиз" та позові Чернігівської обласної ради відмовлено у звязку з необгрунтованістю позовних вимог. Зустрічний позов ПП "Яніна" задоволено частково –на підставі ст.128 ЦК УРСР та ст.392 ЦК України визнано за приватним підприємством "Яніна" право власності на нерухоме майно - третій поверх будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові, загальною площею 383,5 кв.м. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 02.07.96 на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відмовою приватного підприємства "Яніна" від позову в цій частині.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2007 (судді: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) рішення скасовано, прийнято нове рішення - визнано недійсними на майбутнє договір купівлі-продажу нерухомого майна (третього поверху будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові) від 17.01.92, укладений між ТОВ "Енергія" та ТОВ "РАН", та договір купівлі-продажу нерухомого майна (третього поверху будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові) від 02.07.96, укладений між ТОВ "Енергія" та ПП "Яніна". Визнано за ВАТ "Метиз" право власності на третій поверх будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові.

ПП "Яніна" та ТОВ "Енергія" в поданих касаційних скаргах просять постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом ст.ст.47, 48, 59, 86, 128, 227 ЦК УРСР  та порушення п.4 ч.1 ст.84, п.п.7, 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, відповідачі вважають, що ст.47 ЦК України в редакції 1963р. передбачено обов'язковість нотаріальної форми угод у випадках, зазначених у законі. Проте, ст.227 ЦК України в редакції 1963р., діючій на момент укладення угод, передбачено нотаріальне посвідчення угод лише для відчуження житлового будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Дана норма не поширювалась на правовідносини між юридичними особами  щодо відчуження інших,  крім житлових будинків, об'єктів нерухомості.

Судом неправильно застосовано Інструкцію «Про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», відповідно до якої державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. Дана Інструкція, зобов'язуючи реєстрацію прав на об'єкти нерухомості, ніяким чином не пов'язувала момент виникнення права власності з моментом такої реєстрації. Якщо сторонами угоди, пов'язаної з переходом права власності (повного господарського відання) на майно, не дотримано вимог нормативних актів стосовно реєстрації майна, наприклад, правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, транспортних засобів тощо, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання відповідної угоди недійсною, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди (п.8 роз'яснення ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р.)

Судом не застосовано передбачені ст.48 ЦК УРСР  наслідки недійсності договорів купівлі-продажу між підприємством "Енергія" та ТОВ "РАН", між ТОВ "РАН" та ПП "Яніна". Стаття 48 ЦК України встановлює загальне правило про те, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, яка в частині другій містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути все одержане в натурі -  відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом;

Судом апеляційної інстанції помилково застосовано ст.48 ЦК України в редакції 1963р. шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між підприємством "Енергія" та ТОВ "РАН", між ТОВ "РАН" та ПП "Яніна". Як зазначено в Постанові ВСУ від 25.07.2006 року №69/8-05, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч.2 ст.48 ЦК, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст.145 Цивільного кодексу.

Порушення норм процесуального права апеляційним судом полягає у незастосуванні п.10 ч.2 ст.105 ГПК України щодо перерозподілу судових витрат та у незастосуванні п.4 ч.1 та ч.8 ст.84 ГПК України, оскільки в резолютивній частині оскаржуваної постанови не зазначено результати розгляду позовної вимоги ВАТ "Метиз" про витребування майна та зустрічної позовної вимоги ПП "Яніна"  про визнання права власності.

Чернігівська обласна рада в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову третьої особи, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та ст.43 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, третя особа вважає, що свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості, видане ВАТ «Метиз» на підставі рішення  виконкому Чернігівської міської ради від 24.07.2002 №144, підтверджує право власності даного товариства на: «приміщення    1-го   та   2-го    поверхів    адмінбудівлі   літ.А-3    площею 716,4 кв.м.»(т.1,а.с.19).          

Більше того, ВАТ «Метиз»завжди було відомо, що третій поверх ніколи йому не належав. Це підтверджується, окрім названих доказів, й іншими письмовими доказами - листом ВАТ «Метиз»від 05.07.2002 № 250 на адресу Регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області, за підписами в.о. голови правління та головного бухгалтера товариства (т.2, а.с.69), і листом ВАТ «Метиз»від 16.08.2005 №437 на адресу Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, за підписом голови правління (т.3, а.с.18). В цих листах товариством «Метиз»прямо вказується, що третій поверх не увійшов до приватизаційного майна заводу «Метиз»і, відповідно, є ще одним підтвердженням того, що третій поверх ніколи не належав даному товариству на праві власності.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх  юридичної оцінки  судом  апеляційної інстанції та  заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін і третьої особи, дійшла висновку, що касаційні скарги ПП "Яніна", ТОВ "Енергія" та Чернігівської обласної ради підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення від 12.01.2007 –скасуванню  з  передачею справи на новий розгляд до господарського суду  Чернігівської області з наступних  підстав.

Задовольняючи частково зустрічний позов та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ВАТ «Метиз»та Чернігівської обласної ради суд першої інстанції виходив з того, що:

Відкрите акціонерне товариство "Метиз" створено згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області від 14.12.95р. № 828 шляхом перетворення у процесі приватизації державного підприємства заводу "Метиз" у відкрите акціонерне товариство, що підтверджується п.1.1 Статуту ВАТ "Метиз", зареєстрованого в новій редакції розпорядженням Чернігівського міського голови від 10.08.2000р. № 330-р.

Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області від 14.12.95р. № 828 "Про створення ВАТ "Метиз", затверджено акт оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу державного підприємства "Чернігівський завод "Метиз", на суму 16806900000 крб., яка визначена за результатами інвентаризації майна за станом на 01.08.95р.

Як вбачається із інвентаризаційного опису основних засобів, копія якого надана суду Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (т.2, а.с.45-47), у складі майна цілісного майнового комплексу заводу "Метиз" за станом на 01.08.95р. обліковувався головний корпус вартістю 10064947728крб.

Відповідно до переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Метиз", наданому 19.04.02р. Регіональним відділенням ФДМУ по Чернігівській області, позивачеві за первісним позовом було передано об'єкти нерухомості, в тому числі головний корпус за адресою: м.Чернігів,  вул..Борисенка, 60, залишковою вартістю станом на 01.08.95р. в сумі 7925363 тис.крб. (т.1, а.с.18). При цьому, ані у вищезазначеному переліку, ані в документах, що містяться в матеріалах приватизаційної справи, копії яких додані до матеріалів справи Регіональним відділенням ФДМУ по Чернігівській області, відсутнє будь-яке зазначення щодо загальної площі та складу головного корпусу по вул..Борисенка, 60, яке передавалося позивачу.

На підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради від 24.07.2002р. № 144 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості" позивачу за первісним позовом видано свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості, розташований по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові, який складається з приміщення 1-го та 2-го поверхів адмінбудівлі Літ.А-3 площею 716 кв.м., крім того в спільному користуванні маршові сходи літ. 1-3,1-14,1-42,1-66 площею 49,3кв.м., приміщення виробничого корпусу літ. А1-1,а,а' площею 2526,7кв.м., про що зроблений реєстраційний напис на правовстановчому документі та 02.08.2002р., який записаний у реєстрову книгу № 9 за реєстровим номером 660 (т.1,а.с.19).

Як вбачається із пояснень, наданих суду комунальним підприємством "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (т.2., а.с. 41), право власності на 3-й поверх адмінбудівлі за адресою: м.Чернігів, вул..Борисенка, 60, взагалі не зареєстроване.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо    визнання за ним права власності на спірний об'єкт, позивач за первісним позовом стверджує, що даний об'єкт нерухомості - був переданий йому в ході  приватизації у статутний фонд товариства.

Таке твердження позивача судом до уваги не прийнято виходячи з наступного:

У жовтні 1990р. наказом №72 генерального директора виробничого об'єднання місцевої промисловості "Зубр" "Про створення малого підприємства" було створено мале госпрозрахункове підприємство "Метиз" на базі дільниці шляхом відокремлення його зі складу заводу "Металіст". Пунктом 4 даного наказу зобов'язано в.о.директора заводу "Металіст" до 19.10.90р. передати новоствореному підприємству "Метиз" все майно та розрахунки за станом на 01.10.90р., для чого скласти передаточний баланс (т.2, а.с.71). Статут малого госпрозрахункового підприємства "Метиз" ні позивачем, ні іншими організаціями, від яких цей доказ вимагався судом, не наданий.

Як   свідчить   акт   приймання-передачі   основних   засобів   в   експлуатацію із зазначенням  дати  початку  інвентаризації - 01.10.90р.,  комісією  заводу "Металіст"   передані комісії заводу "Метиз" основні засоби, в тому числі головний корпус (т.3.а.с.6-8). При цьому в даному акті відсутні будь-які посилання на кількість поверхів даного корпусу, які передавалися.

Разом з тим, відповідно до наказу генерального директора виробничого об'єднання місцевої промисловості "Зубр" від 22.08.90р. № 61 "Про передачу з балансу на баланс виробничих приміщень та обладнання", зобов'язано директора заводу "Металіст" передати на баланс відокремленого апарату управління ПО "Зубр" приміщення, що належало прибороремонтній дільниці загальною площею 1370 кв.м., та 3-й поверх корпусу №1 (цех цвяхів) загальною площею 430кв.м, а також інше обладнання (т.2, а.с.70). На підставі акту приймання-передачі основних засобів від 22.08.90р., складеного за наказом генерального директора "Зубр" від 22.08.90р. № 61, здійснена передача від заводу "Металіст" об'єднанню "Зубр" 3-го поверху виробничого приміщення цеху цвяхів первинною вартістю 50699 крб. (т.2, а.с.74).

Таким чином,  суд дійшов до висновку, що за станом на 01.10.90р. на балансі заводу "Металіст" 3-й поверх не обліковувався, а тому не міг бути переданий новоствореному малому госпрозрахунковому підприємству "Метиз" за актом приймання-передачі основних засобів в експлуатації з датою проведення інвентаризації 01.10.90р., на який позивач посилається, як на доказ його права власності на спірний об'єкт.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивачу за первісним позовом було відомо, що в процесі приватизації 3-й поверх головного корпусу до статутного фонду ВАТ "Метиз" не передавався, про що свідчать лист ВАТ "Метиз" від 05.07.02р. № 250 на адресу Регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області, за підписами в.о.голови правління та головного бухгалтера товариства (т.2, а.с.69), лист ВАТ "Метиз" від 16.08.05р. № 437 на адресу Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, за підписом голови правління (т.З, а.с.18).

До того ж судом враховується, що відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів (т.2, а.с.45-46), який складався в ході приватизації заводу "Метиз", у позивача за станом на 01.08.95р. обліковувався головний корпус балансовою вартістю 10064947728крб. Як вбачається із відомості розрахунку вартості будівель, споруд, передавальних пристроїв за станом на 01.08.95р. (т.2, а.с.47-48), балансова вартість та залишкова вартість головного корпусу визначалася, виходячи з його первісної вартості в сумі 405583крб. Дана сума відповідає балансовій вартості головного корпусу дільниці по виробництву цвяхів, який складається з двох поверхів, на 01.10.90р., про що зазначено першим балансоутримувачем головного корпусу - заводом "Металіст" у довідці від 17.07.02р. №244 (т.2., а.с.75), яка надавалася позивачеві. А тому на момент проведення приватизації заводу "Метиз" інвентаризація одного із поверхів не проводилася та не  здійснювалася його передача до статутного фонду товариства. Враховуючи, що різниця між вартістю трьох поверхів головного корпусу та вартістю двох поверхів цього ж головного корпусу складає 50699 крб., що дорівнює вартості 3-го поверху, переданого об'єднанню "Зубр", суд дійшов до висновку, що спірний об'єкт не належав малому госпрозрахунковому підприємству "Метиз" та не передавався в процесі приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Метиз".

Доказів передачі 3-го поверху головного корпусу по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові у власність ВАТ "Метиз" на інших підставах позивач за первісним позовом не надав.     

Як зазначає позивач в заяві про уточнення позовних вимог від 06.12.06р., спірний договір між підприємством "Енергія" та ТОВ ВТП "РАН" укладений 17 січня 1992р., а договори між ТОВ ВТП "РАН" та підприємством "Яніна" укладені  01.08.1994р. та 02.07.1996р., тобто під час дії Цивільного кодексу УРСР від 18.07.63р., а тому щодо підстав і наслідків недійсності оспорюваних договорів судом застосовуються норми цього кодексу.

Вимагаючи визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між підприємством "Енергія" (відповідач-3 у даній справі) та ТОВ ВТП "РАН" щодо продажу спірного об'єкту, позивач стверджує, що відповідач-3 не був власником цього об'єкту, а тому не мав правомочностей щодо його продажу.

 Позивач та відповідач-3   не надали   суду текст оспорюваного договору від 17 січня 1992р., а тому у  суду    відсутня    можливість   дослідити    його    зміст    вимогам    закону,    додержання   встановленої форми та  інші умови, при яких договір може бути визнаний таким, що  не відповідає закону.   

Як вбачається із тексту договору від 01.08.94р., укладеного між ТОВ ВТК "РАН" та і ПП "Яніна" (т.1, а.с.77) та договору купівлі-продажу від 02.07. 96 р., укладеного між тим ж сторонами (т.1, а.с.78-79), позивач за первісним позовом не є стороною цих договорів.

Також, як встановлено судом, позивач на момент укладення цих договорів не був власником спірного об'єкту нерухомості, інших доводів та підстав, в чому полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів позивач не навів, а тому суд вважає, що оспорювані договори не порушують права та інтереси позивача за первісним позовом, які б потребували захисту шляхом визнання договорів недійсними.          

З огляду на вищезазначене, первісний позов ВАТ "Метиз" є безпідставним  і задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Приватним підприємством "Яніна" заявлено зустрічний позов, в якому містяться вимоги про визнання за ним права власності на 3-й поверх будівлі, що розташована по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові, та про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 02.07.1996р., укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю ВТП "РАН".

В подальшому позивач за зустрічним позовом відмовився від позову в частині визнання договору дійсним, подавши про це письмову заяву. Враховуючи, що такі дії позивача за зустрічним позовом не суперечать чинному законодавству, та не порушують права та інтереси інших осіб, судом прийнято відмову  від позову в частині визнання договору дійсним, в зв'язку з чим провадження у справі в цій частині  було припинено.

2 липня 1996р. між ТОВ ВТП "РАН" та ПП "Яніна" укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ТОВ "РАН", як продавець, зобов'язалося передати у власність покупця - ПП "Яніна" - нерухоме майно, а саме: 3-й поверх будинку по вул..Борисенка,60 в м.Чернігові, який складається із виробничих та адміністративних приміщень загальною площею 383,5кв.м, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити майно на умовах договору.

Відповідно до п.2.1. договору сторонами визначена ціна об'єкту в розмірі 169622000 крб., а також в п.3.1. договору сторони засвідчили факт сплати покупцем на момент   укладення   договору   109622200 крб.   в   рахунок   оплати   за об'єкт. Сплату залишкової суми в розмірі 60000000крб. покупець  зобов'язувався  здійснити протягом 3-х днів з моменту підписання договору.

В пункті 3.3. договору сторонами визначений порядок передачі об'єкту нерухомості у власність - на підставі акту прийому-передачі.

2 липня 1996р. складений акт прийому-передачі, відповідно до якого ТОВ ВТК "РАН" передав, а ПП "Яніна" прийняло згідно договору купівлі-продажу від 02.07.1996р. об'єкт нерухомості: третій поверх адміністративної будівлі, розташованої в М.Чернігові по вул..Борисенка, 60, загальною площею 383,5кв.м. Акт підписаний уповноваженими представниками сторін договору та скріплений їх печатками.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із пояснень КП "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 23.11.06р. № 7375 (т.2, а.с.96) загальна площа 3-го поверху адміністративної частини будівлі по вул..Борисенка, 60 становить 383,5кв.м., в тому числі виробничі приміщення: 278 к.в.м та побутові приміщення -105,2 кв.м. Тобто загальна площа об'єкту нерухомості, який передавався у власність ПП "Яніна" на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.1996р., не перевищує його фактичного розміру відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи.

Аналіз договору купівлі-продажу від 02.07.1996р. показує, що він укладений у простій письмовій формі, відповідно до вимог ст.44 Цивільного кодексу УРСР, матеріалами справи не підтверджується факт відсутності у продавця права продажу цього об'єкту, в матеріалах справи відсутні докази визнання в установленому порядку цього договору недійсним.

Згідно зі ст.128  Цивільного  кодексу УРСР, який  діяв  на момент укладення договору   купівлі-продажу,    право власності у набувача майна по договору виникає з моменту передачі речі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Аналіз договору купівлі-продажу від 02.07.1996р. свідчить, що в ньому відсутні інші положення щодо моменту виникнення у покупця права власності на об'єкт, а тому суд приходить до висновку, що у підприємства "Яніна" право власності на 3-й поверх будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові виникло саме з 02.07.1996р..

Згідно зі ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт правомірності придбання підприємством "Яніна" спірного об'єкту, разом з тим це право спорюється та не визнається іншими особами,   тому таке право підлягає захисту.

За таких обставин позовні вимоги за зустрічним позовом в частині визнання права власності на спірний об'єкт ґрунтуються на нормах закону, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.      

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання за ним права власності на 3-й поверх будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові, 3-я особа посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.91 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" та стверджує, що оскільки спірний об'єкт, як і вся будівля по вул..Борисенка, 60 в м.Чернігові відносилися до майна підприємств місцевої промисловості, то в силу п.2 вищезгаданої  Постанови з 1 січня 1992р. це майно перебуває у власності Чернігівської області.

Стверджуючи, що за станом на 01.01.1992 р. будівля, розташована по вул.Борисенка, 60, перебувала у комунальній власності області, 3-я особа вважає, що оскільки нею, як органом, уповноваженим здійснювати права власника майна, не приймалися будь-які рішення щодо відчуження спірного майна, то це майно до теперішнього часу перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області. В зв'язку з чим, за думкою 3-ї особи, відповідач - ПП "Яніна" - знаходиться у спірному приміщення без достатніх правових підстав.

Такі твердження 3-ї особи спростовуються матеріалами справи, а саме: Відповідно до наказу генерального директора виробничого об'єднання місцевої промисловості "Зубр" від 01.10.1990р. № 69 (т.2, а.с.38) створено мале госпрозрахункове підприємство "Енергія" з правом юридичної особи, а також новостворене підприємство наділено основними засобами, оборотними засобами згідно додатку № 1 до наказу, та затверджений Статут підприємства. Перелік майна, що передавалося підприємству "Енергія", викладений у додатку № 1 до наказу № 69 від 01.10.90р., в якому в тому числі зазначений 3-й поверх виробничої будівлі по вул..Борисенка, 60, первинною вартістю 50699 крб.

Статут малого підприємства "Енергія", затверджений генеральним директором виробничого об'єднання "Зубр" 01.10.90р., зареєстрований рішенням виконкому Новозаводської районної Ради народних депутатів від 22.10.1990 р. № 289. Відповідно до п.4 розділу 1 Статуту малого впроваджувально-виробничого підприємства "Енергія" підприємством є юридичною особою. Пунктом 2 цього ж розділу Статуту визначено, що підприємство діє на принципах повного господарського відання та самофінансування, має самостійний баланс. Згідно розділу З Статуту, МВВП "Енергія" є власником свого майна, в тому числі грошових, матеріальних внесків засновника, інших підприємств та організацій, кооперативів та приватних осіб. Підприємству надано право продавати передавати іншим підприємствам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно у тимчасове користування, належне йому майно, а також списувати його з балансу. Дані положення Статуту МВВП "Енергія" не суперечили чинному на той момент законодавству, а саме Закону СРСР від 30.06.87р. "Про державні підприємства (об'єднання)".

Розпорядженням Чернігівської господарської асоціації "Зубр" від 06.03.91р. № 27 "Про передачу частини приміщень асоціації на баланс малого підприємства "Енергія" (т.2, а.с.88) з балансу Чернігівської господарської асоціації "Зубр" передано на баланс Чернігівського малого підприємства "Енергія" третій поверх виробничої будівлі МГП "Метиз" по вул..Борисенка, 60 в м.Чернігові, балансовою вартістю 50699 крб. Факт передачі 3-го поверху підтверджується актом приймання-передачі основних засобів від 06.03.91р. (т.2, а.с.87). Таким чином, виходячи із положень Статуту підприємства "Енергія", підприємство з 06.03.91р. стало власником 3-го поверху по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові.

Як свідчить оригінал другого примірника платіжного доручення № 31 від 14.02.92р. з відміткою банківської установи про проведення платежу, ВТК "РАН" сплатило підприємству "Енергія" 53810 крб. за 3-й поверх приміщення по вул..Борисенка, 60. Факт зарахування цих коштів на рахунок підприємства "Енергія" 17.02.92р. підтверджується копією банківської виписки (т.2, а.с.32). Враховуючи, що жодна із сторін по справі не надала доказів, які спростовують факт відчуження підприємством "Енергія" 3-го поверху будівлі по вул.Борисенка, 60 товариству ВТП "РАН", суд приходить до висновку, що даний об'єкт був проданий підприємством "Енергія" саме товариству з обмеженою відповідальністю ВТП "РАН". При цьому дії підприємства "Енергія" по відчуженню даного майна не суперечили чинним на той момент Законам України "Про власність", "Про підприємства в Україні", оскільки відповідно до Статуту підприємство мало право повністю розпоряджатися належним йому майном.

Твердження 3-ї особи, що з 1991р. саме на пленарних засіданнях Чернігівської обласної ради мало вирішуватися питання по відчуженню 3-го поверху по вул..Борисенка, 60 судом до уваги не прийнято, оскільки відповідно до п.21 ст.37 Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", в редакції що діяла за станом на 17.02.92р., до виключної компетенції обласних рад було віднесено визначення переліку об'єктів місцевого господарства; затвердження переліку об'єктів комунальної власності та їх статусу. Доказів наявності будь-якого затвердженого у встановленому порядку Переліку об'єктів комунальної власності станом на 17.02.92р. 3-ю особою не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до  висновку, що 3-я особа не є власником 3-го поверху будівлі по вул..Борисенка, 60, а тому вимоги щодо визнання за Чернігівською обласною радою права власності на цей об'єкт є безпідставними.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про задоволення первісного позову апеляційний господарський суд виходив  з того, що:

Господарським судом не враховано, що вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. (роз'яснення ВАСУ № 02-5\225 від 02.04.94).

Як вказано господарським судом, факт передачі 3-го поверху підтверджується актом приймання-передачі основних засобів від 06.03.91р. (т.2, а.с.87). Таким чином, виходячи із положень Статуту підприємства "Енергія", підприємство з 06.03.91р. стало власником 3-го поверху по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові.

Однак, відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.

Відповідно до ст.47 ЦК України (редакція 1963 року) обов'язковість нотаріальної форми передбачена, зокрема, до договорів про відчуження житлових будинків, іншого нерухомого майна. Також, як зазначено у п.1 Інструкції „Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб", державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території  України, державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні, комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації; державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності.

Як вбачається із пояснень, наданих суду Комунальним підприємством "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (т.2, а.с.41), право власності на 3-й поверх адмінбудівлі за адресою: м.Чернігів, вул..Борисенка, 60, взагалі не зареєстроване.

Представник відповідача - 3 ТОВ „Енергія" доказів власності приміщення суду не надав, договір купівлі-продажу відсутній (а.с.85, т.2). Таким чином апеляційний суд не прийняв в якості доказу укладання договору копію платіжного доручення №31  від 14.02.02р.

З вищевикладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ВАТ „Метиз" в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу обґрунтовані та підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічних вимог ПП „Яніна" про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості повинно бути відмовлено.

Матеріали справи свідчать  про те, що позивачу був переданий головний корпус, без зауважень по кількості поверхів, в зв'язку з чим апеляційна інстанція дійшла висновку, що будівля була передана в повному обсязі.

Здійснення повноважень власника державного майна в процесі приватизації покладено на державні органи приватизації відповідно до п.3 ст.7 Закону України „Про приватизацію державного майна". Разом з тим, слід мати на увазі, що обсяг відповідних повноважень не може виходити за межі, визначені правовими актами, які регулюють діяльність згаданих органів, зокрема, органи приватизації не вправі на власний розсуд здійснювати перерозподіл майна між підприємствами.

Із затвердженого Регіональними відділенням ФДМУ по Чернігівської області переліку від 19.04.02 нерухомого майна, що передається у власність ВАТ „Метиз" (а.с.18 т.1), а саме п.1 переліку, вбачається передача зазначеного головного корпусу. Інвентаризаційний опис основних засобів (а.с.35-39 т.1) також містить відомості про те, що у позивача знаходиться головний корпус, який увійшов до акту оцінки майна цілісного майнового комплексу МГП „Метиз", затвердженого РВ ФДМУ по Чернігівської області. Рішенням Чернігівської міської ради №144 від 24.07.02 вирішено видати свідоцтво на право власності на об'єкт нерухомості по вул. Борисенко,60, але з невідомих причин право власності було видано лише на два поверхи, що, на думку суду, неправомірно, а твердження представника 3-ї особи що з незрозумілих причин третій поверх випав з переліку майна, що передається, необґрунтовані, оскільки на підставі Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств", „Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємства у відкриті акціонерні товариства", затвердженого постановою КМУ № 686 від 07.12.92р., наказом РВ ФДМУ Чернігівської області розпочата приватизація ДП „Метиз", при цьому згідно переліку нерухомого майна від 19.04.02 передано у власність (статутний фонд) весь головний корпус.

Крім того, самі свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлювальними документам, таким документом є право встановлювальний документ, на підставі якого видано свідоцтво. Такими документами є: передаточний баланс, акт оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу, наказ РВ ФДМУ по Чернігівської області №373 від 19.07.95, наказ № 828 від 14.12.95 та № 494 від 02.06.98р. (а.с.42, т.2), згідно яких позивачу переданий головний  корпус як об'єкт приватизації.

Проте, колегія не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції  з огляду на  таке.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності  набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Як встановлено судом першої  інстанції, спірний 3-й поверх будівлі по вул.Борисенка, 60 у м. Чернігові на час створення підприємства «Метиз»на базі дільниці заводу «Металіст», уже був вилучений у заводу «Металіст»об'єднанням «Зубр»за наказом  № 61 від 22 серпня 1990 року та актом приймання-передачі. З цих підстав 3-й поверх будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові не міг передатися заводом «Металіст»новоствореному підприємству «Метиз».

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до висновку, про те, що станом на 01.10.1990р. на балансі заводу «Металіст»3-й поверх будівлі не обліковувався, а тому не міг бути переданий новоствореному підприємству «Метиз» за наказом №61 від 22 серпня 1990 року, на який посилається представник ВАТ «Метиз». Балансоутримувачем 3-го поверху даної будівлі було ВО "Зубр".    

Про передачу підприємству «Метиз»від заводу «Металіст»лише перших 2-х поверхів свідчить інвентарний опис основних засобів (том 2, а.с.45,46), складений в ході приватизації заводу «Метиз»,  в якому зазначено, що у підприємства «Метиз»станом на 01.08.1995 року обліковувався головний корпус балансовою вартістю 10064 947728 крб.

Як вбачається із відомості розрахунку вартості будівель, споруд, передавальних пристроїв станом на 01.08.1995 р. (том 2, ах.47,48), балансова вартість та залишкова вартість головного корпусу визначалася, виходячи з його первісної вартості в сумі 405583 крб. Дана сума відповідає балансовій вартості головного корпусу дільниці, який складається з двох поверхів на 01.10.90 р., про що зазначено першим балансоутримувачем головного корпусу заводом «Металіст»у довідці від 17.07.2002 р. за № 244 (т.2, а.с.75), яка надавалася позивачеві. З огляду на таке - на момент проведення приватизації заводу «Метиз»інвентаризація третього поверху будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові не проводилась, а, відтак, не здійснювалась його передача до статутного фонду ВАТ "Метиз". Враховуючи, що різниця між вартістю трьох поверхів та вартістю двох поверхів будівлі становить 50699 крб., що дорівнює вартості третього поверху, переданого ВО «Зубр», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірний об'єкт не належав малому госпрозрахунковому підприємству «Метиз»та не передавався в процесі приватизації до статутного фонду ВАТ «Метиз».

Вищевказаними первинними документами спростовуються передчасні висновки апеляційного суду про передачу до статутного фонду ВАТ "Метиз" будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові в цілому (в т.ч. спірного третього поверху) в процесі приватизації державного підприємства "Завод "Метиз".

            Більше того, судом апеляційної інстанції не спростовано той факт , що спірне майно дійсно було передано від засновника - об'єднання «Зубр»підприємству «Енергія»за відповідним актом приймання-передачі основних засобів від 06.03.1991 року (т.2, а.с.87), а в подальшому відчужено спочатку на користь ТОВ ВТП "РАН" на умовах договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.92, а потім і на користь кінцевого набувача - ПП "Яніна" за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.96.

Апеляційна інстанція безпідставно застосувала ст.47 Цивільного кодексу УРСР в обгрунтування недійсності оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.92 та від 02.07.96, оскільки вказаною статтею врегульовано обов'язок нотаріального посвідчення угод лише у випадках, зазначених у законі. Адже, відповідно до ст.227 Цивільного кодексу УРСР 1963 року дотримання форми нотаріального посвідчення вимагалося виключно при укладанні договору купівлі-продажу житлового будинку, у якому хоча б однією із сторін договору є громадянин. Таким чином, Цивільний кодекс УРСР 1963 року не містив норми про обов'язковість нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу будь-якого іншого нерухомого майна, укладених між юридичними особами.

Помилковим вважається посилання суду апеляційної інстанції в обгрунтування своїх висновків на відсутність реєстрації спірного майна, оскільки, якщо сторонами угоди, пов'язаної з переходом права власності (повного господарського відання) на майно, не дотримано вимог нормативних актів стосовно реєстрації майна, наприклад, правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, транспортних засобів тощо, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання відповідної угоди недійсною, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди. В зв'язку з цим, відсутність державної реєстрації спірного об'єкту нерухомості жодним чином не впливає на відповідність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.96 чинному на той час цивільному законодавству та не позбавляє покупця права власності на це майно, набуте на підставі договору купівлі-продажу, який є належним правовстановлюючим документом.

Водночас, визнаючи оспорювані договори купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.92 та від 02.07.96 недійсними на підставі ст.48 ЦК УРСР за позовом особи, яка вважає себе власником майна, суд апеляційної інстанції не врахував, що такий позов не відповідає способам захисту цивільних прав власника. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч.2 ст.48 ЦК УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст.145 Цивільного кодексу УРСР.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання угод недійсними (постанови ВСУ від 27.09.2005 у справі №13/529пд та від 25.07.2006 у справі №69/8-05).

Більше того, визнавши оспорювані договори купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.92 та від 02.07.96 недійсними на майбутнє та не застосувавши реституцію, апеляційна інстанція порушила ч.2 ст.48 та ст.59 ЦК УРСР, якими передбачено обов'язковість застосування судом наслідків недійсності угоди та необхідність визнання їх недійсними з моменту укладення.

Також не мають значення для справи посилання апеляційного суду на те, що правовстановлюючими документами є передаточний баланс, акт оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу, наказ РВ ФДМУ по Чернігівської області №373 від 19.07.95, наказ № 828 від 14.12.95 та № 494 від 02.06.98р. (а.с.42, т.2), згідно яких позивачу переданий головний  корпус як об'єкт приватизації, оскільки в даному випадку правовстановлюючими документами є договори купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.92 та від 02.07.96, правомірність укладення яких судом апеляційної інстанції не спростовано.

Колегія вважає за необхідне додатково зазначити про порушення судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм процесуального права, а саме п.4 ч.1 та ч.8 ст.84 ГПК України, оскільки в резолютивній частині оскаржуваної постанови не зазначено результати розгляду позовної вимоги ВАТ "Метиз" про витребування майна та зустрічної позовної вимоги ПП "Яніна"  про визнання права власності.

Разом з тим, первісне рішення також не може залишатися без змін з огляду на наступне.

Розглядаючи позовну вимогу про визнання недійсним укладеного між ТОВ "Енергія" та ТОВ "РАН" договору купівлі-продажу нерухомого майна (третього поверху будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові) від 17.01.92 суд першої інстанції передчасно надав правову оцінку умовам цього договору за умов його відсутності в матеріалах справи, що встановлено апеляційним судом та не заперечується сторонами (а.с.85, том 2). Таким чином, апеляційна інстанція правомірно не прийняла в якості доказу укладання договору від 17.01.92 наявну в справі копію платіжного доручення №31  від 14.02.2002р.

Наведене свідчить про порушення судом ст.ст.32, 36, 43 ГПК України, виходячи зі змісту яких господарський суд може оцінювати лише наявні у справі письмові докази.

Також судом залишено поза увагою питання позовної давності по вимогах про визнання недійсними договору купівлі-продажу нерухомого майна (третього поверху будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові) від 17.01.1992р., укладеного між ТОВ "Енергія" та ТОВ "РАН", та договору купівлі-продажу нерухомого майна (третього поверху будівлі по вул..Борисенка, 60 у м.Чернігові) від 02.07.1996р., укладеного між ТОВ "Енергія" та ПП "Яніна", на підставі правомірності укладення яких судом першої інстанції і було визнано за ПП "Яніна" (кінцевим набувачем) право власності на спірне нерухоме майно.

Адже, відповідно до п.7 прикінцевих та перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

З врахуванням моменту укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу не виключається наявність підстав вважати, що трирічний строк позовної давності по первісному позову в частині вимог про визнання недійсними вищевказаних угод закінчився до 01.01.2004р., а, відтак, судом не перевірено необхідність застосування до спірних відносин положень ст.ст.71, 80 чинного на той час ЦК УРСР.

Окрім того, статтею 75 ЦК УРСР в редакції від 18.07.1963р. встановлювалася обов'язковість застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін. Чинне на той час цивільне законодавство не передбачало винятків щодо застосування позовної давності до позовних вимог про визнання угод недійсними.

Зокрема, ст.83 ЦК УРСР встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод недійсними.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 25.05.2004 у справі №14/278).

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції  всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2                                ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Отже, касаційна інстанція вбачає підстави для часткового задоволення касаційних  скарг ПП "Яніна", ТОВ "Енергія" та Чернігівської обласної ради.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні  скарги ПП "Яніна", ТОВ "Енергія" та Чернігівської обласної ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду  Чернігівської області від 12.01.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2007 у справі №8/258/22-8/294/23 скасувати з  передачею справи на новий розгляд до господарського суду  Чернігівської області.

Головуючий, суддя                                                                                                                                В.Овечкін

Судді:                                                                                                                                              Є. Чернов

                                                                                                                                                         В. Цвігун