Ухвала

від 06.03.2019 по справі 520/2790/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/396/19

Номер справи місцевого суду: 520/2790/19 1-кс/520/2187/19

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

підозрюваного ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 22.02.2019 року по кримінальному провадженню 12014160250000036 від 10.01.2014 року, -

встановив:

оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором прокуратури Одеської області ОСОБА_10 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12014160250000036 від 10.01.2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України, та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_8 , яке належить йому на праві приватної власності, а саме на: квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 5123155100:01:003:0137 у смт. Окни Окнянського району Одеської області; транспортний засіб: легковий автомобіль марки «SKODA», модель «OCTAVIA», 2013 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.Апелянт вказує, що під час розгляду клопотання слідчий суддя не врахував відсутності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а також відсутність ризиків можливого відчудження ОСОБА_8 належного йому майна з метою його приховування.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи підозрюваного та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали судового провадження в суді першої інстанції; перевіривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особамаєправомирноволодіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч.2 ст.173КПК України привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 31)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання слідчого про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України, в якому були наведені суперечливі доводи щодо мети та підстав накладення такого арешту.

Під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді апеляційним судом встановлено, що до матеріалів клопотання слідчим та прокурором, при зверненні з клопотанням до слідчого судді, не було долучено доказів, які обґрунтовують клопотання, зокрема доказів щодо розміру завданої злочином шкоди та заявлення в рамках кримінального провадження цивільного позову. Клопотання слідчого не містить вимоги щодо способу виконання арешту майна, що суперечить принципу визначеності судового рішення та не відповідає положенням п.5 ч.5 ст.173 КПК України.

За таких підстав, враховуючи недотримання слідчим положень ст.171 КПК України, слідчий суддя районного суду повинен був керуватися вимогами ч.3 ст.172 КПК України та повинен був повернути клопотання прокурору для усунення недоліків.

Разом з цим, не звернувши уваги на недоліки клопотання слідчого, слідчий суддя прийняв до провадження, розглянув клопотання та постановив оскаржуване рішення, яке не відповідає положенням ст.ст. 2, 7, 170, 173 КПК України.

Так, слідчий суддя районного суду, постановляючи оскаржувану ухвалу про накладення арешту на майно, не врахував положень п.5 ч.5 ст.173 КПК України, зокрема не зазначив порядок виконання арешту майна, що тягне за собою певні труднощі та суперечності під час виконання ухвали, що є підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Відповідно до ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

З урахуванням встановлених обставин, приймаючи до уваги невідповідність клопотанняслідчого вимогамст.171КПК України,яка небула усунутаслідчим суддеюрайонного судув порядкуч.3ст.172КПК України,та приймаючи до уваги повідомлення прокурора про те, що кримінальне провадження на даний перебуває на стадії досудового розслідування, що дає можливість прокурору усунути недоліки клопотання та повторно звернутися до слідчого судді районного суду з клопотанням про накладення арешту на майно, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання слідчого прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 22.02.2019 року по кримінальному провадженню №12014160250000036 від 10.01.2014 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погодженого прокурором прокуратури Одеської області ОСОБА_10 про арешт майна в кримінальному проваджені №12014160250000036 від 10.01.2014 року, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчогоСУ ГУНПв Одеськійобласті ОСОБА_9 ,погоджене прокуроромпрокуратури Одеськоїобласті ОСОБА_10 про арештмайна вкримінальному проваджені№12014160250000036від 10.01.2014року повернути прокурору для усунення недоліків протягом 72 (семи десяти двох) годин, з моменту отримання повного тесту ухвали апеляційного суду.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4