Постанова

від 04.07.2007 по справі 8/414-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/414-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 липня 2007 р.                                                                                   № 8/414-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:                                Кравчука Г.А.

суддів:                                Мачульського Г.М.

                               Шаргала В.І.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Хмільницький завод сухого знежиреного молока"

на  постановуЖитомирського апеляційного господарського суду

від                                                     10.04.2007р.

у справі господарського суду №8/414-06Вінницької області

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Шаргородський маслозавод"

до

Відкритого акціонерного товариства "Хмільницький завод сухого знежиреного молока"

простягнення суми

за участю представників

- позивача:

Слободянюк О.А. (довіреність від 15.05.2007р.)

- відповідача:

Трикоза Д.Є. (довіреність від 10.05.2007р.), -

В С Т А Н О В И В:

          Оскарженою постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 10.04.2007р. (колегія суддів у складі: головуючого – судді Вечірка І.О., суддів Зарудяної Л.О., Ляхевич А.А.) залишено без змін рішення Господарського суду Вінницької області від 21.11.2006р. (суддя Мельник І.Ю.), яким позов задоволено, постановлено стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Хмільницький завод сухого знежиреного молока" на користь Відкритого акціонерного товариства "Шаргородський маслозавод" 202 776, 90 грн. боргу, 2 027, 77 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 10.04.2007р. і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.601, 603 Цивільного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п.2.3, 2.15 ст.3 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., п.п.2, 12 Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", ст.ст.4-2, 33, 36, 43, 69, 77, 84 Господарського процесуального кодексу України.

          Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив письмове клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, посилаючись на те, що відповідачем подано позов до позивача про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, тому просить відкласти розгляд касаційної скарги до його вирішення.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає оскільки відповідно до ст.111-7 ч.2 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази, або додатково їх перевіряти.

          Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідач, в період з квітня по травень 2005р. одержав у ВАТ по матеріально-технічному та сервісному забезпеченню "Хмільникрайагротехсервіс" товарно-матеріальні цінності на загальну суму 202 776, 90 грн.

          25.12.2005р. між ВАТ по матеріально-технічному та сервісному забезпеченню "Хмільникрайагротехсервіс" (первісний кредитор) та позивачем  (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого новий кредитор одержав право вимагати замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за усіма відпущеними первісним кредитором на адресу боржника товарно-матеріальними цінностями.

          14.07.2006р. позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про погашення боргу в розмірі 202 776, 90 грн., яка була залишена відповідачем без відповіді. Стягнення цієї суми з відповідача послужило причиною звернення з позовом до господарського суду.

          Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що оскільки на день розгляду справи в суді відповідач доказів сплати в добровільному порядку боргу в сумі 202 776, 90 грн. не надав, позовні вимоги, з врахуванням приписів ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню в повному обсязі. Також суд відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки, як зазначено в рішенні, відповідачем не обґрунтовано необхідність такого відкладення.

          Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також в оскарженій постанові про необґрунтованість посилань відповідача на зарахування ним зустрічних однорідних вимог, оскільки, як зазначено в постанові, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не подав доказів направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, а з матеріалів справи не вбачається існування у позивача будь-якої заборгованості перед відповідачем в результаті інших правовідносин. До того ж постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 01.06.2006р. у справі №5/173-05, на яку посилається відповідач, на користь відповідача стягнута заборгованість з ВАТ по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню "Хмільникрайагротехсервіс", а не з позивача. Як також зазначено в оскарженій постанові, заперечення щодо частково проведених відповідачем розрахунків з первісним кредитором не підтверджуються належними доказами; банківські виписки за травень 2005р. свідчать, що відповідач проводив оплату первісному кредитору –ВАТ "Хмільникрайагротехсервіс" за паливні матеріали, згідно виставлених розрахунків, проте рахунків на оплату, які могли б свідчити про призначення платежу відповідач суду не надав; в засіданні апеляційного господарського суду 10.04.2007р. представник відповідача надав письмове пояснення про те, що не можна стверджувати за що саме проведена оплата, а тому платіжні документи про часткову оплату відповідачем надані помилково.

Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені в касаційній скарзі відносно того, що судом першої інстанції порушено вимоги ст.22 ГПК України щодо відмови в клопотанні про відкладення розгляду справи, не ґрунтуються  на нормах процесуального права та на фактичних обставинах справи.

Так, згідно ст.77 цього кодексу господарський суд відкладає розгляд справи коли спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається що відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, відповідно до приписів ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

З матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції повторно розглянув справу за наявними у справі і додатково поданими доказами. Із досліджених судом апеляційної інстанції обставин справи не встановлено що спір не міг бути вирішений в судовому засіданні місцевим господарським судом.

Таким чином із вказаних підстав постанова суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст.516 цього кодексу заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на права та обов'язки боржника і, таким чином, не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.

Згідно з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судами, на підставі угоди про відступлення права вимоги ВАТ по матеріально-технічному забезпеченню “Хмільникрайаротехсервіс” як первісний кредитор передав, а ВАТ “Шаргородський маслозавод” (новий кредитор і позивач у даній справі) прийняв право вимоги по відпущеним на протязі квітня –травня 2005р. на адресу відповідача товарно-матеріальним цінностям згідно накладних.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач з часу отримання вказаної угоди про відступлення права вимоги та вимоги про погашення боргу до позивача із запереченнями не звертався, на вимогу про погашення боргу відповіді не надав.

Вказана обставина відносно того, що було здійснено відступлення права вимоги за вказаною угодою, особою що подала касаційну скаргу не заперечувалась при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, однак в касаційній скарзі особа що її подала ставить під сумнів фактичну уступку права вимоги.

Під час розгляду апеляційної скарги відповідач неодноразово уточнював свої доводи та подавав доповнення до апеляційної скарги.

Згідно ст.111 ч.2 ГПК України не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи. Кожна сторона, відповідно до приписів ст.33 ГПК України, з урахуванням ст.111 ч.2, ст.111-7 цього кодексу, повинна доводити ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Крім того, з первісно поданої апеляційної скарги вбачається, що відповідач обґрунтовував свої вимоги посиланням на ст.603 ЦК України, зазначаючи при цьому що він не має заборгованості перед позивачем оскільки, як зазначено в апеляційній скарзі, неодноразово звертався до позивача із пропозицією зарахування зустрічних вимог.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, з матеріалів справи не вбачається існування у позивача будь-якої заборгованості перед відповідачем, вказані висновки суду апеляційної інстанції не спростовані особою що подала касаційну скаргу.

Також із приписів ст.603 ЦК України, на яку посилався відповідач в апеляційній скарзі, вбачається що у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. Таким чином зустрічна вимога мала бути пред'явлена проти вимоги нового кредитора до первісного кредитора, що відповідачем зроблено не було.

Із вказаної норми також вбачається, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, на момент його виконання. Однак як встановлено судами боржник був письмово повідомлений про заміну кредитора.

За вказаних обставин посилання на приписи ст.603 ЦК України, як на підставу для задоволення своїх вимог, є необґрунтованими, і посилання в касаційній скарзі на порушення судами вказаної норми права не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Крім того, як вбачається із оскарженої постанови, спростовуючи заперечення відповідача щодо часткового проведення ним розрахунків з первісним кредитором, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в засіданні апеляційного господарського суду 10.04.2007р. представник відповідача надав письмове пояснення про те, що не можна стверджувати за що саме проведена оплата, а тому платіжні документи про часткову оплату відповідачем надані помилково.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст.111-7 ч.2 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права зробити.

З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст.ст.43, 47, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За вказаних обставин постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 п. 1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:          

          Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Хмільницький завод сухого знежиреного молока" залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 10.04.2007р. у справі №8/414-06 Господарського суду Вінницької області –без змін.

Головуючий суддя                                                                 Г.А. Кравчук

С у д д і                                                                                     Г.М. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                           В.І. Шаргало