Постанова

від 20.02.2019 по справі 128/639/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 128/639/17

провадження № 61-45112св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство Альфа-Банк , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Комфорт Фінанс ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Білошкурський Олександр Валерійович, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2018 року у складі судді Ганкіної І. А. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк (далі - ПАТ Альфа-Банк ), Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Комфорт Фінанс (далі - ТОВ ФК Комфорт Фінанс ) про визнання недійсним застереження у іпотечному договорі та визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 12 квітня 2005 року по 06 грудня 2012 року та з 12 квітня 2013 року по 28 жовтня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Однак у період з 06 грудня 2012 року по 12 квітня 2013 року спільне проживання між ними не було припинено.

За час перебування у шлюбі сторони набули право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та побудували на ній житловий будинок. Право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_3

21 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Сведбанк (далі - ВАТ Сведбанк ) та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 0101/0808/88-215, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 60 000,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 21 серпня 2008 року між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 0101/0808/88-215-Z-01, згідно з яким в іпотеку передано житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1. Дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену згоду на передачу в іпотеку, належного їм на праві спільної сумісної власності, майна.

21 серпня 2008 року між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено договір поруки № 0101/0808/88-215-Р-01, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язалась солідарно з боржником відповідати перед банком за неналежне виконання умов кредитного договору.

Під час розгляду справи про поділ майна подружжя ОСОБА_1 дізналася про те, що ОСОБА_3 вже не є власником житлового будинку та земельної ділянки.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що земельна ділянка та приватний будинок належать на праві власності дочці дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_2

Підставою виникнення права власності є іпотечний договір № 0101/0808/88-215-Z-01, виданий 21 серпня 2008 року, договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30 травня 2016 року та акт приймання-передачі до договору відступлення права вимоги.

Таким чином, відповідачі своїми незаконними діями позбавили ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки майна, набутого у шлюбі.

Крім того, якщо предметом іпотечного договору є спільне майно подружжя, то для укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя необхідна нотаріально посвідчена згода другого з подружжя.

В іпотечному договорі № 0101/0808/88-215-Z-01, укладеному 21 серпня 2008 року, сторони погодили застереження, яким передбачено, що у випадку невиконання заставодавцем умов договору, заставодержатель у безспірному порядку отримує право власності на заставне майно.

ОСОБА_1 не надавала своєї згоди на внесення до іпотечного договору вищенаведеного застереження, а тому воно має бути визнане судом недійсним.

Застосування відповідного застереження новим власником, призвело до порушення права ОСОБА_1 як співвласника у спільній сумісній власності подружжя.

На підставі договору факторингу від 27 травня 2016 року право вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами перейшло до ТОВ ФК Комфорт Фінанс , яке у свою чергу 30 травня 2016 року відступило право вимоги за зобов'язаннями, які виникли з кредитного та іпотечного договорів, на користь ОСОБА_2

Договір про відступлення права вимоги від 30 травня 2016 року має бути визнаний недійсним, оскільки він порушує конституційне право позивача, передбачене статтею 41 Конституції України, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Сторонами спірного договору відступлення права вимоги за іпотечним договором є ТОВ ФК Комфорт Фінанс та ОСОБА_2, що суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки його стороною не може бути фізична особа.

Банк не мав права під час дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті укладати договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

На підставі вище зазначеного позивач просила: визнати недійсним застереження, визначене у підпунктах 12.3., 12.3.1. іпотечного договору від 21 серпня 2008 року № 0101/0808/88-215-Z-01; визнати недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30 травня 2016 року; стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2018 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідною заявою-згодою позивача від 21 серпня 2008 року підтверджено факт ознайомлення її зі всіма умовами іпотечного договору та з наявністю в такому договорі, у тому числі іпотечного застереження, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в судовому засіданні не доведені належними та допустимими доказами, а їх законність повністю спростована проведеним аналізом норм чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Білошкурський О. В. залишено без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи позивача про недійсність застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеного в пунктах 12.3. та 12.3.1. іпотечного договору № 0101/0808/88-215-Z-01 від 21 серпня 2008 року, у зв'язку з відсутністю окремої згоди позивача на включення такого застереження до іпотечного договору, не заслуговують на увагу, оскільки позивач як дружина позичальника надала згоду на передачу належного їм на праві спільної сумісної власності майна в іпотеку на умовах, на власний розсуд її чоловіка. Крім того, враховуючи підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачені законодавством України, сторони погодили у договорі іпотеки, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у разі порушення будь-якого основного зобов'язання, що забезпечене іпотекою за цим договором, та/або будь-якого зобов'язання іпотекодавця за цим договором на підставах: рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Також умовами цього правочину було передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, яке здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в договорі. При цьому іпотекодержатель самостійно визначає один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначений у договорі. Аналіз зазначених норм права вказує на те, що відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. ОСОБА_2 не виконувала функції банку та/або іншої фінансової установи. Отже, сам по собі факт зміни кредитора у зобов'язанні не може вважатися зміною сторін кредитного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Білошкурський О. В., у касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що юридичні чи фізичні особи, якщо вони не є банком або іншою фінансовою установою, не мають права бути іпотекодержателями за іпотечним договором, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором. ТОВ ФК Комфорт Фінанс , передаючи своє право вимоги за кредитним і іпотечним договорами ОСОБА_2, вчинило правочин, який прямо суперечить нормам ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначала про законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем судових рішень. Доводи касаційної скарги є безпідставними та висновки судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 серпня 2008 року між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 0101/0808/88-215, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 60 000,00 доларів США.

Пунктом 12 іпотечного договору № 0101/0808/88?215?Z?01 визначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням, а саме: заяву про невиконання іпотекодавцем умов основного зобов'язання, розрахунок заборгованості, свій примірник цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику цього договору, який після нотаріального посвідчення буде видано іпотекодержателю. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем виключно в судовому порядку; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1. та 12.3.2. пункту 12 цього договору.

Так, підпунктом 12.3.1. пункту 12 іпотечного договору визначено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку . Відповідно до статті 37 Закону України Про іпотеку у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті 12.3. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмета іпотеки незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 (шестидесяти) робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України Про іпотеку свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень підпункту 12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 21 серпня 2008 року між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 0101/0808/88-215-Z-01, згідно з яким в іпотеку передано житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1.

21 серпня 2008 року ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену згоду на передачу належного їй та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності майна в іпотеку на умовах, на розсуд ОСОБА_3 З умовами кредитного договору від 21 серпня 2008 року вона ознайомлена, заперечень щодо його змісту не мала (а. с. 126, том 1).

21 серпня 2008 року між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено договір поруки № 0101/0808/88-215-Р-01, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язалась солідарно з боржником відповідати перед банком за неналежне виконання умов кредитного договору.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством Сведбанк (далі - ПАТ Сведбанк ), що є правонаступником ВАТ Сведбанк , та Публічним акціонерним товариством Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ Сведбанк відступило, а ПАТ Дельта Банк набуло право вимоги за кредитним договором № 0101/0808/88-215 від 21 серпня 2008 року, іпотечним договором № 0101/0808/88-215-Z-01 від 21 серпня 2008 року та договором поруки № 0101/0808/88-215-Р-01 від 21 серпня 2008 року.

15 червня 2012 року між ПАТ Дельта Банк та ПАТ Альфа-Банк укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 937, відповідно до якого ПАТ Альфа-Банк набуло право вимоги за вказаним вище кредитним договором та забезпечувальними договорами.

13 квітня 2016 року ПАТ Альфа-Банк направило боржнику та поручителю повідомлення про наявність кредитної заборгованості у розмірі 43 352,90 доларів США та вимоги про досудове врегулювання спору, які були ними отримані, що підтверджується ксерокопіями цих вимог та ксерокопіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (а. с. 77-82, том 1).

За таких обставин у ПАТ Альфа-Банк виникло право вимоги до позичальника у зв'язку з простроченням ним строків сплати чергових платежів за кредитним договором та закінченням терміну виконання направленої на його адресу вимоги про досудове врегулювання спору щодо дострокового повернення кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій.

У подальшому право вимоги за кредитним договором від 21 серпня 2008 року № 0101/0808/88-215, іпотечним договором від 21 серпня 2008 року № 0101/0808/88-215-Z-01 та договором поруки від 21 серпня 2008 року № 0101/0808/88-215-Р-01 на підставі Договору факторингу від 27 травня 2016 року, укладеного між ПАТ Альфа-Банк та ТОВ ФК Комфорт Фінанс перейшло до ТОВ ФК Комфорт Фінанс .

30 травня 2016 року між ТОВ ФК Комфорт Фінанс та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги, згідно з яким сторони договору домовились, що ТОВ ФК Комфорт Фінанс відступає ОСОБА_2 своє право вимоги за іпотечним договором від 21 серпня 2008 року № 0101/0808/88-215-Z-01, який забезпечує виконання умов кредитного договору від 21 серпня 2008 року № 0101/0808/88-215, укладеного між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_3

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна земельна ділянка площею 0,0716 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1 та житловий будинок з господарською будівлею і спорудами по АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності ОСОБА_2

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Вирішуючи спір в частині визнання недійсним застереження, передбаченого підпунктами 12.3., 12.3.1. іпотечного договору від 21 серпня 2008 року № 0101/0808/88-215-Z-01 суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач як дружина ОСОБА_3 надала згоду на передачу належного їм на праві спільної сумісної власності майна в іпотеку на умовах, на розсуд свого чоловіка. Вказані умови іпотечного договору не суперечать нормам цивільного законодавства України, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Відповідно до пункту 4.1 договору про відступлення права вимоги від 30 травня 2016 року передбачено, що ціна цього договору становить 1 014 039 грн 80 коп., які ОСОБА_2 сплатила банку до укладення цього договору.

Отже, у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) за відступлення права грошової вимоги, а навпаки, встановлено факт набуття права вимоги фізичною особою на підставі компенсації частини отриманого права вимоги.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ОСОБА_2 правомірно на підставі договору цесії набула право вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами. Підстави для визнання договору відступлення права вимоги, укладеного 30 травня 201 року, відсутні.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, висновків судів не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.

Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Білошкурський ОлександрВалерійович, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк