Постанова

від 04.07.2007 по справі 11/278-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

04 липня 2007 р.                                                                                  

№ 11/278-06 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

                               Кравчука Г.А.

суддів:

                               Мачульського

Г.М.

                               Шаргала В.І.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької

діяльності фізичної особи ОСОБА_1

на постанову

Харківського апеляційного

господарського суду

від

13.02.2007р.

у справі  господарського суду

№11/278-06  Харківської області

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності фізичної особи ОСОБА_2

до

1).

Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 2).

Комунального шляхово-експлуатаційного підприємства №6

третя особа

Харківська міська рада

про

визнання договору недійсним

за участю представників

- позивача:

не з'явися

- відповідача-1:

ОСОБА_1 (паспорт ІНФОРМАЦІЯ_1,

виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області

01.02.06р.)

- відповідача-2:

не з'явися

- третьої особи:

Маринушкіної Л.В. (довіреність

№08-11/3084/2-06 від 28.12.06р.), -

В С Т А Н О В

И В:

          Оскарженою постановою Харківського

апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. (колегія суддів у складі:

головуючого -судді Івакіної В.О., суддів Сіверіна В.І., Токара М.В.) залишено

без змін рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2006р.

(суддя Черленяк М.І.), яким позов задоволено, постановлено визнати недійсним

договір оренди майна НОМЕР_1 від 20.06.2006р., укладений між відповідачами;

застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати Суб'єкта підприємницької

діяльності фізичну особу ОСОБА_1 передати Комунальному шляхово-експлуатаційному

підприємству №6 асфальтове покриття площею 350 м2, що знаходиться за

адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 33 (Центральний ринок); стягнути з Суб'єкта

підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 на користь Суб'єкта

підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 42, 50 грн. витрат по сплаті

державного мита, 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу; стягнути з Комунального шляхово-експлуатаційного підприємства №6 на

користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 42, 50 грн.

витрат по сплаті державного мита, 59 грн. грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

          В своїй касаційній скарзі

відповідач-1 просить скасувати вказані рішення і постанову і прийняти нове

рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог про визнання

недійсним договору оренди майна НОМЕР_1 від 20.06.2004р., укладеного між

відповідачами, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх

інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: Типових правил

розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності,

затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової

політики України від 13 жовтня 2000р. N227, ст.27 Господарського процесуального

кодексу України.

          Відзиву на касаційну скаргу не

надійшло.

          Позивач та відповідач-2 не

використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому

засіданні.

          Переглянувши у касаційному порядку

судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до

уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що

касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов місцевий

господарський суд виходив з того, що спірний договір оренди асфальтного

покриття укладено в порушення вимог Закону України “Про автомобільні дороги” та

без відповідної компетенції відповідача-2, визначеної Законом України “Про

автомобільний рух”.

Суд апеляційної інстанції погодився

з такими висновками місцевого господарського суду зазначивши крім того, що

господарськими судами в іншій справі було встановлено, що інші суб'єкти підприємницької

діяльності є орендарями земельної ділянки, на якій і розташовано асфальтне

покриття, яке є об'єктом оренди у спірному договорі. Також цим судом зазначено,

що з цих підстав в іншій господарській справі №11/277-06 Господарського суду

Харківської області було визнано недійсним договір оренди земельної ділянки і

ця земельна ділянка є тією, на якій і розташовано асфальтне покриття, що є

об'єктом оренди у спірному договорі.

Відповідно до п.1 ст.1119

ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має

право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без

змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що рішення або постанова

господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального

права.

З матеріалів справи вбачається що

суд апеляційної інстанцій в порядку ст.ст.43, 47, 43, 101

ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх

вимог і заперечень докази, та правильно застосував норми матеріального і процесуального

права.

Відповідно до приписів ст.207 ч.1

ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або

укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них

господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу

однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом

недійсним повністю або в частині.

Частиною першою ст.203 ЦК України

визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам

цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 15

цього кодексу закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його

порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою

ст.215 зазначеного кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є

недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які

встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього

Кодексу. Згідно ч.3 ст.215 зазначеного кодексу якщо заінтересована особа, яка

не є стороною правочину, заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний

правочин).

Згідно ст.13 Конституції України

земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського

народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого

самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Як встановлено судом апеляційної

інстанції рішенням Господарського суду Харківської області від 11.09.2006р. у

справі №11/277-06 визнано недійсним договір оренди землі від 16.06.20006р.

укладений між Комунальним шляхово-експлуатаційним підприємством №6 та Суб'єктом

підприємницької діяльності ОСОБА_1, вказане рішення суду набрало законної сили.

Цим судом також встановлено, що цей договір оренди землі, який визнаний судом

недійсним, стосується тієї ж самої площі 350 кв. м, на якій СПД ОСОБА_1

орендовано асфальтне покриття площею 350 кв. м за оспореним договором оренди

майна у даній справі №11/278-06 Господарського суду Харківської області. Суд

апеляційної інстанції з врахування вказаних обставин та досліджених доказів,

зокрема, планів, договорів, викопіровок, дійшов висновку що факт порушення

відповідачем-1 СПД ОСОБА_1 прав позивача підтверджено належними доказами, та

рішенням суду у справі №11/277-06, яке набрало законної сили, та у вказаній

справі брали участь ті ж самі сторони, що й у даній справі.

Згідно ст.1 ГПК України

підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі

іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду

згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх

порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для

вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання

правопорушенням.

Відповідно до ст.30 Господарського

кодексу України неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються

угоди, або погоджені дії, спрямовані на усунення з ринку або обмежений доступ

до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Статтею 49 цього кодексу визначено,

що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси інших

суб'єктів господарювання, установ, організацій.

За вказаних обставин суди дійшли

вірного висновку що такий договір оренди має визнаватись недійсним.

Отже, при ухваленні рішень суди

першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо

встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин

сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків

судів не спростовують.

Перевіривши юридичну оцінку

доводам, викладеним в касаційній скарзі стосовно того, що є проекти узгоджені з

відповідними службами щодо розміщення торгівельних павільйонів які, як вважає

особа що подала касаційну скаргу, узгоджуються з умовами спірного договору

оренди, суд касаційної інстанції зазначає, що такі проекти щодо розміщення

торгівельних павільйонів, як встановлено судом апеляційної інстанції,

стосуються саме відповідних земельних ділянок, а не асфальтного покриття, а

відтак ці документи стосуються інших правовідносин ніж ті, що виникли в

наслідок укладення спірного договору.

Крім того, в касаційній скарзі

особа що її подала посилається на порушення господарськими судами попередніх

інстанцій норм Типових правил розміщення малих архітектурних форм для

здійснення підприємницької діяльності, затверджених наказом Державного комітету

будівництва, архітектури та житлової політики України від 13 жовтня 2000р.

N227. Однак цей наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства

будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 14

вересня 2006 року N 303.

За вказаних обставин постанова суду

апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її

скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119 п.1, 11111 Господарського

процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О

В И В:

          Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької

діяльності фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. у справі

№11/278-06 Господарського суду Харківської області -без змін.

Головуючий суддя                                                                 Г.А.

Кравчук

С у д д і                                                                                    

Г.М. Мачульський

                                                                                                                                                     В.І. Шаргало