Постанова

від 07.03.2019 по справі 235/5502/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 235/5502/18 Номер провадження 22-ц/804/403/19

Єдиний унікальний номер 235/5502/18

Номер провадження 22-ц/804/403/19

Головуючий у 1 інстанції Бородавка К.П.

Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.

суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В.

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 235/5502/18 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська про стягнення недоплаченої суми одноразової допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2018 року (суддя Бородавка К.П.), -

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська про стягнення недоплаченої суми одноразової допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на приписи статей 116, 117 КЗпП України та зазначає, що він перебував в трудових відносинах з відповідачем, 12.07.2018р. був звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію, стаж роботи у галузі дорівнює 38 рокам.

Всупереч вимогам ст.116 КЗпП України відповідач при звільненні 12.07.2018 розрахунок з позивачем не провів.

Лише після його звернення 30.07.2018р. з заявою про проведення розрахунку відповідач 31.07.2018 виплатив йому 35 320,57 грн., що складається з 26 календарних днів компенсації за невикористану відпустку та 3-х місячної допомоги у зв'язку з виходом на пенсію.

З такими діями відповідача позивач не згодний, оскільки відповідно до п.8.10 Колективного договору йому повинна була бути виплачена одноразова допомога у розмірі 5-ти місячного середнього заробітку.

Враховуючи положення п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, позивач розраховує середньомісячний заробіток, виходячи з такого: - у червні 2018 року він перебував у черговій відпустці; - заробітна плата за квітень 2018 року дорівнює 11 768,98 грн.; - заробітна плата за травень 2018 року дорівнює 22 376,77 грн., тобто разом за останні два місяці - 34 145,74 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток становить: 34 145,74 грн./40 днів (19 робочих днів у квітні 2018 року та 21 робочий день у травні 2018 року) = 853,64 грн.

Враховуючи 40 днів затримки розрахунку при звільненні, вважає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: 34 145,60 грн. (40 днів х 853,64 грн.).

З урахуванням недоплаченої 2-місячної допомоги у розмірі 23 118,80грн., просив стягнути з ДП ВК Краснолиманська на його користь загальну заборгованість в розмірі 57264,40грн. (34145,60грн. + 23118,80грн.).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просив скасувати частково рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2018 року, ухвалити нове - про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 34145,60 гривень. Також ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права. Також судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи.

Посилається на ст.263 ЦПК України, ст.ст.116, 117 КЗпП України та зазначає, що з вимогою про розрахунок позивач звернувся до відповідача 30 липня 2018 року, а вже наступного дня, тобто 31 липня 2018 року, було проведено розрахунок.

Суд не звернув уваги на те, що відповідач міг не знати про пред'явлення ним про розрахунок 30 липня 2018 року, адже така вимога була направлена поштою на адресу відповідача.

В період з 31 травня 2018 року по 29 червня 2018 року він знаходився у щорічній відпустці, яка була продовжена у зв'язку з лікарняним листом (період з 01 червня 2018 року по 13 червня 2018 року) з 30 червня 2018 року по 12 липня 2018 року. Звільнено позивача та йому видана трудова книжка 12 липня 2018 року. Таким чином, на думку позивача, судом помилково визначено 12 липня 2018 року як кінцеву дату відпустки, адже в цей день позивач знаходився на лікарняному.

Також звертає увагу, що за положеннями статті 116 КЗпП України не встановлено обов'язок працівника пред'являти вимогу про розрахунок в письмовому виді, проте встановлено обов'язок для роботодавця письмово повідомити працівника про нараховані суми перед виплатою останніх.

Посилається на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012, ст. 2 Закону України Про оплату праці , як на підставу свої вимог та зазначає, що відповідачем виплачено компенсацію за 26 днів невикористаної відпустки, яка в свою чергу є додатковою заробітною платою, яка входить в структуру заробітної плати. Відповідач всупереч вимог ст.116 КЗпП України не повідомив письмово позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні.

ДП ВК Краснолиманська подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Частиною 1 ст.369 ЦПК України визначено, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у позовній заяві, складає 57264,40 гривень, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 13 ст.7 ЦПК України визначено, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що сторонами визнано, що позивач з 22.05.1978 по 05.05.1979 та з 15.10.1982 по 12.07.2018 працював у відповідача, звільнений наказом відповідача №2255/К від 12.07.2018 з 12.07.2018 за власним бажанням за ст.38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію з посади гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті (а.с.12, 17-21).

За довідками відповідача від 26.10.2018 №1 та №2 позивач з 31.05.2018 по 29.06.2018 знаходився у щорічній відпустці, яка була продовжена у зв'язку з лікарняним листом (з 01.06.2018 по 13.06.2018) з 30.06.2018 по 12.07.2018, звільнений з 12.07.2018, трудова книжка видана 12.07.2018.

30.07.2018 позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про виплату йому всіх сум, що належать йому від підприємства.

31.07.2018 відповідач виплатив позивачу компенсації: за невикористані 26 календарних днів відпустки та 3-х місячну допомогу у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 35 320,57 грн., які визнаються позивачем та підтверджуються довідкою відповідача від 08.08.2018 (а.с.11).

Листом від 10.08.2018 відповідач повідомив позивача про те, що допомога в розмірі п'ятимісячного середнього заробітку, яка передбачена п.8.10 Колективного договору відповідача, проводиться виключно за рахунок прибутку підприємства, але через відсутність такого (прибутку) за відповідний період, відсутнє і джерело для його виплат (а.с.9-10).

За змістами Звітів про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2018р. та за 9 місяців 2018р., поданих ДП ВК Краснолиманське , в графах прибуток значиться прочерк.

За змістом Колективного договору ДП ВК Краснолиманська 2006 року, зареєстрованого виконавчим комітетом Родинської міської ради, працівникові, який має право на пенсію за віком, при першому його звільненні з підприємства, (незалежно від причин звільнення, крім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни і правил техніки безпеки), виплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі і середнього заробітку але не менше: для працівників Вугільної компанії Краснолиманська при стажі роботи 30 років і більше - п'ятимісячного середнього заробітку. Виплату здійснювати за рахунок коштів прибутку підприємства (а.с.39).

Рішення суду оскаржується позивачем в частині відмови у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є похідними від вимоги про стягнення з відповідача недоплаченої суми одноразової допомоги, в стягненні якої суд відмовив, а також послався на знаходження позивача у відпустці в день звільнення 12.07.2018, тобто останній не працював. При цьому суд виходив з приписів ст.116 КЗпП України, згідно якої, якщо працівник в день звільнення не працював, то суми, що належать працівнику від підприємства, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Оскільки позивач звернувся з вимогою про розрахунок 30.07.2018, а наступного дня - 31.07.2018 останній розрахувався з позивачем, то термін, передбачений для розрахунку ст.116 КЗпП України відповідачем не порушений, і підстав для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, в даному випадку не має.

Колегія суддів не погоджується з даним рішенням суду першої інстанції, оскільки такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, при цьому суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, позивачу 31.07.2018р. виплачено суму компенсації за невикористану відпустку та допомогу при виході на пенсію.

З наданих відповідачем копій документів та доповнення до відзиву на позов вбачається, що позивач 12.07.2018р. був на підприємстві, особисто подав заяву про звільнення, ознайомився з приказом про його звільнення, та особисто отримав трудову книжку (а.с.12, 62, 63).

Тобто, позивач звільнився 12.07.2018р., в день звільнення був присутній на підприємстві і у відповідача були всі підстави для розрахунку з ним саме в цей день, як це передбачено ст.116 КЗпП України.

З доводами відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що позивач в день звільнення не працював, а тому розрахунок з ним повинно здійснити не пізніше наступного дня після пред'явлення останнім вимоги про розрахунок, як це фактично і відбулось і це відповідає вимогам ст.116 КЗпП України, колегія суддів не погоджується.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.4 ст.10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначив ЄСПЛ в пункті 42 рішення Бендерський проти України від 15.11.2007р., відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись, виходячи з обставин кожної справи (рішення Руїз Торійа проти Іспанії від 09.12.1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення Артіко проти Італії від 13.05.1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином вивчені судом (cf. Дюлоранс проти Франції від 21.03.2000р.; Донадзе проти Грузії від 07.03.2006).

Враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не виконав вимоги ст.116 КЗпП України щодо повного розрахунку з позивачем в день його звільнення, хоча мав таку можливість.

Статтею 117 Кодексу передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки розрахунок з позивачем був здійснений 31.07.2018р., то до стягнення підлягає сума середнього заробітку за 12 робочих днів.

Згідно до абз.3 п2. Розділу II Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно довідки відповідача від 11.08.2018р. середній заробіток позивача розрахований згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, складає 577,97грн.

Таким чином, рішення суду про відмову у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 6935,64грн. (577,97грн. х 12дн.).

Щодо позовних вимог про стягнення середнього в розмірі 34145,74грн., колегія суддів виходить з того, що такий розмір позивачем було розраховано за період з 12.07.2018р. по 28.08.2018р. (40 днів, а.с.1-3).

Як зазначено вище, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 судом першої інстанції відмовлено повністю, в тому числі у стягненні суми одноразової допомоги при звільненні в розмірі 5-ти середньомісячних заробітків відповідно до п.8.10 Колективного договору ДП ВК Краснолиманська . При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивачу 31.07.2018р. дана виплата була проведена з розрахунку 3-х середньомісячних заробітків, відповідно до п.12.15 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників) що діють у вугільній галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001р. і він ставив питання про стягнення ще двох розмірів середнього заробітку, які на час звернення до суду з позовом виплачені не були. Саме з цього в розрахунку позивачем зазначено період затримки, якій дорівнює 40 дням.

В апеляційні скарзі позивач не оскаржує рішення в частині відмови у позові про стягнення одноразової допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків. Саме тому колегія суддів, розраховуючи суму середнього заробітку, виходить з дня початку порушення права позивача на отримання коштів (13.07.18), до дня припинення такого порушення, тобто з 13.07.2018р. по 30.07.2018р. включно, що складає 12 днів, а ні 40, як зазначив позивач в позові та апеляційній скарзі.

Відповідно до частин 1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач в серпні 2018 року звернувся до суду з позовом, зокрема, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши ціну позову за даною вимогою у розмірі 34145 грн 60 коп.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011, № 3674-V (в редакції, яка діяла на час подання позовної заяви) передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою визначено ставку судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011, № 3674-VI (в редакції, яка діяла на час подання позовної заяви) визначено, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1762 гривень.

Розмір судового збору, який необхідно було сплатити позивачу за подання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням вимог Закону України Про судовий збір на день звернення до суду) складає 704 грн 80 коп. (34145,6х1%, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

На час подання позовної заяви судовий збір позивачем не сплачено.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в сумі 143 грн 16 коп. (6935,64х704,8/34145,6) (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) та з позивача на користь держави у розмірі 561 грн 64 коп. (704,8-143,16).

При подачі апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1057,21 грн., з яких, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 214 грн 74 коп.

За частиною 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в сумі 357 грн 90 коп. (214,74+143,16) та з позивача на користь держави у розмірі 346 грн 90 коп. (561,64-214,74).

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не в повній мірі відповідають всім обставинам справи, рішення постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасувати.

Стягнути з Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська (юридична адреса: 85310, м.Родинське, вул.Перемоги 9, код ЄДРПОУ 31599557) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації: Донецька область, м.Родинське, вул.Чєхова, буд.3, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6935 (шість тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) гривень 64 копійок.

Зобов'язати Державне підприємство Вугільна компанія Краснолиманська утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі.

Стягнути з Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська (юридична адреса: 85310, м.Родинське, вул.Перемоги 9, код ЄДРПОУ 31599557) на користь держави судовий збір в розмірі 357 (триста п`ятдесят сім) гривень 90 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації: Донецька область, м.Родинське, вул.Чєхова, буд.3 на користь держави судовий збір в розмірі 346 (триста сорок шість) гривень 90 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 березня 2019 року.

Головуючий О.В. Агєєв

Судді: А.В. Гапонов

ОСОБА_2