Постанова

від 13.03.2019 по справі 826/1079/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1079/16 Суддя першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 11 годині 21 хвилині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року, повний текст якого складено 20 листопада 2018 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови Київської міської державної адміністрації Кличка Віталія Володимировича, третя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до голови Київської міської державної адміністрації Кличка Віталія Володимировича (далі - Відповідач, Голова КМДА) в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив зобов'язати Голову КМДА привести розпорядження № 954 від 28.08.2014 року у відповідність до рішень Київської міської ради від 29.11.2001 року № 151/1585, від 27.12.2001 року № 208/1642, до листа Київської міської ради від 23.03.2016 року за № 225-СК-695, до пункту 28 розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року № 1513-р, згідно із статтею 117 Конституції України, пунктом 31 статті 26 Закону України Про органи місцевого самоврядування в Україні та статті 30 Закону України Про місцеві державні адміністрації і внести наступні зміни до розпорядження № 954 від 28.08.2014 року, а саме пункт 2 викласти у такій редакції: 2. Передати до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації нежилу будівлю на АДРЕСА_1.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2016 року залучено до участі у справі Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (далі - Третя особа, Деснянська РДА).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, приймаючи оскаржуване розпорядження щодо передачі будівель до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, Відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавство. Крім того, підкреслив, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлення відсутність у закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистостей права користування приміщенням по АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю на те правових підстав, а не внаслідок прийняття оскаржуваного розпорядження. З урахуванням викладеного наголосив, що для реалізації своїх прав закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистостей необхідно звернутися до Київської міської ради з необхідними документами для отримання в оренду приміщення та, у випадку відмови в їх наданні, звертатися до суду із захистом своїх прав. Відтак, обраний у межах даної справи спосіб захисту прав є неправильним.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів з посиланням на ряд норм міжнародного й національного права зазначає, що Київською міською радою було незаконно на підставі рішення суду виселено заклад освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистостей з орендованого приміщення по АДРЕСА_1. Стверджує, що оскаржуване розпорядження спричинило безальтернативне виселення інвалідного комплексу з даного приміщення та має своїм наслідком порушення прав осіб з інвалідністю на навчання й розвиток.

Після усунення визначених в ухвалі від 11.01.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.03.2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Деснянська РДА просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд прийшов до повністю вірного висновку, що заклад освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистостей втратив право користування приміщенням не на підставі оскаржуваного розпорядження, а у зв'язку з відсутністю підстав для зайняття спірного приміщення. Крім того, наголошує на тому, що даним розпорядженням не порушуються права та інтереси Позивача.

У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.

У судовому засіданні Апелянт доводи апеляційної скарги підтримав та просив її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Представник Третьої особи наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на мотиви, викладені у відзиві.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є членом Всеукраїнської громадської організації Український конгрес інвалідів , якою, для здійснення освітньо-реабілітаційної роботи з дітьми інвалідами та з випускниками шкіл-інтернатів з розумовою відсталістю і для створення робочих місць для фахівців-інвалідів відкрито у 1997 році заклад освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості (займається реабілітацією і соціалізацією дітей-інвалідів) і у 2001 році Загальноосвітній навчальний заклад Спеціалізована школа Славія (займається дошкільною підготовкою дітей та навчанням дітей з 1 по 11 класи), які здійснюють свою діяльність по АДРЕСА_1. ОСОБА_1 є директором закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості .

29.08.1999 року між Ватутінським відділом освіти та Спеціальним експериментальним освітньо-культурологічним центром Сполох (правонаступник - Заклад освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості ) укладено договір безоплатного користування нежилим приміщенням загальною площею 2491 кв.м в будинку АДРЕСА_1 строком дії на десять років для розміщення недержавного закладу освіти Спеціального експериментального освітньо-культурологічного центру Сполох (а.с. 27-28).

Рішеннями Київської міської ради Про затвердження переліку нежитлових будівель комунальної власності територіальної громади міста Києва № 151/1585 від 29.11.2001 року Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва (а.с. 103) та №208/1642 від 27.12.2001 року Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва (а.с. 104) нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 визнано таким, що належить до комунальної власності міста.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва № 347 від 22.02.2002 року нежилі будинки, приміщення та окреме майно, у тому числі дошкільний навчальний заклад комунальної власності територіальної громади міста Києва № 782 по АДРЕСА_1 закріплено за комунальним підприємством Київспецжитлоексплуатація .

Рішенням Київської міської ради від 08.07.2010 року № 1016/4454 погоджено Недержавному закладу освіти Спеціальний експериментальний освітньо-культурологічний центр Сполох надання дозволу на переукладення договору оренди нежитлового приміщення площею 2371,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, строком до початку реконструкції, але не більше ніж на 2 роки 264 дні з встановленням орендної ставки в розмірі 6% від оціночної вартості нерухомого майна (а.с. 29-30).

Проте, як встановлено судом першої інстанції, договір переукладено не було, у зв'язку з чим Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості про виселення та повернення нежилого приміщення загальною площею 2 491,00 кв. м в будинку АДРЕСА_1

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі № 2/166-36/248-2012 позовні вимоги задоволено повністю та виселено Заклад освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості з нежилого приміщення загальною площею 2491,00 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 та повернуто приміщення Комунальному підприємству Київжитлоспецексплуатація

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2014 року у справі № 826/6731/14 за позовом Заступника прокурора міста Києва до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація , Управління освіти Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Управління освіти Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамент освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування розпорядження адміністративний позов Заступника прокурора міста Києва задоволено частково - визнано протиправним та скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва № 347 від 22.02.2002 року в частині закріплення за Комунальним підприємством Київжитлоспецексплуатація будинків (приміщень) дошкільних навчальних закладів.

Вказаним рішенням встановлено, що розпорядження № 347 від 22.02.2002 року в частині закріплення на праві господарського відання матеріально-технічної бази ДНЗ № 345 по АДРЕСА_3, № 618 по АДРЕСА_1, № 782 по АДРЕСА_2, № 410 по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 суперечить вимогам чинного законодавства та призвело до незаконного вилучення у вказаних навчальних закладів належних їм приміщень та припинення права органів освіти на управління вказаним майном.

Поряд з викладеним, судом першої інстанції встановлено, що підпунктом 2.2. розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.08.2014 року № 954 Про передачу будівель до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій передано до сфери управління Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації нежилу будівлю по АДРЕСА_1 (а.с. 42).

Дане розпорядження прийнято відповідно до статей 319, 327 Цивільного кодексу України, частини п'ятої статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , з урахуванням рішення Київської міської ради від 15.12.2011 року № 844/7080 Про впорядкування прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва житлового фонду, гуртожитків, інженерних мереж та об'єктів соціальної інфраструктури та подання Прокуратури міста Києва від 07.04.2014 року № 08-115-14 про усунення порушень вимог законодавства під час використання майна дошкільних навчальних закладів, листа комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація від 28.04.2014 року №155/1/05-1626, звернення Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.04.2014 року № 063-2122.

На виконання згаданого акту Київської міської державної адміністрації від 28.08.2014 року № 954 розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.10.2014 року № 601 закріплено на праві оперативного управління майна (нежилі будівлі) комунальної власності територіальної громади м. Києва, що передане до сфери управління Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, за Управлінням освіти Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (а.с. 245-246).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 2, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. ст. 1, 4, 8, 13 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , прийшов до висновку, що чинним законодавством передбачено обов'язок держави здійснювати захист інтересів осіб з інвалідністю. Проте, такий захист інтересів має здійснюватися шляхом звернення відповідних організацій до органів місцевого самоврядування з необхідними документами для отримання у користування приміщення. Натомість, оскаржуване розпорядження з огляду на втрату права його використання, жодним чином не порушує права та інтереси Позивача.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до Конституції України Закон України Про місцеве самоврядування в Україні визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування (далі - Закон).

Згідно ст. 2 Закону у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За правилами ч. 1 ст. 60 Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Приписи ч. 5 ст. 60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції, що, приймаючи оскаржуване розпорядження про передачу будівель до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, Відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та у визначений законодавством спосіб.

При цьому, вирішуючи питання щодо порушення спірним розпорядженням прав Позивача, судом першої інстанції, виходячи зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2013 у справі № 2/166-36/248-2012, вірно звернув увагу, що даним рішенням встановлено, що договору оренди, який повинен був бути укладений на підставі рішення Київради від 08.07.2010 року №1016/4454 і в якому повинні були бути визначені всі істотні умови, які передбачені ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна для даного виду договорів, не укладено, тому у Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості відсутні підстави для зайняття спірного приміщення.

Крім того, у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2014 року у справі № 826/6731/14 встановлено, що розпорядження № 347 від 22.02.2002 року призвело до фактичної зміни цільового призначення матеріально-технічних баз дошкільних навчальних закладів № 345, № 618, №782, № 410 та № 109 та виключення їх з майна, яке належить закладам освіти. При цьому, рішення про зміну цільового призначення та виключення з реєстру закладів освіти не приймалось.

Отже, даними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено незаконність вилучення приміщення у дошкільного навчального закладу № 782 по АДРЕСА_1 та відсутність права користування вказаним приміщенням у Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості .

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що Заклад освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості втратив право користування приміщенням по АДРЕСА_1, не внаслідок прийняттям оскаржуваного розпорядження, а у зв'язку з відсутністю у Всеукраїнської громадської організації Український конгрес інвалідів , у тому числі у Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості та Підприємства Загальноосвітній навчальний заклад Спеціалізована школа Славія підстав для зайняття спірного приміщення.

При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що у 2012 році Всеукраїнська громадська організація Український конгрес інвалідів зверталася до Головного управління комунальної власності м. Києва з метою укладення договору оренди нежитлових приміщень по АДРЕСА_1. Водночас, листом від 25.07.2012 року № 042/11/8-9582 Головне управління комунальної власності м. Києва повідомило Всеукраїнську громадську організацію Український конгрес інвалідів , що останнє здійснить організаційно-правові заходи щодо передачі в орендне приміщення нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 після надходження повного пакету документів (а.с. 40).

Однак, доказів подання Всеукраїнською громадською організацією Український конгрес інвалідів необхідних документів матеріали справи не містять, як і не включають у себе документів, які б свідчили про оскарження відмови органу місцевого самоврядування у переукладанні договору оренди.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження №954 від 28.08.2014 року, яким передано до сфери управління Деснянської РДА нежилу будівлю по АДРЕСА_1 на виконання подання Прокуратури міста Києва від 07.04.2014 року та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2014 року у справі № 826/6731/14, Всеукраїнська громадська організація Український конгрес інвалідів не мала права на користування спірним нежитловим приміщенням.

Надаючи оцінку твердженням Апелянта про недопустимість позбавлення громадських організацій інвалідів приміщень, в яких вони проводять діяльність, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Статуту Закладу Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості , затвердженого рішенням засідання Центральної ради ВГО Український конгрес інвалідів" (протокол № 2 від 27.03.2010 року) (а.с. 10-12), Заклад Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості заснований на власності Всеукраїнської громадської організації Український конгрес інвалідів , є авторським науково-дослідним, соціокультурним комплексом персональної освіти і соціалізації особистості (дітей, молоді, людей з інвалідністю різних вікових категорій), призначеним для підготовки громадян до життєвого самовираження, реалізації їх особистості у місцевому суспільному середовищі, досягнення ними власної економічної незалежності і побутової самостійності; для сприяння організації й активізації діяльності місцевих громад та повного включення і залучення інвалідів до місцевих спільнот.

Відповідно до Статуту підприємства Загальноосвітній навчальний заклад Спеціалізована школа Славія , затвердженого рішенням загальних зборів ВГО Український конгрес інвалідів (протокол № 1 від 28.01.2002 року) (а.с. 17-20), Підприємство Загальноосвітній навчальний заклад Спеціалізована школа Славія засноване на власності Всеукраїнської громадської організації "Український конгрес інвалідів є загальноосвітнім навчально-виховним, соціально-реабілітаційним закладом освіти 1-3 ступенів, призначеним для соціальної реабілітації, адаптації до сучасних освітніх вимог та інтеграції у суспільство дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями, який веде освітньо-виховну діяльність за такими освітніми рівнями: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта.

Зі змісту наданих Позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції останнім надано матеріали на підтвердження досягнення значних успіхів учнями Загальноосвітній навчальний заклад Спеціалізована школа Славія .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон про захист інвалідів) особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 12 Закону про захист інвалідів громадські організації осіб з інвалідністю, їх спілки створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, виявлення, усунення перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб, у тому числі стосовно доступу їх нарівні з іншими громадянами до об'єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв'язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту, надання соціальних послуг, залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю, представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації стосовно осіб з інвалідністю та мають право користуватися пільгами і преференціями, передбаченими законодавством.

За правилами ст. 4 Закону діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у виявленні, усуненні перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об'єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об'єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв'язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту.

За правилами ст. 8 Закону державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Приписи ст. 13 Закону визначають, що центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні подавати допомогу і сприяти громадським організаціям осіб з інвалідністю в їх діяльності.

Пунктом 22 Плану невідкладних заходів щодо розв'язання проблем соціального захисту інвалідів та забезпечення захисту їх прав, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року № 1513-р, передбачено необхідність в сприянні діяльності громадських організацій інвалідів, їх підприємств та організацій, не допускати випадків позбавлення приміщень, в яких вони провадять діяльність.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, приписами чинного законодавства України передбачено обов'язок держави забезпечувати захист інтересів осіб з інвалідністю.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у 2015 році ВГО Український конгрес інвалідів неодноразово звертався до органів державної влади з приводу виселення організації ВГО Український конгрес інвалідів з приміщень, у яких вона здійснює свою статутну діяльність та до Київського міського голови Кличка В.В. щодо укладання договорів на користування приміщеннями з метою статутної діяльності.

За результатами розгляду зазначених звернень, Міністерство соціальної політики України, Адміністрація Президента України, Комітет у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Верховної Ради України надсилали звернення до Київської міської державної адміністрації з проханням забезпечити дотримання прав інвалідів при вирішенні питання щодо оренди приміщення для розміщення ВГО Український конгрес інвалідів .

Проте, Київською міською державною адміністрацією рішення за результатами розгляду звернень ВГО Український конгрес інвалідів прийнято не було, питання надання приміщення для здійснення статутної діяльності ВГО Український конгрес інвалідів не вирішено.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив, що з метою отримання в користування приміщення для здійснення статутної діяльності ВГО Український конгрес інвалідів останньому необхідно звернутися до органу місцевого самоврядування з необхідними документами та, у разі неприйняття відповідного рішення, Позивач наділений правом на звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, як вірно зауважив суд першої інстанції, ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Водночас, згідно ст. 9 КАС України відповідно до частини першої, другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

У рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з позицією Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що ОСОБА_1 невірно обраний спосіб захисту порушеного, на його думку, права на отримання в користування приміщення для здійснення статутної діяльності ВГО Український конгрес інвалідів , позаяк у ході розгляду даної справи не встановлено наявності порушеного права Позивача оскаржуваним розпорядженням.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено 14 березня 2019 року.