Постанова

від 05.03.2019 по справі 922/1319/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. Справа № 922/1319/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Прокопченко С.В., адвокат, свідоцтво серія СМ №360 від 08.07.2011 року, ордер №455 від 27.12.2018 року;

1-го відповідача - ОСОБА_2, директор; Загребельний Г.С., адвокат, довіреність від 30.10.2018 року, посвідчення НОМЕР_1 від 06.03.2010 року;

2-го відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТІК" (вх. № 900 Х/1)

на рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2018 року у справі № 922/1319/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Погорелова О.В.), повний текст якого складено 01.10.2018 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТІК", с. Веселе, Лозівський район, Харківська область,

до 1-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Добрий Господар", с. Картамиш, Первомайський район, Харківська область,

2-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Маркет Груп", с. Оліївка, Житомирський район, Житомирська область,

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.09.2018 року у справі №922/1319/18 позовні вимоги ТОВ "БОТІК" до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Добрий Господар" та ТОВ "Траст Маркет Груп" про визнання недійсним договору залишені без задоволення.

ТОВ Компанія "БОТІК" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2018 року у справі №922/1319/18; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

19.03.2018 року ТОВ Компанія БОТІК стала переможцем електронних торгів проведених Державним підприємством Сетам з продажу арештованого майна, яке раніше належало боржнику за зведеним виконавчим провадженням ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар , що підтверджується протоколами електронних торгів №322259,№322260,№322262 від 19.03.2018 року.

В подальшому право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за ТОВ Компанія БОТІК 04.04.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Мірошниченко О.М., що підтверджується свідоцтвами про право власності та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дізнавшись про це, 19.03.2018 року ТОВ Траст Маркет Груп звернулось з позовом до господарського суду Харківської області, посилаючись на підроблений шахрайським способом договір прямого лізингу від 11.08.2017 року, нібито укладений між ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар та ТОВ Траст Маркет Груп за умовами якого останьому ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар було передано зазначене майно, загальною вартістю 130 тис. грн., а ТОВ Траст Маркет Груп оплачувало зазначені кошти ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар періодичними готівковими платежами в касу товариства та просило визнати право власності на вказане нерухоме майно, що на сьогодні належить позивачу на праві власності.

23.04.2018 року господарський суд Харківської області у підготовчому судовому засіданні (справа №922/648/18) у зв'язку з визнанням ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар позовних вимог задовольнив позовні вимоги, рішення не набрало законної сили.

Господарським судом першої інстанції не враховано, що договір лізингу від 11.08.2017 року мав би бути нотаріально посвідчений; помилково вказано, що така істотна умова як зазначення кадастрового номеру земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, не є обов'язковою; не перевірено, що особа, яка уклала договір лізингу від 11.08.2017 року від імені ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар не мала на те достатніх повноважень та окрім цього, рішення загальних зборів щодо передачі нерухомого майна у лізинг не приймалося; не перевірена істинність показань ключових по справі свідків, які в нотаріально посвідчених заявах надали протилежні за змістом свідчення з одних і тих самих питань.

На думку апелянта, однією з підстав для скасування оскаржуваного рішення, є помилковість висновку господарського суду першої інстанції щодо відсутності необхідності нотаріального посвідчення договору прямого лізингу від 11.08.2017 року, укладеного між відповідачами, що призвело до порушення та неправильного застосування судом норм матеріального права та винесення в цілому незаконного рішення; наводить приклади судової практики, постанов Верховного Суду, а саме: від 13.06.2018 року у справі №910/4749/16, від 21.02.2018 року у справі №756/9982/14-ц, від 28.11.2018 року у справі №537/4884/16-ц, від 29.12.2017 року у справі №502/462/15-ц, від 21.02.2018 року у справі №672/1413/15-ц щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомого майна; ОСОБА_2 вводить суд в оману, надаючи документи, які нібито підтверджують витрати ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар , оскільки витрати за квитанціями до прибуткових касових ордерів від 03.11.2017 року,04.12.2017 року, 03.01.2018 року, 04.02.2018 року та 05.03.2018 року не підтверджені.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2018 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Склярук О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Компанія "БОТІК" на рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2018 року; зобов'язано учасників справи до 19.11.2018 року включно надати суду відзиви на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії та доданих документів іншим сторонам у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 року призначено справу до розгляду на 27.12.2018 року.

18.12.2018 року на адресу суду від 1-го відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 2503), в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ Компанія "БОТІК" на рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2018 року у справі №922/1319/18 у повному обсязі, який долучено до матеріалів справи.

20.12.2018 року на адресу суду від 2-го відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №2625), в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, який долучено до матеріалів справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2018 року, у зв'язку з відпусткою судді Гетьмана Р.А. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Дучал Н.М., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 року оголошено перерву у судовому засіданні до 22.01.2019 року.

08.01.2019 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №166), яке долучено до матеріалів справи.

22.01.2019 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про виклик свідків ОСОБА_2, директора ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Добрий Господар" та ОСОБА_6, колишнього директора ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Добрий Господар" (вх. №643), яке долучено до матеріалів справи.

22.01.2019 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про призначення технічної експертизи документа (вх.644), в якому останній просить витребувати оригінал довіреності, виданої на ім'я ОСОБА_2 від 01.07.2017 року; призначити технічну експертизу документа з метою визначення справжності довіреності; поставити експерту відповідні питання для вирішення.

В обгрунтування клопотання позивач посилався на необхідність встановлення фактичної дати виготовлення довіреності, на підставі якої представник першого відповідача підписав спірний договір лізингу, що має значення для вирішення питання, чи мав цей представник відповідні повноваження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача від 27.12.2018 року про виклик та допит свідків; оголошено перерву у судовому засіданні до 31.01.2019 року.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про виклик свідків колегія суддів виходила з приписів частини 9 ст. 252 ГПК України відповідно до якої при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються.

30.01.2019 року на адресу суду від позивача надійшла заява про відвід судді Склярук О.І. (вх. №1059), в якій останній просить відвести суддю Склярук О.І. від розгляду справи №922/1319/18, яка долучена до матеріалів справи.

31.01.2019 року на адресу суду від 1-го відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№1038), в яких останній просить відмовити в задоволенні клопотання ТОВ Компанія БОТІК про призначення експертизи; відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 року визнано необґрунтованою заяву ТОВ Компанія "БОТІК" про відвід головуючої судді Склярук О.І. у справі; розгляд справи призначено на 14.02.2019 року та зупинено провадження у справі для вирішення питання про відвід судді Склярук О.І.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2019 року суддею-доповідачем по справі визначено суддю Сіверіна В.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ Компанія "БОТІК" про відвід судді Склярук О.І. у справі №922/1319/18.

13.02.2019 року на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх. № 1578), які долучені до матеріалів справи.

Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 року поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Компанія БОТІК ; відмовлено в задоволенні клопотання позивача від 27.12.2018 року про призначення технічної експертизи документа; оголошено перерву у судовому засіданні до 27.02.2019 року.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи документа колегія суддів, виходячи з приписів ст. 99 ГПК України та беручи до уваги, що матеріали справи не містять докази того, що керівником підприємства ТОВ "Добрий господар" було здійснено підписи на чистих аркушах паперу, які в подальшому неправомірно було використано третіми особами у своїх інтересах, а також те, що представник першого відповідача під час розгляду клопотання судом першої інстанції, не надав згоду на часткове знищення відповідного документа, дійшла висновку, що за таких обставин призначення технічної експертизи призведе до невиправданого затягування розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2019 року, у зв'язку з відпусткою судді Склярук О.І. та судді Дучал Н.М., суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С.

В судове засідання 27.02.2019 року представники 1-го та 2-го відповідачів не з'явилися, відомостей щодо належного їх повідомлення про дату, час і місце судового засідання не має.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року відкладено розгляд апеляційної скарги на 04.03.2019 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів та відсутністю відомостей щодо належного їх повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

01.03.2018 року на адресу суду від 1-го відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які підтверджують витрати ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Добрий Господар" в період з жовтня 2017 року по березень 2018 року (вх. №2277), яке долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.03.2019 року представники першого відповідача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання 04.03.2019 року представник другого відповідача не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

04.03.2019 року на адресу Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання (вх.№2332), в якому останній просить надати матеріали справи для ознайомлення та зняття копій, яке долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 року оголошено перерву у розгляді справи до 05.03.2019 року.

05.03.2019 року на адресу Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення (вх. №2386, №2387), які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 05.03.2019 року представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати, представники 1-го відповідача просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішенння господарського суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання 05.03.2019 року представник 2-го відповідача не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Крім того, вказану ухвалу суду від 04.03.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

11.08.2017 року між ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Добрий Господар" та ТОВ "Траст Маркет Груп" був укладений договір прямого лізингу.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору, лізингодавець зобов'язаний передати лізингоодержувачу у платне користування майно, яке належить йому на праві власності та наведене у специфікації і було набуте лізингодавцем без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі і інші платежі, передбачені даним договором. Лізингодавець надає лізингоодержувачу предмет лізингу у користування в строк до 10 березня 2018 року включно, а лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно із графіком та на умовах, передбачених договором. Тип лізингового платежу за цим договором - фіксований платіж. Строк обчислюється з моменту підписання акта приймання-передачі предмету лізингу (додаток № 3 до договору) у користування. Сторони погоджуються, що у випадку одночасної передачі декількох предметів лізингу, достатнім доказом такої передачі буде підписання одного чи декількох актів приймання-передачі предметів лізингу, за умови, що такий (і) документ (и) буде (уть) відображати передачу предметів лізингу, у кількості, обумовленій договором. У разі підписання кількох актів приймання-передавання предмета лізингу в користування строк обчислюється з дати першого акта приймання-передавання предмета лізингу в користування.

Відповідно до п. 2.1 договору, лізингодавець передає лізингоодержувачу правовстановлюючі документи, які є невід'ємною частиною предмета лізингу. Передавання документів здійснюється окремо від передавання предмета лізингу та фіксується в акті приймання-передачі.

Місце передавання предмета лізингу: с. Картамиш, Первомайського району, Харківської області (п. 2.2 договору).

Згідно п. 2.3 договору, приймання-передача предмету лізингу лізингоодерувачем здійснюється шляхом оформлення акту приймання-передачі.

За змістом п.п. 2.4, 2.5, 2.7 договору, укладення акту приймання-передачі свідчить про відсутність у лізингоодержувача претензій до якості, комплектності, справності, належного стану предмету лізингу і його відповідності вимогам лізингоодержувача до предмету лізингу. Акт приймання-передачі підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками. Після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, предмет лізингу зараховується на баланс лізингоодержувача з дати його передачі із зазначенням, що це майно взято у лізинг. В момент підписання акту приймання-передачі до лізингоодержувача переходять наступні права та ризики: право володіння і користування, відповідальність за збереження, ризик будь-якого пошкодження, знищення, втрати, конфіскації предмету лізингу внаслідок будь-яких подій, а також цивільна відповідальність перед третіми особами, пов'язана з володінням та користуванням предмета лізингу, незалежно від наявності/відсутності діючого договору страхування.

У п.п. 3.1, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3, 3.1.12 договору зазначено, що лізингоодержувач зобов'язується: прийняти предмет лізингу в порядку та в строки, передбачені цим договором; сплачувати платежі згідно умов цього договору; своєчасно сплачувати лізингові платежі, відповідно до "Графіку внесення платежів" не залежно від наявності обмежень або неможливістю фактичного користування предметом лізингу внаслідок часткового пошкодження, повного знищення або внаслідок технічних, юридичних або інших причин, надзвичайних подій, обставин непереборної сили; прийняти у власність предмет лізингу по закінченні строку дії цього договору та після виконання усіх зобов'язань за договором.

Лізингоодержувач має право: користуватися предметом лізингу у відповідності до умов договору; вимагати передання предмета лізингу у власність по закінченню строку лізингу та виплати усіх належних лізингових платежів за договором; набути у власність предмет лізингу за договором та/або за рішенням суду у випадку невиконання, неналежного виконання лізингодавцем свого обов'язку щодо передачі майна у власність (п.п. 3.2, 3.2.1, 3.2.4, 3.2.6 договору).

Лізингодавець зобов'язується: передати лізингоодержувачеві предмет лізингу на умовах лізингу відповідно до умов договору; у разі відкриття справи про неплатоспроможність або ліквідацію письмово проінформувати кредиторів та суд протягом 1 календарного дня від дати відкриття такої справи про право власності лізингодавця на предмет лізингу (п.п. 3.4, 3.4.1, 3.4.3 договору).

Після підписання акта приймання-передавання предмету лізингу, протягом всього строку дії договору, лізингу, предмет лізингу залишається власністю лізингодавця. Право користування предметом лізингу в обсязі та на умовах договору належить лізингоодержувачу (п.п. 4.1, 4.2 договору).

Ціна договору становить 130 000 гривень без ПДВ. Оплата вартості предмета договору здійснюється лізингоодержувачем самостійно з 05.11.2017 року і далі щомісяця шляхом внесення лізингових платежів, передбачених графіком внесення лізингових платежів не пізніше п'ятого числа робочого дня наступного за звітним місяця, за який здійснюється лізинговий платіж, на рахунок лізингодавця або у касу підприємства лізингодавця. Початок перебігу строку внесення оплати лізингових платежів за договором починається з 05.11. 2017 року та закінчується - 05.03.2017 року. Зобов'язання по договору вважаються виконаними в повній мірі лізингоодержувачем тільки після сплати усіх лізингових платежів, встановлених графіком платежів до договору (п.п. 5.1, 5.2, 5.4, 5.8 договору).

Відповідно до п.10.1 договору його дія припиняється після закінчення строку його дії та після виконання лізингоодержувачем усіх своїх зобов'язань за договором, або дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувачем.

У відповідності до п.п. 11.1, 11.3 договору по закінченні строку його дії за умов належного виконання лізингоодержувачем в повній мірі своїх обов'язків по договору, лізингоодержувач отримає майно у власність. Лізингодавець зобов'язаний передати право власності на предмет лізингу лізингоодержувачу протягом 3-х календарних днів з дня пової оплати лізингових платежів, однак не пізніше 15.03.2018 року. Оформлення права власності відбувається шляхом державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності на предмет лізингу вважається переданим з дня державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав.

На виконання умов вказаного договору між сторонами складено, підписано та скріплено печатками підприємств специфікацію, відповідно до якої предметом лізингу за договором прямого лізингу є наступне нерухоме майно лізингодавця: 1) нежитлова будівля, будинок механізаторів, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Октябрьська, будинок 63, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372613, 06.11.2012 року, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 2) нежитлова будівля, Паливно-мастильний склад, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Октябрьська, будинок 68, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372614, 06.11.2012 року, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 3) нежитлова будівля, Будівля продуктового складу, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 13, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372615, 06.11.2012 року, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 4) нежитлова будівля, Критий тік, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 17, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372616, 06.11.2012 року, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 5) нежитлова будівля, Пункт технічного обслуговування, Харківська обл., Первомайський р., с. Лозівське, вулиця Шкільна, будинок 12, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 37218, 06.11.2012 року, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 6) нежитлова будівля, Насіннєвий склад, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 14, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372621, 06.11.2012 року, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 7) будинок, загальна площа (кв.м.): 100,90, житлова площа (кв.м.): 49,40, адреса: Харківська обл., підстава: договір купівлі-продажу, ВРХ № 780627, 09.10.2012 року, приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Вовк І.В., зареєстровано в реєстрі за № 2078.

Відповідно до акту приймання-передачі предмета лізингу від 11.08.2017 року, село Картамиш, Первомайського району Харківської області, лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав вказане вище нерухоме майно.

ТОВ "Траст Маркет Груп" повністю виконавши свої обов'язки за договором у відповідності до п 3.1.12 договору звернувся до ТОВ Сільськогосподарське підприємство "Добрий Господар" щодо вчинення необхідних дій для отримання ним права власності на об'єкт лізингу, на що останнє відмовило в реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно, у зв'язку з тим, що на об'єкт договору накладено арешт в рамках виконавчого провадження №54519883.

23.04.2018 року господарський суд Харківської області у підготовчому засіданні (справа №922/648/18) у зв'язку з визнанням ТОВ Сільськогосподарське підприємство "Добрий Господар" позовних вимог задовольнив позовні вимоги та визнав право власності ТОВ "Траст Маркет Груп" на зазначене нерухоме майно, рішення суду не набрало законної сили.

Викладені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів що й стало підставою для його звернення з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.

20.09.2018 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У пункті 2.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року зазначено, що у разі вирішення спору про недійсність правочину (договору), зміст якого містить елементи різних договорів (змішаний договір, - частина друга статті 628 ЦК України), господарському суду слід виходити з такого. Якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі субєкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обовязки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, з'ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і, приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частин договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними .

За змістом статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України і статті 4 ГПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.

Згідно статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У відповідності до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду за наявності відповідного спору.

Господарським судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що договір прямого лізингу щодо нерухомого майна, укладений 11.08.2017 року між першим та другим відповідачами нотаріально не посвідчено.

У частині 7 статті 179 ГК України зазначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, згідно положень статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Спеціального нормативно-правового акту яким регулюється цей вид договорів немає.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно положень статті 806 ЦК України та частини 1 статті 2, частини 1 статті 6 Закону України Про фінансовий лізинг до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України.

Відповідно до частини 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором, містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 288/383/15-ц.

Отже, договір лізингу є змішаним договором, який укладається між сторонами у формі та порядку, відповідно до вимог, визначених параграфом 1 Загальні положення про найм (оренду) глави 58 Найм (Оренда) ЦК України, з особливостямии, передбаченими параграфом 6 Лізинг глави 58 Найм (Оренда) .

Колегія суддів зазначає, що за таких обставин слідує, що вимоги щодо форми правочину договору лізингу нерухомого майна встановлені положеннями, які регулюють відносини найму нерухомого майна, відповідно до яких законодавцем не визначені спеціальні вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму.

А відповідно до ч.1 ст.208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Тобто, договір прямого лізингу укладений у письмовій формі не підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки це прямо не передбачено положеннями, які встановлюють вимоги до договору лізингу.

Також, зі змісту ст. 8 ЦК України слідує, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Отже, у даному випадку до договору прямого лізингу, відносини за яким не врегульовані спеціальним законодавством, можуть бути застосовані норми ЦК України, що регулюють найм нерухомого майна та норми Закону України Про фінансовий лізинг , які регулюють схожі правовідносини.

А відповідно до ч.1 ст.6 Закону України Про фінансовий лізинг , договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Інших вимог або прямо встановлених норм законодавства, що повинно застосовуватись до договору лізингу в розумінні приписів ст.ст. 6,8 та ст. 806 ЦК України, в тому числі прямих норм щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору лізингу, чинним законодавством не передбачено.

А оскільки обов'язковість нотаріального посвідчення договору прямого лізингу чинним законодавством не передбачено, а сторони договору прямого лізингу від 11.08.2017 року не домовлялись про його нотаріальне посвідчення, вказаний договір нотаріально не посвідчений на законних підставах.

Тому, аргументи апелянта щодо того, що господарським судом першої інстанції не враховано, що договір лізингу від 11.08.2017 року мав би бути нотаріально посвідчений не приймаються.

Також, згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1 та 3 статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано параграфом 4 глави 58 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 2 статті 793 ЦК України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ст. 794 ЦК України, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається та господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що договір прямого лізингу від 11.08.2017року, укладений між відповідачами, нотаріально не посвідчено.

Разом з тим, з загального аналізу норм чинного законодавства слідує, що є два види лізингу.

За договором прямого лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

Між тим, на правовідносини, що виникають на підставі договору прямого лізингу, дія Закону України Про фінансовий лізинг не поширюється.

Згідно частини 2 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2 статті 180 ГК).

Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом пункту 13.3 договору сторони договору прямого лізингу від 11.08.2017року дійшли згоди про те, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.

Статтею 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Із системного тлумачення частини 2 статті 806 ЦК України та параграфу 1 Глави 58 ЦК України слідує, що у частині 2 статті 806 ЦК України закріплена бланкетна норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК України).

А відповідно до умов договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 Глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений між ТОВ "Сільськогосподарське підприємство Добрий господар" та ТОВ "Траст Маркет Груп" договір прямого лізингу від 11.08.2017 року не потребує нотаріального посвідчення, тому немає підстав вважати такий договір нікчемним.

При цьому місцевим господарським судом врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №915/865/17.

А виходячи з того, що на правовідносини, що виникають на підставі договору прямого лізингу дія Закону України Про фінансовий лізинг не поширюється, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що до такого договору також не можуть застосовуватись і норми вказаного закону та розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 року №21.

Також господарським судом першої інстанції вірно вказано і щодо строку на який укладається договір прямого лізингу.

Так, поняття договору прямого лізингу зазначено в статті 806 Цивільного кодексу України де вказано, що даний договір укладається на певний строк.

Конкретної вимоги щодо строку договору прямого лізингу законодавством не передбачено, а тому це питання залишається на розсуд сторін.

Отже, Закон України Про фінансовий лізинг за аналогією закону по відношенню до строку договору не може застосовуватись, оскільки таке питання врегульовано прямою правовою нормою.

Твердження позивача про те, що договір від 11.08.2017 року є договором фінансового лізингу,в обґрунтування чого він посилається на положення пункту 14.1.97. Податкового кодексу України, є помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 14.1.97 ч. 1 ст. 97 Податкового кодексу України лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Позивач зазначає, що саме третя умова - сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її, що є підставою вважати такий договір фінансовим лізингом, оскільки з балансової довідки ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар від 10.04.2018 року вбачається, що балансова вартість нерухомого майна становить 80031,96 грн., а вартість нерухомого майна визначена у договорі 130 000,00 грн.

Між тим, в нормі Податкового кодексу України зазначено про первісну вартість обєкта лізингу, а не про балансову.

Господарський суд першої інстанції врахував вказане та вірно зазначив, що такі твердження позивача спростовуються доданими до матеріалів справи копіями наступних доказів: протоколу № 1 від 17.10.2012 року загальних зборів групи співвласників майна КСП "Імені Суворова" Первомайського району Харківської області, які бажають отримати майно в натурі; актом прийому-передачі майна у власність від 17.10.2012 року та довідкою про первісну вартість будівель і споруд №59/18 від 10.09.2018 року.

Також, господарським судом першої інстанції вірно зазначено і щодо порушення спірним договором публічного порядку, на яке посилається позивач в своїй позовній заяві.

Так, відповідно до змісту статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також, положеннями цієї статті визначено і перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вказано на те, що правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частини 1 статті 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Зміст договору лізингу полягає у передачі майна у користування за плату на певний строк.

А отже, договір прямого лізингу не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а тому не є таким, що порушує публічний порядок.

Господарським судом першої інстанції врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 року у справі №6-166цс15 та вірно зазначено, що позивачем не обґрунтовано як саме вказаний договір порушує публічний порядок або ж впливає на суспільні, економічні чи соціальні основи держави та обгрунтовано не взято до уваги посилання позивача на порушення спірним договором публічного порядку.

Також місцевий господарський суд вірно зазначив щодо посилань позивача на відсутність у спірному договорі такої істотної умови як зазначення кадастрового номеру земельної ділянки.

Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Правовий аналіз ст. 377 ЦК України стверджує про те, що право на земельну ділянку на якій розміщені об'єкти переходить в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника об'єктів. Розмір та кадастровий номер земельних ділянок є істотною умовою договору у випадку наявності у першого відповідача права на земельні ділянки.

Отже, виходячи з предмету доказування у даній справі позивач повинен був довести наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, однак, матеріали справи не містять доказів існування у ТОВ "Сільськогосподарське підприємство Добрий господар права на земельні ділянки, яке останнім заперечувалося.

Матеріалами справи підтверджено, що земельні ділянки на яких розміщені об'єкти, що є предметом договору прямого лізингу від 11.08.2017 року не належали ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар на праві власності; кадастровий номер земельним ділянкам, на яких розміщене зазначене нерухоме майно, присвоєний не був.

А враховуючи, що право на земельну ділянку, на якій розміщені об'єкти переходить в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника об'єктів, то розмір та кадастровий номер земельних ділянок не є істотною умовою спірного договору.

Право на земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти не належало ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар , а отже ТОВ Траст Маркет Груп не переходить і не може переходити право на земельну ділянку за договором прямого лізингу, якого не було у ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар .

Положення ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України застосовуються у випадку переходу права власності або користування на земельну ділянку.

Колегія суддів враховує правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року у справі №6-194цс14, відповідно до якої, установивши, що позивач (продавець) не є власником спірної земельної ділянки та що кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був, а також не встановивши порушення законних прав позивача у зв'язку з відсутністю в Договорі купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що вказана істотна умова не впливає на права чи інтереси продавця, висновок суду про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог є обгрунтованим.

А тому аргументи апелянта щодо того, що господарським судом першої інстанції помилково вказано, що така істотна умова як зазначення кадастрового номеру земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, не є обов'язковою не приймаються.

Також, господарський суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання позивача на порушення відповідачами порядку здійснення операцій з готівковими коштами.

Так, відповідно до п. 47 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 року № 148, перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою здійснюють органи Державної фіскальної служби України відповідно до їх компетенції.

Керівники суб'єктів господарювання несуть відповідальність за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку.

Органи Державної фіскальної служби України в разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою застосовують до порушників штрафні санкції згідно з законодавством України.

А отже, місцевим господарським судом вірно вказано на те, що сам по собі факт порушення ведення касових операцій не тягне за собою недійсність договору, а тягне відповідальність у вигляді штрафних санкцій та ніяк не впливає на дійсність договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року.

Колегія суддів зазначає, що перехід права власності на нерухоме майно, що є предметом договору прямого лізингу від 11.08.2017 року, повинен був відбутися після виконання усіх умов лізингоодержувачем, тобто після сплати лізингових платежів в повному обсязі.

Наявні в матеріалах справи докази, надані відповідачами, стверджують той факт, що ТОВ Траст Маркет повністю розрахувалося за договором 05.03.2018 року та обґрунтовано звернулось до ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар з проханням вчинити необхідні дії для отримання ним права власності на об'єкт лізингу.

Між тим, відповідно до п.187.6 ч.6 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

За матеріалами справи об'єкт лізингу було передано ТОВ Траст Маркет Груп відповідно до акту приймання-передавання 11.08.2017 року.

Згідно п.203.1 ч.1 ст.203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Тобто, податкова декларація повинна була бути подана в вересні 2017 року.

Докази, що містяться в матеріалах справи, а саме: копія уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2018 року та додатку №5 до податкової декларації з ПДВ, стверджують той факт, що ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар подано податкову декларацію за вересень 2017 року, в якій відображено податкове зобов'язання щодо взаємовідносин за договором прямого лізингу від 11.08.2017 року.

В обґрунтування заявленого позову позивач, окрім іншого зазначає, що договір укладено не уповноваженою особою, стверджуючи, що ОСОБА_6, який був директором ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар на час укладання договору не уповноважував ОСОБА_2 на його укладання та довіреність на її імя не видавав, на підтвердження чого надав нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_6, який підтвердив вказане та зазначив, що за період його перебування на посаді директора ніяких договорів лізингу нерухомого майна товариство не укладало та рішень Загальних зборів засновників з приводу передачі нерухомого майна у лізинг також не приймалось.

Щодо наведених тверджень позивача, господарським судом першої інстанції встановлено, що від імені ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар договір прямого лізингу від 11.08.2017 року укладала та підписувала ОСОБА_2 на підставі довіреності від 01.07.2017 року, копія якої міститься в матеріалах справи, оригінал якої оглядався та був досліджений господарським судом першої інстанції у судовому засіданні 20.09.2018 року.

За матеріалами справи, вказаною довіреністю, ОСОБА_2 була уповноважена на представництво ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар " під час укладання правочинів, в тому числі договорів та діяти від імені та в інтересах ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар .

Господарським судом першої інстанції також вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23.10.2017року Загальними зборами учасників ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар було схвалено дії ОСОБА_2 від імені товариства, а саме щодо укладення договору прямого лізингу від 11.08.2017року, що відповідає змісту протоколу загальних зборів учасників ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар в копії.

Також, окрім іншого, позивач зазначає на те, що лізинг за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу, а також, враховуючи, що спірний договір є змішаним та передбачає перехід права власності на нерухоме майно, то відповідно до статуту ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар , укладенню спірного договору повинно було передувати рішення Зборів засновників товариства про надання згоди на його укладення.

Господарський суд першої інстанції, вірно вказав на те, що договір прямого лізингу від 11.08.2017 року передбачає перехід права власності на предмет лізингу у власність лізингоодержувача лише після сплати повної вартості предмету лізингу та вірно встановив, що на момент укладення вказаного договору, право власності на нерухоме майно залишалося за ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар , нерухоме майно знаходилося на його балансі, а на момент укладення вказаного договору, та в подальшому, під час виконання договору, передача у власність ТОВ Траст Маркет Груп нерухомого майна не відбулась, а отже рішення Загальних зборів на укладення вказаного договору не потрібне.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 22.03.2018 року Загальними зборами учасників ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар було вирішено: передати у власність ТОВ Траст Маркет Груп нерухоме майно, що є предметом договору прямого лізингу від 11.08.2017 року; уповноважено ОСОБА_2 на вжиття заходів щодо скасування арештів та заборон відчуження вказаного нерухомого майна відносно ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар ; надано повноваження ОСОБА_2 щодо оформлення та проведення державної реєстрації переходу права власності на вказане нерухоме майно від ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар до ТОВ Траст Маркет Груп .

Отже, вказані докази, надані ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар стверджують той факт, що ОСОБА_2 було уповноважено на укладання договору та її дії в подальшому були схвалені ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар .

Відповідно до п.7.18 Статуту ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар , тільки за згодою загальних зборів товариства директор має право: укладати договори застави, іпотеки, відчужування нерухомого майна.

Договір прямого лізингу передбачає перехід права власності на предмет лізингу у власність лізингоодержувача лише після сплати повної вартості предмету лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладання договору прямого лізингу від 11.08.2017 року, право власності на нерухоме майно, яке знаходилось на балансі ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар , залишилось за останнім.

Також, як на момент укладання вказаного договору так і в подальшому, під час його виконання, передача у власність ТОВ Траст Маркет Груп нерухомого майна не відбулась, а отже за таких обставин, рішення Загальних зборів на укладання зазначеного договору не було потрібне.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що посилання позивача про відсутність у представника ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар повноважень на укладання договору не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, а також не взяв до уваги твердження ОСОБА_6, викладені в заяві свідка, де він вказав на те, що не знав про укладання договору, так як вказане не може свідчити про недійсність договору та ніяким чином не може ані спростувати, ані підтвердити факт його укладання.

А за таких обставин та беручи до уваги приписи ч.9 ст.252 ГПК України, відповідно до якої у випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка, аргументи апелянта щодо того, що господарський суд першої інстанції не перевірив істинність протилежних за змістом з одних і тих самих питань показань свідків, не приймаються.

Також, господарський суд першої інстанції вірно зазначив про недоведеність посилань позивача на те, що спірний договір прямого лізингу є "фіктивним", укладеним відповідачами "заднім числом" з метою заволодіння майном позивача, власником якого він став за результатами електронних торгів з продажу арештованого майна проведених Державним підприємством "Сетам", оскільки в матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок суду, яким би було встановлено вказані обставини та дійшов правомірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав для здоволення позову, відмовивши у його задоволенні.

За таких обставин, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що господарським судом першої інстанції не перевірено той факт, що особа, яка уклала договір лізингу від 11.08.2017 року від імені ТОВ Сільськогосподарське підприємство Добрий господар не мала на те достатніх повноважень, рішення загальних зборів щодо передачі нерухомого майна у лізинг не приймалося.

Між тим, колегія суддів зазначає, що правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №910/4749/16, від 21.02.2018 року у справі №756/9982/14-ц, від 28.11.2018 року у справі №537/4884/16-ц, від 29.12.2017 року у справі №502/462/15-ц, від 21.02.2018 року у справі №672/1413/15-ц, на які посилається апелянт, стосуються, зокрема, правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, а саме: договорів купівлі-продажу нерухомого майна, земельної ділянки, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та таке інше, що не є аналогічним з предметом спору у даній справі.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТІК" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2018 року у справі № 922/1319/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11.03.2019 року.

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя М.М. Слободін

Суддя В.С. Хачатрян