Постанова

від 25.02.2019 по справі 910/23911/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2019 р. Справа№ 910/23911/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 25.02.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.10.2018 (повний текст рішення підписано 02.11.2018)

у справі №910/23911/16 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Будспецмонтаж-Епос"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой"

про стягнення 895 005, 43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Будспецмонтаж-Епос (далі - позивач, ТОВ Будспецмонтаж-Епос ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (далі - відповідач, ТОВ Солстрой ) про стягнення 334 207,47 грн. заборгованості по сплаті гарантійного фонду згідно п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, 312 850,66 грн. пені, 208 879,67 грн. інфляційних втрат, 39 067,63 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч ст.ст. 526, 854 Цивільного кодексу та умов договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 не було виконано своєчасно зобов'язання зі сплати гарантійного фонду. Також, за прострочення виконання грошового зобов'язання з сплати гарантійного фонду, позивачем заявлено до стягнення пеню з посиланням на п. 7.7. договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, а також 208 879,67 грн. інфляційних втрат і 39 067,63 грн. 3% річних - з посиланням на припис ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності стосовно вимоги про стягнення 50% гарантійного фонду згідно п.п. а) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, у зв'язку з чим на підставі ст. 266 Цивільного кодексу України строк позовної давності сплив і щодо вимог позивача про стягнення пені, 3% річних і інфляційних втрат, нарахованих на суму гарантійного фонду згідно п.п. а) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012.

Крім того, відповідач заявив про застосування до вимог позивача щодо стягнення пені, нарахованої на частину коштів гарантійного фонду згідно п.п. б) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, річного строку позовної давності згідно ст. 258 Цивільного кодексу України та строку нарахування пені, передбаченого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 (повний текст підписано 02.11.2018) у справі № 910/23911/16 позов задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з ТОВ "Солстрой" на користь ТОВ "Будспецмонтаж-Епос" 182 103 грн. 74 коп. заборгованості зі сплати гарантійного фонду, 65 819 грн. 56 коп. пені, 11 584 грн. 79 коп. 3 % річних, 125 671 грн. 13 коп. інфляційних втрат та 5 777 грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи положення п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 та з огляду на введення об'єкту в експлуатацію 24.10.2013, обов'язок відповідача перерахувати позивачу 334 207,47 грн. коштів гарантійного фонду - є таким, що настав, проте, задовольнив вимогу позивача в цій частині в розмірі 182 103 грн. 74 коп. , що складає суму гарантійного фонду, нарахованої згідно з п.п. б) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, щодо заявлення якої строк позовної давності позивачем пропущено не було. При цьому, стосовно першої частини гарантійного платежу в розмірі 152 103,73 грн. відповідно до умов п.п. а) п. 4.2.4. договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, судом першої інстанції встановлено пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, у зв'язку з чим відмовлено у задоволенні вимоги позивача в цій частині.

Крім того, судом першої інстанції з посиланням на приписи норм статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України статті 625 Цивільного кодексу України, було частково задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму 182 103 грн. 74 коп., що складає суму гарантійного фонду, нарахованої згідно з п.п. б) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 (повний текст підписано 02.11.2018) у справі № 910/23911/16 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення в частині задоволених позовних вимог порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору в частині присудження до стягнення грошових сум.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не враховано доводи скаржника про те, що загальна сума сформованого гарантійного фонду складає 325037,24 грн., а не 334 207,45 грн., що вплинуло на правильність розрахунку суми боргу. Крім того, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції невірно застосовано норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 258 Цивільного кодексу України щодо обрахунку розміру пені, нарахованої на другу частину суми гарантійного платежу - 182 103 грн. 74 коп., що складає суму гарантійного фонду, нарахованої згідно з п.п. б) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, і відповідно. застосування річного строку позовної давності.

Також, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції неправомірно залишено без уваги доводи відповідача про відсутність акту звірки розрахунків та подання позивачем до суду скомпонованого акту, що оспорює достовірність позовних вимог в цілому.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/23911/16 за апеляційною скаргою ТОВ Солстрой на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 (повний текст підписано 02.11.2018) розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді: Мартюк А.І., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/23911/16 за апеляційною скаргою ТОВ Солстрой на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 (повний текст підписано 02.11.2018), призначено справу до розгляду в судовому засіданні 24.01.2019.

24.01.2019 розгляд справи №910/23911/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 - не відбувся, у зв'язку з несправністю системи "Діловодство спеціалізованого суду" та відсутністю можливості фіксації судового процесу, відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 розгляд справи № 910/23911/16 за апеляційною скаргою ТОВ Солстрой на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 (повний текст підписано 02.11.2018) призначено до розгляду в судовому засіданні 25.02.2019.

В судове засідання 25.02.2019 з'явився представник скаржника (відповідача), представник позивача не з'явився. Позивач про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник скаржника (відповідача) в судовому засіданні 25.02.2019 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В судовому засіданні 25.02.2019 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 15.08.2012 між ТОВ "Солстрой", як генеральним підрядником, та ТОВ "Будспецмонтаж-Епос", як підрядником, було укладено договір підряду на виконання робіт № 15/08 (далі - договір підряду № 15/08 від 15.08.2012), у відповідності до п. 1.1. якого підрядник зобов'язався організувати та виконати повний комплекс монтажних робіт з допомогою власного обладнання та наданих генпідрядником матеріалів, необхідних для введення в експлуатацію об'єкту "Торгівельно-складський комплекс з офісними приміщеннями та парковкою на перетині вулиці Академіка Заболотного та Столичного Шосе в Голосіївському районі м. Києва", у відповідності до умов цього договору (та додатків до нього), ДБН України та вимог державних та муніципальних установ м.Києва, замовника будівництва, а саме: оздоблювальні роботи на відмітці 0.0000 в вісях В-Ж; 3-13 (влаштування фальш-стін та перетинок з ГКЛ включаючи металевий каркас та шпатлюванні швів, влаштування підвісних стель, монтаж керамічної плитки на підлогу та стіни, фарбування стін та стель водоемульсійною фарбою).

Між між ТОВ "Солстрой", як генеральним підрядником, та ТОВ "Будспецмонтаж-Епос", як підрядником, було укладено додаткові угоди від 22.10.2012 № 1 та від 05.03.2013 № 2 до договору підряду від 15 серпня 2012 року № 15/08, якими узгоджено між сторонами графік виконання оздоблювальних робіт на відмітці 0.000 в вісях В-Ж; 3-13 на об'єкті "Торгівельно-складський комплекс з офісними приміщеннями та парковкою на перетині вулиці Академіка Заболотного та Столичного Шосе в Голосіївському районі м. Києва" (далі - об'єкт), який містить перелік видів, обсягів та характеру робіт, які необхідно було здійснити виконавцю за завданням замовника, а також строки їх виконання.

Відповідно до п. 1.2 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, генпідрядник приймає якісно виконані роботи шляхом підписання актів виконаних робіт згідно п. 4 договору, та зобов'язується оплатити якісно виконані роботи на умовах даного договору.

Пунктом 2.3 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 сторони погодили, що датою завершення робіт вважається дата підписання останнього акта приймання-передачі виконаних робіт підписаного генпідрядником та особою уповноваженою замовником.

Пунктом 3.1. договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 сторонами встановлена договірна ціна, яка становила 1 424 314,44 грн. у т.ч. ПДВ.

Підписанням додаткової угоди №1 від 22.10.2012 до договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 сторони збільшили договірну ціну на 1 961 767,11 грн. у т.ч. ПДВ.

05.03.2018 між ТОВ "Солстрой", як генеральним підрядником, та ТОВ "Будспецмонтаж-Епос", як підрядником, було укладено Додаткову угоду №2 до договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, умовами якої передбачено збільшення договірної ціни на 1 325 137,75 грн. в т.ч. ПДВ. Таким чином договірна ціна за договором складала 4 711 219,30 грн. в т.ч. ПДВ.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, зі змісту укладеного договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором підряду.

Згідно з статтею 838 Цивільного кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частинами 1, 2 ст. 854 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем, як підрядником, було виконано за завданням відповідача, як генерального підрядника, на виконання умов договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 (з урахуванням додаткових угод до нього) комплекс оздоблювальних робіт у відповідності до договору підряду від 15 серпня 2012 року за № 15/08 та додаткових договорів № 1 від 22 жовтня 2012 року та № 2 від 05 березня 2012 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії підписаних сторонами вказаного договору акти прийняття виконаних робіт за вересень 2012 року, № 2 за вересень 2012 року, № 1 за жовтень 2012 року, № 2 за жовтень 2012 року, № 2/1 за листопад 2012 року, № 4 за листопад 2012 року, № 3/1 за грудень 2012 року, № 5 за грудень 2012 року, № 4/1 за січень 2013 року, № 6 за січень 2013 року, № 5/1 за лютий 2013, № 7 за лютий 2013 року, № 8 за березень 2013 року, № 6/1 за березень 2013 року, № 7/1 за травень 2013 року, № 1/3 за червень 2013 року, № 8/1 за червень 2013 року, в яких зокрема, містяться відомості про узгодження сторонами сум гарантійного фонду у кожному акті та її формування в узгодженому сторонами розмірі 364 207,47 грн. (з якої відповідачем було сплачено 30 000,00 грн.).

З огляду на викладене, суд апеляційної погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором підряду № 15/08 від 15.08.2012, відповідачем будь-яких претензій позивачу стосовно обсягів виконання або будь-яких інших порушень умов договору підряду - не заявлялось.

Пунктом 4.2.3 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 передбачено, що при розрахунках за фактично виконані роботи відповідач (генпідрядник) утримує:

- 12.73 % вартості фактично виконаних робіт для формування гарантійного фонду;

Згідно з п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, кошти гарантійного фонду перераховуються підряднику у наступному порядку:

а) 50% гарантійного фонду генпідрядник перераховує на користь підрядника після 30 (тридцяти) календарних днів із дати підписання акту про прийняття об'єкту в експлуатацію, протягом 15 днів, при умові отримання коштів від замовника будівництва.

б) генпідрядник утримує 50% гарантійного фонду після дати введення об'єкту в експлуатацію протягом 1-го року із дати введення об'єкту в експлуатацію або до часу перерахування 50% коштів гарантійного фонду замовником будівництва (з події, яка настане раніше) і перераховує його підряднику у наявному залишку на розрахунковий рахунок протягом 15 днів, після перерахування коштів гарантійного фонду замовником будівництва.

Стосовно умови, зазначеної у п.п. а) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 стосовно отримання коштів від замовника будівництва, як умови сплати 50% гарантійного платежу - то суд апеляційної інстанції зазначає, що наведена обставина не є відкладальною в розумінні ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, а також не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання, що узгоджується з приписами ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Згідно сертифікату серії IV № 165132970850 від 24.10.2013, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на підставі Акту готовності об'єкта до експлуатації, підтверджено готовність до експлуатації закінчений будівництвом об'єкт - торговельно-складський комплекс з офісними приміщеннями та парковкою, на перетині вулиць Академіка Заболотного та Столичного Шосе в Голосіївському районі м. Києва.

Як зазначалось вище, підтвердженням формування гарантійного фонду є Акти приймання виконаних підрядних робіт, підписані двосторонньо сторонами. Так, згідно Актів, копії яких наявні в матеріалах справи, сторонами підтверджено наступне: загальна вартість фактично виконаних робіт становить - 3 163 640,45 грн; загальна сума генпідрядних (2,5%) становить - 79 091,01 грн., загальна сума гарантійного фонду, зафіксованих у Актах становить - 364 207,47 грн.

Банківськими виписками підтверджується, що ТОВ "Солстрой" (генпідрядник) було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ "Будспецмонтаж-Епос" 2 750 341,97 грн., генпідрядником було утримано суму генпідрядних у розмірі 79 091,01 грн.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції враховуючи положення п.п. а) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 та з огляду на введення об'єкту в експлуатацію 24.10.2013, встановив, що обумовлені даним підпунктом договору 50% гарантійного фонду відповідач повинен був перерахувати позивачеві після 30 календарних днів з дати підписання акту про прийняття об'єкта в експлуатацію, протягом 15 днів, тобто 24.10.2013р.+30 днів+15 днів = 08.12.2013р., а тому граничним строком виконання генпідрядником своїх зобов'язань щодо сплати 50 % утриманого гарантійного фонду в сумі - 182 103,73 грн. було 08 грудня 2013 року включно. Натомість, станом на 08.12.2013 позивачу було сплачено 30 000 грн., а сума заборгованості складала - 152 103,73 грн.

Також, враховуючи положення п.п. б) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 50% гарантійного фонду в сумі 182 103,74 грн. генпідрядник зобов'язаний був перерахувати позивачу через 1 рік із дати введення об'єкта в експлуатацію + 15 днів, а саме до 08.11.2014 року включно (24.10.2013р. + 1 рік + 15 днів = 08.11.2014р.), або до часу перерахування 50% коштів гарантійного фонду замовником будівництва +15 днів (з події, яка настане раніше). При цьому строк настання сплати відповідачем позивачу решти 50% гарантійного фонду містить альтернативну прив'язку до тієї з двох подій, визначених п.п. б) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, яка настане раніше.

З урахуванням вище встановленого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи положення п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 та з огляду на введення об'єкту в експлуатацію 24.10.2013, обов'язок відповідача перерахувати позивачу 334 207,47 грн. коштів гарантійного фонду, - є таким, що настав, і відповідачем прострочено виконання свого зобов'язання з сплати позивачу гарантійного фонду у заявленому до стягнення розмірі.

Проте, відповідач у своїх заявах про застосування позовної давності просив застосувати до вимог позивача щодо стягненян суми гарантійного фонду загальний трирічний строк позовної давності, обумовлений статтею 257 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу протягом строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначалося вище, граничний строк оплати генпідрядником першої частини гарантійного фонду відповідно до п.п. а) п. 4.2.4. договору підряду - є 08.12.2013 включно.

Враховуючи вищевикладене, у позивача починаючи з 09.12.2013 виникло право на стягнення з відповідача заборгованості зі сплати першої частини гарантійного фонду в розмірі 152 103,73 грн.

Таким чином, строк позовної давності для позивача за зверненням до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості зі сплати першої частини гарантійного фонду в розмірі 152 103,73 грн. відповідно до умов п.п. а) п. 4.2.4. договору підряду закінчився 09.12.2013.

В свою чергу, з відповідним позовом позивач звернувся до суду 22.12.2016 (про що свідчить штемпель поштової установи на конверті, в якому позов направлено до суду), у зв'язку з чим позивач пропустив загальний трирічний строк позовної давності, що згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості зі сплати першої частини гарантійного фонду (згідно з п.п. а) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012) в розмірі 152 103,73 грн. у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 50% гарантійного фонду в сумі 182 103,74 грн. на підставі п.п. б) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, то враховуючи те, що вказану суму генпідрядник зобов'язаний був перерахувати позивачу через 1 рік із дати введення об'єкта в експлуатацію + 15 днів, а саме до 08.11.2014 року включно, а тому загальний трирічний строк позовної давності щодо вимоги позивача у цій частині не сплив, у зв'язку з чим вимоги позивача у наведеній частині обгрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання з сплати гарантійного фонду, заявлено до стягнення з відповідача пені в розмірі 312 850,66 грн. з посиланням на п. 7.7. договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, а також 208 879,67 грн. інфляційних втрат і 39 067,63 грн. 3% річних - з посиланням на припис ст. 625 Цивільного кодексу України

Статтею 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1).

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.7 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, у випадку прострочення Генпідрядником термінів розрахунків, передбачених Договором, Генпідрядник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

При цьому, відповідачем до ухвалення судом першої інстанції рішення, було заявлено про застосування наслідків спливу строку скороченого річного строку позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач у встановлений договором підряду № 15/08 від 15.08.2012 строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), внаслідок чого наявні обумовлені законом та договором підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, встановлена умовами договору пеня -це штрафна санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Наведене узгоджується з правовими висновками, які зробив Верховний Суд України у своїх постановах від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки позивач з відповідним позовом звернувся до суду першої інстанції 22.12.2016 (про що свідчить штемпель поштової установи на конверті, в якому позов направлено до суду), а тому строк нарахування пені на суму гарантійного фонду, визначеного п.п. б) п.п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012, в розмірі 182 103,74 грн., обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у зв'язку з тим, що оскільки у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати першої частини гарантійного фонду (згідно з п.п. а) п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012) в розмірі 152 103,73 грн. відмовлено позивачу у зв'язку із пропуском загального трирічного строку позовної давності, а тому судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих позивачем на вказане грошове зобов'язання.

Здійснивши перерахунок пені, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок пені (з розбивкою щомісячно) щодо сум, строків та ставок нарахувань, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 65 819,56 грн. пені за період з 21.12.2015 по 21.12.2016, і вказаний розрахунок обгрунтовано здійснено судом першої інстанції за відповідний період з урахуванням суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення з посиланням на п. 7.7 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 та ст. 258 Цивільного кодексу України, в межах річного строку позовної давності за кожен день визначеного періоду прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що судом першої інстанції вірно здійснено розрахунки вказаних показників з урахуванням суми гарантійного фонду, визначеного п.п. б) п.п. 4.2.4 договору підряду № 15/08 від 15.08.2012 в розмірі 182 103, 74 грн., граничний строк сплати якого визначено умовами договору до 08.11.2014 року включно, у зв'язку з чим обгрунтовано присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 125 671,13 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 09.11.2014 по 21.12.2016 та 3% річних в сумі 11 584,79 грн. за період прострочення з 09.11.2014 по 21.12.2016.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку, що доводи скаржника стосовно неправильності розрахунку суми боргу, а також невірного застосування норм матеріального права щодо здійснених розрахунків судом першої інстанції - не знайшли свого підтвердження за наслідками апеляційного розгляду та спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, довод скаржника про відсутність акту звірки розрахунків та подання позивачем до суду скомпонованого акту, що оспорює достовірність позовних вимог в цілому - не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки по-перше, акт звіряння розрахунків не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує виникнення та фіксацію між учасниками спору господарських зобов'язань; а по-друге, вказаний довод спростовується наявними у справі первинними бухгалтерськими документами (договір, додаткові угоди, акти виконаних робіт, банківські виписки, тощо), на підставі яких судом як першої, так і апеляційної інстанції вирішено спір з урахуванням доводів та заперечень сторін.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у справи докази в сукупності, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 182 103 грн. 74 коп. заборгованості зі сплати гарантійного фонду, 65 819 грн. 56 коп. пені, 11 584 грн. 79 коп. 3 % річних, 125 671 грн. 13 коп. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено позивачу, з чим також погоджується погоджується суд апеляційної інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни в апеляційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 у справі № 910/23911/16 - відсутні.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 у справі №910/23911/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 у справі №910/23911/16 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Солстрой".

4. Матеріали справи №910/23911/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.І. Буравльов