Постанова

від 25.02.2019 по справі 910/11164/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2019 р. Справа№ 910/11164/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Винник О.В.;

від позивача 1 - не з`явились;

від позивача 2 - Пистіна Т.О.,

Рибіцька Ю.Б.;

від відповідача 1 - Перепеліцин К.М.;

від відповідача 2 - Тунік А.В.;

від третьої особи 1 - Іванюк Н.В.;

від третьої особи 2 - не з`явились;

від третьої особи 3 - не з`явились;

від третьої особи 4 - Шадура А.М.;

від третьої особи 5 - не з`явились;

від третьої особи 6 - не з`явились;

від преси - Погребиський М.П.;

вільні слухачі - ОСОБА_10,

ОСОБА_11,

ОСОБА_12,

ОСОБА_13,

ОСОБА_14,

ОСОБА_15,

ОСОБА_16;

розглянувши апеляційні скарги

Національного природного парку "Голосіївський" та Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2017 (повний текст підписано 01.11.2017)

у справі № 910/11164/16 (суддя - Привалов А.І.)

За позовом Громадської організації "Корчувате-наш дім" (позивач 1)

Національного природного парку "Голосіївський" (позивач 2)

до Київської міської ради (відповідач 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста - Буд" (відповідач 2)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Міністерства екології та природних ресурсів України (третя особа 1)

Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" (третя особа 2)

Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" (третя особа 3)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа 4)

Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа 5)

Комунального підприємства "Лісопаркове господарство "Конча-Заспа" (третя особа 6)

про визнання договору оренди земельної ділянки від 28.10.2010 недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Громадська організація "Корчувате-наш дім" та Національний природний парк "Голосіївський" звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста Буд" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 28.10.2010 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авеста - Буд", та зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Авеста Буд" повернути за актом прийому передачі земельну ділянку площею 2,6495 га (кадастровий номер 8000000000:90:119:0063), що розташована у Голосіївському районі міста Києва на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) державі в особі Національного природного парку "Голосіївський", якому вона передана у постійне користування.

В обґрунтування позову зазначено, що спірний договір оренди земельної ділянки, підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений з порушенням норм земельного та природоохоронного законодавства України, а саме: не розроблявся проект землеустрою, Київською міською радою не приймалось рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду, відсутня згода постійного землекористувача та погодження Верховної Ради України на вилучення ділянки природно-заповідного фонду, не проводилась державна експертиза землевпорядної документації по наданню в оренду спірної земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 року у справі № 910/11164/16 в задоволені позовних вимог Громадської організації "Корчувате-наш дім" відмовлено повністю.

В задоволені позовних вимог Національного природного парку "Голосіївський" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 2,6495 га (кадастровий номер 8000000000:90:119:0063), що розташована у Голосіївському районі міста Києва на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1), укладеного 28.10.2010 року між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Авеста - Буд" за реєстровим номером 79-6-00791, відмовлено у зв'язку із спливом строку позовної давності.

В задоволені позову Національного природного парку "Голосіївський" про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста-Буд" повернути за актом прийому-передачі земельну ділянку площею 2,6495 га (кадастровий номер 8000000000:90:119:0063), що розташована у Голосіївському районі міста Києва на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) державі в особі Національного природного парку "Голосіївський", якому вона передана у постійне користування, відмовлено.

При цьому, за власної ініціативи суд, в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України, вийшов за межі позовних вимог та визнав недійсними договір оренди земельної ділянки від 01.07.2008 року, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №79-6-00632, та договір оренди земельної ділянки, укладений 28.10.2010 року між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Авеста - Буд", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №79-6-00791.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 16.03.2017 року рішення місцевого суду скасував повністю та прийняв нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог Громадської організації "Корчувате-наш дім" та Національного природного парку "Голосіївський".

Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2017 року касаційні скарги задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 року у справі №910/11164/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Національного природного парку "Голосіївський" скасовані. Справу в цій частині передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд. В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року у справі №910/11164/16 залишено без зміни.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2017 року у справі №910/11164/16 в задоволенні позовних вимог Національного природного парку "Голосіївський" відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 року укладено на підставі чинного рішення Київської міської ради від 29.10.2009 року, яке прийнято у відповідності до вимог ст. 123 Земельного кодексу України та без порушень порядку надання земельної ділянки. В рішенні місцевого господарського суду встановлено, що спірна земельна ділянка не входить у межі НПП Голосіївський та не належить до земель природно-заповідного фонду.

Не погодившись із згаданим рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов Національного природного парку "Голосіївський" задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги прокуратури мотивовані тим, що на думку прокурора рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального (ст. ст. 13, 36, 55 Конституції України, ст. ст. 4, 7, 20 Закону України Про природно-заповідний фонд України , ст. ст. 9, 116, 123, 124 Земельного кодексу України) та процесуального права (ст. ст. 1, 43 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до ст. ст. 104, 106 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Зокрема, прокурор в своїй апеляційній скарзі звертає увагу, що місцевим господарським судом не враховано, що у разі виникнення нових орендних відносин, необхідним є дотримання порядку надання земельної ділянки в оренду, зокрема, необхідним є розробка проекту відведення вказаної земельної ділянки у відповідності до ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України. Також, прокурор зазначає, що Київська міська рада спірну земельну ділянку в передбаченому законом порядку в користування ТОВ Авеста-Буд не передавала. На думку прокуратури, матеріалами справи підтверджується належність спірної земельної ділянки до території НПП Голосіївський .

Також не погодившись із прийнятим рішенням, Національний парк "Голосіївський" звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2017 року по справі №910/11164/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Національного природного парку "Голосіївський", а саме: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 28.10.2010 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авеста-Буд", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №79-6-00791, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демянено Т.М.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що судом першої інстанції було фактично проігноровано подані позивачем докази, внаслідок чого винесено неправомірне рішення про відмову в задоволенні позову. На думку скаржника, рішення місцевого господарського суду є таким, що прийняте з грубим порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Водночас, суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, в той час, як вони не були доведені, що є підставами для скасування такого рішення.

Зокрема, на думку позивача, жодне нове пояснення, довід чи доказ НПП Голосіївський не були проаналізовані місцевим господарським судом під час нового розгляду справи, в рішенні не наведено жодного обґрунтування для відхилення доводів і доказів, по суті, на думку апелянта, оскаржуване рішення буквально дублює скасовану раніш Вищим господарським судом України постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року. Також скаржник звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка до моменту її передання в оренду ТОВ Авеста-Буд перебувала у користуванні КП ЛПГ Конча-Заспа , була вилучена у останнього (з порушенням процедури, визначеної ст. 150 Земельного кодексу України), проте суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні ухилився від правового обґрунтування, на підставі чого дійшов висновку про те, що земельна ділянка не перебувала в користуванні КП ЛПГ Конча-Заспа . Крім того скаржник вказує, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме щодо порядку відведення спірної земельної ділянки (відсутність рішення про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення). Й наостанок, скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції невірно встановлено обставин щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель природно-охоронного фонду.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 року ліквідовано Київський апеляційний господарський суд.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018 року.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 року справу №910/11164/16 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2018 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Хрипун О.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 року колегією суддів, в зазначеному складі прийнято апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Національного природного парку "Голосіївський" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2017 року у справі № 910/11164/16 до свого провадження та призначено до розгляду 17.01.2019 року.

17.01.2019 року представником Національного природного парку "Голосіївський" подано заяву про відвід судді Хрипуну О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 року у даній справі заяву Національного природного парку "Голосіївський" про відвід судді Хрипуна О.О. у справі № 910/11164/16 визнано необґрунтованою; зупинено апеляційне провадження у даній справі та передано справу № 910/11164/16 для визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до ст. 32 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019 року заяву Національного природного парку "Голосіївський" про відвід судді Хрипуна О.О. передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Пантелієнка В.О., суддів: Доманської М.Л., Верховця А.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 року колегію суддів у визначеному складі відмовлено у задоволенні заяви Національного природного парку "Голосіївський" про відвід судді Хрипуна О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 року у справі №910/11164/16 розгляд справи призначено на 25.02.2019 року.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.02.2019 року, у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційних скарг у справі №910/11164/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуз М.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 року апеляційні скарги Національного природного парку "Голосіївський" та Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2017 року прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

В судовому засіданні 25.02.2019 року прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача 2 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник третьої особи 1 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, підтримав апеляційні скарги. Представники відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи 4 надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили відмовити у задоволенні апеляційних скарг.

Представники позивача 1, третьої особи 2, третьої особи 3, третьої особи 5 та третьої особи 6 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомленні належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційні скарги у відсутності представників позивача 1, третьої особи 2, третьої особи 3, третьої особи 5 та третьої особи 6.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач в судовому засіданні 25.02.2019 року зазначив, що після повернення справи на новий розгляд з Вищого господарського суду України, останнім було проаналізовано свої позовні вимоги та визначено свої позовні вимоги тільки в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 28.10.2010 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Авеста-Буд , зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №79-6-00791, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`янченко Т.М., чим фактично було вчинено дію щодо відмови у частині позовних вимог про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста - Буд" повернути за актом прийому-передачі земельну ділянку площею 2,6495 га (кадастровий номер 8000000000:90:119:0063), що розташована у Голосіївському районі міста Києва на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) державі в особі Національного природного парку "Голосіївський", якому вона передана у постійне користування.

Зазначені пояснення позивача зафіксовані звукозаписувальним засобом в судовому засіданні 25.02.2019 року.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції також було зазначено, про відмову в частині розгляду позовних вимог про зобов`язання вчинити дії, та було підтримано позов лише в частині визнання недійсним правочину, що також відображено в рішенні місцевого господарського суду від 27.10.2017 року.

Відповідно до ч. 4, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент винесення рішення) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Також, відповідно до п. 1, ч. 2, ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (в чинній редакції) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) , відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу .

Враховуючи вище викладене, колегія суддів не розглядає дану справу в частині позовних вимог про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста - Буд" повернути за актом прийому-передачі земельну ділянку площею 2,6495 га (кадастровий номер 8000000000:90:119:0063), що розташована у Голосіївському районі міста Києва на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) державі в особі Національного природного парку "Голосіївський", якому вона передана у постійне користування, оскільки позивач відмовився від зазначених позовних вимог.

Отже, предметом даного позову є визнання договору оренди земельної ділянки від 28.10.2010 року площею 2,6495 га для будівництва офісних комплексів з готелями, закладами громадського харчування, приміщеннями торговельно-розважального призначення і паркінгами, салонів з продажу автомобілів і їх технічного обслуговування зі створенням та благоустроєм парків відпочинку, скверів, дитячих майданчиків, із подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням з кадастровим номером 8000000000:90:119:0063, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної реєстрації) за №79-6-00791.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1410 від 25.10.2007 року ТОВ "Авеста-Буд" було визнано переможцем інвестиційного конкурсу по забудові земельної ділянки на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) в Голосіївському районі м. Києва. (т.2, а.с. 70-72).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2008 року у справі №2-7181/08 визнано право ТОВ Авеста-Буд на оренду земельної ділянки для будівництва офісних комплексів з готелями, закладами громадського харчування, приміщеннями торговельно-розважального призначення і паркінгами зі створення та благоустроєм парків відпочинку, скверів, дитячих майданчиків із подальшою експлуатацією на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) в Голосіївському районі м.Києва згідно з результатами конкурсу затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.10.2007 року № 1410, а також визнано укладеним договір оренди вказаної земельної ділянки між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авеста-Буд" в редакції останнього, та вирішено вважати переданою дану земельну ділянку в оренду на умовах, викладеного у судовому рішенні тексту договору. (т.2, а.с. 42-47).

27.06.2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було внесено земельно-кадастрову інформацію на земельну ділянку за інв. №1Д-1591 в державний реєстр земель, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:90:119:0063.

01.07.2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано договір оренди земельної ділянки між ТОВ "Авеста-Буд" та Київською міською радою, про що зроблено запис від 01.07.2008 р. за № 79-6-00632 у книзі записів державної реєстрації договорів. Об'єктом оренди відповідно до вказаного договору є земельна ділянка розміром 2,6495 га, з кадастровим номером - 8000000000:90:119:0063, що розташована на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) в Голосіївському районі м. Києва.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2008 року у справі №2-7181/08, на підставі якого було укладено договір оренди земельної ділянки від 01.07.2008 року між ТОВ "Авеста-Буд" та Київською міською радою укладено (зареєстровано), було скасовано ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.07.2009 року.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2010 року у справі №22-11067/10 було скасоване рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21.04.2010 року, яким визнано дійсним договір оренди земельної ділянки для будівництва офісних комплексів з готелями, закладами громадського харчування, приміщеннями торговельно-розважального призначення і паркінгами, зі створенням та благоустроєм парків відпочинку, скверів, дитячих майданчиків, із подальшою експлуатацією та обслуговуванням на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) у Голосіївському районі м.Києва (зі всіма додатками), між ТОВ "Авеста-Буд" та Київською міською радою в редакції від 01 липня 2008 року № 79-6-00632, яка зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 01 липня 2008 року за № 79-6-00632.

В подальшому, 29.10.2009 року Київською міською радою було прийнято рішення № 532/2601, у відповідності до якого та з урахуванням змін, внесених згідно з рішенням Київської міської ради від 25.03.2010 року № 446/3884, вирішено укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Авеста-Буд" договір оренди земельної ділянки площею 2,69 га на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) у Голосіївському районі м. Києва для будівництва офісних комплексів з готелями, закладами громадського харчування, приміщеннями торговельно-розважального призначення і паркінгами, салонів з продажу автомобілів і їх технічного обслуговування, зі створенням та благоустроєм парків відпочинку, скверів, дитячих майданчиків, із подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням на умовах, визначених у договорі оренди земельної ділянки від 01.07.2008 р. N 79-6-00632, з урахуванням положень пункту 1 цього рішення, як заміну первісного зобов'язання (новація). (т.2, а.с.40-41).

На виконання рішень Київської міської ради № 532/2601 та № 446/3884, між Київською міською радою та ТОВ "Авеста-Буд" 28.10.2010 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,6495 га для будівництва офісних комплексів з готелями, закладами громадського харчування, приміщеннями торговельно-розважального призначення і паркінгами, салонів з продажу автомобілів і їх технічного обслуговування зі створенням та благоустроєм парків відпочинку, скверів, дитячих майданчиків, із подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням з кадастровим номером 8000000000:90:119:0063, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної реєстрації) за №79-6-00791. (т.3, а.с. 13-18).

Як було зазначено вище, приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 року укладено на підставі чинного рішення Київської міської ради від 29.10.2009 року, яке прийнято у відповідності до вимог ст. 123 Земельного кодексу України та без порушень порядку надання земельної ділянки. В рішенні місцевого господарського суду встановлено, що спірна земельна ділянка не входить у межі НПП Голосіївський та не належить до земель природно-заповідного фонду.

Проте, з даним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

20.02.1995 року Київрадою прийнято рішення №45 Про організацію регіонального ландшафтного парку Голосіївський . (т.3, а.с. 157-158).

В матеріалах справи наявне рішення Київської міської ради №334/1209 від 23.12.2003 року Про створення першої черги регіонального ландшафтного парку Голосіїв . (т.3, а.с. 163).

Також, наявне рішення Київради №170/3261 від 18.03.2006 року Про погодження проекту створення національного природного парку з робочою назвою Голосіїв . (т.3, а.с. 166).

Відповідно до Указу Президента України Про створення національного природного парку Голосіївський від 27.08.2007 року №794/2007 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №976/2008 (976/2008) від 30.10.2008 року) на території міста Києва створено національний природний парк Голосіївський площею 4 525, 52 га, в тому числі 1 879, 43 га земель, що вилучаються в установленому порядку у Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд та надаються національному природному парку Голосіївський в постійне користування, і 2 646, 09 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. (т.1, а.с. 70).

В матеріалах справи також наявна згода на розроблення документації із землеустрою від 28.12.2007 року надана ТОВ Авеста-Буд зі змісту якої вбачається, що згода надається при умові внесення змін до рішення Київради від 19.07.2005 року №806/3381 (т.3, а.с. 201), згідно якого зазначена територія відноситься до природно-заповідних земель (урочище Бичок ) , а також врахування Указу Президента України №794/2007 від 27.08.2007 року Про створення національного природного парку Голосіївський , згідно якого територія відноситься до земель, які включаються до складу національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувачів. (т.2, а.с. 175).

Одночасно колегія суддів звертає увагу, що ніякого рішення про внесення змін до рішення Київради від 19.07.2005 року №806/3381 не приймалось.

Міністерством охорони навколишнього природного середовища України оформлено Охоронне зобов`язання №1-1-2 від 29.01.2008 року, яким передано під охорону землекористувачу (КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа території, включені до складу національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувача площею 2 406, 07 га, в тому числі й квартал 29 Голосіївського лісництва, що являє собою Урочище Бичок та спірну земельну ділянку в його складі. (т. 1, а.с. 69).

Із аналізу Охоронного зобов`язання від 29.01.2008 року також вбачається, що на заповідній території забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об`єкту та порушити екологічну рівновагу, а також забороняється зміна меж відведення і надання земельних ділянок для інших потреб, використання їх під будь-яке будівництво.

Відповідно до ч. 3, ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Також в матеріалах справи наявна довідка №247 від 23.06.2008 року зі змісту якої вбачається, що землекористувачу КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа спричинені збитки внаслідок вилучення земельної ділянки для ТОВ Авеста-Буд при укладанні договору оренди. (т.2, а.с. 97).

Окрім цього наявний акт комісії по визначенню розміру збитків пов`язаних із оформленням права користування земельною ділянкою площею 2,7 га ТОВ Авеста-Буд . (т.2, а.с. 99-100).

Відтак, з наведеного вище вбачається, що спірна земельна ділянка площею 2,6495 га (кадастровий номер 8000000000:90:119:0063), що розташована на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) у Голосіївському районі м. Києва входить в межі Національного природного парку "Голосіївський" та належить до земель природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 1, ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з ст. 3 Закону України Про природно-заповідний фонд України до природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

пам'ятки природи поділяються на комплексні, пралісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Пам'ятки природи можуть розташовуватися на території інших об'єктів природно-заповідного фонду.

Частиною 1 ст. 53 Закону України Про природно-заповідний фонд України встановлено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Відповідно до частини першої статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

Частина друга статті 150 Земельного кодексу України встановлює, що земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Доказів погодження Верховною Радою України питання про вилучення (викуп) спірної земельної ділянки відповідачами до матеріалів справи не надано.

Згідно з статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів.

Відповідно до статті 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до приписів Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

У порядку статті 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження майном належать власнику.

Згідно з частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з приписами статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог частини 1 статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст. 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються зокрема на такі категорії: землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно з ч.1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Віднесення земельної ділянки до відповідної категорії земель є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, до юрисдикції якого входить розпорядження земельною ділянкою комунальної чи державної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, ані органом державної влади, ані органом місцевого самоврядування не приймалось рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:119:0063), що розташована на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) у Голосіївському районі м. Києва.

Колегія суддів критично ставиться до заперечень відповідачів щодо не оформлення даної земельної ділянки за Національним природним парком "Голосіївський", оскільки даний факт не змінює цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки, як земель природно-заповідного фонду та не звільняє раду діяти у відповідності з чинним законодавством України щодо порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що місцевим господарським судом помилково взято до уваги, як преюдицію, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 року у справі №2а-6723/11/2670 та рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2012 року у справі №41/169, оскільки, як було зазначено у постанові Вищого господарського суду України по даній справі від 26.07.2017 року для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається, в основу оскаржуваного рішення у даній справі, покладені висновки суду в інших справах №2а-6723/11/2670 та №41/169, суб'єктний склад сторін у яких відрізняється від суб'єктного складу сторін у справі, що розглядається.

Таким чином, суд першої інстанції не встановив повно обставин по даній справі, в якій змінився суб'єктний склад сторін, помилково надав преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судами у справах №41/169 та №2а-6723/11/2670.

Також, колегія суддів звертає увагу, що посилання місцевого господарського суду на лист Національного природного парку "Голосіївський" від 01 серпня 2014 року № 199/2-04, лист від 13.02.2012 № 05-358/3569 Головного управління земельних ресурсів Київської міської ради, лист № 140 від 01.08.2014 землевпорядної організації ТОВ "Ліга Експерт" є помилковим, оскільки вказані документи не є документами, які встановлюють приналежність спірній земельній ділянці. Також, колегія суддів зазначає, що вказані листи були складені станом на 2012 - 2014 роки, тоді як спірний договір датований 2010 роком.

Відтак, підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що спірний договір оренди земельної ділянки площею 2,6495 га (кадастровий номер 8000000000:90:119:0063), що розташована на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) у Голосіївському районі м. Києва від 28.10.2010 року укладено з порушенням вимог ст. ст. 6, 7, 20 Закону України Про природно-заповідний фонд України , оскільки земельну ділянку природно-заповідного фонду (національного парку) надано для цілей, які негативно вплинуть на стан природоохоронних комплексів та унеможливлять їх використання за цільовим призначенням.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Зі змісту статей 141, 142 Земельного кодексу України вбачається, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно з частиною 2 статті 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, передача (вилучення) земельних ділянок державної власності за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні відбувається шляхом прийняття відповідного рішення власника землі за погодженням із користувачем.

При цьому, як вбачається зі змісту рішення Київської міської ради №532/2601, останнє приймалось відповідно до ст. ст. 9, 93 Земельного кодексу України. В матеріалах справи відсутні докази та не заперечується сторонами, що у відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України відповідачем 2 не розроблявся проект відведення земельної ділянки, а також не має доказів звернення відповідача 2 з заявою до власника земельної ділянки про припинення користування земельною ділянкою площею 2,6495 га (кадастровий номер 8000000000:90:119:0063), що розташована на Столичному шосе (урочище Бичок, ділянка 1) у Голосіївському районі м. Києва, яку було передано в оренду ТОВ Авеста-Буд .

Отже спірна земельна ділянка у передбаченому законом спосіб, шляхом прийняття уповноваженим органом відповідного рішення не вилучалась.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, від 25.05.2016 року у справі № 6-605цс16.

Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ч.2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ч.1 статті 123 та ч.1 статті 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідного рішення.

Згідно з ч.1 статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України Цивільним кодексом України цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч.1 статті 93 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.1 статті 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 10, ст. 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту рішення Київської міської ради від 29.10.2009 року № 532/2601 з урахуванням змін, внесених згідно з рішенням Київської міської ради від 25.03.2010 року № 446/3884 не вбачається будь-яких посилань на проект відведення земельної ділянки, згоду на його розроблення або затвердження. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що з п. 8 рішення вбачається - Внести зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепцію формування зелених насаджень в центральній частині міста , затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 року №806/3381, виключивши ділянку згідно з цим рішенням зі складу озеленених територій загального користування м. Києва .

В матеріалах справи відсутні докази того, що було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також доказів вилучення земельної ділянки у землекористувача із затвердженням умов вилучення земельної ділянки.

Таким чином спірний договір оренди земельної ділянки укладено з порушенням вимог ст. ст. 116, 123, 124, 142, 149, 150 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України Про оренду землі , ст. ст. 9, 35 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , а тому є підстави для визнання його недійсним в порядку ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З матеріалів справи вбачається, що Київська міська рада у своєму відзиві на позов просила застосувати наслідки спливу позовної давності. (т.1, а.с. 129-137).

Також, ТОВ Авеста-Буд у своєму відзиві на позов просило застосувати наслідки спливу позовної давності. (т.3, а.с. 3-12).

Так, спірний правочин датований 2010 роком та був укладений на основі рішення Київської міської ради від 29.10.2009 року, яке в свою чергу у встановленому законодавством порядку, на сайті відомства оприлюднено не було, що позбавило можливості позивача дізнатися про його існування. Також, колегія суддів зазначає, що після прийняття вказаного рішення, укладено спірний правочин, інформація про який також не була оприлюднена, оскільки не відноситься до публічної інформації.

Колегія суддів звертає увагу, що перебіг строку позовної давності у даному разі обраховується з моменту, коли на спірній земельній ділянці почалися роботи щодо її забудови, тобто з моменту коли позивач дізнався про наявність порушеного права, а саме з 21.08.2015 року, тобто з дати коли орендарем подано декларацію про початок будівельних робіт, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2015 року. (т. 3, а.с. 29-30).

Колегія суддів звертає увагу, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку позивач дізнався про порушення його прав в момент коли розпочалися роботи щодо підготовки земельної ділянки до забудови, а саме в 2016 році, а тому твердження відповідачів щодо пропуску строку звернення до суду не відповідає дійсності та не береться до уваги колегією суддів.

При цьому у даному випадку відсутні порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 N 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 N1906-IV "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02. 2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Крім того, одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

Оскільки відповідачами в межах даної справи не зазначалось, що вони несуть "надмірний тягар" у зв'язку з визнання оспорюваного договору оренди недійсним і ними не порушувалось питання щодо компенсації вартості речових прав на об'єкт незавершеного будівництва, якщо такий є (розташованого на земельній ділянці, яка була предметом вказаних договорів оренди), то задоволення позову у даній справі не свідчить про порушення принципу пропорційності.

Колегія суддів також звертає увагу, що у даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення позивача з вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення правового режиму використання відповідної земельної ділянки.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені колегією суддів обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Колегія суддів зазначає, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову є необґрунтованим, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Національного природного парку "Голосіївський" та Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2017 року №910/11164/16 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2017 року №910/11164/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким:

1. Позовні вимоги Національного природного парку "Голосіївський" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки, укладений 28.10.2010 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Авеста-Буд , зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №79-6-00791, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`янченко Т.М.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авеста-Буд (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 16а/1, ідентифікаційний код юридичної особи 35251534) на користь Національного природного парку "Голосіївський" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, ідентифікаційний код юридичної особи 35620372) 689 (шістсот вісімдесят дев`ять гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код юридичної особи 22883141) на користь Національного природного парку "Голосіївський" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, ідентифікаційний код юридичної особи 35620372) 689 (шістсот вісімдесят дев`ять гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.

3. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю Авеста-Буд (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 16а/1, ідентифікаційний код юридичної особи 35251534) на користь Національного природного парку "Голосіївський" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, ідентифікаційний код юридичної особи 35620372) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 760 (одна тисяча сімсот шістдесят гривень) 00 коп.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код юридичної особи 22883141) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 35215057011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 760 (одна тисяча сімсот шістдесят гривень) 00 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11164/16.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.03.2019 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Л.В. Чорна

М.Г. Чорногуз