Постанова

від 05.03.2019 по справі 1340/4421/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/1224/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2018 року у справі № 1340/4421/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фелікітас" до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання протиправним рішення,-

суддя в 1-й інстанції - Гавдик З.В.,

час ухвалення рішення - 01.12.2018 року,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 05.12.2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фелікітас звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати Вимогу за №23/Р-18-3679 від 10.09.2018р. Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримав спірну вимогу, в якій зазначено про порушення вимог ч. 1 ст. 16 Закону України Про рекламу , а саме: самовільно встановлено спеціальну(і) конституцію(ї) зовнішньої реклами рекламо носій на фасаді будинку, на вул. Лазаренка, 2. Розміри площини рекламної конструкції - 0,90 х 1,10 м (місце №1). Характеристика конструкції зовнішньої реклами - на фасаді будинку. Позивач вважає, що вимога відповідача є незаконною такою, що не відповідає нормам спеціального Закону України Про рекламу , а також Постанові КМУ Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами №2067 від 29.2003 року, якою було затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами. Позивач зазначає, що виходячи з інформації та фотографії, не можна вважати зовнішньою рекламою, оскільки це є вивіска товариства і розміщена на фасаді будинку біля двох входів у приміщення бару та кафе, які є у власності товариства і де надаються послуги громадського харчування Позивачем. При цьому спірна вивіска має розміри 0,9x1,10м, площа поверхні якої не перевищує 3 кв. метрів (п. 48 Правил), та розміщена на конструкції позивача. Словосполучення не містять індивідуалізації, не містять закликів до придбання конкретного товару чи отримання послуг, інформація не формує та не підтримує обізнаність споживачів реклами та їх інтересу щодо юридичної особи чи конкретного товару чи послуг, що поставляється/надається позивачем, а тому не є рекламою і не потребує спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновкам, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того апелянт вказує, що на даній конструкції міститься не тільки назва даного закладу, а зазначено, бенкети та корпоративи , а також номери телефонів, які не підпадають під інформацію яка повинна бути розміщена на вивісці, відповідно ця інформація призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Також відповідач зазначає, що згідно частини 1 статті 9 Закону України Про рекламу реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Відповідач дійшов висновку, що конструкція, на якій міститься надпис бенкети та корпоративи , а також номери телефонів закладу, є чітко відокремленою від іншої інформації, а саме від назви закладу харчування Фелікітас , а отже, згідно частини 1 статті 9 Закону України Про рекламу дана конструкція відноситься до реклами. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що на зазначеній вивісці міститься інформація, яка не містить закликів до придбання конкретного товару чи отримання послуг позивача, вона не є інформацією, призначеною сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтересу щодо юридичної особи чи конкретного товару (послуг), що поставляється/надається підприємством, а відтак не є рекламою і не потребує спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а отже суд приходить до висновку щодо необхідності скасування вимоги №23/Р-18-3679 від 10.09.2018 року Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради надіслано ТОВ Фелікітас Вимогу № 23/Р-18-3679 від 10.09.2018 року, в якій зазначено про порушення вимог ч. 1 ст. 16 Закону України Про рекламу , а саме: самовільно встановлено спеціальну(і) конституцію(ї) зовнішньої реклами рекламо носій на фасаді будинку, на вул. Лазаренка, 2. Розміри площини рекламної конструкції - 0,90 х 1,10 м (місце №1). Характеристика конструкції зовнішньої реклами - на фасаді будинку.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 21 Закону України Про благоустрій населених пунктів , вивіска є малою архітектурною формою, елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою.

Згідно п. 48 Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами затверджених в Постанові № 2067 від 29.12.2003 року, вивіски чи таблички: повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються; не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків; не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об'єктах незавершеного будівництва; площа поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів.

Згідно ст. 1 Закону України Про рекламу , реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно з підпунктом 2.1. пункту 2 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.05.2010 № 569 Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові , реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена у будь-якій формі та у будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи такого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України Про рекламу , реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Згідно ч. 6 ст. 9 Закону України Про рекламу , вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Тобто згідно Закону України Про рекламу існує лише два критерії розмежування вивісок та зовнішньої реклами - зміст інформації, та місце її розташування.

Судом встановлено що, п. 48 Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами затверджених у Постанові КМУ № 2067 від 29.12.2003 року містить вичерпний перелік вимог щодо розміщення вивіски чи таблички.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що певна інформація може бути визнана рекламою тоді, коли вона вказує на конкретну, індивідуально визначену особу, або на конкретний, індивідуально визначений товар, із зазначенням найменування, якісні показники, країну походження, виробника тощо.

Щодо посилань апелянта на те, що бенкети та корпоративи , а також номери телефонів, не підпадають під інформацію яка повинна бути розміщена на вивісці, то таке не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи, є необгрунтованим та не приймається до уваги судом, оскільки жодним чином не мотивоване у спірній вимозі та не підпадає під ознаки реклами.

Відповідно до частини 8 статті 8 Закону №270/96-ВР розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.

Частиною першою статті 9 Закону №270/96-ВР визначено, що реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

У відповідності до частини шостої вказаної статті вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Вказана позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 28.02.2019 року у справі №149/2498/17.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 229, 272, 286, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - залишити без задоволення .

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2018 року у справі № 1340/4421/18 - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Я. С. Попко Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 06.03.2019 року