Постанова

від 01.07.2020 по справі 321/220/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 321/220/18

провадження № 61-7354св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Запорізької області Наливайко Катерина Кирилівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Торгтранс-Кредит ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 грудня 2018 року у складі судді Машкіної Н. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі - ПАТ Державний ощадний банк України , банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Запорізької області Наливайко Катерина Кирилівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Торгтранс-Кредит , про визнання договорів дарування недійсними.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 27 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Державний ощадний банк України (далі - ВАТ Державний ощадний банк України ) правонаступником якого є ПАТ Державний ощадний банк України та приватним підприємством Зернодар (далі - ПП Зернодар ) укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 10, відповідно до умов якого підприємство отримало кредит у сумі 650 000,00 грн, зі сплатою

18 процентів річних, термін повернення - не пізніше 27 липня 2010 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ОСОБА_2 27 липня 2007 року укладений договір іпотеки, предметом якого є: квартира АДРЕСА_1 ; будівля складу за адресою: АДРЕСА_2 ; будівля овочесховища за адресою: АДРЕСА_3 . Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 травня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 22 жовтня 2014 року, звернуто стягнення на будівлю складу за адресою: АДРЕСА_2 та будівлю овочесховища за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 грудня

2014 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2013 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено, скасовано рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2013 року та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ Державний ощадний банк України . Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2015 року, рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення суду у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області від 13 січня 2015 року виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника станом на 13 січня 2015 року майна, на яке необхідно звернути стягнення.

У подальшому ПАТ Державний ощадний банк України стало відомо, що

24 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені договори дарування будівлі складу та будівлі овочесховища, посвідчені приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К. К., зареєстровані у реєстрі за № 388, 386, відповідно до яких

ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 належні йому будівлю складу за адресою:

АДРЕСА_2 та будівлю овочесховища за адресою: АДРЕСА_3 .

Посилаючись на те, що оспорювані договори дарування укладені з метою приховання нерухомого майна від наступного звернення стягнення на нього у рахунок виконання судових рішень , а отже є фіктивними правочинами, оскільки вчинені без наміру створення правових наслідків, обумовлених ними, позивач просив визнати недійсними договори дарування будівлі складу та будівлі овочесховища від 24 травня 2014 року, укладені між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К. К., зареєстровані у реєстрі за № 388, 386; скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_1 ; застосувати наслідки недійсності правочинів та повернути подароване майно дарувальнику.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 грудня

2018 року в задоволенні позову ПАТ Державний ощадний банк України відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності, визначених статтею 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними. Фіктивний правочин може бути визнаний недійсним за наявності фактів, які свідчать про те, що сторони уклали правочин, який не відповідає їх дійсному волевиявленню; доказів того, що сторони не бажали настання наслідків, обумовлених цим правочином, а також, наявність умислу у всіх сторін правочину. До того ж, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла без справжнього наміру подарувати майно іншій стороні, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Правовими наслідками, які настали після укладення оспорюваних договорів дарування є дійсне використання ОСОБА_1 об`єктів дарування у своїх інтересах та інтересах сім`ї, а також відсутності доказів на підтвердження факту здійснення спроб або вчинення ОСОБА_2 дій, спрямованих на повернення об`єктів дарування у свою власність, чи використання їх для своїх особистих потреб, що б свідчило про не справжність волевиявлення сторін під час укладання оспорюваних договорів. Надаючи оцінку доводам відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності, суд зауважив, що про порушення свого права банк мав дізнатися з винесеної постанови державного виконавця від 13 січня 2015 року, доказів на підтвердження того, що про наявність оспорюваних договорів дарування позивач дізнався 31 березня 2015 року банк не надав, натомість з позовом до суду звернувся лише у березні 2018 року, що свідчить про сплив позовної давності. Однак, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявність фактів, які свідчать про фіктивність укладених правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ Державний ощадний банк України з підстав його необгрунтованості. Ураховуючи, що позовні вимоги в частині застосування наслідків їх недійсності є похідними, суд також відмовив у їх задоволенні.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ Державний ощадний банк України залишено без задоволення, рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 грудня

2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ Державний ощадний банк України , у якій заявник просив скасувати рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 грудня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2019 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову банку, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не надали належної оцінки тому, що оспорювані договори дарування нерухомого майна були укладені між сторонами, які є близькими родичами, та не перевірили чи передбачали вони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Не з`ясування судами зазначених обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, призвело до помилкового висновку про необгрунтованість заявлених позовних вимог банку.

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 27 серпня

2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 липня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України , правонаступником якого є ПАТ Державний ощадний банк України та ПП Зернодар укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 10, відповідно до умов якого підприємство отримало кредит у сумі 650 000,00 грн, зі сплатою 18 процентів річних, терміном повернення - не пізніше 27 липня 2010 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ Державний ощадний банк України , правонаступником якого є ПАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ОСОБА_2 27 липня

2007 року укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ; будівля складу за адресою: АДРЕСА_2 ; будівля овочесховища за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня

2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області

ід 14 травня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України

від 22 жовтня 2014 року, звернуто стягнення на будівлю складу за адресою: АДРЕСА_2 та будівлю овочесховища за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 грудня

2014 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2013 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено, скасовано рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2013 року та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову банку.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2015 року рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що посилання заявника на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року, яким визнано припиненим договір іпотеки квартири, укладений 27 липня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_1 , визнано припиненим договір іпотеки будівлі складу А-І, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та будівлі овочесховища А - І, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , укладений 27 липня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , і скасовано записи з державного реєстру речових прав про державну реєстрацію іпотеки та обтяження зазначеного нерухомого майна, не може бути підставою для перегляду рішення суду у зв`язку з нововиявленими обставинами, оскільки зазначені обставини виникли після ухвалення рішення місцевим судом (04 грудня 2013 року), а тому є новими обставинами.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області від 13 січня 2015 року виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника станом на 13 січня 2015 року майна, на яке необхідно звернути стягнення.

Також судами встановлено, що 24 травня 2014 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 укладені договори дарування будівлі складу та будівлі овочесховища, посвідчені приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К. К., зареєстровані в реєстрі за № 388, 386, відповідно, за умовами яких ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 належні йому будівлю складу за адресою АДРЕСА_2 та будівлю овочесховища за адресою АДРЕСА_3 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 24 травня 2014 року № 22101118 ОСОБА_1 є власником будівлі складу за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 24 травня 2014 року. Відсутність обтяжень нерухомого майна перевірено.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 24 травня 2014 року № 22099829 ОСОБА_1 є власником будівлі овочесховища за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору дарування

від 24 травня 2014 року. Відсутність обтяжень нерухомого майна перевірено.

Після отримання в дар складу та овочесховища ОСОБА_1 уклала договори оренди нежитлового приміщення з ТК Діада від 25 травня 2014 року та

від 24 грудня 2014 року, відповідно до яких вона передала в оренду зазначене майно для використання за призначенням.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , пояснили, що власником будівлі складу та будівлі овочесховища, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 до 2014 року був ОСОБА_2 . Проте, з 2014 року по теперішній час ОСОБА_2 за місцем розташування зазначених об`єктів не з`являється, а їх власником наразі є ОСОБА_8 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ Державний ощадний банк України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

ПАТ Державний ощадний банк України обгрунтовувало позовні вимоги посилаючись на те, що оспорювані правочини є фіктивними, оскільки сторони його уклали без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, а лише з метою уникнення ОСОБА_2 звернення стягнення на належне йому майно на виконання судових рішень.

Згідно зі частиною шостою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. Уразі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Судами встановлено, що правовими наслідками, які настали після укладення оспорюваних договорів дарування є дійсне використання ОСОБА_1 об`єктів дарування в своїх інтересах та інтересах сім`ї, зокрема, укладення договорів оренди з ТК Діада від 25 травня 2014 року та від 24 грудня 2014 року, відповідно до яких вона передала в оренду зазначене майно для використання за призначенням. Доказів на підтвердження використання ОСОБА_2 об`єктів дарування у своїх особистих інтересах, що б свідчило про приховування дійсних намірів учасників правочину, матеріали справи не містять.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Урахувавши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування, передбачених статтею 234 ЦК України обставин для визнання недійсними оспорюваних договорів дарування, а також не довів умисності дій відповідачів шляхом укладення зазначених правочинів з метою ухилення від виконання судового рішення, натомість відповідачі довели, що укладені правочини відповідали їх волевиявленню та призвели до настання реальних правових наслідків, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову банку з підстав його необгрунтованості.

Перевіряючи аргументи заявника щодо помилковості висновку судів про необгрунтованість заявлених позовних вимог банку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року (справа № 311/5390/13-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, визнано припиненим договір іпотеки квартири, укладений 27 липня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_1 , визнано припиненим договір іпотеки будівлі складу А-І, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та будівлі овочесховища А-І, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , укладений 27 липня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , скасовано записи з державного реєстру речових прав про державну реєстрацію іпотеки та обтяження зазначеного нерухомого майна.

Оскільки зазначене судове рішення набуло законної сили, виконано, обтяження знято, а також, ураховуючи, що оспорювані банком правочини укладені після того як договори іпотеки були визнанні припиненими, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необгрунтованість позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України .

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України залишити без задоволення.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 грудня

2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак