Постанова

від 26.02.2019 по справі 826/765/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/765/17 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Київської міської ради (далі - Відповідач, КМР) в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради № 681/681 від 12 липня 2016 року Про відмову у наданні дозволу на розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 в Солом'янському районі м. Києва для будівництва ті обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, яка прибула в судове засідання та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.01.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Київської міської ради з клопотанням №1 про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованим розміром до 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будинку і господарських споруд (присадибна ділянка) (Т.1 а.с.22).

До вказаного клопотання позивачем додано: графічні матеріали, копії паспорту та ідентифікаційного номера, довідку учасника бойових дій (Т.1 а.с.23-25).

За результатами розгляду клопотання позивача, на пленарному засіданні І сесії VІІІ скликання Київської міської ради прийнято рішення від 12.07.2016 року № 681/681, яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у Солом'янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,10 га. (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (К-26110) (Т. 1 а.с.21) (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Зміст оскаржуваного рішення свідчить, що відмова в наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою мотивована наступним: відповідно до частини шостої ст. 118 Земельного кодексу України немає згоди землекористувачів (архівні довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 15.01.1998 року №29, від 30.10.2007 року №963, від 01.08.2002 року № 366, 367), зважаючи на категоричну вимогу органу самоорганізації населення Комітет мікрорайону Жуляни міста Києва від 04.01.2016 року №1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими вони користуються, інші громадяни.

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку, відповідачем не доведено наявність фактичних та юридичних підстав для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки, а зазначена в оскаржуваному рішенні підстава для відмови не відповідає вимогам ст. 118 ЗК України, крім того, не доведено належними доказами, що земельна ділянка, яку має намір отримати позивач, перебуває у користуванні інших осіб.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ЗК України).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом частин 1, 6-7 ст. 118 ЗК громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути наданий у тому числі за умови надання погодження землекористувачів цієї земельної ділянки.

Так, відмовляючи у наданні спірного дозволу, відповідач посилався на відповідну вимогу органів самоорганізації населення, а також на відсутність згоди землекористувачів, які згідно архівних довідок Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 15.01.1998 року №29, від 30.10.2007 року №963, від 01.08.2002 року №366, 367 користуються частинами спірної земельної ділянки.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в оскаржуваному рішенні відповідач необґрунтовано послався на вимогу органів самоорганізації населення, а саме: органу самоорганізації населення Комітет мікрорайону Жуляни міста Києва від 04.01.2016 року №1/1, як на підставу для відмови у наданні дозволу, оскільки норми чинного законодавства не передбачають повноважень таких органів будь-яким чином впливати на вирішення даного питання.

Водночас, законними та обґрунтованими є посилання КМР на відсутність згоди землекористувачів, як на підставу для відмови позивачу у погодженні проекту землеустрою, виходячи з наступного.

Так, згідно архівної довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 15.01.1998 року № 29, з документів архівного фонду Жулянської сільської ради вбачається, що у погосподарській книзі за 1986-1989 є особовий рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_7 проживаючого по АДРЕСА_1. В графі всього землі зазначено - 0, 17 га.(Т.1 а.с.103).

Так, згідно архівної довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.10.2007 року № 963, з документів архівного фонду Жулянської сільської ради вбачається, що у погосподарській книзі за 1986-1989 є особовий рахунок НОМЕР_2 ОСОБА_8 проживаючої по АДРЕСА_2. У графі будівлі значиться житловий будинок 1959 року забудови, у графі всього землі зазначено - 0, 20 га, у графі члени родини значиться: ОСОБА_9 - чоловік, ОСОБА_5 - син (Т.1 а.с.101).

Так, згідно архівної довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 01.08.2002 року № 366, з документів архівного фонду Жулянської сільської ради вбачається, що у погосподарській книзі за 1986-1989 є особовий рахунок НОМЕР_3 ОСОБА_10, проживаючої по АДРЕСА_3. У графі будівлі значиться ? частина житлового будинку 1962 року забудови, у графі всього землі зазначено - 0, 05 га. (Т.1 а.с.102).

Так, згідно архівної довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 01.08.2002 року № 367, з документів архівного фонду Жулянської сільської ради вбачається, що у погосподарській книзі за 1986-1989 є особовий рахунок НОМЕР_4 ОСОБА_6, проживаючої по АДРЕСА_3. У графі будівлі значиться ? частина житлового будинку 1968 року забудови, у графі всього землі зазначено - 0, 13 га, у графі члени родини значиться: ОСОБА_6 - дочка (Т.1 а.с.102).

Зазначені документи були наявні в матеріалах справи станом на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

За змістом підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ч.3 ст. 173 ЗК включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті (землі держаної власності).

Пунктом 7 розділу X Перехідні положення ЗК передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування , в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Враховуючи викладене, земельна ділянка на яку претендує позивач, частково знаходиться в користуванні родин ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_6

Не зважаючи на викладене, позивачем разом із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не було долучено погодження наведених вище осіб-землекористувачів, що, як зазначалося, виключає можливість надання спірного дозволу, відповідно до норм чинного законодавства.

Між тим, суд першої інстанції помилково не завернув увагу на викладені обставини, вказавши, що матеріали справи не містять доказів перебування спірної земельної ділянки у користуванні інших осіб.

Перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності, відсутність її державної реєстрації у визначеному законом порядку не свідчить про те, що нею не користуються інші особи.

Колегія суддів наголошує на тому, що спірним у даній справі є не обставини права власності на землю, а обставини права її користування. У спірних правовідносинах право такого користування набуто іншими особами до прийняття ЗК. Таке право у відповідності до викладених вище положень статті 173 та розділу X ЗК не припинено, а тому не може позбавляти відповідних прав третіх осіб, які встановлені зазначеними вище документами.

Так, правовими нормами ст. 20 Закону України Про власність визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Як вже зазначалося, спірна земельна ділянка на яку претендує позивач, знаходиться у користуванні третіх осіб, які користується ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу УРСР 1970 року, який діяв на момент набуття третіми особами права власності на будівлі, визначено, що при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до відведення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно із пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладені у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15.

Враховуючи викладене, посилання апелянта про відсутність у третіх осіб права користування зазначеною земельною ділянкою є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що в даному випадку Київською міською радою доведена правомірність та обґрунтованість відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в Солом'янському районі м. Києва для будівництва ті обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, відповідно до норм чинного законодавства.

Таким чином, Рішення Київською міською радою І сесії VІІІ скликання від 12.07.2016 року № 681/681, яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у Солом'янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,10 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (К-26110) є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року - скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.