Постанова

від 06.03.2019 по справі 321/220/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.03.2019 Справа № 321/220/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №321/220/18 Головуючий у 1 інстанції Машкіна Н.В.

Провадження № 22-ц/807/1079/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Запорізьке обласне управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 грудня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Запорізьке обласне управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко Катерина Кирилівна, ТОВ Торгтранс - Кредит , про визнання договорів дарування недійсними,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2018 року ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Запорізьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К.К., ТОВ Торгтранс - Кредит , про визнання договорів дарування недійсними.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 27 липня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та приватним підприємством Зернодар був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 10, згідно якого позичальник отримав кредит у сумі 650 000 грн. під 18% річних з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 27.07.2010 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 27 липня 2007 року укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №1358, предметом якої є: квартира за адресою: АДРЕСА_1; будівля складу за адресою: АДРЕСА_3; будівля овочесховища за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04.12.2013, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14.05.2014 року, задоволенні позовні вимоги банку щодо звернення стягнення на будівлю складу за адресою: смт Пришиб, Михайлівського район Запорізької області, вул. Пролетарська, буд. 1-а та будівлю овочесховища за адресою: АДРЕСА_2. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області вказане рішення залишено без змін. Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних кримінальних справ від 22.10.2014 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.12.2014 року задоволено заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04.12.2013 року за нововиявленими обставинами. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 28.04.2015 року вказане рішення скасовано: ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області від 13.01.2015 року виконавчий лист було повернено без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника станом на 13.01.2015 року майна, на яке згідно виконавчого документу необхідно звернуті стягнення.

Так, згідно договорів дарування будівлі складу від 24.05.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К.К. за реєстровими №№ 388, 386, дарувальник ОСОБА_4, подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар будівлю складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та будівлю овочевосховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В зв'язку з викладеним, позивач вважає, що ОСОБА_4, якому було відомо про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, з метою уникнення виконання рішення суду, переоформив предмет іпотеки - будівлю складу та будівлю овочесховища, шляхом оформлення договорів дарування на матір свого компаньйона та директора приватного підприємства Зернодар ОСОБА_7 Таким чином, зазначені договори дарування є фіктивними правочинами, оскільки вчинені без наміру створення правових наслідків, обумовлених ними, з направленням дій договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання його від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов'язань шляхом звернення стягнення в порядку виконання судового рішення, про яке відповідачу було достовірно відомо. Про наявність спірних договорів дарування позивач дізнався 31.03.2015 року.

Враховуючи наявні ознаки фіктивності зазначених договорів дарування, позивач просив суд визнати їх недійсними, скасувавши їх реєстрацію, та застосувати як наслідок недійсності правочину реституцію у вигляді повернення подарованого майна дарувальнику.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Запорізьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з не доведеності та необґрунтованості заявлених вимог.

Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що що 27 липня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ПП Зернодар укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 10 , згідно якого Позичальник отримав кредит у сумі 650 000 грн. під 18% річних з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 27.07.2010 року.

В забезпечення виконання Позичальником зобов'язання за вище вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 27.07.2007 року укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 1358 квартири яка знаходиться за адресою: Запорізька область Василівськитй район м. Дніпрорудне вул. Леніна, 43/11, будівлі складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, будівлі овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04.12.2013 року задоволені позовні вимоги Банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме будівлю складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та будівлю овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Рішення набрало законної сили 14.05.2014 року.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.12.2014 року за заявою ОСОБА_4 рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04.12.2013 року скасовано за нововиявленими обставинами. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 28.04.2015 року зазначене рішення скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04.12.2013 року за нововиявленими обставинами відмовлено.

В рішенні від 28.04.2015 року апеляційний суд Запорізької області посилається на таке, що набрало законної сили рішення Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року, яким визнано припиненим договір іпотеки квартири, укладений 27.07.2007 року між ПАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_3, визнано припиненим договір іпотеки будівлі складу А-І, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 та будівлі овочесховища А-І, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, укладений 27.07.2007 року між ПАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_3, скасовано записи з державного реєстру речових прав про державну реєстрацію іпотеки та обтяження вищевказаного нерухомого майна (а.с.20-21).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області від 13.01.2015 року виконавчий лист було повернено без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника станом на 13.01.2015 року, майна на яке згідно виконавчого документу необхідно звернуті стягнення.

24 травня 2014 року ОСОБА_4 передав в дар ОСОБА_3 будівлю складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та будівлю овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується договорами дарування, посвідченими приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К.К. за реєстровими номерами № 388, 386.

Згідно копії витягу № 22101118 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, наданого позивачем, від 24.05.2014 року ОСОБА_3 є власником будівлі складу за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 24.05.2014 року. Відсутність обтяжень нерухомого майна перевірено за даними реєстру обтяжень рухомого майна, витяг 44292704 від 24.05.2014 року (п.7 договору).

Згідно копії витягу № 22099829 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, наданого позивачем, від 24.05.2014 року ОСОБА_3 є власником будівлі овочесховища за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 24.05.2014 року. Відсутність обтяжень нерухомого майна перевірено за даними реєстру обтяжень рухомого майна, витяг 44292704 від 24.05.2014 року (п.7 договору.

Після отримання в дар складу та овочесховища ОСОБА_3 укладала договори оренди нежитлового приміщення з ТК Діада від 25.05.2014 року та 24.12.2014 року, відповідно до яких вона передала в оренду зазначені нежитлові приміщення для використання за призначенням (а.с. 183-190).

ОСОБА_4 станом на 01.02.12012 року був керівником ТОВ Рибальське підприємство Лівант , яке знаходилось в м. Приморськ Запорізької області та займалось діяльністю за кведами: рибальство, надання послуг у рибальстві, що підтверджується детальною інформацією про юридичну особу.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформація актуальна станом на 10.06.2018 року) вбачається, що ОСОБА_4 з 02.12.2013 року є керівником ПП Азовський стандарт , яке з находиться в м. Мелітополь Запорізької області, яке займається морським рибальством, оптовою торгівлею іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, пасажирський морський транспорт.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформація актуальна станом на 10.07.2018 року) вбачається, що 27 вересня 2017 року було створене ТОВ "ТОРГТРАНС-КРЕДИТ", засновниками якого є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ТОВ "ТОРГТРАНС-КРЕДИТ" займається діяльністю у рослинництві; оптовою торгівлею зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівлею твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; оптова торгівлею деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптовою торгівлею хімічними продуктами; неспеціалізованою оптовою торгівлею; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний вид діяльності), що підтверджується детальною інформацією про юридичну особу.

Майновий фонд товариства складає будівля складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та будівля овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно ст.. 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 1 ст. 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч.4 ст. 722 ЦК України прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст.. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача, що також випливає із загального правила, встановленого ч.3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що фіктивний правочин може бути визнаний недійсним за наявності фактів, які свідчать про те, що сторони уклали правочин, який не відповідає їх дійсному волевиявленню; факту того, що сторони не бажали настання наслідків, обумовлених цих правочином, а також, наявність умислу у всіх сторін правочину. До того, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла без справжнього наміру подарувати майно іншій стороні, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правовими наслідками, які настали після укладення спірних договорів дарування слід вважати - дійсне використання ОСОБА_3 об'єктів дарування в своїх інтересах і інтересах своєї сім'ї і відсутність доказів, які би вказували на спроби здійснення та вчинення ОСОБА_4 дій спрямованих на повернення об'єктів дарування у свою власність, чи використання для своїх особистих потреб, не зважаючи на дарування об'єктів (складу та овочесховища) ОСОБА_3, що свідчило б про не справжність волевиявлення зі сторони дарувальника ОСОБА_4

Доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 нерухоме майно, але після дарування продовжував використовувати їх для власних потреб, матеріали справи не містять.

Таким чином, належних та достатніх доказів на підтвердження існування передбачених ст. 234 ЦК обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, позивачем суду. Позивачем не доведено, що обидві сторони умисно уклали спірні правочини, щоб ухилитись від виконання рішення суду.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що про порушення свого права на спірні об'єкти нерухомого майна позивач мав дізнатися з постанови державного виконавця від 13.01.2015 року, якою виконавчий лист було повернено без виконання. Доказів на підтвердження того, що про наявність спірних договорів дарування позивач дізнався 31.03.2015 року в судовому засіданні не надано, тому на час звернення до суду першої інстанції з позовною заявою у березні 2018 року сплив трирічний строк загальної позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, про застосування якої заявлено відповідачем ОСОБА_3

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Запорізьке обласне управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України залишити без задоволення.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 грудня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 березня 2019 року.

Головуючий

Судді: