Постанова

від 27.02.2019 по справі 438/413/14-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 438/413/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Посисень Л.М.

Провадження № 22-ц/811/75/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1В.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретаря Жукровської Х.І.

з участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 районної лікарні на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 05 червня 2014 року в складі судді Посисень Л.М. у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 районної лікарні, правонаступником якої є комунальне некомерційне підприємство ОСОБА_6 міська лікарня ОСОБА_6 міської ради Львівської області, з участю третіх осіб ОСОБА_9, ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної неналежним наданням медичної допомоги ,-

встановила:

В березні 2014 року позивачі ОСОБА_10, ОСОБА_8 звернулися в суд із вказаним позовом до ОСОБА_6 районної лікарні, з участю третіх осіб ОСОБА_9, ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної неналежним наданням медичної допомоги.

Вимоги обґрунтовували тим, що 28 липня 2012 року їх син ОСОБА_11 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. На місце пригоди виїхала машина швидкої медичної допомоги на чолі з фельдшером ОСОБА_6 районної лікарні ОСОБА_9, яка доставила потерпілого до ОСОБА_6 районної лікарні, де його було передано лікарю-хірургу ОСОБА_4, який був лікуючим лікарем їхнього сина. Того ж дня ОСОБА_11 помер. Відповідно до даних лікарського свідоцтва про смерть № 65 причинами смерті ОСОБА_11 стали: травматичний шок та множинні травми тіла, завдані ДТП. Вважають, що медична допомога ОСОБА_11 була надана несвоєчасно, не в повному обсязі, що загострило перебіг розвитку посттравматичних наслідків, сприяло трансформації шоку з первинної у вторинну стадію, розвитку геморагічного шоку, а далі спричинило смерть сина. Посилаючись на те, що їм завдано моральну шкоду у зв'язку із смертю сина, просили стягнути з відповідача ОСОБА_6 районної лікарні 100000 грн. з розрахунку на користь позивача ОСОБА_10 50 тис. грн. та на користь ОСОБА_8 50 тис. грн.

Справа розглядалась судами різних інстанцій

Оскаржуваним рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 05 червня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 районної лікарні на користь ОСОБА_10 50 тисяч гривень.

Стягнуто з ОСОБА_6 районної лікарні на користь ОСОБА_8 50 тисяч гривень.

Стягнуто з ОСОБА_6 районної лікарні на користь ОСОБА_10 12 тисяч гривень витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_6 районної лікарні на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_6 районна лікарня.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 районної лікарні задоволено.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 05 червня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 районної лікарні, з участю третіх осіб ОСОБА_9, ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної неналежним наданням медичної допомоги відмовлено .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_10 та ОСОБА_8 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 районна лікарня стверджує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано розмір правової допомоги адвоката з прив'язкою до годин участі в судових засіданнях та розміру мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах .

Крім цього стверджує, що ОСОБА_6 районна лікарня не мала права надавати допомогу ОСОБА_11, така допомога надавалася на власний ризик, оскільки стан померлого не дозволяв його транспортувати в інший медичний заклад та не допускав зволікання у наданні медичної допомоги, відтак в діях відповідача відсутній основний і необхідний елемент цивільно-правової відповідальності - протиправність діяння, оскільки відсутній обов'язок по наданню такої допомоги.

Просить скасувати рішення Бориславського міського суду Львівської області від 05 червня 2014 року та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника позивача ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення заявлених позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що медичні працівники відповідача на жодному із етапів (до госпітальному та госпітальному) не проявили дбайливості й обачності при виконанні своїх професійних обов язків, медичну допомогу ОСОБА_11 надали несвоєчасно, не в повному обсязі, що загострило перебіг розвитку посттравматичних наслідків, сприяло трансформації шоку з первинної у вторинну стадію, розвиток геморагічного шоку, а далі спричинило смерть сина позивачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, Апеляційний суд Львівської області у рішенні від 26 січня 2016 року виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_8, зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, а встановлені висновки суду не відповідають обставинам справи, які були встановлені під час апеляційного розгляду справи, зокрема згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи, яка була проведена на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року, надання медичної допомоги ОСОБА_11 не в повному об'ємі і з порушеннями у послідовності лікувально-діагностичних заходів може лише перебувати у причинному зв'язку із настанням його смерті, відтак, з врахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд прийшов висновку що належними та допустимими доказами не встановлено вину медичних працівників і причинний зв язок між допущеними ними порушеннями та смертю ОСОБА_11

Скасовуючи рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції в ухвалі від 09 листопада 2016 року зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що у деліктних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди, згідно з якою вина презюмується, якщо заподіювач не доведе відсутності своєї вини.

З огляду на наведене саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини у заподіянні шкоди позивачу.

Враховуючи, що висновок експерта у даній справі є обов'язковим, у порушення положень ст. 10, 150 ЦПК України (в редакції закону від 18.03.2004 року) апеляційний суд належним чином не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин у справі, в достатньому обсязі не роз'яснив сторонам їх право заявляти клопотання про проведення повторної чи додаткової експертизи.

Під час нового розгляду апеляційної скарги ухвалою судового засідання від 11 лютого 2019 року залучено до участі у справі як правонаступника відповідача ОСОБА_6 районної лікарні - комунальне некомерційне підприємство ОСОБА_6 міська лікарня ОСОБА_6 міської ради Львівської області (далі КНП ОСОБА_6 міська лікарня ).

Судами встановлено, що 28 липня 2012 року син позивачів ОСОБА_11 потрапив у ДТП.

На місце пригоди виїхала машина швидкої медичної допомоги на чолі з фельдшером ОСОБА_6 районної лікарні ОСОБА_9, яка доставила потерпілого до ОСОБА_6 районної лікарні, де його було передано лікарю-хірургу ОСОБА_4

Того ж дня ОСОБА_11 помер.

Згідно даних лікарського свідоцтва про смерть № 65 причинами смерті стали: травматичний шок та множинні травми тіла, завдані внаслідок зіткнення мотоцикліста ОСОБА_11 з легковим автомобілем.

З матеріалів кримінальної справи № 1307/2680/2012 Жидачівського районного суду Львівської області вбачається, що вироком від 14.05.2013 року вказаного суду, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08.04.2014 року, ОСОБА_12 визнано винним за ст. 286 ч. 2 КК України і обрано йому покарання у виді п яти років позбавлення волі. Задоволено частково цивільний позов. Стягнуто з засудженого ОСОБА_12 на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_8 по 50000 грн. /п ятдесят тисяч гривень/ моральної шкоди кожному.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, належними та допустимими доказами, відповідно до ст. 81 ЦПК України доведено факт завдання шкоди батькам покійного ОСОБА_11, який помер внаслідок ДТП та вину у цьому ОСОБА_12

Поряд з цим, звернувшись в суд з позовними вимогами у даній справі до ОСОБА_6 районної лікарні, позивачі просили стягнути з відповідача шкоду, яка на їх думку, заподіяна неналежним наданням медичної допомоги.

На переконання колегії суддів, позивачами у справі розмежовано правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої злочином, за вчинення якого засуджено ОСОБА_12, а також відшкодування завданої шкоди, внаслідок неналежного надання медичної дороги померлому ОСОБА_11 працівниками ОСОБА_6 районної лікарні, що є предметом дослідження по даній справі.

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статей 22, 1166 ЦК України відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить завдання шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, указана норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.

Моральна шкода, відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Судом першої інстанції, з дослідженого висновку за результатами клініко-експертної оцінки якості та обсягів наданої медичної допомоги ОСОБА_11 без дати та номера, виконаного комісією в складі ОСОБА_13 - професора кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, ОСОБА_14 - професора, д.м.н., начальна кафедри військової хірургії Української військово-медичної академії та ОСОБА_15 - головного спеціаліста відділу управління якістю медичної допомоги Управління контролю якості медичних послуг, встановлено, що медична допомога ОСОБА_11 працівниками ОСОБА_6 районної лікарні Львівської області надавалася не у повному об'ємі та з порушенням послідовності лікувально-діагностичних заходів. Зокрема, на догоспітальному етапі не виконано: санацію верхніх дихальних шляхів; транспортну іммобілізацію переломів; накладання асептичних пов'язок на рани. На госпітальному етапі порушена послідовність лікувально-діагностичних заходів: при поступленні не виконана інтубація і санація трахеї з ШВЛ, тампонада порожнини рота, зупинка кровотечі; не встановлені шлунковий і сечовий катетер; торакопункція повинна була виконуватись перед інкубацією і ШВЛ і лапароцентезом; лікувально-діагностичні заходи при такій травмі повинні були проводитись в операційній.

Згідно висновку комісії у потерпілого ОСОБА_11 причиною травматичного шоку могли бути: переломи лівого стегна і кісток лівої гомілки, які могли зумовити крововтрату в м'які тканини лівої нижньої кінцівки понад 1,5 л.; суттєва гіповолемія в результаті переломів крупних кісток була поглиблена численними ранами голови, обличчя, шиї, а також переломами щелепи і кісток носа, які, зазвичай, суттєво кровоточать.

Під час спільного огляду було недооцінена наявність у хворого важкого шоку, зумовленого крововтратою, про що може свідчити тяжка артеріальна гіпотензія і тахікардія.

Комісія не виключила, що ураженням, яке могло вплинути на виживання потерпілого ОСОБА_11, було ушкодження хребта і спинного мозку в шийному відділі. Діагностичного пошуку в цьому напрямі не було виконано прижиттєво.

Вкрай важкий стан ОСОБА_11 потребував невідкладної респіраторної та циркуляторної підтримки. Респіраторна підтримка повинна була включати невідкладну інтубацію трахеї і перехід на штучну вентиляцію легень з використанням кисню. Циркуляторна підтримка була необхідна для невідкладного лікування гіповолемічного шоку, зумовленого крововтратою і потребувала масивної інфузійно-трансфузійної терапії.

У листі призначень вказано, що ОСОБА_11 за весь період перебування у стаціонарі, внутрішньовенно введено 1900 мл., що можна розцінити, як недостатнє (т.1 а.с. 12 - 15).

В листі МОЗ України від 02.07.2013 р. № 17/53/90/19098 до висновку за результатами клініко - експертної оцінки якості та обсягів наданої медичної допомоги ОСОБА_11 в умовах ОСОБА_6 районної лікарні Львівської області, стверджено, що Медична допомога надана ОСОБА_11 в умовах лікарні не в повному об'ємі з порушенням послідовності лікувально-діагностичних заходів .

В свою чергу, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 225 від 17.11.2015 року, проведеної КЗ ЛОР Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року, медична допомога фельдшером швидкої допомоги на дошпитальному етапі ОСОБА_11 надавался в об ємі, що не повністю відповідав затвердженим протоколам (стандартам якості) відповідно до наказу МОЗ України від 28.12.2002 року № 507 Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги , п. 11.8 протоколу № 26 Політравма , а саме: на місці події не був введений у вену катетер і не було розпочато внутрівенне введення розчинів (кристалоїдів) з метою запобігання і боротьби з крововтратою і шоком, так як однократне внутрівенне введення знеболюючих було недостатнім у даному випадку; не проведена іммобілізація шиною лівої кінцівки при наявності переломів кісток стегна та гомілки; не проведена санація та при потребі, аспірація рідини з ротової порожнини постраждалого через наявність відкритого перелому нижньої щелепи і кісток носа.

Медична допомога ОСОБА_11 лікарями Ходоріваської районної лікарні надавалася не в повному об ємі та з порушенням послідовності лікувально-діагностичних заходів: при госпіталізації не виконана інкубація і санація трахеї з штучною вентиляцією легень; не виконана тампонада порожнини рота і зупинка кровотечі; не встановлені шлунковий і сечовий катетер; пункція грудної клітки повинна була виконуватися перед інкубацією, штучною вентиляцією легень і лапароцентозом; лікувально-діагностичні заходи при такій травмі повинні були проводитися в операційній; в історії хвороби не вказано, чи був налагоджений хворому судинний доступ для проведення інфузійної терапії, якщо був то який саме.

Вкрай важкий стан потерпілого ОСОБА_11 потребував невідкладної респіраторної та серцево-судинної підтримки. Респіраторна підтримка повинна була включати невідкладну інкубацію трахеї і перехід на штучну вентиляцію легень респіратором з використанням кисню, а не мішком ОСОБА_1. Серецево-судинна підтримка була необхідна для невідкладного лікування гіповелемічного шоку, зумовленого значною крововтратою і потребувала масивної інфузійно-трансфузійної терапії. В листі призначень вказано, що ОСОБА_11 за весь період перебування у стаціонарі внутрішньовенно введено 1900 мл. рідини, що можна розцінити як недостатньо.

Не можна виключати, що надання медичної допомоги ОСОБА_11 не в повному об'ємі і з порушеннями у послідовності лікувально-діагностичних заходів може перебувати у причинному зв'язку із настанням його смерті, так як при судово-медичній експертизі його трупа не було відмічено пошкоджень жодного життєво-важливого органу, але в той же час мала місце масивна, пролонгована в часі (біля 1,5 години), кровотеча: носова і ротова, а також з ушкоджених судин лівої нижньої кінцівки, у м'язи спини, брижу тонкої кишки і у м'які тканини навколо нирок та з множинних ран на тілі (т.2 а.с. 7 - 14).

На новому апеляційному розгляді, колегія суддів, на виконання вказівок Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалою від 02.10.2017 року призначила за клопотанням представника ОСОБА_6 районної лікарні ОСОБА_3 повторну комісійну судово-медичну експертизу, однак така залишилась без виконання фактично через відсутність оплати за проведення такої.

Також, Апеляційним судом Львівської області допитано експертів ОСОБА_16 та ОСОБА_17 для роз яснення і доповнення висновку комісійної судово-медичної експертизи № 225 від 17.11.2015 року, проведеної КЗ ЛОР Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи, які підтвердили висновки щодо надання працівниками ОСОБА_6 районної лікарні медичної допомоги ОСОБА_11 не в повному об'ємі і з порушеннями у послідовності лікувально-діагностичних заходів.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи позовні вимоги, сторона відповідача свої доводи з цього приводу зводить фактично до того, що пошкодження, які ОСОБА_11 отримав внаслідок ДТП, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя, тобто отримані ним численні травми були несумісні з життям.

Оцінюючи матеріали цивільної справи, висновки експертиз, комісійної перевірки ЛОДА, матеріали кримінальної справи, колегія суддів констатує та погоджується з тим, що пошкодження, які ОСОБА_11 отримав внаслідок ДТП відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та за своєю суттю можуть розцінюватись, як такі, що несумісні з життям.

Поряд з цим, як вже зазначалося, висновки перевірки ЛОДА та МОЗ України, висновки експертиз не містять протиріччя з приводу того, що медична допомога ОСОБА_11 була надана не в повному об'ємі і з порушеннями у послідовності.

Цивільно-правову відповідальність можна поділити на договірну та позадоговірну (деліктну, шкода здоров ю).

Позадоговірна відповідальність наступає за відсутності договірних відносин між учасниками і внаслідок порушення абсолютного права потерпілої особи на медичну допомогу.

Протиправні дії заподіювача шкоди можуть виражатись, як у формі дій так у формі бездіяльності.

У деліктних зобов'язання діє презумпція вини заподіювача шкоди, при цьому ключовим елементом при визначенні вини чи невинуватості є ступінь дбайливості та обачності деліквента.

Більше того, надання медичної допомоги пацієнтові, суб'єктом господарювання медичної практики у сфері охорони здоров я, передбачає відповідальність надавача медичних послуг незалежно від наявності в його діях вини, якщо таке призвело до заподіяння шкоди здоров ю пацієнта.

Представником позивача ОСОБА_18 - ОСОБА_2. І.Я. подано Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого слідує, що основний вид економічної діяльності Комунального некомерційного підприємства ОСОБА_6 міська лікарня ОСОБА_6 міської ради Львівської області - загальна медична практика.

Колегія суддів приходить висновку, що порушення медичними працівниками ОСОБА_6 районної лікарні, прав наступником якої є Комунальне некомерційне підприємство ОСОБА_6 міська лікарня ОСОБА_6 міської ради Львівської області, стандартів та інших нормативних актів у сфері охорони здоров я свідчить про протиправність поведінки цих осіб, що є одним із елементів складу цивільного правопорушення.

Разом з тим, згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із роз ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що медичні працівники відповідача медичну допомогу ОСОБА_11 надали несвоєчасно, не в повному обсязі, що загострило перебіг розвитку посттравматичних наслідків, сприяло трансформації шоку з первинної у вторинну стадію, розвиток геморагічного шоку, а в подальшому спричинило смерть сина позивачів.

На переконання колегії суддів, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази причинового зв язку між допущеними медичними працівниками порушеннями та смертю ОСОБА_11, відтак протилежний висновок суду першої інстанції є безпідставним.

Таким чином, необхідно виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду першої інстанції про те, що надання несвоєчасної та не в повному обсязі медичної допомоги медичними працівниками ОСОБА_6 районної лікарні спричинило смерть сина позивачів ОСОБА_11

Проте, наведені обставини справи у їх сукупності дають підстави для висновку, що неправомірність дій працівників ОСОБА_6 районної лікарніпід час надання сину позивачів медичної допомоги, яка встановлена висновками перевірок ЛОДА та МОЗ України, висновком комісійної судово-медичної експертизи № 225 від 17.11.2015 року, свідчить про порушення права особи на належну медичну допомогу та заподіяння у зв язку з такими протиправними діями працівників відповідача моральної шкоди батькам потерпілого ОСОБА_11

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Колегія суддів, враховуючи обставини справи, особу потерпілого та ставлячись з максимальним розумінням до втрат, яких зазнали позивачі ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у даній справі, як батьки покійного ОСОБА_11, погоджується з висновком місцевого суду щодо обґрунтованості позовних вимог та стягнення відповідної суми на відшкодування шкоди, яка відповідає вимогам розумності та справедливості, тому підстави для задоволення апеляційної скарги в цій частині відсутні.

Що стосується доводів апелянта в частині стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України (в редакції від 18.03.2004 року) до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно із ст. 84 ЦПК України (в редакції від 18.03.2004 року) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони.

За правилами ст. 88 ЦПК України (в редакції від 18.03.2004 року) понесені сторонами судові витрати, підлягають розподілу між ними.

Граничний розмір таких витрат встановлений законом.

Судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що позивачем ОСОБА_10 при поданні позову сплачено витрати на правову допомогу адвокату ОСОБА_2 в сумі 12000 грн., що підтверджується квитанціями № 168 від 20.01.2014 року та № 171 від 17.02.2014 року (т. 1 а.с. 51).

Матеріалами справи стверджується та встановлено судом, що представництво інтересів позивача ОСОБА_10 здійснювала адвокат ОСОБА_2 (свідоцтво № 1192), яка діє на підставі договору про надання правової допомоги № 65 від 02 серпня 2013 року (т. 1 а.с. 47), що є належним та допустимим доказом надання правової допомоги.

В свою чергу, у ст. 1 ЗУ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах (в редакції, яка діяла на час укладення договору та розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як зазначено вище, факт оплати позивачем послуг надання правової допомоги підтверджується квитанціями на суму 12000 грн., реквізити отримувача якої відповідають реквізитам адвоката ОСОБА_2, при цьому розмір таких витрат відповідає граничним розмірам, передбачених ст. 1 ЗУ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах .

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить висновку, що районний суд провів розподіл витрат на правову допомогу за правилами ст. 88 ЦПК України (в редакції від 18.03.2004 року), відтак доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 районної лікарні - задовольнити частково.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 05 червня 2014 року- змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду першої інстанції про те, що надання несвоєчасної та не в повному обсязі медичної допомоги медичними працівниками ОСОБА_6 районної лікарні спричинило смерть сина позивачів ОСОБА_11

Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 28 лютого 2019 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

ОСОБА_19