Постанова

від 18.03.2019 по справі 908/1728/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2019 року м.Дніпро

Справа № 908/1728/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Коваль Л.А. (доповідач)

суддів : Білецької Л.М., Чередка А.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2018 (ухвалене суддею Федоровою О.В., повне рішення складено 05.10.2018) у справі № 908/1728/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селеса"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс"

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селеса" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" про стягнення з останнього на свою користь 3% річних від простроченої суми виконання грошових зобов'язань у розмірі 1 100 грн., 52 коп.; інфляційних втрат у розмірі 4 863 грн., 93 коп., а всього: 5 964 грн. 45 коп.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2018 у справі № 908/1728/18 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЕСА" 3% річних в сумі 1100,52 грн., інфляційні втрати в сумі 3526,81 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 1366,99 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1163,73 грн.; в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1337,12 грн. у позові відмовлено; у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 500,00 грн. відмовлено; судовий збір в сумі 395,01 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 336,27 грн. покладено на позивача.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 1100,52 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 526,81 грн., місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором транспортного перевезення № 8/2017 від 30.03.2017 щодо своєчасної оплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу, врахувавши передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. В частині відмови у позовних вимогах про стягнення інфляційних втрат в сумі 1337,12 грн., господарський суд зазначив, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Разом з тим, як зазначено в судовому рішенні, при розрахунку інфляційних втрат за періоди з 12.04.2017 по 29.06.2017 та з 29.06.2017 по 27.04.2018 позивач застосував індекси інфляції за періоди прострочення, які становлять менше місяця, що є невірним, оскільки найменший розрахунковий період для розрахунку інфляції становить один місяць. У зв'язку з цим суд здійснив перерахунок інфляційних втрат наступним чином. За прострочення сплати суми 48 432, 97 грн. в період з 12.04.2017 по 28.06.2017 інфляційні втрати слід нараховувати тільки за травень 2017 (індекс 101, 3%), оскільки інші місяці є неповними, звідси інфляційні втрати складають 629, 63 грн. За прострочення сплати суми 32 093, 96 грн. в період з 29.06.2017 по 26.04.2018 інфляційні втрати слід нараховувати з липня 2017 по березень 2018 (середній індекс 109, 03%), оскільки інші місяці є неповними, звідси інфляційні втрати складають 2 897, 18 грн.

Щодо відмови у вимогах в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 500,00 грн., господарський суд послався на те, що вказана сума є витратами позивача на підготовку претензії, проте, витрати на підготовку претензії не належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в розумінні ч. 1 ст. 123 ГПК України, оскільки не пов'язані безпосередньо з подачею позову та його розглядом судом.

Не погодившись з прийнятим місцевим господарським судом рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, рішення суду просить скасувати частково, а саме в частині стягнення 984, 46 грн. - 3% річних, інфляційних втрат в сумі 3 526, 81 грн., витрат зі сплати судового збору в сумі 26, 35 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 11, 63 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ті обставини, що між ТОВ "Селеса" та ТОВ "Адоніс-люкс" укладено договір транспортного перевезення № 8/2017 від 30.03.2017, за яким ТОВ "Селеса" взяло на себе зобов'язання доставити товар ТОВ "Адоніс-люкс" в пункт призначення та видати його покупцю в міжнародному перевезенні.

За зазначеним перевезенням було сплачено 16 339, 01 грн. за платіжним дорученням № 2 від 27.06.2017.

Відповідач зазначає, що акти виконаних робіт (наданих послуг) узгоджені та підписані не були. Сума за договором перевезення ніяким документом не визначена та не обрахована. Після звернення позивача до суду постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2018 по справі № 908/1581/17 було визначено суму зобов'язання - 32 093, 96 грн., яку відповідач був зобов'язаний доплатити позивачу. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що зобов'язання з оплати суми 32 093, 96 грн. виникло з набуттям чинності постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2018 по справі № 908/1581/17. Зазначена сума була сплачена 27.04.2018 за виконавчим провадженням, що не заперечується позивачем.

Відповідач зазначає, що позивач в позові посилається на ст. 625 Цивільного кодексу України, однак, на думку відповідача, невірно визначає строк виникнення грошового зобов'язання. Так, позивач нараховує індекс інфляції та 3% річних з 12.04.2017. Проте, зазначена дата не підтверджується документально виникненням зобов'язання. Факт складання рахунку не свідчить про виникнення суми зобов'язання, оскільки сума за рахунком договором транспортного перевезення № 8/2017 від 30.03.2017 не визначена, акти виконаних послуг від 11.04.2017, які додані до позову, не підписані відповідачем.

За таких обставин відповідач вважає, що дату виникнення грошового зобов'язання слід визначати з набуттям чинності постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2018 по справі № 908/1581/17, тобто з 14.03.2018, оскільки саме за цим документом відповідачем проведено оплату 32 093, 96 грн. Оскільки грошове зобов'язання виникло 14.03.2018, оплату здійснено 27.04.2018, індекс інфляції не повинен нараховуватись (період прострочення менше повного місяця), а сума 3% річних складає 116, 06 грн. Отже, у спірних відносинах, за твердженням відповідача, грошове зобов'язання виникло із рішення суду, що не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення у цій справі.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, судження відповідача в апеляційній скарзі вважає хибними та такими, що не відповідають дійсності з наступних підстав.

На виконання укладеного між позивачем та відповідачем договору транспортного перевезення № 8/2017 від 30.03.2017 сторони договору 31.03.2017 уклали заявку № 1 до договору, якою визначена вартість послуг з перевезення вантажу у розмірі 1 700 ЕВРО. Відповідно до п. 3.2. договору оплата наданих перевізником за даним договором послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника по факту доставки вантажу та надання сканкопії СМР- накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу (штамп + дата). Судом у справі № 908/1581/17 встановлено, що вантаж було доставлено 11.04.2017, що підтверджується відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу в міжнародній товарно-транспортній накладній СМР № 382298, сканкопія СМР - накладної була направлена відповідачу також 11.04.2017. Отже, позивач вважає, що кінцевим строком оплати відповідачем наданих послуг є наступний день за датою поставки вантажу та направлення СМР-накладної, а саме 12.04.2017.

Позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду Запорізької області - без змін.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2018 для розгляду справи № 908/1728/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів: Білецької Л.М., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" залишено без руху у зв'язку з не сплатою Товариством судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому розмірі.

29.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" надійшла заява про усунення недоліків. Так, відповідно до платіжного доручення № 464 від 21.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" здійснило доплату судового збору на суму 881,00 грн., у зв'язку з чим загальна сума сплаченого судового збору становить 2 643,00 грн. (з урахуванням оплати 1 762,00 грн. згідно платіжного доручення № 421 від 31.10.2018).

Також, в апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження мотивоване тим, що рішення господарського суду направлено апелянту 08.10.2018 згідно конверту поштової відправки, а отримано останнім 15.10.2018 (внаслідок роботи поштового відділення в с. Новогородківка один раз на тиждень).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2018 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження у справі № 908/1728/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

30.03.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селеса" (перевізник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Адоніс-люкс" (замовник) уклали договір транспортного перевезення № 8/2017 (далі - Договір).

Відповідно до предмету Договору перевізник зобов'язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених цим Договором, а також у випадку перевезень за межами України відповідно до Конвенції про договір міжнародних перевезень вантажів (КДПВ), Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП), автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.

Конкретні умови по перевезенню оформлюються заявками замовника на перевезення вантажу, в яких передбачаються конкретні умови для належного виконання умов Договору (п. 1.2. Договору).

Заявка на перевезення вантажу повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками та підписами замовника та перевізника, та є невід'ємною частиною даного Договору. Сторони визнають юридичну силу заявки на перевезення, переданої шляхом факсимільного або електронного зв'язку (п. 1.3. Договору).

Пункт 2.1.2. Договору визначає вимоги щодо умов перевезення вантажів, які повинні зазначатись в заявках на перевезення вантажу.

Відповідно до п. 2.1.9. Договору замовник зобов'язався здійснити своєчасну оплату за послуги по перевезенню перевізнику в порядку та згідно умов, передбачених цим Договором та заявкою.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Селеса" (перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" (замовник, відповідач) Договору транспортного перевезення № 8/2017 від 30.03.2017 та заявки замовника № 1 від 31.03.2017, підписаної позивачем та відповідачем, позивач надав відповідачу послуги з міжнародного автотранспортного перевезення за маршрутом с. Новгородківка Мелітопольського району Запорізької області - м. Берневельд, Нідерланди, що підтверджується СMR-накладною А № 382298 з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем 11.04.2017.

За умовами пунктів 3.1., 3.2. Договору вартість послуг з перевезення визначається у заявці, яка є невід'ємною частиною Договору за конкретним перевезенням. Оплата наданих перевізником за даним Договором послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника по факту доставки вантажу та надання сканкопії СMR-накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу (штамп + дата).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селеса" склало акт №ОУ-0000113 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 48 432, 97 грн., який Товариство з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" не підписало, та виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" рахунок - фактуру №СФ-000113 від 11.04.2017 на оплату послуг перевезення на суму 48 432, 97 грн. (а.с. 14-15), який Товариство з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" оплатило частково, а саме у сумі 16 339, 01 грн., що підтверджується випискою по банківському рахунку позивача від 29.06.2017 (а.с. 19, т. 1).

Також, згідно сканкопії СMR-накладної датою отримання вантажоодержувачем вантажу є 11.04.2017, про що свідчить відмітка вантажоодержувача про отримання вантажу, а саме дата та підпис вантажоотримувача (а.с. 13, т. 1).

22.06.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селеса" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" вимогу про сплату боргу від 21.06.2017 у сумі 48 432, 97 грн.(а.с. 16-18, т. 1).

12.07.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селеса" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" претензію від 10.07.2017 про сплату боргу за надані послуги у сумі 32 093, 96 грн. (а.с. 20-22, т. 1).

18.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селеса" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" претензію про стягнення штрафних санкцій від 12.07.2018, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Селеса" просило перерахувати суму 3% річних у розмірі 1 100, 52 грн. та суму інфляційних втрат у сумі 3 629, 25 грн., всього: 4 729, 76 грн. на банківський рахунок ТОВ "Селеса".

Як встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з несплатою відповідачем решти суми вартості послуг, а саме суми - 32 093,96 грн., позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором транспортного перевезення №8/2017 від 30.03.2017 в сумі 32 093,96 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.12.2017 у справі № 908/1581/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селеса" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" про стягнення 32 093, 96 грн. в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Селеса" відмовлено повністю з підстав правомірного зменшення відповідачем суми оплати за надані послуги перевезення на суму завданих позивачем збитків.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2018 в зазначеній справі, яка постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.05.2018 залишена без змін, скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 20.12.2017 у справі № 908/1581/17 і прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Селеса"; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором транспортного перевезення №8/2017 від 30.03.2017 в сумі 32 093, 96 грн. (а.с. 38-46, 70-79, т. 1).

Як правильно зазначено місцевим господарським судом, вказаним вище судовим рішенням, яке набрало законної сили, підтверджено факт виникнення у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем за Договором транспортного перевезення №8/2017 від 30.03.2017 в сумі 32 093,96 грн. При цьому апеляційним судом зроблено висновок про те, що відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення повного розрахунку за надані послуги з перевезення на підставі Договору транспортного перевезення №8/2017 від 30.03.2017 відповідно до акту №ОУ-0000113 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 11.04.2017. Апеляційним судом встановлено, що нездійснення такого розрахунку є порушенням відповідного грошового зобов'язання в розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання такого грошового зобов'язання в розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Одним із обов'язкових елементів поняття верховенства права є юридична визначеність.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У преамбулі та ст. 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77 від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60 від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Відповідно до п. 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99) зазначено: "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

На підставі викладеного, факти, встановлені у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2018 у справі №908/1581/17, яка набрала законної сили, не піддаються сумніву господарським судом при вирішенні спору у даній справі.

Таким чином, факт порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати послуг за Договором транспортного перевезення №8/2017 від 30.03.2017 на суму 32 093, 96 грн. є доведеним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах позивач посилається на прострочення виконання відповідачем визначеного Договором зобов'язання щодо оплати наданих позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу по маршруту: Україна, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Новгородківка - Нідерланди, м. Барневельд, про що свідчить заявка № 1 від 31.03.2017 та міжнародна товарно-транспортна накладна СМР № 382298., та зазначає, що кінцевим строком оплати наданих послуг є 12.04.2017.

Відповідно до наданого до матеріалів справи розрахунку 3% річних періодом їх нарахування позивачем є: 12.04.2017- 29.06.2017; 29.06.2017-27.04.2018.

Інфляційні втрати нараховані позивачем із застуванням індексів інфляції за загальний період з 12.04.2017 по 27.04.2018.

Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, в силу наведеного, враховуючи умови, наведені в п. 3.2. Договору та умовах оплати, зазначених у заявці № 1 від 31.03.2017, надані позивачем послуги підлягали оплаті відповідачем 11.04.2017 (дата доставки вантажу вантажоодержувачу).

27.04.2018 відповідач оплатив у повному обсязі залишок заборгованості на суму 32 093, 96 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 27.04.2018 (а.с. 34, т. 1).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також, частина перша статті 199 Господарського кодексу України передбачає, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наведеними у п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з подальшими змінами і доповненнями.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, позивач у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання заявив вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 12.04.2017 по 27.04.2018 у розмірі 1 100, 52 грн., інфляційних втрат, розрахованих від суми боргу з застосуванням індексів інфляції з 12.04.2017 по 27.04.2018 у розмірі 4 863, 93 грн.

Перевіривши відповідні розрахунки позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума 3% річних є більшою ніж заявлено до стягнення позивачем, у зв'язку з чим вирішив задовольнити вимоги у цій часті у заявленому обсязі (підлягає до стягнення у сумі 1 100, 52 грн.); про помилковість розрахунку позивача щодо стягнення інфляційних втрат (за висновком суду інфляційні втрати за визначений позивачем період складають 3 526, 81 грн. і у цій сумі підлягають до стягнення, оскільки позивач при розрахунку застосовував індекси інфляції за періоди прострочення, які становлять менше місяця). В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних судом першої інстанції відмовлено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором транспортного перевезення № 8/2017 від 30.03.2017 щодо своєчасної оплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу.

Щодо зазначених встановлених обставин справи, висновків місцевого господарського суду щодо сум 3% річних, інфляційних втрат, які є правомірно заявленими, а також щодо яких суд не погодився за результатами їх перерахунку, позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечень не навів, відповідач в апеляційній скарзі зазначає тільки про невірно визначений період виникнення грошового зобов'язання відповідача перед позивачем, отже, відповідні суми є поза межами доводів та вимог апеляційної скарги.

Посилання скаржника на виникнення грошового зобов'язання відповідача перед позивачем з дати набуття чинності постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2018, є безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Підставами застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, є прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті України, яке в даному випадку, виникло на підставі Договору, відповідно до умов якого, підлягало оплаті 11.04.2017.

Звернення позивача до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за Договором транспортного перевезення №8/2017 від 30.03.2017 в сумі 32 093, 96 грн. у справі № 908/1581/17 є способом захисту його порушеного права щодо оплати зобов'язань за Договором.

При цьому, постановою суду апеляційної інстанції, на яку посилається відповідач, було встановлено, що нездійснення відповідачем розрахунку є порушенням відповідного грошового зобов'язання в розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання такого грошового зобов'язання в розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Таким чином, в даному випадку, дата прострочення виконання грошового зобов'язання пов'язана з датою виникнення обов'язку оплати наданих послуг за Договором (11.04.2017), а не з датою набрання чинності постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2018.

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в загальному розмірі 2 000, 00 грн., які судом першої інстанції задоволено частково, а саме у сумі 1 500, 00 грн., в частині стягнення з відповідача витрат на підготовку претензії в сумі 500,00 грн. відмовлено.

Як встановлено судом першої інстанції, заявлені позивачем витрати на правову допомогу складаються з оплати послуг на підготовку претензії - 500,00 грн. та послуг на підготовку позовної заяви - 1500,00 грн. На підтвердження факту понесення цих витрат позивач надав договір про надання правової допомоги №9 від 24.06.2017 із додатками №5 від 10.07.2018 та №6 від 23.08.2018, в яких погоджено надання послуг з підготовки претензії та позовної заяви, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Циганок Р.О. та Соколова Д.І., акт приймання-передачі наданих послуг від 12.07.2018 з підготовки претензії, рахунок №109 від 12.07.2018 на оплату послуг з підготовки претензії на суму 500,00 грн. та виписку по рахунку позивача про його сплату 17.07.2018, акт приймання-передачі наданих послуг з підготовки позовної заяви від 23.08.2018, рахунок №117 від 23.08.2018 на оплату послуг з підготовки позовної заяви на суму 1500,00 грн. та платіжне доручення №1876 від 27.08.2018 про його сплату.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що витрати на підготовку претензії не належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в розумінні ч. 1 ст. 123 ГПК України, оскільки не пов'язані безпосередньо з подачею позову та його розглядом судом. У зв'язку з цим суд відмовляє у стягненні з відповідача витрат на підготовку претензії в сумі 500,00 грн.

Судом першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України було розподілено витрати на правову допомогу між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі: 4 627,33 грн. (задоволено)/5964,45 грн. (заявлено) х 1500,00 грн. = 1163,73 грн. Решта витрат на правову допомогу в сумі 336,27 грн. покладається на позивача.

Щодо зазначених встановлених обставин справи, висновків місцевого господарського суду щодо сум витрат на правову допомогу, які є правомірно заявленими, а також щодо яких суд не погодився за результатами їх перевірки, ні відповідач в апеляційній скарзі, ні позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечень не навели, отже, відповідні суми є поза межами доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд досліджує правомірність прийняття рішення судом першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з огляду на які, не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Запорізької області у даній справі відсутні.

Витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2018 у справі № 908/1728/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 01.10.2018 у справі № 908/1728/18 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Люкс".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18.03.2019

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Л.М. Білецька

Суддя А.Є. Чередко