Постанова

від 12.07.2007 по справі 18/420

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

18/420

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

12 липня 2007 р.                                                                                   № 18/420  

      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г., Швець В.О.

розглянувши  матеріали касаційної скаргиЗакритого акціонерного товариства “Українська транспортна страхова компанія”

на постановуКиївського  апеляційного господарського суду від 02.04.07

у справі№ 18/420

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Бук” (надалі- товариство)

до

Закритого акціонерного товариства “Українська транспортна страхова  компанія” (надалі- страхова компанія)

провизнання частково недійсним акта та стягнення         121 410,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Бакулін О.Ю. –за дов. від 01.09.06 (на 110 арк. справи);

від відповідача : Остроух М.В.- за дов. №182, Стеценко Т.М. –за дов. №346

          Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 21.06.07 №02-20/26 у зв'язку зі змінами у складі судової палати з розгляду спорів пов'язаних з державним регулюванням економічних відносин утворено з 02.07.07 колегію суддів у постійному складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Швець В.О.

доповідач: Добролюбова Т.В

          Товариством з обмеженою відповідальністю “Бук” у вересні 2006 року заявлений позов про визнання недійсним підпункту 10 пункту 5.1 Правил добровільного страхування автотранспорту Закритого акціонерного товариства “Українська транспортна страхова компанія” в частині “прав страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування при грубій необачності страхувальника”. Водночас, позивач просив стягнути з відповідача  121 410,00 грн. страхового відшкодування. Позовні вимоги товариство обґрунтовувало тим, що між сторонами 30.06.04 укладено договір добровільного страхування автотранспорту, а саме, автомобіля SKODA Super B Classic 1.8 T, котрий належить йому на праві власності. Позивач зазначав, що умовами цього договору та Правил добровільного страхування автотранспорту передбачено страхування автомобілю від незаконного заволодіння транспортним засобом.  Товариство стверджувало, що даний автомобіль був викрадений у Чеській Республіці в місті Кладно,  про що 22.03.05 він повідомив ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія”. Однак, останній, встановленої договором страхової суми позивачеві не відшкодував чим  порушив пункт 2 договору страхування, статті 20, 8, 9 Закону України “Про страхування”, статті 354 Господарського кодексу України, статті 988 Цивільного кодексу України.  Разом з цим позивач наголошував, що підставою для відмови, на думку страхової компанії, було порушення з боку страхувальника підпункту 10 пункту 5.1 Правил добровільного страхування автотранспорту, статей 8, 9, 17 Закону України “Про страхування”. Позивач зазначав, що дані дії страхової компанії суперечать приписам статті 991 Цивільного кодексу України,  статті 26 Закону України “Про страхування”, адже, відповідачем незаконно визначено у підпункті 10 пункту 5.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту можливість відмови у виплаті страхового відшкодування у разі грубої необачності страхувальника. Відтак, товариство просить визнати цей пункт недійсним з підстав передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України. Водночас, позивач обґрунтовував вимоги  статтями 6, 525, 982, 998 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України , статтями  6, 16 Закону України “Про страхування”.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.06, ухваленим суддею Мандриченко О.В., позовні вимоги  задоволені повністю. Місцевий суд вмотивовуючи рішення посилався на приписи статті 26, частини 2 статті 8, частини 1 статті 9, пункту 3 частини 1 статті 20  Закону України “Про страхування”, статті 988 Цивільного кодексу України. Суд дійшов висновку, що Законом України “Про страхування” та положеннями Цивільного кодексу України не передбачено право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування при грубій необачності страхувальника, і це є підставою для визнання недійсним підпункту 10 пункту 5.1 Правил добровільного страхування автотранспорту, та підставою для виплати передбаченого договором відшкодування.

          Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Григоровича О.М. –головуючого, Гольцової Л.А., Рябухи В.І. постановою від 02.04.07, перевірене рішення  суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія” залишив без задоволення.    

          Закрите акціонерне товариство “Українська транспортна страхова  компанія” звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі скасувати, як ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для нового розгляду. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, страхова компанія наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій порушені вимоги статей 3, 6, 202, 628, 638, 629, 991 Цивільного кодексу України, статей 17, 26 Закону України “Про страхування”, оскільки Міністерство Фінансів України реєструючи Правила добровільного страхування автотранспорту не виявило в них положень, які б суперечили чинному законодавству. Заявник стверджує, що позивач укладаючи договір  був ознайомлений  з Правилами добровільного страхування, проте, ніяких заяв щодо невідповідності цих положень законодавству або їх недійсності  не заявляв. Скаржник також зауважує, що судами не наведене правове обґрунтування для визнання недійсним спірного пункту Правил добровільного страхування автотранспорту. Окрім цього, товариство вказує на безпідставність висновків суду щодо відсутності у законодавстві України нормативного визначення “груба необачність”, оскільки чинне законодавство  містить такі посилання. На думку страхової компанії,  судами  порушено статті 6, 124, 129 Конституції України, статті 1, 2 Закону України “Про судоустрій України”. Окрім цього заявник наголошує на тому, що судами не враховано право страховика встановлювати інші підстави для відмови у здійсненні страхової виплати. Разом з цим  скаржник вважає, що судами не надано правової оцінки діям позивача у спірних правовідносинах. При цьому, заявник вказує на не залучення судами до участі у справі органу який реєструє Правила добровільного страхування автотранспорту - Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, оскільки прийняті у справі судові акти стосуються його прав.

          Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Бук” відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

          Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В. і пояснення представників сторін, перевіривши  матеріали справи та касаційної скарги, правильність застосування судами  приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

          Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.06.04 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бук” –страхувальником та Закритим акціонерним товариством „Українська транспортна страхова компанія” - страховиком, укладений договір добровільного страхування автотранспорту у вигляді страхового полісу №0008754, згідно з яким застрахований автомобіль марки „Шкода Супер Б Класік”, державний номер АТ 3666 АА. Суди установили, що даним автомобілем на підставі подорожнього листа службового легкового автомобіля №3 від 01.03.05 користувався Базюк М.Д. Згідно довідки від 13.11.06 №01/368 Івано-Франківської міської поліклініки №2 Базюк М.Д. звертався до поліклініки 19.03.05 за медичною допомогою. Перебуваючи у відрядженні в місті Кладно Чеської Республіки Базюк М.Д. передав ключі  від автомобіля марки „Шкода Супер Б Класік” Мірославу Кретіку, а останній  залишив автомобіль на території фірми „MIKRE”, ключі від автомобіля зберігалися в приміщенні цієї фірми. Постановою від 29.04.2005 комісара поліції міста Кладно Чеської Республіки встановлено, що у період з 19.03.2005, 22 год. до 20.03.2005, 08 год. в приміщенні фірми „MIKRE” невідомим злочинцем були викрадені ключі від автомобіля марки „Шкода Супер Б Класік” та вкрадено цей автомобіль. Позивач повідомив відповідача про викрадення застрахованого автомобіля, і це підтверджено листом відповідача від 29.07.05 №1467/1. Страховим полісом №0008754 передбачено, що у разі настання страхового випадку позивачеві відшкодовується 134 900,00 грн. Суди також установили, що листом від 29.07.05 №1467/1 відповідач, посилаючись на підпункт 10 пункту 5.1. Правил добровільного страхування автотранспорту та приписи статті 8, 9, 17 Закону України „Про страхування”, відмовив позивачеві у виплаті страхового відшкодування. Предметом позову у даній справі є матеріально - правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “Бук” про визнання недійсним підпункту 10 пункту 5.1 Правил добровільного страхування автотранспорту ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія”  в частині “прав страховика  відмовити у виплаті страхового відшкодування при грубій необачності страхувальника” та стягнення з відповідача  121 410,00 грн. страхового відшкодування. Підпунктом 10 пункту 5.1. Правил добровільного страхування автотранспорту ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія”, затверджених Міністерством фінансів України від 25.12.01 та Головою правління АТ „УТСК” 05.10.01  встановлено, що до страхових випадків не відносяться і виплата страхового відшкодування не проводяться при навмисних діях або грубій необачності страхувальника.  Задовольняючи позовні вимоги,  господарські суди попередніх інстанцій, дійшли висновку про невідповідність підпункту 10 пункту 5.1 Правил добровільного страхування автотранспорту положенням чинного законодавства та встановили наявність у відповідача обов'язку здійснити страхові виплати відповідно до умов договору страхування. Проте, даний висновок колегія суддів визнає передчасним з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що правовою природою договору, укладеного між сторонами,  є договір страхування який посвідчений страховим свідоцтвом - полісом. Договір страхування зумовлює виникнення цивільно-правових відносин, порядок здійснення яких визначається Цивільним кодексом України, Законом України “Про страхування” і іншими нормативно - правовими актами, що регулюють такий вид відносин. Відповідно до статті 16 Закону України “Про страхування” договір страхування –це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується з  статтею 979 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України “Про страхування” страховим випадком визнається подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням  якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику.  Статтею 988 Цивільного кодексу України до обов'язків страховика віднесено, зокрема, вжиття заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку; здійснення страхової виплати у строк, встановлений договором, у разі настання страхового випадку. Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта. Такі умови встановлені також частиною 1 статті 25 Закону України “Про страхування”, якою передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника. Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні  договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов'язковим для виконання. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. У  пункті 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Проте, господарські суди попередніх інстанцій, визнаючи підпункт 10 пункту 5.1 Правил добровільного страхування автотранспорту недійсним та зобов'язуючи страхову компанію виплатити позивачеві суму страхового відшкодування, не дослідили умови, укладеного між сторонами  договору страхування. Адже, як свідчать наведені норми законодавства, страхові виплати здійснюються саме на підставі договору страхування. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що посилання судів на відсутність у  законодавстві нормативно –правового визначення “груба необачність” не є підставою для визнання підпункту 10 пункту 5.1 Правил добровільного страхування автотранспорту недійсним, оскільки може бути визначено на підставі змісту актів цивільного законодавства та інших правових актів, відповідно до звичаїв ділового обороту або шляхом його тлумачення судом у разі виникнення спору саме з такої підстави. У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 “Про судове рішення” звертається увага судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення господарського суду має ґрунтуватися, зокрема на тому, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.  У мотивувальній частині рішення вказуються: обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення,  посилання на норми матеріального права, на підставі яких вирішено спір. Однак, дійшовши висновку про невідповідність спірного підпункту Правил добровільного страхування автотранспорту нормам чинного законодавства, суди не зазначили яким саме положенням матеріального права він суперечить. При цьому, колегія суддів зауважує, що вирішуючи спір про визнання недійсним Правил добровільного страхування в частині “прав страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування при грубій необачності страхувальника” суди не зазначили підстав і норм права відповідно до яких названий підпункт Правил може бути визнаний недійсним. Господарський суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови надав оцінку доводам позивача, натомість, доводи відповідача щодо наявності в діях позивача необережності при передачі ключів і залишенні автомобіля третій особі та невиконання позивачем обов'язків за договором про підвищення ризику, стосовно незмінності  умов договору страхування, який підписаний позивачем, залишилися поза увагою суду, підстави відхилення вказаних доводів у постанові не наведені.  Згідно  приписів статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи і оцінює кожний доказ окремо, та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання з якими пов‘язане законне вирішення спору по суті. Враховуючи, що застосування норм матеріального права цілковито залежить від повноти та правильності встановлення обставин справи, судові рішення не можна визнати законними. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхиленні ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.07 у справі №18/420 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.06 скасувати.

          Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

          Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Українська транспортна страхова компанія” задовольнити.

    Головуючий, суддя                                                          Т. Добролюбова  

           Судді                                                                            Т.Гоголь

                                                      В.Швець