Рішення

від 18.02.2019 по справі 488/769/17

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 488/769/17

Провадження № 2/488/137/19 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

18.02.2019 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,

при секретарі - Тузові Р.О.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

та представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ОСОБА_5 звернувся до суду із даним позовом до відповідача - Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради, в обґрунтування якого вказав, що він починаючи з 16.11.2011 року працював у відповідача на посаді інженера з охорони праці.

27.01.2017 року його було повідомлено про звільнення з роботи згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогул, йому вручили копію наказу про звільнення № 16-к від 27.01.2017 р., проте не повідомили коли саме він вчинив прогул та не надали для ознайомлення документів, які стали підставою для його звільнення.

Позивач зазначив, що згідно його посадових обов'язків, він ніс відповідальність за правильну організацію та стан охорони праці у школі, і виконання їх було пов'язано з перебуванням як у робочому кабінеті, так і на території усього учбового закладу. При цьому позивач виконував свої трудові обов'язки добросовісно, сумлінно і дотримувався правил внутрішнього трудового розпорядку.

В подальшому позивач дізнався про те, що його звільнили за відсутність на роботі 09.12.2016 року, однак він цього дня був на роботі та виконував свої трудові обов'язки. Своє звільнення з роботи за прогул позивач вважає незаконним і таким, що принижує його репутацію та перешкоджає його подальшому працевлаштуванню.

Посилаючись на викладене, з урахуванням наданих уточнень, позивач просив:

-визнати протиправним та скасувати наказ № 16-к від 27.01.2017 р. про звільнення з роботи ОСОБА_5;

-поновити його на роботі на посаді інженера з охорони праці Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення - 27.01.2017 р. до дати винесення рішення по даній справі;

-допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

У судове засідання позивач не з'явився, його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з вищевикладених підстав.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти позову посилаючись на те, що позивач був обґрунтовано звільнений з роботи за відсутність на робочому місці 09.12.2016 р. Також вказали, що звільнення позивача було проведено відповідно до вимог діючого трудового законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків та дослідивши надані суду письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Судовим розглядом встановлено, що згідно наказу № 296-к від 15.11.2011 р. позивач був прийнятий на роботу в Миколаївську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат №2 на посаду інженера з охорони праці.

Наказом № 16-к від 27.01.2017 р. позивач був звільнений з роботи згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогул (у тому числі відсутность на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Винесенню цього наказу передував наказ № 8-к від 06.01.2017 р. про звільнення позивача за п.4 ст. 40 КЗпП України 06.01.2017 року, а також наказ № 9-к від 10.01.2017 р. про перенесення звільнення ОСОБА_5 з 06.01.2017 р. до появи з лікарняного.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов"язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Стаття 147 КЗпП України визначає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі ст.147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 відмовився надавати пояснення з приводу відсутності на робочому місці 09.12.2017 р., про що був складений акт від 27.01.2017 р. за участю заступника директора з виховної роботи ОСОБА_6, соціального педагога ОСОБА_7 та секретаря школи-інтернату ОСОБА_8 Між тим, суд сприймає вказаний акт критично та не приймає до уваги через те, що по-перше, він не зареєстрований у Журналі вхідної кореспонденції, і по-друге, даний акт датований 27.01.2017 р., тобто вже після прийняття відповідачем рішення про звільнення ОСОБА_5 та видання наказу про його звільнення № 8-к від 06.01.2017 р.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.

За правилами п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів прогулом під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України , визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня , так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом дів відгулів. Чергової відпустки,залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП , чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Проте із матеріалів справи вбачається, що в оспорюваному позивачем наказі про звільнення № 16-к від 27.01.2017 р. відсутня дата, коли був вчинений прогул. Дата прогулу відсутня також у наказі № 8-к від 06.01.2017 р. про звільнення позивача за п.4 ст. 40 КЗпП України 06.01.2017 року, та у наказі № 9-к від 10.01.2017 р. про перенесення звільнення ОСОБА_5 з 06.01.2017 р. до появи з лікарняного.

У копії наявного у матеріалах справи табелю робочого часу за грудень 2016 року вбачається, що у ньому відсутні відомості про відсутність позивача на робочому місці 09.12.2016 р.

Судом встановлено, що у Миколаївській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті №2 ведеться Журнал реєстрації відсутності працівників на робочому місці, у якому відсутні записи про відсутність позивача на робочому місці 09.12.2016 р. Вказане підтверджується витягом із цього Журналу, який наявний у матеріалах даної справи.

Крім цього, із наявного у матеріалах справи розрахункових листів за грудень 2016 р. та січень 2017 року вбачається, що позивачу виплачувалася премія, зокрема, у грудні 2016 р. у розмірі 800 грн. Преміювання було проведено згідно наказу № 188-к від 19.12.2016 р., тобто вже після дати прогулу, і відповідні записи були зроблені у трудовій книжці позивача. При цьому згідно Положення про преміювання працівників, яке було затверджено протоколом профспілкових зборів від 12.03.2012 р., - прогул є підставою для позбавлення працівників від преміювання (додаток № 2 до даного Положення). Більше того, із наявного у матеріалах справи витягу з наказу № 3-к від 03.01.2017 р. (після дати прогулу), вбачається, що позивачу з 01.01.2017 р. була встановлена надбавка за складність та напруженість в роботі у розмірі 30%.

На думку суду вказані обставини свідчать про необґрунтованість звільнення позивача з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України , тобто за прогул 09.12.2016 р.

Надані представниками відповідача письмові докази, зокрема, пояснювальні записки ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інших, суд знаходить такими, що не є беззаперечними доказами відсутності позивача на роботі 09.12.2016 р., і такими, що суперечать іншим зібраним по справі доказам, про що викладено судом вище.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивача та необхідність поновлення його на роботі.

У зв'язку із встановленням незаконності звільнення позивача і в силу положень ст. 235 КЗпП України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача оплату вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При розрахунку оплати вимушеного прогулу суд керується положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 (далі Порядок). Зокрема відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

За такого середньоденний дохід позивача складатиме - 194 грн. 26 коп. (8 547 грн. 50 коп. (середній заробіток за два останні місяці, що передували звільненню) : 44 робочих днів у листопаді та грудні 2016 року).

З урахуванням викладеного розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складатиме 105 094 грн. 66 коп. (194 грн. 26 коп. середньоденного доходу х 541 робочий день за період вимушеного прогулу з 27.01.2017 р. по 18.02.2019 р.).

Як роз'яснено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1993 р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов?язкових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та присудження йому стягнення середнього заробітку за один місяць.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі - 2 587,74 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

В и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати незаконим та скасувати наказ № 16-к від 27.01.2017 р., виданий директором Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради про звільнення з роботи ОСОБА_5.

Поновити ОСОБА_5 на посаді інженера з охорони праці Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради..

Стягнути з Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі - 105 094,66 грн. (без утримання податків та інших обов"язкових платежів).

Стягнути з Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі - 2 587,74 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Корабельний районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_5, зареєстрований за адресою: 54049 м. Миколаїв, вул. К.Волкова 20, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач - Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №2 Миколаївської обласної ради, 54049 м. Миколаїв, вул. Рибна 91, код ЄДРПОУ 04590104.

Повний текст рішення суду складено 01.03.2018 року

Суддя Л.І. Селіщева