Ухвала

від 01.03.2019 по справі 296/1073/15-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

1 березня2019 року

м. Київ

справа № 296/1073/15-к

провадження № 51-932 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

встановив:

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Житомирської області ОСОБА_4 на ухвалу Корольовського районного суду Житомирської області від 28 січня 2019 року, якою задоволено заяву захисника ОСОБА_5 про відвід прокурора ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12013060010000065 за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 191 КК, оскільки скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі та надані до неї судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

У ході судового розгляду вказаного кримінального провадження Корольовський районний суд Житомирської області ухвалою від 28 січня 2019 року задовольнив заяву захисника ОСОБА_5 про відвід прокурора ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12013060010000065 за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 191 КК.

Це рішення прокурор ОСОБА_4 оскаржив в апеляційному порядку.

Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, відмовляючи у відкритті провадження за скаргою прокурора, цей суд виходив з того, що оспорюване рішення було постановлено під час судового провадження, а тому в силу ч. 2 ст. 392 КПК не підлягає окремому оскарженню.

Вказаний висновок ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК ухвали постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Зазначена ухвала районного суду про відвід прокурора не відноситься до передбачених ч. 1 ст. 392 КПК судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач апеляційного суду відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Таким чином, ухвала Житомирського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Житомирської області ОСОБА_4 на ухвалу Корольовського районного суду Житомирської області від 28 січня 2019 року є законною, оскільки відповідає приписам статей 392, 399 КПК.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у перегляді в апеляційному порядку ухвали міськрайонного суду, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, якими забезпечується право на апеляційне оскарження тих судових рішень, які прямо не передбачені нормами КПК, то вони не ґрунтуються на законі.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні.

Відмова апеляційного суду у перегляді в апеляційному порядку ухвали міськрайонного суду, окреме оскарження якої на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Тому, порушень прав прокурора у доступі до правосуддя не встановлено, в зв`язку з чим ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою і такою, що відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Окрім цього, слід зазначити, що посилання прокурора ОСОБА_4 в його касаційній скарзі на висновок Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 жовтня 2017 року № 5-142 кс 15 (17), не є обґрунтованими, оскільки в ньому йдеться про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів, які не передбачені КПК, на відміну від ухвал суду про відвід прокурора під час судового розгляду, які згідно з вимогами ч. 2 ст. 392 КПК окремому оскарженню не підлягають.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора ОСОБА_4 колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Cуд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюзаступника прокурора Житомирської області ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3