Ухвала

від 07.03.2019 по справі 265/10695/18

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 265/10695/18

Провадження № 2/265/851/19

У Х В А Л А

07 березня 2019 року місто Маріуполь

Суддя Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1, вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К.Мацука про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И Л А:

26 грудня 2018 року позивачка звернулася до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даним позовом, яким просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Одночасно у вимогах позовної заяві позивачка просила звільнити її від сплати судового збору, мотивуючи тим, що її вимога стосується стягнення заробітної плати.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2018 року вказану позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу з метою неприпустимості зловживання процесуальними правами та маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями.

Такого висновку суд дійшов через повторне подання позивачем такої самої позовної заяви без оплати судовим збором.

Не погодившись із вказаною ухвалою позивач подала апеляційну скаргу.

Постановою Донецького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2018 року скасовано; справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у відповідності із вимогами процесуального закону.

З урахуванням наведеного, суддя, вивчивши позовну заяву, дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України Про судовий збір .

Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Водночас статтею 5 Закону України Про судовий збір установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України Про оплату праці структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII Про державну статистику та Закону України Про оплату праці з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

При цьому суд враховує правову позицію ОСОБА_3 Верховного Суду, яка міститься у постанові від 30 січня 2019 року, справа № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18.

Згідно п.1 ч.2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру передбачена сплата судового збору в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (складає на момент пред'явлення позову 704,80 грн.).

Крім того, суддя зауважує, що додані до позовної заяви документи були повернуті позивачу на підставі ухвали суду від 27 грудня 2018 року, а тому на даний час позовна заява не відповідає також вимогам ч. 5 ст. 177 ЦПК України, за якою позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175,177 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, позивачці необхідно усунути виявлені недоліки позовної заяви, а саме: сплатити судовий збір та додати всі наявні в позивача докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши їх суду у встановлений термін.

За таких обставин, керуючись ст. 185 ЦПК України, суддя

У Х В А Л И Л А:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_2 до КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К.Мацука про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без руху та надати позивачці строк для усунення зазначених в мотивувальній частині недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України від 15 грудня 2017 року апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її вручення.

Ухвалу складено та підписано 07 березня 2019 року.

Суддя: