Постанова

від 13.03.2019 по справі 288/1256/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 288/1256/17

Провадження № 22-ц/801/116/2019

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 рокуСправа № 288/1256/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Пантелеймонової А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №288/1256/17 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров'я України, Попільнянського районного Відділення Державної установи Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України про новий день звільнення (таким вважати день видачі трудової книжки), про визнання раніше внесеного запису про день звільнення 29 липня 1997 року недійсним, про внесення нового дня звільнення 30 липня 1997 року до трудової книжки, про заяву від 08 липня 1997 року подану від лікаря (але не заввідділом) щодо звільнення з роботи і розрахунку, про виплату середнього заробітку за час затримки трудової книжки і розрахунку, про суперечність актів законодавства щодо реорганізації і правонаступництва ,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року, яке ухвалене суддею Рудник М.І. в приміщенні Попільнянського районного суду Житомирської області о 16 год. 58 хв., повний текст складено 02 березня 2018 року,

в с т а н о в и в :

В жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з даним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог просив: вважати новим днем звільнення день видачі трудової книжки 30 липня 1997 року; визнати правильним звільнення за наказом №23 від 30 липня 1997 року з роботи (з посади) лікаря епідеміолога, оскільки було прохання звільнити з роботи лікаря, але не з посади зав.епід.відділом; визнати недійсним раніше внесений запис про день звільнення 29 липня 1997 року; внести до трудової книжки новий день звільнення 30 липня 1997 року; визнати, що фактично остаточна ліквідація посади Завідувача епідеміологічним відділом сталася 22 червня 1997 року за сукупністю наказів по Попільнянській районній санітарно-епідеміологічній станції за номерами 10, 11, 16 у 1997 році у зв'язку із зміненим штатним розписом, де посаду зав.епід.відділом змінено на посаду лікар-епідеміолог , а посаду лікар з гігієни дітей і підлітків змінено на посаду зав. сан-гігієнічним відділом; вважати посаду завідувача відділом єдиною у штатному розписі РайСЕС, на яку (посаду заввідділом) призначено з 23 червня 1997 року ОСОБА_4 відповідно до змін у штатному розписі; вважати заяву від 08 липня 1997 року щодо залишення роботи і щодо розрахунку - поданою від лікаря (але не від заввідділом); визнати невиконаними зобов'язання, які прописано у статті 47 КЗпП України станом на 08 липня 1997 року, стосовно видачі належно оформленої трудової книжки і проведення розрахунку; сплатити середній заробіток за час затримки трудової книжки і розрахунку з 09 липня по 30 липня 1997 року (тобто, 15 робочих днів при 5-денному робочому тижні), відповідно до сучасної зарплати лікаря епідеміолога першої кваліфікаційної категорії з медичним стажем більше 25 років; визнати пріоритет Указу Президента України від 09 грудня 2010 року №1085 Про оптимізацію системи органів виконавчої влади перед постановами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства охорони здоров'я України щодо реорганізації районної санепідемстанції.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 за безпідставністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, не з'ясовано судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2018 року в задоволені заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2018 року скасовано. Цивільну справу направлено для продовження розгляду заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення до суду першої інстанції.

Додатковим рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року прийнято додаткове рішення, яким в задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання, що фактично остаточна ліквідація посади Завідувача епідеміологічним відділом сталася 22 червня 1997 року за сукупністю наказів по Попільнянській районній санітарно-епідеміологічній станції за номерами 10, 11, 16 у 1997 році у зв'язку із зміненим штатним розписом, де посаду зав.епід.відділом змінено на посаду лікар-епідеміолог , а посаду лікар з гігієни дітей і підлітків змінено на посаду зав. сан-гігієнічним відділом; вважати посаду завідувача відділом єдиною у штатному розписі РайСЕС, на яку (посаду заввідділом) призначено з 23 червня 1997 року ОСОБА_4 відповідно до змін у штатному розписі; вважати заяву від 08 липня 1997 року щодо залишення роботи і щодо розрахунку - поданою від лікаря (але не від заввідділом); визнання невиконаними зобов'язання, які прописано у статті 47 КЗпП України станом на 08 липня 1997 року, стосовно видачі належно оформленої трудової книжки і проведення розрахунку; сплати середнього заробітку за час затримки трудової книжки і розрахунку з 09 липня по 30 липня 1997 року (тобто, 15 робочих днів при 5-денному робочому тижні), відповідно до сучасної зарплати лікаря епідеміолога першої кваліфікаційної категорії з медичним стажем більше 25 років відмовлено за безпідставністю.

Розглянути апеляційну скаргу на додаткове рішення, яке підлягає оскарженню до Житомирського апеляційного суду, Вінницький апеляційний суд не в змозі, оскільки відповідно до ч.1 ст.24 ЦПК України, апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду).

Апеляційна скарга на основне рішення розглядається Вінницьким апеляційним судом на підставі п.2 ч.1 ст.31 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, з 1982 року ОСОБА_3 працював у Попільнянській райСЕС на посаді санлікаря, а з серпня 1996 року на посаді завідуючого епідеміологічним відділом.

Наказом по Попільнянській райСЕС від 22 квітня 1997 року №10 Про ліквідацію посади завепідвідділом у зв'язку із змінами у штатному розпису, затвердженому облСЕС 01 лютого 1997 року, посада завепідвідділом ліквідується з 22 квітня 1997 року.

ОСОБА_3 за 2 місяці попереджений письмово, при свідках про ліквідацію посади з 22 квітня 1997 року. В наказі зазначено, що йому запропонована ставка лікаря-епідеміолога з 22 червня 1997 року, в наказі міститься примітка позивача про те, що він розцінює дане переведення як незаконне, оскільки в установі можуть бути збережені вимоги законів та попередні істотні умови праці (т.1 а.с.75).

Відповідно до наказу №11 від 22 квітня 1997 року по Попільнянській райСЕС Доповнення до наказу № 10 від 22 квітня 1997 року з 22 квітня 1997 року по 22 червня 1997 року ОСОБА_3 продовжено роботу на займаній посаді з виплатою заробітної плати зав. епід. відділом (т.1 а.с.76).

Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з викладеного, суд не може з'ясовувати доцільність введення (виведення) відповідачем певних посад та визначення ним штатної структури товариства, а, відповідно, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці. Тому, посилання позивача на те, що відповідач штучно перевів його на іншу посаду не можуть бути взяті до уваги.

Колегія суддів, приходить до висновку, що доводи позивача про виконання ним обов'язків лікаря-епідеміолога на день звільнення не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження видачі наказу і відповідно скорочення посади завідуючого епідеміологічного відділу з 22 червня 1997 року, яку обіймав ОСОБА_3 та переведення його на посаду лікаря-епідеміолога, а тому зміни істотних умов праці не відбулося.

Відповідно до наказу № 23 від 30 липня 1997 року ОСОБА_3 звільнено з роботи з 29 липня 1997 року за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України і підставами його звільнення із займаної ним посади є його заяви від 28-29 липня 1997 року (т.1 а.с.77).

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Передбачений у статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору та вказаною нормою Закону визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

У відповідності до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9, встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов'язки сторін .

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що про порушення свого права позивач дізнався 1997 році, оскільки судом встановлено, що рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року, яке залишено без змін ухвалою Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання відізваними заяв про звільнення за власним бажанням відмовлено за безпідставністю вимог.

Разом з тим, встановивши невідповідність наказу про звільнення ОСОБА_3 вимогам КЗпП України, суд зобов'язав Попільнянську райСЕС внести зміни до наказу №13 від 30 липня 1997 року і вважав правильним звільнення ОСОБА_3 з роботи з посади завідуючого епідеміологічним відділом Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції, з внесенням відповідних змін до трудової книжки, тобто привів наказ про звільнення до вимог чинного законодавства. Дане рішення набрало законної сили та є чинним.

Також, зазначені обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2017 року.

Таким чином, вірний висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

У справах Осман проти Сполученого королівства та Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Указом Президента України Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 утворено Державну санітарно-епідеміологічну службу України, на яку покладено функції з реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

З метою виконання Указу Президента №1085 та Постанови КМУ України № 1084 пунктом 1 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21 вересня 2012 року № 176-0 Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України зазначено ліквідувати державні заклади, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України, за переліком, згідно з додатком.

Зі змісту зазначеного наказу вбачається, що Міністерством охорони здоров'я України вирішено здійснити повну ліквідацію юридичної особи, правонаступника в даному наказі не визначено.

Згідно переліку бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України ліквідується Попільнянська районна санітарно-епідеміологічна станція.

Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 28 листопада 2012 року №112 Про утворення державної установи Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України утворено державну установу Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України , що є профілактичним закладом охорони здоров'я. Затверджено Статут та покладено на державну установу виконання функцій з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

03 грудня 2012 року проведено державну реєстрацію новоутвореної Державної установи Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України номер запису 13051020000009389, затверджено Статут.

Відповідно до пункту 3.1, 8.1 Статуту Центр є юридичною особою публічного права, набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, його відокремлені структурні підрозділи не є юридичними особами. При цьому у Статуті не зазначено про його правонаступництво щодо будь-яких інших юридичних осіб.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27 березня 2014 року № 41, повідомлено про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи державного закладу Попільнянська районна санітарно-епідеміологічна станція , код ЄДРПОУ 05396344; запис №12971110013000189; відомості про орган управління юридичної особи відсутні; правонаступника не визначено (т.1 а.с.46).

Згідно положення ЦК України, ліквідація це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав і обов'язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права та обов'язки припиняються, отже в даному випадку Державна установа Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби не може бути правонаступником Попільнянської райСЕС.

Ліквідація юридичної особи це процес, який триває з моменту прийняття рішення про ліквідацію та до дати внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до ЄДР.

Внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру передує складна і обов'язкова процедура, загальний порядок якої встановлений ЦК України. Дана процедура передбачає, що після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

В даному випадку майно Попільнянського рай. СЕС відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2012 року № 744-р Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів підприємств установ та організацій до сфери управління державної санітарної епідеміологічної служби цілісні майнові комплекси державних закладів, підприємств, установ та організацій в тому числі цілісний майновий комплекс Попільнянської районної СЕС, передані із сфери управління Міністерства охорони здоровя до сфери управління Державної санітарноепідеміологічної служби.

Державна установа утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку, на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Таким чином, майно Попільнянської рай. СЕС було передано її засновнику, тобто державі, що ніяким чином не свідчить про правонаступництво після ліквідації Попільнянської рай. СЕС.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегією суддів, встановлено, що в даному випадку правонаступництво не відбулось. Зазначені обставини були предметом судового розгляду, факт відсутності правонаступництва після ліквідації Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції встановлений рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2016 року, рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 16 листопада 2016 року, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року (т.1 а.с.107-113).

Доводи апеляційної скарги про не наведення судом першої інстанції мотивів відхилення доказів, наданих позивачем, не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки це процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки, судом першої інстанції не встановлено порушення відповідачем законодавства про працю, які змусили позивача звільнитись за власним бажанням, а тому відсутні і підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта щодо невірного застосування судом норм матеріального права не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Не мають значення для правильного вирішення спору і інші доводи апеляційної скарги, оскільки спростовуються матеріалами справи та є наслідком помилкового тлумачення закону.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними та недоведеними.

Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 березня 2019 року.

Головуючий: підпис ОСОБА_2

Судді: підписи ОСОБА_5

ОСОБА_6

Згідно з оригіналом: ОСОБА_2