Рішення

від 11.03.2019 по справі 426/24431/18

СВАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 426/24431/18

РІШЕННЯ

іменем України

11 березня 2019 року

Сватівський районний суд Луганської області

у складі головуючого судді Половинки В.О.

за участю секретаря судового засідання Філіпенко А.С.

представника позивачів ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сватове Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, представник позивачів ОСОБА_1 до ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Луганській області та Сватівська районна державна адміністрація Луганської області про встановлення факту родинних відносин, факту належності правовстановлюючого документа та про визнання права постійного користування землею в порядку спадкування за законом у цивільній спаві №426/24431/18,

встановив:

Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, в якому просять поновити строк на звернення до суду з позовною заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та про визнання права постійного користування землею в порядку спадкування за законом; встановити факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а саме, що вони є рідними сестрами; встановити факт належності, ОСОБА_6 правовстановлюючого документу - Державного акту на право постійного користування землею, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 15.03.2000 р. за № ІІ , земельною ділянкою площею 49,81 га, яка розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 13.02.2010 помер батько позивачів ОСОБА_6. 18.11.1978 позивач ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 а 30.07.1986 цей шлюб було розірвано. 02.09.1986 позивач ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_8. ОСОБА_6 життя ОСОБА_9 на підставі розпорядження голови Сватівської районної державної адміністрації від 23.02.2000 № 74 отримав ОСОБА_10 акт на право постійного користування землею, а саме земельною ділянкою площею 49,81 га, яка розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, для ведення селянського (фермерського) господарства. 19.04.2000 батьком позивачів було створено фермерское хозяйство Колос (мова оригіналу). У пункті 4.2 ОСОБА_11 від 19.05.2000 зазначено, що правоприемником фермерского хозяйства Колос является ОСОБА_12, тобто донька померлого, особа першого ступеню споріднення. З 07.04.2010 головою СФГ Колос є позивач - ОСОБА_2. 20.01.2017 позивачка випадково знайшла в паперах батька ОСОБА_10 акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 49,81 га. Тобто лише у 2017 вона дізналася, що оспорювана земельна ділянка знаходилась у мого батька на праві постійного користування. Позивач вважає, що визнання за спадкоємцем померлого права успадкування права на постійне землекористування забезпечує їй реальний правовий захист на користування земельною ділянкою та надає їй можливість вирішити питання переоформлення прав на користування земельною ділянкою та є належним правовим заходом згідно з вимогами Конституції України ст. 6, 13 ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод. Позивач також звернув увагу суду на той факт, що її батько проживав з нею з 01.09.1998 по 10.02.2010, та на те, що вона не заявляла відмову від прийняття спадщини. Але 26.11.2018, зверталася з заявою до Першої Сватівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, що залишилася після смерті 13.02.2010 батька - ОСОБА_6, але отримала постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії від 26.11.2018 № 1021/0231, оскільки нею пропущено строк для прийняття спадщини. 29.11.2018 позивачі звернулися до приватного нотаріуса Лозівського району нотаріального округу Харьковської області ОСОБА_13 для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 49,81 га, яка розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, але отримали постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії від 29.11.2018 № 1214/02-31. Той факт, що ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_6 підтверджується Свідоцтвом про народження серія ЯШ № 424394. Також позивачі звернули увагу на те, що в документах, що підтверджують право постійного користування землею, прізвище їх батька ОСОБА_6 зазначено з помилкою, а саме: ОСОБА_14 та ОСОБА_9.

Представник позивачів ОСОБА_1 в судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог, вважає, що є всі підстави, які передбачені законом, для задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_4 сільська рада Сватівського району Луганської області повторно в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідно до ст. 128 ЦПК, звернувся до суду з заявою про визнання позову в повному обсязі та з проханням розглядати справу без його участі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідно до ст. 128 ЦПК, надав суду письмові пояснення, в якому просить вирішити спір на розсуд суду та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Сватівської районної державної адміністрації Луганської області в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідно до ст. 128 ЦПК, причину неявки суду не повідомив. Відповідно до п. 1 ч.3 ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності такого учасника.

Суд, вислухавши представника позивачів ОСОБА_1, дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, всебічно з'ясувавши обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

До такого висновку суд приходить, враховуючи наступні обставини:

13.02.2010 р. помер ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-ВЛ №259106, видане 13.02.2010 (а.с. 10).

Померлий ОСОБА_6 є батьком позивача ОСОБА_5, що підтверджується Свідоцтвом про народження серія ІІ-ЕД № 294063, видане 7 жовтня 1971 в якому Заяц Дмитрий Федорович зазначений, як батько Заяц Ларисы Дмитриевны , дата народження 06.05.1955 (а.с. 11).

18.11.1978 позивач ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 02.10.2018 р. № 00021113110 (а.с. 12). 30.07.1986 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано шлюб (а.с. 13).

02.09.1986 позивач ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_8, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 14).

ОСОБА_6 життя батько позивачів ОСОБА_9 на підставі розпорядження голови Сватівської районної державної адміністрації від 23.02.2000 № 74 (а.с. 15), отримав ОСОБА_10 акт на право постійного користування землею, а саме земельною ділянкою площею 49,81 га, яка розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, для ведення селянського (фермерського) господарства. ОСОБА_10 акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 15.03.2000 р. за № ІІ (а.с. 16).

19.04.2000 батько позивачів ОСОБА_9 створив ОСОБА_11 фермерське господарство Колос . Згідно пункту 1.1. ОСОБА_11 фермерське господарство Колос , яке зареєстровано Сватівською районною ОСОБА_10 Адміністрацією 19.05.2000 № 21758385700010162 за рішенням засновника фермерському господарству присвоєно найменування - фермерське господарство Колос . Відповідно до пункту 2.1. Уставу від 19.05.2000 основною метою діяльності фермерського господарства Колос є задоволення суспільних потреб в його продукції, праці, послугах, реалізації на підставі отриманого прибутку, соціальних та економічних інтересів засновника (а.с. 17-21).

Статтею 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство визначено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). ОСОБА_11 (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно ОСОБА_10 акт на право приватної власності на землю, ОСОБА_10 акт на право постійного користування землею.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції 04.11.1999 року) право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селищної Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій. Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Статтею 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції 04.11.1999 року) визначено порядок надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства.

З аналізу перелічених норм матеріального права, які діяли на момент виниклих правовідносин, вбачається, що фермерська діяльність є одним із видів підприємницької діяльності, пов'язаної з виготовленням сільськогосподарської продукції, переробки та поставки її на споживчий ринок, з метою отримання прибутку. Діяльність самого фермерського господарства охоплюється, насамперед, спільною працею її засновників.

Всі дії, які вчиняє засновник господарства, є обумовленими та вчиняються в інтересах фермерського господарства Колос з метою його подальшої діяльності та розвитку.

Викладені обставини та відповідні їм норми дають підстави для висновку суду про те, що ОСОБА_9 отримав від органу місцевого самоврядування землю в постійне користування з умовою для ведення фермерського господарства, тобто визначений критерій вказував на те, що в будь якому випадку право користування можливо було втратити, не створивши при цьому фермерське господарство.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції 06.04.1999), який діяв на час отримання померлим державного акта на право постійного користування на землю, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частиною 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 06.04.1999), передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до положень ч. 1ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції 06.04.1999) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

При цьому суд враховує, що всі дії з приводу створення фермерського господарства Колос , а саме: отримання земельної ділянки ОСОБА_9 в постійне користування, були вчинені у відповідності до Земельного кодексу України та Закону України Про селянське (фермерське) господарство , які діяли на той час.

На даний час земельна ділянка отримана в постійне користування ОСОБА_9 у право постійного користування та використовується ОСОБА_11 (фермерським) господарством Колос , код ЄДРПОУ 30906474 (далі - СФГ КОЛОС ), яке є правонаступником фермерського господарства Колос . При цьому законодавець чітко визначив суб'єктний склад осіб, які можуть бути членами фермерського господарства (ст. 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ), а саме: ними можуть бути близькі родичі.

Пунктом 4.2 ОСОБА_11 від 19.05.2000 визначено, що правонаступником фермерського господарства Колос є ОСОБА_5, яка проживає в с. Петрівка НОМЕР_1 виданий Сватівським РВУМВС Луганської області від 24 грудня 1998. Позивач ОСОБА_5, як донька померлого, є особою першого ступеню споріднення.

З 07.04.2010 головою СФГ Колос є позивач - ОСОБА_2, що підтверджується інформацією з Єдиного державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формуваньта статуту (а.с. 20-32).

Судом також зя'совано, що 20 січня 2017 року позивачк ОСОБА_5випадково в документах батька знайшла ОСОБА_10 акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 49,81 га., зі змісту якого вона дізналася, що оспорювана земельна ділянка знаходилась у її батька на праві постійного користування.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 цього кодексу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Зі змісту ст. 92 ЗК України , який набрав чинності з 01.01.2002 року, право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські та релігійні організації; публічні акціонерні товариства залізничного транспорту; вищі навчальні заклади незалежно від форм власності; співвласники багатоквартирного будинку. Фізичні особи даним правом не наділені.

Пунктом 6 перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції 2002 року) визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 визнано ці положення неконституційними, і тому норма п. 6 перехідних положень Земельного кодексу України втратила юридичну силу, а право постійного користування земельною ділянкою залишилося у фізичних осіб, незважаючи, при цьому, на вичерпний перелік, закріплений у ст. 92 ЗК України .

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. На право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13 , 14 , 41 , 55 Конституції України (від 28.06.1996 254к/96-ВР).

А ні в Земельному кодексі України (редакція від 25.10.2001), а ні в інших нормативно-правових актах не розкривається юридичний зміст термінів оформлення і переоформлення , не визначається їх співвідношення. Невизначеність суті цих термінів негативно впливає на практику здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки громадянами та юридичними особами. Від правильного визначення сутності оформлення і переоформлення прав на землю залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України права власності на землю і права користування нею. Викладені висновки свідчать про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому, в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу. Чинний Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92).

Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 1 липня 2004 року передбачено, зокрема, обов'язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо .

При цьому положеннями Закону передбачено визнання права власності чи користування на об'єкти, набуті в установленому законом порядку до прийняття закону.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності згідно з ст. 92 Земельного кодексу України редакції 2001 року набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Використання терміна набувають після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Тому підстав визнавати статтю 92 Земельного кодексу України неконституційною немає.

Залишається невизначеним словосполучення переоформити у встановленому порядку без посилання на відповідні норми ЗК України або інших законів. При цьому в Земельному кодексі України та інших законах немає спеціальних норм щодо такого порядку переоформлення права постійного користування. Оскільки переоформлення може означати оформлення за тих самих умов, що й раніше, а також за новими, іншими умовами, то ці умови мають бути зазначені в Перехідних положеннях Кодексу. Відсутність розмежування надання земельної ділянки і зміни титулу прав на земельні ділянки ускладнює переоформлення і на практиці вирішується довільно.

На думку суду, переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим змістом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах (частина друга статті 13 , частина друга статті 14 Конституції України , стаття 3 ЦК України ).

Нормами статей 27 , 114 Земельного кодексу України редакції 1990 року, та нормами статті ст. 141 Земельного кодексу України в редакції 2001 року не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється в зв'язку з смертю особи.

У відповідності з вимогами ЦК України, як загальної норми права, до складу спадщини входять усі права та обв'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилося внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою.

Право користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею не є особистим немайновим правом.

ОСОБА_6 України Про фермерське господарство є спеціальним законом, в якому на відміну від Земельного кодексу України по іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками, їх успадкування (Постанова ВСУ у справі № 6-248цс16).

Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема, продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу , спадщину.

Згідно статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч.1 ст.20 даного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства .

Статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. Вказаним законом не передбачено, що спадкування підлягає лише земельна ділянка, право на користування якої оформлено на підставі цивільно -правового договору, а в законі зазначено право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.1225 ЦK України, (редакції 2003 року) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Таким чином суд вважає, що нормативно правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування в зв'язку з смертю особи, та право на спадкування права постійного користування землею, набутого до 2002 року.

У відповідності з вимогами ст. 6, ст. 1 протоколу № 1 ст. 14 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду висловленої у справах Рисовський проти України , КРИВЕНЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ дано аналіз питанню власності в контексті ст. 1 протоколу № 1 Конвенції. Виходячи зі змісту цих справ можна зробити висновок, що право постійного користування землею є - власністю особи. Також держава (державні органи) не вправі свавільно , всупереч вимог закону, позбавляти особу права власності (чи права користування).

При цьому суд враховує, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

В рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує

вимогу якості закону . В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. А це значить, що вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Вищевикладене є підставою для висновку суду про те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке особа набула до набрання чинності Земельного кодексу України редакції 2001 року, в разі смерті особи підлягає успадкуванню. Суд вважає, що такий висновок відповідає принципу Верховенства права.

У відповідності з вимогами ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами законодавства, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Законом України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні визначено , що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

Враховуючи ті обставини, що право користування земельною ділянкою на підставі договору може успадковуватися, то суд приходить до висновку, що особа має право на спадкування у випадку, коли право користування чужою земельною ділянкою виникло у особи на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Розмежування права спадкування користування земельною ділянкою на осіб, які переоформили право та осіб, які не встигли переоформити право постійного користування землею, на думку суду, є дискримінаційним.

При цьому суд враховує, що після успадкування права постійного землекористування (фіксування цих прав в установленому законом порядку) позивач у справі зможе у відповідності з вимогами земельного законодавства переоформити право постійного користування земельною ділянкою на інше право (в тому числі укладення договору оренди користування чужою земельною ділянкою).

Таким чином суд вважає, що визнання за спадкоємцем померлого права успадкування права на постійне землекористування забезпечує позивачу реальний правовий захист на користування земельною ділянкою та надає позивачу можливість вирішити питання переоформлення прав на користування земельною ділянкою та є належним правовим заходом згідно з вимогами Конституції України ст. 6, 13 ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що батько позивача ОСОБА_5проживав з нею з 01.09.1998 по 10.02.2010, що підтверджується довідкою від 02.02.2017 № 02-18/36, наданою ОСОБА_4

сільською радою Сватівського району Луганської області. В подальшому село Петрівка Сватівського району було перейменовано в село Коржове на підставі постанови Верховної Ради України від 19.05.2016 № 1377-VIII (а.с. 33).

Судом також з'ясовано, що позивачі не заявляли відмову від прийняття спадщини. 26 листопада 2018 року позивач ОСОБА_5звернулась з заявою до Першої Сватівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, що залишилася після смерті 13.02.2010 батька ОСОБА_6, але отримала постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії від 26.11.2018 № 1021/0231, оскільки нею пропущено строк для прийняття спадщини (а.с. 35).

Згідно довідки від 26.11.2018 р. № 02-16/555, наданої виконавчим комітетом ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, ОСОБА_6 був зареєстрований на території ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області з 09.10.1998 по 17.09.2002 (а.с. 36).

З 08.10.2002 по день смерті 13.02.2010 ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою Лозівської міської ради Харківської області від 320.11.2018 № 317 (а.с. 37).

29 листопада 2018 позивачу ОСОБА_5 та ОСОБА_3звернулися до приватного нотаріуса Лозівського району Нотаріального округу Харьковської області ОСОБА_13 для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 49,81 га, яка розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, яка залишилися після смерті батька ОСОБА_6 та отримали постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії від 29.11.2018 № 1214/02-31 (а.с. 38).

Відповідно до даних ОСОБА_15 про реєстрацію в Спадковому реєстрі встановлено, що в Спадковому реєстрі зареєстровано спадкову справу за номером 63409844, спадкодавець - ОСОБА_6 (а.с. 39).

Судом встановлено той факт, що ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_6, що підтверджується Свідоцтвом про народження серія ЯШ № 424394, в якому Заяц Дмитрий Федорович зазначений, як батько Заяц Любовь Дмитриевны , дата народження 16.10.1950 (а.с. 40).

Рішенням Лозовського місцевого районного суду від 19.07.2001 р. по справі № 2-594 2001 розірвано шлюб між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 41).

Судом також встановлено, що позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є доньками ОСОБА_6, а ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 є рідними сестрами. Даний факт підтверджується наданими позивачами документами, які проаналізовані судом вище.

Також суд вважає, що в розпорядженні голови Сватівської районної державної адміністрації від 23.02.2000 р. № 74 земельна ділянка передавалась ОСОБА_14, а в ОСОБА_10 акті на право постійного користування землею прізвище батька позивачів помилково зазначено, як Заець , оскільки відповідно до відомостей паспорта, виданого Брянським МВ УМВС України в Луганській області 23.06.1998, прізвище батька позивачів є Заяц (а.с. 45). Суд вважає, що в документах, що підтверджують право постійного користування землею, прізвище батька позивачів ОСОБА_6 зазначено з помилкою, а саме: Заєць та Заець , оскільки всі інші дані документів співпадають з відповідними даними спадкодавця.

Викладені обставини є підставою для задоволення позовних вимог щодо встановлення факту, що правовстановлюючий документ - державний акт належав батьку позивачів ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

При розгляді цивільних справ підлягає з'ясуванню, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПКУкраїни).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 19 ЦПК України загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини.

Також пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 Про судову практику в справах про спадкування зазначено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права та обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців.

Відповідно до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року Про судову практику по справам про встановлення фактів, що мають юридичне значення , справи про встановлення факту пов'язаного з вирішенням спору про право повинні розглядатися в позовному проваджені.

Вищевикладені обставини є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись

ст. ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України;

ст. ст. 3, 5, 8, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16, ст. ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261, ст. ст. 1216, 1218, 1219, ч. 1 ст. 1258, ст.. 1261, ч. 3 ст. 1268 ЦК України;

ст. ст. 92, 141, п. 6 перехідних положень Земельного кодексу України (редакція 01.01.2002), п. 1 ч. 5 ст. 7, ч. 1 ст. 22, ст. ст. 27, 114 ЗК України (редакція 06.04.1999);

ст. ст. 2, 4, 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ;

ст. 6, ст. 1 протоколу № 1 ст. 14 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод;

ст. ст. 2, 3, 5, 11, 19, 42, 43, 49, 175-177 ЦПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_6 ОСОБА_2, ОСОБА_3, представник позивачів ОСОБА_1 до ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Луганській області та Сватівська районна державна адміністрація Луганської області про встановлення факту родинних відносин, факту належності правовстановлюючого документа та про визнання права постійного користування землею в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме, що вони є рідними сестрами.

Встановити факт належності, ОСОБА_6 правовстановлюючого документу - Державного акту на право постійного користування землею, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 15.03.2000 р. за № ІІ , земельною ділянкою площею 49,81 га, яка розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_3, в порядку спадкування за законом право постійного користування землею площею 49,81 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області, яка була надана в постійне користування ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 15.03.2000 р. за № ІІ.

Стягнути з ОСОБА_4 сільської ради Сватівського району Луганської області на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_2, відповідно до квитанції №37 від 06 листопада 2018 року судовий збір в розмірі 8810, 00 гривень та відповідно до квитанції №38 від 06 листопада 2018 року судовий збір в розмірі 352, 40 гривень та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_3 відповідно до квитанції №8 від 29 грудня 2018 року судовий збір в розмірі 352, 40 гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Луганського апеляційного суду або через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 14 березня 2019 року.

Суддя Сватівського

районного суду: ОСОБА_15