Постанова

від 05.03.2019 по справі 701/1029/17-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/321/19Головуючий по 1 інстанції Категорія : 302000000 Калієвський І. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Черкаси

Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Фетісової Т.Л.

секретар: Попова М.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5;

відповідач - ОСОБА_6;

особа, що подала апеляційну скаргу - фізична особа підприємець ОСОБА_6;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника фізичної особи підприємця ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року ухваленого у складі судді Калієвського І.Д. у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, та за зустрічним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_6 до ОСОБА_5 та фермерського господарства Гетьман плюс , третя особа відділ у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання недійсним договору оренди землі, -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2017 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 05 червня 2005 року ОСОБА_5 належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,21 га.

01 січня 2006 року позивач уклала із ФГ Гетьман плюс договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, який був зареєстрований у Державному реєстрі земель від 23 листопада 2006 року за №992.

Після закінчення договору оренди, восени 2011 року ФОП ОСОБА_6, запропонував позивачу передати йому в користування її земельну ділянку на кращих умовах. ОСОБА_5 погодилась, але при цьому повідомила відповідача, що він буде користуватися земельною ділянкою 4 роки.

Враховуючи, що її син надав у користування земельну ділянку відповідачу без договору, позивач вважала, що і її земельна ділянка буде використовувати відповідачем без договору, на умовах одноосібно.

Знаючи про те, що вона договір оренди землі із відповідачем не укладала та не передавала такі повноваження на його підписання іншій особі позивач 01 листопада 2016 року уклала із ФГ Гетьман плюс договір оренди належної її земельної ділянки строком на 10 років.

ФОП ОСОБА_6 відмовляється передати земельну ділянку новому орендарю мотивуючи тим, що позивач уклала з відповідачем договір оренди на 10 років і договір закінчується у 2021 році.

Позивач стверджує, що жодного договору оренди землі з відповідачем не підписувала.

Просила визнати недійсним договір оренди землі №15 від 31 березня 2011 року укладений між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6

ФОП ОСОБА_6 в свою чергу звернувся до ОСОБА_5 та ФГ Гетьман плюс із зустрічним позовом, обґрунтовуючи позов тим, що він є фізичною особою підприємцем, який займається вирощуванням сільськогосподарської продукції та є орендарем земельних ділянок, отриманих у своє володіння та користування на підставі договорів оренди земельних ділянок.

21 березня 2011 року між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 було укладено договір оренди землі строком на 10 років.

Протягом всього часу користування даною земельною ділянкою, ОСОБА_6 вільно володів, користувався нею та у відповідності до умов договору №15 проводив із відповідачем всі грошові розрахунки.

ФОП ОСОБА_6 зазначає, що укладений договір оренди землі від 01 листопада 2016 року між ОСОБА_5 та ФГ Гетьман плюс порушує його права, як законного орендаря, оскільки між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 уже існує договір оренди № 15 , який зареєстрований 31 грудня 2011 року терміном оренди 10 років і ФОП ОСОБА_6 використовує дану орендовану земельну ділянку у відповідності до умов договору.

Просив суд визнати недійсним договір оренди землі №22 від 01 листопада 2016 року укладений між ОСОБА_5 та ФГ Гетьман плюс

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі №15 від 21 березня 2011 року зареєстрованого у Державному реєстрі земель від 31 грудня 2011 року укладений між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду ФОП ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права просив рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилався на те, що ОСОБА_5 знала про існування договору оренди землі ще з 2011 року, оскільки в судове засідання принесла свій примірник. Представником позивача за зустрічним позовом в судових засіданнях наголошувалося про необхідність застосування до позовної заяви строку позовної давності.

Судом не було досліджено тієї обставини, що договір оренди №15 зареєстрований державним реєстратором відповідно до тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року, при цьому здійснено перевірку наявності істотних умов та невід ємних частин договору, вчинено необхідні реєстраційні дії, які ніким не оспорювалися та не визнані протиправними.

Державна реєстрація договору відбулася в грудні 2011 року і у договорі чітко визначено, що термін його дії 10 років.

Крім того, рішення суду першої інстанції ґрунтувалося на експертному висновку, в якому зазначено, що ОСОБА_5 не підписувала оспорюваний договір, але висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правими, встановленими ЦПК України. Висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування.

Пунктом 36 договору оренди землі від 21 березня 2011 року передбачено, що сторони мають повне право звернутися один до одного з заявами про зміну умов договору, а також укласти додаткову угоду до договору, щодо зміни орендної плати. В судовому засіданні ОСОБА_5 зазначила, що ФГ Гетьман плюс запропонувало кращі умови, щодо оплати вартості за оренду землі, однак з відповідними заявами до ФОП ОСОБА_6 не зверталася.

Скаржник вважає, що відповідач свідомо знаючи про існування договору оренди землі, уклала другий договір тієї ж земельної ділянки не розірвавши попередній договір з ФОП ОСОБА_6, що є грубим порушенням прав скаржника.

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу сторони не скористалися.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, виданий 05 червня 2005 року ОСОБА_5 належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,21 га.

01 січня 2006 року ОСОБА_5 уклала із ФГ Гетьман плюс договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, який був зареєстрований у Державному реєстрі земель від 23 листопада 2006 року за №992.

Після закінчення строку дії договору, ОСОБА_5 передала свою земельну ділянку в користування ФОП ОСОБА_6, який за користування її земельною ділянкою сплачував грошові кошти. 31 грудня 2011 року ФОП ОСОБА_6 зареєстрував у Держкомземі Маньківського району договір оренди землі №15 укладений між ним та позивачем.

01 листопада 2016 року ОСОБА_5 уклала із ФГ Гетьман плюс договір оренди належної її земельної ділянки строком на 10 років проте ОСОБА_6 відмовився передати земельну ділянку новому орендарю, мотивуючи тим, що позивач уклала з ним договір оренди також на 10 років.

У жовтні 2017 року відповідач передав позивачу реєстраційну справу в якій вона виявила, що з нею ФОП ОСОБА_6 уклав договір оренди землі.

За таких обставин ОСОБА_5 звернулась до суду за захистом своїх порушених прав, так як при укладенні договору була відсутність її згоди на оренду землі з відповідачем.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд виходив з того, що відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Відсутність вільного волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відмовляючи ФОП ОСОБА_6 в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем та його представником по зустрічному позову, не доведено в судовому засіданні належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилалися, як на підставу своїх вимог.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.

Частиною 1статті 407 ЦК України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Згідно з ч.1ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Пунктом 8 Постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , роз'яснено, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

А тому, виявлення факту відсутності у договорі хоча б однієї істотної умови після проведення його державної реєстрації, такий договір підлягає визнанню недійсним за правилами ст. 15 Закону України Про оренду землі .

Під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції, позивачка заявила клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідно до висновку експерта № 345, 947-948/18-23 від 20 вересня 2018 року, яким було встановлено, що підписи на договорі оренди землі №15 від 21 березня 2011 року який укладений між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6, який зареєстрований у Державному реєстрі земель від 31 грудня 2011 року в двох примірниках сторін наданих судом в графі "орендодавець" виконані не ОСОБА_5

Ухвалюючи рішення та задовольняючи первісний позов ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_6, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами та правильно визначив норми матеріального права, які підлягають до застосування при вирішення даного спору.

Встановивши, що ОСОБА_5 спірний правочин про передачу в оренду земельної ділянки, яка їй належить на праві власності, не підписувала, а отже з її сторони не було вільного волевиявлення на розпорядження власністю, - суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання спірного договору недійсним, оскільки за відсутності волевиявлення сторони на укладення додаткової угоди до договору оренди землі також свідчить про відсутність згоди, щодо усіх істотних умов договору, та про застосування наслідків визнання правочину недійсним.

Посилання скаржника в своїй апеляційній скарзі про те, що рішення суду ґрунтується лише на висновку експерта, є безпідставним та не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтується лише на припущеннях. Висновок експерта сторонами відповідно до закону не оскаржувався.

Що стосується доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_6 про те, що судом першої інстанції не було застосовано строк позовної давності, про який вони неодноразово наголошували під час судових засідань, то з даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В матеріалах справи відсутні будь-які докази про подачу такої заяви, а тому і відсутні підстави для застосування судом позовної давності.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог з тих підстав, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів які б підтверджували наявність обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог. А твердження апелянта про те, що укладений договір оренди землі від 01 листопада 2016 року між ОСОБА_5 та ФГ Гетьман плюс порушує його права, як законного орендаря, оскільки між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 уже існує договір оренди № 15 , який зареєстрований 31 грудня 2011 року терміном оренди 10 років і ФОП ОСОБА_6 використовує дану орендовану земельну ділянку у відповідності до умов договору повністю спростовуються матеріалами справи та не дають підстав для визнання договору оренди від 01 листопада 2016 року укладеного між ОСОБА_5 та ФГ Гетьман плюс недійсним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке б призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника фізичної особи підприємця ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, та за зустрічним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_6 до ОСОБА_5 та фермерського господарства Гетьман плюс , третя особа відділ у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання недійсним договору оренди землі - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Судді Н.І. Гончар

ОСОБА_3

Т.Л. Фетісова

Повний текст постанови складений 06 березня 2019 року.