Рішення

від 07.02.2019 по справі 0417/11903/2012

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

№ 0417/11903/2012

провадження № 2/336/8/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

за участю секретаря Петрова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 (треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватне підприємство Інтер-Вестстрой-ХХІ ) про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк про визнання недійсною кредитної угоди, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося 27.08.2012 р. до суду з позовом до ПАТ Акцент-Банк , ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

За позовом, посилаючись на ст..ст.526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, умови кредитного договору № 14.14555 від 05.06.2008 р., а також умови договорів поруки № 167 від 20.10.2010 р. та № 14.14555/2 від 05.06.2008 р. позивач просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 106660,87 доларів США, що за курсом станом на 22.08.2012 р. складає 852220,28 грн.; стягнути з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ПАТ "Акцент-Банк" солідарно 10000 грн., а також стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 судові витрати.

25.09.2012 р. Індустріальним районним судом м.Днпропетровська у справі № 2/0417/6683/2012 було постановлено заочне рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ ПриватБанк задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором № 14.14555 від 05.06.2008 р. у розмірі 106660,87 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 22.08.2008 р. складає 852220,28 грн. Стягнуто з ПАТ Акцент-Банк , ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість у розмірі 10 000 грн. та судові витрати.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11.01.2016 р. задоволено заяву ОСОБА_1, заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 25.09.2012 р. у справі № 2/0417/6683/2012 скасовано і справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09.02.2016 р. провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ ПриватБанк до ПАТ Акцент-Банк про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Справу за позовною заявою ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості передано на розгляд до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя.

22.03.2016 р. справу прийнято до провадження суддею Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Карабак Л.Г.

13.09.2016 р. до суду подано зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ПАТ Акцент-Банк , ПАТ КБ ПриватБанк про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним.

15.01.2018 р. справу передано в провадження судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Дмитрюк О.В.

Ухвалою від 19.03.2018 р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Розгляд справи відкладено на 10.04.2018 р. через неявку відповідачів.

10.04.2018 р. розгляд справи відкладено на 20.04.2018 р. за клопотанням представника відповідача на підставі п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України.

Ухвалою від 11.04.2018 р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу, як неподану.

20.04.2018 р. розгляд справи справи відкладено на 29.05.2018 р. за клопотанням представника відповідача.

23.05.2018 р. до суду подана зустрічна позовна заява ОСОБА_1, яка ухвалою від 29.05.2018 р. залишена без руху, надано строк для усунення недоліків.

29.05.2018 р. розгляд справи відкладено на 14.06.2018 р. для надання можливості відповідачам усунути недоліки.

14.06.2018 р. зустрічна позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ КБ ПриватБанк прийнята до спільного розгляду з первісним позовом, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 02.07.2018 р.

В поданій до суду зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять визнати недійсною з моменту укладення кредитну угоду від 05.06.2008 р. № 14.14555, укладену між ними та ПАТ КБ ПриватБанк .

В обгрунтування позову зазначили, що 05.06.2008 р. між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ ПриватБанк укладено кредитну угоду № 14.14555, відповідно до якої банком ОСОБА_1 надано кредит на споживчі цілі у сумі 50000 доларів США зі сплатою 18% річних (п.п.1.2, 1.4, 4.1 кредитної угоди).

Відповідно до п.п.2.3.1 кредитної угоди банк має право збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при зміні кон'юрктури ринку грошових ресурсів України. При цьому банк, за 20 днів до вступу в силу зміненої відсоткової ставки, направляє позичальнику письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки, що містить графік погашення кредиту, розрахований з урахуванням нової відсоткової ставки. Вказана норма надає банку право в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд, так як взагалі не встановлено як показників зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів, які надають банку право на такі дії, так і механізмів визначення наявності цих змін та їх розміру. Не встановлено також будь-яких меж для зміни відсоткової ставки. Отже, змінювати умови кредитної угоди банк може цілком на свій розсуд, без жодних обмежень, без надання будь-яких обгрунтувань та пояснень.

Згідно п.п.2.2.5 угоди позичальник зобов'язується сплатити банку винагороду за відкриття позичкового рахунку, винагороду за оформлення кредитного договору, винагороду (0,5%) одноразово від суми траншу при першому погашенні кредиту.

Відповідно до п.п.2.2.13, 2.2.15 угоди, позичальник зобов'язується відшкодувати витрати/збитки банку, що виникли у зв'язку з наданням бюро кредитних історій інформації про позичальника, а також інших послуг, що надані або будуть надані в майбутньому, витрати на надання правової допомоги юридичних фірм, адковатів, інших осіб тощо.

Розділом 5 угоди встановлені додаткові зобов'язання позичальника щодо заборони відкриття поточних і депозитних рахунків тощо. Тобто, кредитодавець всупереч забороні, встановленої ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів , встановив у договорі про надання споживчого кредиту збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Відповідно до п.п.а, в п.2.3.3 угоди банк має право в односторонньому порядку змінювати умови угоди: вимагати дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань, здійснювати дострокове одностороннє розірвання угоди.

Вказане свідчить про несправедливі умови угоди, та як надають продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право надається.

Крім того, як свідчить розрахунок заборгованості, доданий до уточненої позовної заяви від 15.02.2011 р. б/н, з 23.12.2008 р. відповідачем в односторонньому порядку підвищена відсоткова ставка за кредитним договором - до 40% річних. Крім підстав, вказаних вище, позивачі за зустрічним позовом вважають такі дії банку незаконними внаслідок наступного: 09.01.2009 р. набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку . Відповідно до цього Закону ЦК України доповнено статтею 1056-1, згідно якої, встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Нормою аналогічного змісту доповнено також ст.55 Закону України Про банки та банківську діяльність . До того ж ОСОБА_1 взагалі не була повідомлена про збільшення відсоткової ставки і їй не був направлений новий графік погашення кредиту, чим порушена процедура, встановлена встановлена для таких дій (п.2.3.1 кредитної угоди).

Відповідно до п.4.3 кредитної угоди, при порушенні позичальником зобов'зань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 40% річних, тобто більш, ніж у подвійному розмірі.

На виконання угоди, 18.06.2008 р. укладений договір про видачу траншу № 14.14555/1, за яким банк надав ОСОБА_1 вказану вище суму грошових коштів з кінцевим терміном повернення 05.06.2013 р. Таким чином, ОСОБА_1 є споживачем фінансової послуги, що надається відповідачем за зустрічним позовом.

Всупереч вимог ч.2 ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів ОСОБА_1 не було повідомлено письмово про інформацію, передбачену вказаною нормою Закону. Банк не надав споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредиту в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного законодавства.

Ст.18 ЗУ Про захист прав споживачів визначено умови договору, які є несправедливими. Договір зі споживачем не повинен включати умови, які є несправедливими, тобто такі, що мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ст.21 загаданого Закону, права споживача вважаються у будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Таким чином, встановлена вимога щодо сплати відповідачу непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань - додатково більше 100% вартості користування кредитними коштами.

Зазначена компенсація є мірою відповідальності позичальника. Однак, розділом 6 кредитної угоди вже передбачена відповідальність позичальника. Метою застосування як підвищених відсотків, так і неустойки є забезпечення своєчасного повернення кредиту, а підставами виникнення права на їх стягнення є прострочення повернення кредит. Це ставить під сумнів справедливість та розумність спільного застосування підвищених відсотків і пені, тим більше - нарахування пені на суму підвищених відсотків.

Отже, п.4.3 кредитного договору не відповідає не тільки вимогам ЗУ Про захист прав споживачів , а й таким загальним засадам цивільного законодавства, як справделивість і розумність, що встановлені ст.3 ЦК України.

Відповідно до п.6.1 кредитної угоди, при порушенні позичальником будь-якого з грошових зобов'язань за цим договором він сплачує банку пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня.

Згідно п.6.6 кредитного договору, при порушенні позичальником будь-якого з грошових зобов'язань за цим договором більш, ніж на 120 днів, у зв'язку з чим банк буде змушений звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки. Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Таким чином, сумісне застосування штрафу та пені суперечить вказаній конституційній нормі.

Крім того, однією з умов для сплати нею штрафу згідно п.6.6 кредитного договору, є той факт, що банк буде змушений звернутися до суду. Однак, відповідно до ст.3 ЦПК України, звернення до суду є правом особи.

Розділом 6 угоди встановлена відповідальність тільки однієї сторони - позичальника. Банк же, по-суті, звільняється від будь-якої відповідальності.

Крім того, сума штрафу, згідно п.6.6 кредитного договору, визначається у процентах від суми позову, яка, в свою чергу, визначається відповідачем - банком і може бути останнім значно завищена.

Отже, наявність підстав для сплати штрафу відповідно до п.6.6 кредитного договору, та його розмір залежить від відповідача, який є отримувачем цього штрафу. Таким чином, вказана умова: є неспрведливою, бо ставить споживача у нерівне становище, чим порушує вимоги ст.18 ЗУ Про захист прав споживачів ; не відповідає загальним засадам цивільного законодавства як справедливість і розумність, що встановлені ст.3 ЦК України; суперечить ст.61 Конституції України.

Умови кредитної угоди та договору про видачу траншу є несправедливими в цілому та такими, що суперечать принципу добровільності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, направлених на погіршення становища споживача.

02.07.2018 р. підготовче судове засідання було відкладено на 29.08.2018 р. у зв'язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті.

29.08.2018 р. підготовче судове засідання було відкладено на 20.09.2018 р. у зв'язку з притягненням третіх осіб на підставі п.2 ч.2 ст.198 ЦПК України.

20.09.2018 р. підготовче засідання відкладено на 09.10.2018 р. у зв'язку з неявкою відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, які є позивачами за зустрічним позовом.

09.10.2018 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 20.11.2018 р.

20.11.2018 р. розгляд справи було відкладено на 17.12.2018 р. через неявку сторін у справі на підставі п.2 ч.3, ч.5 ст.223 ЦПК України.

17.12.2018 р. розгляд справи було відкладено на 07.02.2019 р. на підставі п.4 ч.2 ст.223 ЦПК України, у зв'язку з витребуванням доказів.

В судове засідання представник позивача за первісним позов не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому запорядку, причини неявки не повідомив, в процесі розгляду справи надавав заяви про розгляд справи без його участі та відзив на зустрічну позовну заяву (т.1 а.с.139а, 215, 235, т.2 а.с.57-67).

Розгляд справи за відсутності учасника справи узгоджується з положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України та такий розгляд можливий і в силу ч.1 ст.223 ЦПК України.

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляд справи були повідомлені у встановленому законом порядку, про що свідчать розписки, наявні в матеріалах справи, причини неявки суду не повідомили.

На підставі ч.1 ст.223 ЦПК України справа була розглянута без участі відповідачів.

Треті особи та їх представники в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, пояснень по суті позову не надавали.

На підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, розгляд справи було проведено без участі третіх осіб.

В силу ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу 07.02.2019 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги позицію представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, в задоволенні ж зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід відмовити.

Судом встановлено, що 05червня 2008 року між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 14.14555, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати позичальникові кредит при наявності вільних коштів, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншу (т.1 а.с.9-11).

18.06.2008 р. між ПриватБанком та ОСОБА_1 було укладено договір про видачу траншу № 14.14555/1 (т.1 а.с.12). Сума траншу кредиту - 50 000 доларів США (п.1.2). Згідно п.1.4 договору транш кредиту надається на цілі, зазначені в п.1.4 кредитної угоди, а конкретно - на споживчі цілі.

За умовами договору про видачу траншу (п.2.2) позичальник зобов'язується для одержання траншу кредиту не пізніше дати планового одержання траншу кредиту надати в банк попередню вимогу в довільній формі з вказівкою суми траншу кредиту і терміну його надання; сплатити відсотки за користування траншем кредиту відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6 цього договору і п.п.2.2.2, 2.2.3, 2.2.4, 2.3.1, 2.3.2 кредитної угоди; здійснювати погашення траншу кредиту і відсотків у порядку і терміни відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до даного договору); остаточну суму відсотків і винагороди за користування траншем кредиту зробити не пізніше дня фактичного повного погашення траншу кредиту.

П.3 передбачено забезпечення кредиту, згідно яких виконання позичальника за даним договором забезпечується відповідно до розділу 3 кредитної угоди № 14.14555 від 05.06.2008 р.

В розділі 3 кредитної угоди № 14.14555 від 05.06.2008 р. передбачено, що виконання зобов'язань позичальника за цією угодою і договором про видачу траншу забезпечується: іпотечним договором № 14555 з ОСОБА_1 від 05.06.2008 р., договором застави автотранспорта № 14.14555/1 з ОСОБА_3 від 05.06.2008 р., договором поруки з ОСОБА_2 № 14.14555/1 від 05.06.2008 р., договором поруки № 14.14555/2 з ПП Інтер-Вестстрой-ХХІ від 05.06.2008 р.

Як встановлено з договору поруки № 14.14555/2 від 05.06.2008 р. ОСОБА_2 (т.1 а.с.14) уклав договір поруки з позивачем, за умовами якого поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитною угодою № 14.14555 від 05.06.2008 р., згідно якої кредитор надав боржнику кредит в сумі 50 000 доларів США, що надається окремими частинами - траншами кредиту, а боржник зобов'язаний: повернути кредит в строк до 05.06.2013 р., сплачувати за його користування 18% річних в дату сплати процентів згідно до графіків повернення кредиту (додаток № 1 до договорів траншів), а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 40% річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитній угоді та договорах про видачу траншів.

П.12 зазначеного договору поруки передбачено, що сторони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 (п'яти) років.

Згідно витребуваних судом письмових доказів, позивач за первісним позовом повідомив, що рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14.07.2011 р. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 14.14555 від 04.06.2008 р. у розмірі 481543 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 377208,57 грн., заборгованості по відсоткам - 72224,43 грн., заборгованості по пені - 8703,25 грн. звернуто стягнення на автомобіль MAN модель 18224, рік випуску 1999, тип ТЗ, вантажний фургон, реєстраційний номер НОМЕР_1, на житловий будинок № 14 літ.Ж по вул.Гарнізонній в м.Запоріжжя, а також на квартиру АДРЕСА_1.

15.04.2015 р. відбулася реалізація заставного майна, а саме автомобіля MAN модель 18224, рік випуску 1999, тип ТЗ, вантажний фургон, реєстраційний номер НОМЕР_1 на суму 4076,60 доларів США. Житловий будинок та квартира виставлені на реалізацію (а.с.122, 123, 124-125 т.2).

За кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ЦК України).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.2 ст.554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Ст..543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про законність та обгрунтованість позовних вимог позивача, пред'явлених до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості в сумі 106660,87 доларів США (в рамках заявлених позовних вимог), який підтверджено відповідним розрахунком.

Згаданий розрахунок заборгованості відповідачами в прцесі розгляду справи відповідачами не спростований, а тому приймається судом при постановленні рішення.

Разом з тим, враховуючи, що ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09.02.2016 р. було закрито провадження по справі в частині позовних вимог, пред'явлених ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк", суд не встановив підстав для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів в сумі 10000 грн. на підставі договору поруки № 167 від 20.10.2010 р., на який банк посилається в обгрунтування позовних вимог.

Вирішуючи зустрічну позовну заяву суд виходив з наступного.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у пункті 2 частини першої, частинах другій та шостій статті 19 Закону України Про захист прав споживачів , забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України Про захист прав споживачів закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Статтею 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими.

Отже, за змістом статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Ч.1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд не встановив підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним в цілому цивільно-правового договору - кредитної угоди № 14.14555 від 05.06.2008 р., укладеної між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1

При постановленні рішення судом також враховано роз'яснення, що містяться в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин передбачає, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст.1056-1 ЦК України, у зв'язку з прийняттям Закону України від 12.12.2008 р. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонььому порядку , яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року, що всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року.

З наведеного, суд дійшов висновку, що позов, пред'явлений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ ПриватБанк не ґрунтується на вимогах діючого законодавства та не підлягає задоволенню.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, суд не стягує з відповідачів на користь позивача судовий збір.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 (треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватне підприємство Інтер-Вестстрой-ХХІ ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (м.Запоріжжя, вул.Тимірязєва, 152, РНОКПП НОМЕР_2), ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_3) на користь Акціонерного товариства Комурційний банк "ПриватБанк" (м.Київ, вул..Грушевського, б.1Д, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № 14.14555 від 05.06.2008 р. в сумі 106660,87 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 22.08.2008 р. складає 852 220,28 грн.

В задоволенні решти позовних вимог АТ КБ ПриватБанк - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк про визнання недійсною кредитної угоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк судовий збір в сумі 1609,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк судовий збір в сумі 1609,50 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Дмитрюк