Постанова

від 04.12.2019 по справі 265/10695/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/3158/19

265/10695/18

Єдиний унікальний номер 265/10695/18

Номер провадження 22-ц/804/3158/19

Головуючий у 1-й інстанції Шиян В.В.

Доповідач Биліна Т.І.

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

04 грудня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Биліни Т.І.,

суддів Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П.

за участю секретаря Сидельнікової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

26 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука (надалі КНПММР Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 1 січня 2012 року, вона була прийнята в КУ Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацука по переводу на посаду завідуючої денним стаціонаром для лікування осіб, постраждалих при аварії на ЧАЕС. 23 січня 2018 року її було звільнено, відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю на робочому місті. В день звільнення відповідач виплатив їй належні суми при звільненні, але не в повному обсязі. А саме в день звільнення їй не було виплачено компенсацію за 33 дні невикористаної відпустки за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року. В липні 2018 року вона звернулася до відповідача із заявою про виплату їй суми компенсації за невикористану відпустку. 4 вересня 2018 року відповідач виплатив компенсацію за 28 дні невикористаної відпустки. Також відповідачем добровільно було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 14 463,47 гривень. Не оспорюючи суму компенсації за невикористану відпустку, вважає суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати занадто маленькою, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, з урахуванням вже виплаченої суми компенсацію в розмірі 58 098,09 гривень.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з урахування суми на яку мала право позивач 6511,66грн. та тієї обставини, що вказана сума та сума компенсації за час затримки розрахунку обчислена в розмірі 19534,99грн. були їй добровільно виплачені відповідачем. Крім того судом першої інстанції було враховано, що позивач звільнена з посади 23 січня 2018 року та маючи в своєму розпорядженні довідку про кількість днів невикористаної відпустки, накопиченої на іншому підприємстві, вимогу про виплату їй компенсації заявила лише 19.07.2018 року, що фактично збільшило суму середнього заробітку. Обрахувавши грошову суму належну до сплати, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач додатково має право претендувати на компенсацію в сумі 30675,71грн., з яких підлягають утриманню передбачені законом податки і обов`язкові платежі.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.117 КЗпП України, дійшов висновку, що добровільно виплачена відповідачем 4 вересня 2019 року компенсація в розмірі 19534,99 гривень відповідає грошовій сумі визначеній судом для відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 58098,09грн. задоволенню не підлягають.

Не погодившись з даним рішенням позивач ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру заробітної плати за час затримки розрахунку не послався на норми права, якими керувався. Не обґрунтував чому вирішив зменшити розмір середньої заробітної плати за час затримки. Не надав у рішенні суду оцінки тій обставині, що відповідач не виплачував їй кошти півтора місяця після отримання її письмової заяви. На її думку, наявність арифметичної помилки, яку допустив відповідач, та яку відповідач визнав і на яку посилається у своїх запереченнях на позовну заяву, не є поважною причиною для несвоєчасного розрахунку при звільненні. Ті обставини, на які посилається відповідач, не виключають його вини у затримці розрахунку.

Відповідач скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу в якому зазначив, що 23.01.2018 позивач була звільнена за відсутність на роботі. В день звільнення з позивачем відбувся розрахунок. Позивач особисто була ознайомлена з наказом про звільнення та з карткою за формою П2, про що свідчить її підпис, будь які зауваження з приводу невірного обчислення розрахункових сум або кількості днів невикористаної відпустки були відсутні. Вимога щодо невірної оплати невикористаної відпустки надійшла від позивача лише 25.07.2018 року. За наслідками службової перевірки було встановлено, що позивач має 28 днів невикористаної відпустки. Помилка виникла внаслідок того, що час відпусток позивач, як завідуюча ЧАЕС визначала собі особисто, періодично їх переривала лікарняними, використовувала додаткові відпустки, як голова профспілкового комітету, що в облік вносило додаткову плутанику. Визнаючи помилку відповідач в добровільному порядку виплатив позивачу компенсацію невикористаних нею днів відпустки та компенсував час затримки розрахунку. Просив суд, враховуючи принципи співмірності заявлених вимог, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача Сергієнко ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Причину затримки виплати компенсації за невикористану відпустку пояснила необхідністю замовлення відповідачем у Департаменті бюджетних коштів на незаплановані витрати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказам та перевіряє їх законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в повній мірі.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки зазначені в статті 116 КЗпП України.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26 березня 1987 року, на ім`я ОСОБА_4 , вона з 1 січня 2012 року була прийнята на роботу за переведенням до Комунальної установи Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука на посаду завідуючої денним стаціонаром для лікування осіб що постраждали при аварії на ЧАЕС. ( наказ № 1к від 3 січня 2012 року) Звільнена 23 січня 2018 року за ч.4 ст. 40 КЗпП України ( за відсутністю на робочому місті) наказ № 17к від 23 січня 2018 року. ( а.с.74-75, 76).

Розрахунок з позивачем було проведено в день звільнення а саме 23 січня 2018 року, що сторонами не заперечується.

Згідно заяви від 19 липня 2019 року, позивач ОСОБА_1 звернулася до головного лікаря комунальної установи Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацука Жигіль В.Г. з вимогою про виплату компенсації за невикористану відпустку, яку вона не отримала при працевлаштуванні в установу за переводом. ( а.с.78-79)

Листом від 31 серпня 2018 року № 788, адміністрація комунальної установи Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацука повідомила позивача про нарахування компенсації за 28 календарних днів невикористаної відпустки в розмірі 6472,86 гривень та нарахування середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 19534,99 гривень. (а.с.81)

За роз`ясненнями відповідача, що містяться в листі № 989 від 8 жовтня 2018 року, компенсація за невикористану відпустку складає 6511,66 гривень, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати складає 19534,99 гривень. З урахуванням проведених всіх передбачених законом податків і обов`язкових платежі до сплати підлягають 20936,33 гривні. (а.с.85-88)

Згідно виписки по рахунку відділення № 15 ПУМБ місто Маріуполь, 4 вересня 2018 року на рахунок ОСОБА_1 , надійшли виплати Міської лікарні № 4 ім. І.К. Мацука в розмірі 20 936,33 гривні. (а.с.88)

З довідки КНП ММР Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацука № 907-01-06 від 3 жовтня 2019 року, яка не суперечить довідці наданій позивачем ОСОБА_1 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , складає 323,94 гривні, а середньо годинна заробітна плата складає 42,07 гривні. ( а.с.77)

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що обставини судом першої інстанції встановлено повно, а висновки зроблено у відповідності до положень законів, які регулюють спірні відносини.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини , заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст.1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі, а майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та норм діючого законодавства України, а саме Конституції України, норм КЗпП України, Закону України Про оплату праці , якими гарантоване право людини на заробітну плату.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проаналізувавши наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновків, що висновки суду першої інстанції, щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку в меншому розмірі чим просила позивач обґрунтовані та такі, що в повній мірі узгоджуються з вимогами закону.

Вказаний висновок витікає з того, що між сторонами мав місце спір про розмір належних звільненому працівникові сум.

По-перше, позивач звертаючись до відповідача з вимогою, щодо компенсації невикористаних днів відпустки зазначала їх кількість - 33, проте відповідач визнав та в добровільному порядку оплатив лише 28 днів. Позивач в позові зазначила свою вимогу про стягнення з відповідача різницю між 72562,56грн.(обчислена нею сума компенсації) та 14464,47грн.(виплачена добровільно на її користь компенсація), яка дорівнює 58098,09грн., вказану вимогу відповідач не визнав, а судом було обчислено, що позивач додатково має право на відшкодування лише 30675,71грн з яких підлягають утриманню передбачені законом податки і обов`язкові платежі. (а.с. 1-4, 46)

По-друге, позивач у своєму зверненні на ім`я відповідача вимагала донарахувати та виплатити їй заробітну плату за 30 грудня 2017 року, так як за той день, який відповідач вважає прогулом їй заробітна плата не була нарахована та виплачена. (а.с.77-79)

Вище вказані обставини, а саме наявність спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум, надали суду першої інстанції обґрунтовані підстави для визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не обґрунтував чому вирішив зменшити розмір середньої заробітної плати за час затримки непереконливі.

Та обставина, що в рішенні суду першої інстанції не зазначено посилання на термін, що між сторонами існує спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум , як підставу для зменшення компенсації за час затримки розрахунку ,не свідчить про незаконність рішення. В оскаржуваному рішенні проведено розрахунки з яких вбачається невідповідність між грошовим визначенням вимоги та розміром правомірного сподівання, тобто має місце обґрунтування наявності спору, та застосовано наслідки його існування.

Доводи апеляційної скарги, що ті обставини, на які посилається відповідач, не виключають його провини у затримці розрахунку є слушними. Проте з матеріалів справи вбачається і позивачем не спростовується, що відповідач визнав свою провину у допущеній помилці і у добровільному порядку здійснив заходи по її виправленню та компенсації шляхом виплати позивачу грошової суми належної для оплати невикористаних днів відпустки і відшкодування за несвоєчасну їх виплату.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови виготовлено _09_ грудня 2019 року.

Керуючись ст.ст. 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді М.Ю. Лопатіна

В.П. Принцевська