Постанова

від 12.03.2019 по справі 905/2006/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2019 р. Справа № 905/2006/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі судового засідання Беккер Т.М.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №14-69 від 14.04.2017);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вх.№350Д/1-43) на рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2018 (суддя Сковородіна О.М., повний текст рішення складено 20.12.2018) у справі №905/2006/18

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ,

до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» , м. Донецьк,

про стягнення 80936,77 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» , в якій просить суд стягнути борг у загальній сумі 80936,77 грн., у тому числі: основний борг - 30357,78 грн., пеня - 6069,46 грн., 3% річних - 3889,64 грн., інфляційні нарахування - 40619,89 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.12.2018 року у справі №905/2006/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» основний борг - 30357,78 грн., пеню - 6069,46 грн., 3% річних - 3889,64 грн., інфляційні нарахування - 36495,75 грн., а також судовий збір у сумі 1672,22 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2018 року у справі №905/2006/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 4124,14 грн. та прийняти нове рішення в цій частині позовних вимог. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2881,50 грн. за покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, та зроблено невірний висновок, що інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 у справі №905/2006/18 у зв'язку з тим, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог ст. 258 Господарського процесуального кодексу, а саме: апелянтом не надано доказів надсилання копії апеляційної скарги відповідачу у справі, залишено без руху апеляційну скаргу відповідача на підставі п. 3 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Позивач подав заяву про усунення недоліків (вх.№1530 від 12.02.2019) в якій зазначає, що апеляційна скарга з додатками не може бути надіслана на адресу відповідача, у зв'язку з находженням Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» у місті Донецьк, до якого Підприємством поштового зв'язку «Укрпошта» не здійснюється відправлення будь-якої кореспонденції. На підтвердження даної обставини, апелянт надав копію листа УДППЗ «Укрпошта» від 24.12.2017.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено справу до розгляду на 12.03.2019.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує свою апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідача.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні уповноваженого представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.12.2013р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був підписаний договір на купівлю-продаж природного газу №736/14-БО-7, за приписами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору №736/14-БО-7 від 11.12.2013р. (в редакції додаткової угоди №1 від 04.02.2014р.) газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

За правилами п.2.1 укладеного сторонами правочину продавець передає покупцеві, зокрема, у січні - березні 2014 року газ обсягом до 39 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): січень - 14 тис. куб. м, лютий - 13 тис. куб. м, березень - 12 тис. куб. м.

За змістом п.5.2 договору №736/14-БО-7 від 11.12.2013р. (в редакції додаткової угоди №1 від 04.02.2014р.) до сплати за 1000 куб. м газу належить 2783,96 грн., крім того ПДВ - 20% - 556,79 грн., всього з ПДВ - 3340,75 грн.

Згідно з п.п.3.3, 3.4 укладеного сторонами правочину приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до розділу 11 договору №736/14-БО-7 від 11.12.2013р. (в редакції додаткової угоди №1 від 04.02.2014р.) останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 01.04.2014р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На підставі договору №736/14-БО-7 від 11.12.2013р. позивачем та відповідачем було підписано наступні акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування):

- б/н від 31.01.2014р. у січні 2014 року на суму 27748,28 грн. (8,306 тис. куб. м),

- б/н від 28.02.2014р. у лютому 2014 року на суму 29856,30 грн. (8,937 тис. куб. м),

- б/н від 31.03.2014р. у березні 2014 року на суму 15033,38 грн. (4,500 тис. куб. м).

Як зазначає позивач, відповідач свій встановлений договором обов'язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 30357,78 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних, місцевий суд визнав їх законними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду таке.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору №736/14-БО-7 від 11.12.2013р. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобов'язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою січня 2014 року на суму 27748,28 грн. - 14.02.2014р. включно,

- за поставкою лютого 2014 року на суму 29856,30 грн. - 14.03.2014р. включно,

- за поставкою березня 2014 року на суму 15033,38 грн. - 15.04.2014р. включно (з урахуванням того, що останній день строку (14.04.2014р.) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України).

Проте, як свідчать матеріали справи, Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» перерахувало на користь позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за договором №736/14-БО-7 від 11.12.2013р. (відомості, які містяться у довідках «Операції з 01.01.2014р. по 30.09.2017р.» , «Сальдо по Донелетроавтотранс ДМР ККП» позивача) лише частково та з порушенням встановлених договором строків. Заборгованість Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» за спірними поставками природного газу на теперішній час становить 30357,78 грн.

Зважаючи на відсутність доказів належного виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань в частині строку їх виконання та оплати за поставлений газ у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» про стягнення боргу в сумі - 30357,78 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.7.2 договору №736/14-БО-7 від 11.12.2013р., у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення пеню на суму 6069,46 грн. за загальний період з 15.02.2014р. по 14.10.2014р.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а його вимога про стягнення пені в сумі 6069,46 грн. підлягають задоволенню.

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних на суму 3889,64 грн. за загальний період з 15.02.2014р. по 02.11.2017р.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а його вимога про стягнення 3% річних в сумі 3889,64 грн. за загальний період з 15.02.2014р. по 02.11.2017р. підлягають задоволенню.

Рішення суду в цій частині не оскаржується.

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 40619,89 грн. за період з березня 2014 року по вересень 2017 року.

Відмовляючи в частині стягнення 4124,14 грн. інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що позивачем здійснено подвійне нарахування інфляційних втрат, не на суму боргу, а на суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань за попередні періоди, що є помилковим.

Колегія не може погодитись з таким висновком суду першої, з огляду на таке.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та З % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, що інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства.

Судова колегія зазначає, що судом першої інстанції не враховано вказаних норм матеріального права, що призвело до винесення помилкового рішення про часткову відмову у стягнення інфляційних втрат.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний суд у своїх постановах 17.07.2018 у справі №904/10242/17 та від 04.12.2018 по справі №913/63/18.

Зважаючи на викладене, позивачем по справі правильно визначено розмір інфляційних втрат, механізм розрахунку яких відповідає нормам законодавства, а також сформованій практиці Верховного суду.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Донецької області від 13.12.2018 у справі №905/2006/18 в частині відмови у стягненні стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 4124,14 грн. з прийняття в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Керуючись статтями 129, 269, п. 2 ч.1 ст.275, п.4 ч.1 статті 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити повністю.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2018 у справі №905/2006/18 в частині відмови в позові скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов про стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 4124,14 грн. задовольнити.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» (83086, м. Донецьк, вул. Донецька, 39, код ЄДРПОУ 03328250) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) 4124,14 грн. інфляційних нарахувань та 2881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 14.03.2019.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов