Ухвала

від 05.03.2019 по справі 521/19060/18

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/19060/18

Провадження №2/521/1549/19

УХВАЛА

про забезпечення позову

05 березня 2019 року місто Одеса

Суддя Малиновського районного суду міста Одеси - Плавич І.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, третя особа - Орган самоорганізації населення Троїцький , -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, третя особа - Орган самоорганізації населення Троїцький .

Від сторони позивача ОСОБА_3 надійшла заява про забезпечення позову, в якій сторона просила суд: вжити заходів забезпечення позову шляхом накладенням арешту 1/2 ідеальну частку земельної ділянки та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Згідно із ст. 149 ч.ч.1,2 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ч.1 п.п.1-2, ч.2, ч.3 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п.1); забороною вчиняти певні дії (п.2); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання (п.4). Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Але заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як вказав Європейський суд з прав людини у п. 98 рішення у справі Алішич та інші проти Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Словенії та колишньої югославської Республіки Македонія (Aliљiж and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia, Заява №60642/08), стаття 1 Протоколу №1 включає в себе три правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, яке міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна і підпорядковує його умовам; третє правило, зазначене в другому абзаці, визнає, що держави мають право, серед іншого, контролювати володіння майном відповідно до загальних інтересів. Друге і третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання в мирне володіння майном, слід розглядати в світлі загального принципу, викладеного в першому правилі (див., зокрема, справи Sporrong та Lonnroth проти Швеції , п. 61; Iatridis проти Греції , п. 55; Immobiliare Saffi проти Італії , п. 44; Broniowski проти Польщі , п. 134; Vistiтр і Perepjolkins проти Латвії , п. 93, рішення від 25 жовтня 2012 року).

Згідно з п.п. 100, 101 вказаного рішення, основною метою статті 1 Протоколу № 1 є захист особи від необґрунтованого втручання держави в мирне володіння її майном. Однак в силу статті 1 Конвенції кожна договірна сторона забезпечує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції . Виконання цього загального обов`язку може створити позитивні зобов`язання, властиві забезпеченню ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Протоколу №1 ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (див. справи Broniowski , згадана вище, п. 143, та Likvidзjamв р/s Selga і Vasiпevska проти Латвії , п.п. 94-113).

Проте межі між позитивними та негативними обов`язками держави за статтею 1 Протоколу №1 не піддаються точному визначенню. Втім, застосовувані принципи схожі. Незалежно від того, чи аналізується справа з точки зору позитивного обов`язку держави або з точки зору втручання з боку публічних органів, яке повинне бути виправдане, застосовні критерії суттєво не відрізняються. В обох контекстах увагу слід приділити справедливому балансу, якого необхідно досягти між конкуруючими інтересами особи і суспільства в цілому. Також справедливим є те, що цілі, згадані в цьому положенні, можуть мати певне відношення в оцінці того, чи було досягнуто балансу між вимогами залученого суспільного інтересу і фундаментальним правом власності заявника. В обох контекстах держава користується певною свободою розсуду у визначенні кроків, які необхідно здійснити для забезпечення дотримання Конвенції (див. згадану вище справу Broniowski , п. 144, з подальшими посиланнями).

Згідно з положеннями п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Перевіряючи обґрунтованість даної заяви з урахуванням сутності позовних вимог, суд зазначає, що за своєю природою заявлений позов є майновим, між сторонами існує спір, невжиття відповідних заходів може ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Відповідно до ст. 153 ч.1 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Аналіз матеріалів справи з урахуванням заяви про забезпечення позову не вказує на обов`язок суду застосувати зустрічне забезпечення. Але при цьому суд доводить до відома сторони позивача, що у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у ст. 155 ч.1 ЦПК України підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися (ст. 159 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про доцільність задоволення заяви сторони позивача та вжиття заходів забезпечення позову . Водночас, виходячи з мотивів дотримання справедливого балансу між приватними й публічними інтересами, суд вбачає доцільним, достатнім та співмірним обмежитись при цьому накладенням арешту на заявлену до обтяження 1/2 ідеальну частку домоволодіння відповідача.

Керуючись ст. 149, 150, 153, 154, 157, 159, 258, 259, 260, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.

Накласти арешт на 1/2 ідеальну частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 (інші відомості відсутні) на праві приватної власності.

У задоволенні інших вимог представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду або через Малиновський районний суд міста Одеси протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали суду про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя: І.В. Плавич