Рішення

від 05.03.2019 по справі 918/129/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/129/17

Господарський суд Рівненської області у складі головуючий суддя Торчинюк В.Г. , за участю секретар судового засідання Фесюк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобнест"

до відповідача 2: Приватного підприємства "ТИКВА"

про ( на новий розгляд) усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 794 від 01.02.19 р.);

відповідача 1: ОСОБА_2 (ордер №005 від 15.01.19 р.);

відповідача 2: ОСОБА_3 (пос. №1126 від 11.09.14 р.).

Описова частина:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (ідентифікаційний код: 40075815, діє на підставі статуту, згідно п. 2 якого, 100 відсотків акцій товариства закріплюються в державній власності) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (ідентифікаційний код: 40081195, діє на підставі положення про філію та є відокремленим підрозділом товариства "Українська залізниця"), (надалі разом Позивач, ПАТ "Укрзалізниця", Укрзалізниця) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобнест" (надалі Відповідач 1, ТОВ "Слобнест", ідентифікаційний код 33082394, згідно витягу з ЄДРЮОФОГФ зареєстроване в законом передбачено порядку в стані припинення не перебуває) та Приватного підприємства "Тиква" (надалі Відповідач 2, ПП "Тиква", ідентифікаційний код 38247819, зареєстроване в передбачено порядку, в стані припинення не перебуває) в якому просить зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтування бетонної площадки в районі 28 колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці, поблизу будівлі Складу цукрового А-1, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Біла 87 Г.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.04.2018 року у справі № 918/129/17 позов задоволено частково. Зобов'язано Приватне підприємство "ТИКВА" усунути перешкоди у користуванні Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" земельною ділянкою, шляхом демонтування бетонної площадки в районі 28 колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці, поблизу будівлі Складу цукрового А-1, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Біла 87 Г. В позові Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобнест" відмовлено.

ОСОБА_4 Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 року у справі № 918/129/17 рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2018 залишено без змін.

ОСОБА_4 Верховного Суду від 28.11.2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2018 у справі Господарського суду Рівненської області №918/129/17 в частині задоволення позову скасовано. Справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 залишено без змін.

Протоколом автоматичного розподілу судових справ між суддями від 28.12.2018 року справу № 918/129/17 передано для розгляду судді Торчинюку В.Г.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 року передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 29 грудня 2019 року справу № 918/129/17 прийнято до провадження, визначено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15 січня 2019 р.

Ухвалою суду від 15 січня 2019 року відкладено підготовче засідання на 05 лютого 2019 року.

05 лютого 2019 року відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, просить суд в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 05 лютого 2019 року відкладено підготовче засідання на 19 лютого 2019 року.

19 лютого 2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній вказує на безпідставність тверджень у відзиві на позовну заяву, просить суд позов задоволити.

Ухвалою суду від 19 лютого 2019 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, у судовому засіданні 19 лютого 2019 року оголошено перерву по справі до 26 лютого 2019 року.

26 лютого 2019 року відповідачем 2 через канцелярію суду подано клопотання в додатках до якого долучено до матеріалів справи докази.

Ухвалою суду від 26 лютого 2019 року закрито підготовче провадження у справі № 918/129/17, призначено справу до судового розгляду по суті на 05 березня 2019 року.

У судовому засіданні 05 березня 2019 року уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задоволити, в свою чергу відповідачі заперечили проти позову, просили суд в його задоволенні відмовити.

Мотивувальна частина:

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи пояснення представників позивача та відповідачів, судом встановлено:

06 вересня 2007 року між Приватним підприємством, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобнест" (покупець/відповідач-1) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу (т.1, а.с.14), згідно пункту 1 якого продавець передає у власність покупцю майно, а саме: будівлю цукрового складу, що знаходиться за адресою м.Рівне, вул. Біла, 87 г (адреса присвоєна згідно з наказом Управління містобудування та архітектури № 127 від 21.06.2007 p.), а покупець зобов'язується прийняти вказане майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Згідно умов договору дана будівля придбана без земельної ділянки, оскільки даний склад знаходиться у смузі відведення залізниці.

З зазначених обставин справи суд вбачає, що відповідачем 1 правомірно набув у власність будівлю цукрового складу, що знаходиться за адресою м.Рівне, вул. Біла, 87 г.

01 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобнест" (орендодавець/відповідач-1) та Приватним підприємством "Тиква" (відповідач-2/орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №0313 (т.1, а.с.15-16), згідно п.1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування, а орендар в свою чергу прийняти у строкове платне користування частину будівлі "Складу цукрового А-1" та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату. Об'єкт оренди знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Біла 87 г. Загальна площа приміщення, що орендується 150 кв.м. (п.п. 1.2-1.3).

Матеріалами справи стверджено, що ПП "Тиква" правомірно користується, згідно договору оренди, частиною будівлі "Складу цукрового А-1" який знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Біла 87 г, загальна площа приміщення, що орендується 150 кв.м.

12.07.2016 Приватне підприємство "Тиква" звернулось на адресу виробничого структурного підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" з листом №15 від 07.07.2016, у якому зазначає, що підприємство планує забетонувати площадку розміром приблизно 500 кв. м. за адресою м. Рівне, вул. Біла 87 Г, поблизу будівлі Складу цукрового А-1 (т.1, а.с.17).

14.07.2016 ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" направлено відповідь на даний лист, в якій зазначалося, що дана земельна ділянка на якій ПП "Тиква" планує влаштувати бетонну площадку відноситься до земель залізничного транспорту, цільове призначення якої полягає в забезпеченні діяльності, пов'язаної з експлуатацією рухомого складу, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів залізничного транспорту. При цьому позивачем не дозволено проводити бетонування площадки на земельній ділянці, що є смугою відведення залізниці (т.1, а.с.18).

Під час судового розгляду справи 918/780/16 у Рівненському апеляційному господарському суді за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Приватного підприємства "Тиква", предметом якого є стягнення у сумі 47301,84 грн. за зберігання вантажу у смузі відведення залізниці, а саме в районі 28 колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці, де й знаходиться склад ТОВ "Слобнест", ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" стало відомо, що земельна ділянка біля складу забетонована. На думку ПП "Тиква" зберігання вантажу проводиться не на території залізниці, а на бетонній площадці біля орендованого складу, надано докази бетонування даної площадки, а саме акт приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2016 року.

10.01.2017 року комісією у складі працівників ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в районі колії №28 вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці.

Як зазначає позивач, за результатами обстеження вбачалося: 1) земельна ділянка знаходиться у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці, яка перебуває в постійному користуванні, згідно з даними технічної документації по встановленню меж смуги відчуження Львівської залізниці в м. Рівне 1997 року; 2) на земельній ділянці розташований склад ТОВ "Слобнест", частину якого, орендує ПП "Тиква" та частина колії №28 станції Рівне, яка належить залізниці; 3) склад розташований на відстані 9,88 м. від межового знаку №96, встановлення меж смуги відчуження Львівської залізниці в м. Рівне; 4) біля складу з південної сторони орієнтовно - 516 м. кв., із західної сторони орієнтовно - 60 м. кв. та з північної сторони орієнтовно - 629 м. кв. у межах смуги відведення залізниці, ПП "Тиква" проведено бетонування площадки на якій зберігається вантаж даного підприємства (т.1, а.с. 22-23).

Отже, матеріалами справи стверджено, що відповідачем 2 проведено бетонування площадки в районі 28 колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці, поблизу будівлі Складу цукрового А-1, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Біла 87 Г, зазначена обставина підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2016 року, зазначені обставини також були неодноразово підтверджені представниками позивача та відповідачів у судових засіданнях.

Вважаючи, що зазначеними діями ТОВ "Слобнест" та ПП "Тиква" порушуються права ПАТ "Українська залізниця", як законного землекористувача, останнє звернулося до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтування бетонної площадки в районі 28 колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці, поблизу будівлі Складу цукрового А-1, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Біла 87 Г.

Отже, переглядаючи рішення в частині задоволення позову, зобов'язання Приватного підприємства "ТИКВА" усунути перешкоди у користуванні Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" земельною ділянкою, шляхом демонтування бетонної площадки в районі 28 колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці, поблизу будівлі Складу цукрового А-1, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Біла 87 Г, суд вбачає наступне.

Позивач стверджує, виникнення в Укрзалізниці право користування на земельну ділянку та на землі смуг відведення відбулося в силу закону, зокрема таке право виникло на підставі ОСОБА_5 "Про землі, надані транспорту", затвердженого ОСОБА_4 Центрального виконавчого комітету СРСР №58, ОСОБА_4 народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933, відповідно до ст.1 якого, землями, наданими транспорту, визнавались перелічені в ст.ст. 4-8 цього ОСОБА_5 землі. А відповідно до ст. 4 цього ОСОБА_5 до залізничних транспортних земель відносились землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури. ОСОБА_5 набрало чинності та діяло на вищевказаних землях із 1939-го року, на підставі Закону СРСР "Про включення Західної України у склад СРСР із возз'єднанням її із УРСР" від 01.11.1939 до набрання чинності ОСОБА_4 Міністрів СРСР №24 від 08.01.1981 "Про затвердження ОСОБА_5 про землі надані транспорту". Статтею 1 цього ОСОБА_5 землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку норма або проектно-технічної документації.

Підтвердженням того, що вказана земельна ділянка з 1969 року була зайнята об'єктами залізничної інфраструктури на момент чинності ОСОБА_5 "Про землі, надані транспорту", затвердженого ОСОБА_4 Центрального виконавчого комітету СРСР № 58, є також і "План границ и станционной территории станции Ровно, Львовской железной дороги", погоджений із представником Виконкому Рівненської міської ради депутатів трудящих - архітектором та складений Дорожньо-проектною конторою Південно-Західної залізниці у 1969 році.

Частиною 1 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування Земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Спірна земельна ділянка використовується як смуга відведення залізниці під залізничним полотном та його облаштуванням, а отже, належать до земель залізничного транспорту і не може передаватися у приватну власність.

З урахуванням наведеного суд вбачає, що наявність чи відсутність у землекористувача (позивача) документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 07.10.2015 у справі №3-641гс15, Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 у справі №5017/2972/2012.

Відтак, право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України).

Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту (ч.1 ст.11 Закону України "Про транспорт").

Землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт". До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт").

Статтею 68 Земельного кодексу України передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Норми цієї статті кореспондується зі статтею 23 Закону України "Про транспорт".

Згідно п. 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 р. N 318- Р передбачено суб'єктам управління об'єктами державної власності не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Крім того, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України містить імперативні норми щодо неможливості передання у приватну власність земель державної власності, що знаходяться під державними залізницями.

Статтею 149 Земельного кодексу України передбачено порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної власності, згідно до якого ці землі можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Частина 2 цієї статті встановлює, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішенням відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим кодексом.

Відтак, з урахуванням зазначеного вище, вбачається, що позивач користується земельною ділянкою в силу вимог закону, починаючи з 1969 року, проте на момент розгляду справи, позивачем не надано документів, які б вказували на вчинення останнім дій, щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства документів на спірну земельну ділянку, а також не надано обгрунтованих пояснень причин не вчинення таких дій.

Зокрема, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Матеріали справи не містять жодного правовстановлюючого або право підтверджуючого документа на спірну земельну ділянку, який вказував би на те, що позивач є власником такої земельної ділянки (оформлення права користування або права власності з відповідними записами у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Також, вбачається, що спірна земельна ділянка не може бути передана у власність відповідача 1, в силу вимог законів, які зазначалися вище, отже в даному випадку, для належного використання нерухомого майна яке належить відповідачу 1, останньому можливо оформити право користування спірною земельною ділянкою (оренда, сервітут, тощо).

Як було зазначено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобнест" являється власником будівлі цукрового складу літ. "А-1" по вул. Біла, 87Г у м. Рівне. Право власності у товариства виникло на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2007 зареєстрованого в реєстрі за № 447, вказана будівля використовується ПП "Тиква" на умовах оренди, згідно договору оренди від 01.03.2013 укладеного з ТОВ "Слобнест" як власником будівлі.

Відповідно до висновку судової експертизи № 8472-8474 від 22.11.2017 року проведеного в межах розгляду даної справи, будівля цукрового складу знаходиться на земельній ділянці у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці, яка перебуває у постійному користуванні позивача, згідно з даними технічної документації по встановленню меж смуги відчуження Львівської залізниці в м. Рівне 1997 року.

Матеріалами справи стверджено, що відповідачі законно користуються нерухомим майном, яке знаходиться на земельний ділянці із спеціальним статусом використання.

Частиною першою ст. 181 Цивільного кодексу України визначено, земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).

У свою чергу, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 цього Кодексу).

Крім того, цивільне законодавство виокремлює "складові частини речі" та "складні речі".

Так, згідно зі ст. 187 Цивільного кодексу складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Слід зазначити, що будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури є об'єктами будівництва (абзац п'ятий частини першої ст. 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Також відповідно до ДК 018-2000 споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель належать: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, медичних закладів та закладів освіти тощо.

Крім того, як установлено у частині третій ст. 79 Земельного кодексу та частині третій ст. 373 Цивільного кодексу, право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту, і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об'єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічне положення закріплене статтею 120 ЗК України в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 06.07.2007 будівлі цукрового складу між ПП "ОВАС" та ТОВ "Слобнест".

Зазначені норми права передбачали, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Враховуючи те, що відповідач 1 набув об'єкт нерухомості у власність, відповідно в силу вимог закону, останній зобов'язаний оформити документи на землю.

Матеріалами справи стверджено, що відповідачами вчинялися дії, щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку на якій розташований об'єкт нерухомості.

Зокрема, відповідачем 1 направлено заяву від 08 лютого 2017 року до Міського голови, щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4539 га, за адресою: м. Рівне, вул. Біла, 87-г у власність шляхом викупу.

17 лютого 2017 року Управлінням містобудування та архітектури надало відповідь №01-11/257 на зазначену заяву, в якій зазначило що вбачає за можливе надати земельну ділянку до відведення у власність шляхом викупу на вул. Білій 87-г в м. Рівне.

Як було зазначено уповноваженим представником відповідача 1 у судовому засіданні та підтверджено представником позивача, залізниця, як законний користувач спірною земельною ділянкою, не погодила викуп земельної ділянки, а тому оформлення земельної ділянки за ТОВ "Слобнест" не відбулося.

Також судом враховано, що частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" передбачено, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт". До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Частиною першою статті 92 вказаного Кодексу встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Матеріалами справи стверджено, ТОВ "Слобнест" листом від 26 березня 2018 року №8 звернувся до позивача із проектом договору про встановлення земельного сервітуту щодо користування спірною земельною ділянкою (т.1, а.с. 194 - 198).

Разом з тим, даний лист та проект договору залишений без відповіді та задоволення, доказів протилежного позивачем не надано, матеріали справи не містять.

У судових засіданнях представники відповідача зазначили, що зверталися до позивача з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, однак в задоволенні такої пропозиції Укрзалізниця відмовила.

Уповноваженим представником позивача були надані пояснення, що залізниця користується спірною земельною ділянкою в силу вимог закону (про що було зазначено вище), однак будь які правовстановлюючі або право підтверджуючі документи у залізниці відсутні, відтак позивач і відповідачі не можуть укласти договір оренди, або ж договір земельного сервітуту, або іншим чином оформити користування земельною ділянкою для обслуговування нерухомим майном, яке належить для відповідача 1 та частина перебуває в користуванні відповідача 2.

У зв'язку з тим, що для реєстрації договорів (оренди, сервітуту), Укрзалізниця повинна мати відповідні правовстановлюючі документи на землю, а враховуючи їх відсутність, відповідачі не мають можливості оформити користування земельною ділянкою в законом визначений спосіб.

Матеріалами справи стверджено, що відповідачами вчинено усі необхідні дії для оформлення в законом передбаченому порядку користування спірною земельною ділянкою, однак через бездіяльність позивача в оформленні правовстановлюючих документів на землю, відповідачі вичерпали усі можливості щодо користування земельною ділянкою в законом передбачений спосіб.

Згідно Висновку судової експертизи №8472-8474 від 22.11.2017 року, про який зазначалося вище, вбачається: 1) земельна ділянка під придбаною Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобнест" за договором купівлі-продажу від 06 вересня 2007 року нерухомістю - будівлею цукрового складу за адресою м. Рівне, вул. Біла, 87Г знаходиться у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці; 2) бетонна площадка навколо будівлі цукрового складу, що знаходиться за адресою м. Рівне вул. Біла, 87Г знаходиться на земельній ділянці у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці; геометрична форма та межі на місцевості земельної ділянки під придбаною Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобнест" нерухомістю - будівлею цукрового складу за адресою м. Рівне, вул. Біла, 87Г та земельної ділянки, необхідної для обслуговування наведеної нерухомості враховуючи його цільове призначення мають бути визначені з врахуванням існуючої забудови та необхідності обслуговування будівлі складу і забезпечення його виробничої діяльності з влаштуванням площадок для розвантаження та завантаження сировини та матеріалів, проїздів з радіусом кривих для розвороту автотранспортних засобів, що має становити 30м.; 3) площа земельної ділянки необхідна для обслуговування будівлі складу враховуючи його цільове призначення має складатися з площі забудови, та площ площадок для розвантаження та завантаження продукції, проїздів автотранспорту з врахуванням радіусів кривих і має становити орієнтовно 0,2га - 0,4га в залежності від обсягів фасування та складування продукції.

Суд визнає зазначений висновок, як належний доказ по справі.

Враховуючи зазначений висновок, вбачається, складське приміщення (яке належить відповідачу 1) розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці, разом з тим, для використання зазначеного нерухомого майна, для відповідача 1 має бути виділена в користування земельна ділянка площею від 0,2 га до 0,4 га.

Також суд звертає увагу, що в запропонованому експертом плані-схеми земельної ділянки №1 (т.1 а.с. 114) для обслуговування нерухомого майна відповідачів, межі земельної ділянки визначені таким чином, що частина таких меж, виходить на залізничні колії і її площа становить 0, 305 га.

При цьому, із плану-схеми 2 (т.1 а.с. 115) фактична площа забетонованої площадки, складає 0,1558 га, що є менше ніж встановлено висновком експерта і така бетонна площадка не виходить на залізничні колії.

Зазначене свідчить про те, що забетонована площадка необхідна виключно для обслуговування нерухомого майна, також згадана площадка менша за розмірами ніж визначено експертом і не чинить перешкоди для Укрзалізниці у використанні залізничних колій.

Судом з'ясовано, що ПП "ТИКВА" було забетоновано площадку навколо нерухомого майна яке використовується останнім, зазначені обставини підтверджені матеріалами справи та підтвердили у судових засіданнях уповноважені представники позивача та відповідачів.

На переконання позивача, бетонування площадки відповідачем 2 без згоди Укрзалізниці є порушенням прав на користування земельною ділянкою останньої, також таке бетонування ускладнює користування зазначеною земельною ділянкою, крім того ПП "ТИКВА" здійснюється складання продукції на забетонованій площадці, що унеможливлює рух техніки залізниці (з пояснень представника позивача у судовому засіданні).

Суд критично ставиться до таких тверджень позивача з огляду на наступне.

З наданих представниками сторін доказів, зокрема фотознімків забетонованої площадки, з висновку експертизи де також є фотознімки, вбачається, що ПП "ТИКВА", було здійснено бетонування площадки в рівень земельного покриття, при цьому не було збудовано підвищень, бордюрів, тощо, які б заважали здійснювати проїзд для техніки Укрзалізниці, також не було облаштовано будь яких конструкцій, які б перетиналися із залізничними коліями, або ж заважали використання колій.

Фактично, відповідачем 2 були здійснені поліпшення покриття земельної ділянки, при цьому будь які обмеження, зокрема встановлення паркану, огорожі тощо, відсутні, відтак Укрзалізниця ніяким чином не позбавлена можливості користуватися земельною ділянкою із бетонною площадкою, зокрема проїжджати, складати матеріали, залишати техніку, тощо.

Позивач вказує на те, що ПП "ТИКВА" були вчинені перешкоди у користуванні належною для залізниці земельною ділянкою.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відтак, суд зазначає, що на позивача ГПК України покладає обов'язок доведення ґрунтовності позову.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що ПП "ТИКВА" забетонувавши площадку, змінила її цільове призначення яке полягає в забезпеченні діяльності, пов'язаної з експлуатацією рухомого складу, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів залізничного транспорту, або ж після бетонування, використання земельної ділянки Укрзалізницею стало неможливим.

Щодо посилань представника позивача на те, що в результаті бетонування площадки та складання там продукції, техніка залізниці не має змоги користуватися спірною земельною ділянкою, то такі твердження не підтверджуються жодним належним доказом (актом, постановою поліції, листами, тощо).

Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу юридично факту набуття права власності на будівлю складу приватною особою, де право власності не оскаржено та є чинним, право користування земельною ділянкою (речове право на неї) під складом та ділянкою необхідною для його обслуговування виникло у ТОВ "Слобнест".

Дані твердження узгоджуються із загальним принципом цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, про який зазначено Верховним Судом України у справі № 6-253цс16 від 13.04.2016 року.

Суд констатує, фактично, відповідачами використовується земельна ділянка яка розташована безпосередньо під нерухомим майном (складом).

Разом з тим, статтею 120 Земельного кодексу України передбачено перехід права власності на земельну ділянку або її частину, на якій розміщені жилий будинок, будівля або споруда, до особи яка набула право власності на них, однак в даній статті передбачено, що такий перехід відбувається без зміни цільового призначення земельної ділянки, отже відповідачі мають змогу виключно користуватися необхідною земельною ділянкою, оскільки спірна земельна ділянка віднесена державою до земель залізничного транспорту і змінити її правовий статус в силу вище перерахованих законодавчих актів не можливо.

Отже, в даному випадку, відповідачі по справі мали б оформити право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного нерухомого майна, площа якого повинна бути 0, 305 га, про що було зазначено у висновку експертизи.

Крім того, приймаючи рішення, судом взято до уваги вказівки Верховного суду України, щодо встановлення обставин, з урахуванням висновку експертизи чи існувала станом на 1997 рік бетонна площадка на земельній ділянці та чи здійснював на ній відповідач реконструкцію, чи спірні дії відповідача-2 виходили за межі такої реконструкції.

Суд зазначає у висновку експертизи №8472-8474 від 22 листопада 2017 року у відповіді на п'яте питання зазначено, згідно наданого на дослідження "Технічного звіту по виконанню проектно-вишукувальних робіт по інвентаризації земель, встановленню меж землекористування для підготовки і видачі Державного акту на право постійного користування землею Львівської залізниці на території м. Рівне. Встановлення меж смуги відчуження Львівської залізниці м.Рівне" виготовленого Львівським державним проектно-вишукувальним інститутом залізничного транспорту в 1997 році бетонна площадка навколо будівлі цукрового складу, що знаходиться за адресою м. Рівне вул. Біла, 87Г знаходиться на земельній ділянці у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці. Конфігурація та розміри бетонної площадки визначені при проведенні топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки і наведені на плані-схемі №2 в додатку.

Суд вбачає, що посилання у висновку на 1997 рік стосується не року збудування бетонної площадки, а рік виготовлення "Технічного звіту по виконанню проектно-вишукувальних робіт по інвентаризації земель, встановленню меж землекористування для підготовки і видачі Державного акту на право постійного користування землею Львівської залізниці на території м. Рівне. Встановлення меж смуги відчуження Львівської залізниці м.Рівне".

Проте, ні матеріали справи, ні висновок експерта не містять даних про те чи існувала бетонна площадка, або ж яке покриття було до облаштування саме бетонної площадки відповідачем 2, також ні позивачем, ні відповідачами жодних доказів в підтвердження або спростування факту існування або ж реконструкції бетонної площадки не надано.

Разом з тим, суд констатує, враховуючи призначення земельної ділянки, забезпечення діяльності, пов'язаної з експлуатацією рухомого складу, ремонту, удосконалення і розвитку об'єктів залізничного транспорту, покриття земельної ділянки мало б бути твердим (асфальт, щебінь, грарій, бетон, тощо), для переміщення техніки Укрзалізниці, або ж зберігання необхідних матеріалів.

Позивачем не надано доказів того, як облаштування площадки перешкоджає використання земельної ділянки Укрзалізницею, навпаки, матеріалами справи стверджено, що зазначена бетонна площадка необхідна відповідачам виключно для належного використання нерухомого майна.

Також, судом враховано той факт що, позивачем не зазначено яким чином, демонтування бетонного покриття, дозволить Укрзалізниці використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, яке полягає в забезпеченні діяльності, пов'язаної з експлуатацією рухомого складу, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів залізничного транспорту та яким чином бетонне покриття заважає для позивача на даний час виконувати зазначені функції (експлуатувати, покращувати, ремонтувати), та як демонтування площадки відновить порушене право Укрзалізниці на користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, ЄСПЛ напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити:

чи є у відповідача право власності на майно, що охоплюється змістом ст. 1;

чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання;

чи відбулося позбавлення або обмеження користування/володіння майном.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття "майно" набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під "майном" розуміє не тільки "наявне майно", але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи) та майнові права.

ЄСПЛ виходить із того, що положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним: (б) чи переслідує воно "суспільний інтерес" (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного інтересу". Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном також повинно здійснюватися з дотриманням принципу "пропорційності" - "справедливої рівноваги (балансу)" між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Принцип "пропорційності", закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Принцип "пропорційності" тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип "пропорційності" як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Як було з'ясовано вище, ТОВ "Слобнест" користуються нерухомим майном на праві власності, яке розташоване на землях залізничного транспорту із спеціальним статусом використання (для обслуговування) ще з 2007 року, при цьому враховуючи норми закону які зазначалися вище, на даній земельній ділянці не можу бути розташовано ніяких об'єктів, або ж споруд які б не належали для Укрзалізниці.

Водночас, залізницею не оспорюється права власності ТОВ "Слобнест", доказів оскарження або визнання недійсними правовстановлюючих документів на нерухоме майно матеріали справи не містять.

Як стверджено матеріалами справи, державі належить 100 відсотків акцій позивача, відповідно Укрзалізниця є державною компанією.

Відтак, своїм позовом, державна компанія, фактично намагається позбавити відповідачів можливості належного використання нерухомого майна, оскільки використання нерухомого майна без виділення (надання в користування) земельної ділянки є неможливим.

Позивач, як державна компанія, фактично порушує принцип пропорційності, про який зазначалося вище, оскільки у позовній заяві не вказано з метою задоволення якого "суспільного інтересу" здійснюється втручання державної компанії в право ТОВ "Слобнест" на мирне володіння своїм майном і чому воно є виправданим; доводи позивача не вказують на нагальну потребу в демонтуванні бетонної площадки біля складу відповідача 1 та в позовній заяві не вказано, які перешкоди створює існуюча бетонна площадка для позивача (окрім як задоволення суб'єктивного інтересу); в позовній заяві не наводяться мотиви "пропорційності" необхідності втручання у право власності ТОВ "Слобнест", оскільки демонтування бетонної площадки навколо власності відповідача 1 суттєво обмежить його право на володіння та користування приміщенням, з огляду не те, що до складу не буде доступу та жодного проїзду, що унеможливить його використання за призначенням.

Підсумовуючи усе вище викладене, суд вбачає, позивачем у справі не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ПП "ТИКВА" вчинялися або вчиняються дії, які перешкоджають для Укрзалізниці користуватися земельною ділянкою; також відсутні докази того, що бетонна площадка унеможливлює цільове використання земельної ділянки Укрзалізницею; Позивачем не зазначено до якого стану привести ділянку після демонтування бетонної площадки; Позивачем не зазначено яким чином відновиться його право користування на згадану земельну ділянку після демонтажу бетонної площадки.

Отже, зважаючи на усе вище зазначене, суд вбачає, позов є необґрунтований, не містить достатніх, належних та допустимих доказів у вчиненні перешкод ПП "ТИКВА" в користуванні земельною ділянкою для позивача, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 15 березня 2019 року.

Суддя В.Г. Торчинюк

Віддруковано 5 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (03680, м. Київ-150, вул. Тверського, 5);

3 - позивачу рекомендованим (79001, м. Львів, вул. Гоголя, 1);

4 - відповідачу 1 рекомендованим (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, 18);

5 - відповідачу 2 рекомендованим (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, 18).