Постанова

від 14.03.2019 по справі 506/712/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 506/712/16-ц

провадження № 61-34752св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

позивач - ОСОБА_6,

відповідач - Ставрівська сільська рада Окнянського (Красноокнянського) району Одеської області,

відповідач - Окнянська районна державна адміністрація Одеської області,

відповідач - сільськогосподарський виробничий кооператив Ставровський ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року у складі суддів Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до Ставрівської сільської ради Окнянського (Красноокнянського) району Одеської області (далі - Ставрівська сільська рада), Окнянської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Окнянська РДА), сільськогосподарського виробничого кооперативу Ставровський (далі - СВК Ставровський ), третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області), в якому просили: припинити право колективної власності на земельні ділянки, зазначені у державному акті на право колективної власності на землю від 27 грудня 1995 року, виданому колективному сільськогосподарському підприємству ім. XXII з'їзду КПРС , що відводяться:

ОСОБА_4 за координатами: 1 довжина лінії 49,04; 2 довжина лінії 413,35; 3 довжина лінії 31,78; 4 довжина лінії 18,41; 5 довжина лінії 444,11,

ОСОБА_6 за координатами: 1 довжина лінії 50,48; 2 довжина лінії 155,90; 3 довжина лінії 220,60; 4 довжина лінії 13,32; 5 довжина лінії 48,53; 6 довжина лінії 413,35, площею по 2,0000 га кожна, для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Ставрівської сільської ради Окнянського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Позов мотивовано тим, що 31 серпня 2011 року позивачі подали до Красноокнянської РДА заяви про виділення їм по 2 га ріллі із земель державної власності на території Ставрівської сільської ради Красноокнянського району Одеської області, для ведення особистого селянського господарства, та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок у власність.

Розпорядженням т.в.о. голови Красноокнянської РДА Одеської області Ковтуном Є. В. №470/А-2011 від 09 вересня 2011 року позивачам надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, після чого 28 серпня 2013 р між ними та ТОВ Вектор , укладено договір про складання проекту землеустрою, який виготовлено 23 листопада 2015 року і погоджено відділом Держгеокадастру у Красноокнянському районі Одеської області.

Разом з тим, після виготовлення проекту технічної документації позивачами отримано висновок державної експертизи землевпорядної документації №125 від 23 травня 2016 року, виготовлений Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, яким проект було повернуто на доопрацювання та визначено 12 пунктів встановлених недоліків.

Пунктом 6 вказаного висновку встановлено, що земельні ділянки відводяться за рахунок земель, які ще перебувають у колективній власності, право на яку посвідчено державним актом, виданим 27 грудня 1995 року КСП ім. XXII з'їзду КПРС .

Наявність зазначеного державного акту про право колективної власності на землю перешкоджає позивачам реалізувати їх право на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з чим вони звернулись до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 04 квітня 2017 року у складі судді Криворучко П. В. позов задоволено.

Припинено право колективної власності на земельні ділянки, зазначені у державному акті на право колективної власності на землю від 27 грудня 1995 року, виданому колективному сільськогосподарському підприємству ім. XXII з'їзду КПРС , що відводяться: ОСОБА_4 за координатами: 1 довжина лінії 49,04; 2 довжина лінії 413,35; 3 довжина лінії 31,78; 4 довжина лінії 18,41; 5 довжина лінії 444,11; ОСОБА_6 за координатами: 1 довжина лінії 50,48; 2 довжина лінії 155,90; 3 довжина лінії 220,60; 4 довжина лінії 13,32; 5 довжина лінії 48,53; 6 довжина лінії 413,35, площею по 2,0000 га кожна, для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Ставрівської сільської ради Окнянського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки позивачам виділені у відповідності з діючим законодавством, однак передачі земельних ділянок позивачам у власність з відповідною державною реєстрацією, перешкоджає наявність облікових даних про віднесення вказаних ділянок до колишньої колективної власності, які рахуються за неіснуючим Колективним сільськогосподарським підприємством ім. XXII з'їзду КПРС .

Постановою апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу СВК Ставровський задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Сільськогосподарський виробничий кооператив Ставровський є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства ім. ХХІІ з'їзду КПРС , в тому числі і в частині права власності на землю, що була передана у колективну власність та постійне користування землею колишньому КСП. На теперішній час рішення сільського ради щодо передачі земельної ділянки у колективну власність та постійне користування землею колишньому КСП є чинним.

Правовою підставою для набуття громадянами України права користування або власності на земельну ділянку із земель комунальної власності є рішення органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, у даному випадку компетентним органом не приймалося рішення про відведення у встановленому законом порядку позивачам земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Розпорядженням Красноокнянської райдержадміністрації Одеської області від 09 вересня 2011 року №470/А-2011 позивачам надано лише дозвіл на виготовлення проекту відводу по передачі в натурі земельних ділянок у власність, площею по 2 га ріллі кожному, для ведення особистого селянського господарства із земель запасу (за межами населених пунктів) на території Ставрівської сільської ради, а не із земель, які знаходяться у колективної власності колишнього КСП.

Апеляційний суд виходив з того, що позивачі не набули права власності або користування на земельну ділянку у встановленому законом порядку й суд, передаючи їм земельні ділянки за судовим рішенням, вийшов за межі своєї компетенції. Позивачами не доведено належними та допустимими доказами те, що відповідачі порушують їх права.

У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати прийняту ним постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відносини колективної власності на землю, припинились з часу ліквідації КСП ім. XXII з'їзду КПРС , індивідуальні частки перейшли в приватну власність. В законодавстві чітко не визначено, яка саме правова доля земель колишнього КСП, яка не потрапила під розпаювання між членами, однак наведені вище нормативно-правові акти чітко не допускали правонаступництва. СВК Ставровський не оформив документів, державний акт на право постійного користування земельною часткою, або право оренди землі, та не здійснив жодних дій щодо реалізації права на землю.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Такої державної реєстрації СВК Ставровський не виконав. Будь-яких документів СВК Ставровський , з цього приводу, не надав. За відомостями Держгеокадастру, такі документи не оформлені за останнім.

Таким чином, до СВК Ставрівський не перейшли права та обов'язки КСП ім. XXII з'їзду КПРС в частині користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право колективної власності на землю, а наявність цього державного акту перешкоджає позивачам реалізувати право на безоплатне отримання ними у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та порушує статтю 5 ЗК України щодо забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави та забезпечення гарантій прав на землю.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру в Одеській області посилається на те, що державний акт на право колективної власності КСП ім. XXII з'їзду , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 17 від 25 грудня 1995 року та на даний час є чинним. Діючим законодавством не передбачено право колективної власності на земельну ділянку. Положеннями пункту 11 частини 1 статті 346 ЦК України встановлено, що припинення юридичної особи чи смерть власника є підставою для припинення права власності. За таких обставин, право колективної власності КСП ім. XXII з'їзду на земельні ділянки повинно було припинитися. При ліквідації підприємства відповідна державна реєстрація державного акта на право колективної форми власності на землю не скасована та на даний час відсутній законодавчий механізм передачі земель колективної форми власності до державної, вирішення питання щодо припинення права колективної власності КСП ім. XXII з'їзду можливо лише у судовому порядку.

Вказав на те, що більша частина земель колективної власності колишнього КСП ім. XXII з'їзду в результаті розпаювання земель перейшла в приватну власність громадян-власників земельних часток (паїв), а частина продовжує залишатися в колективній власності.

З урахуванням наведеного, посилається на те, що в даному випадку, доцільно визнавати таким, що втратив чинність державний акт на право колективної власності на землю від 25 грудня 1995 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 17, виданий КСП ім. XXII з'їзду в частині земель, що не підлягали поділу, та земель, які не підлягали паюванню, які фактично продовжують залишатися у колективній власності.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Установлено, що рішенням Ставрівської сільської ради народних депутатів від 25 травня 1995 року Колективне сільськогосподарське підприємство ім. ХХІІ з'їзду КПРС передано у колективну власність земельну ділянку, загальною площею 3 797,1 га та передано в постійне користування земельну ділянку, загальною площею 1 598 га, для сільськогосподарського виробництва.

На підставі статті 23 Земельного кодексуУРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції Закону України від 13 березня 1992 року №2196-ХІІ) Ставрівська сільська рада 25 грудня 1995 року видала Колективному сільськогосподарському підприємству Ім. ХХІІ з'їзду КПРС державні акти на право колективної власності на землю та на право постійного користування землею, які зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності та на право постійного користування землею.

22 січня 2002 року КСП ім. XXII з'їзду КПРС реорганізовано в сільськогосподарський виробничий кооператив Ставровський , який є правонаступником вказаного підприємства в тому числі і в частині права власності на землю, що була передана у колективну власність та постійне користування землею колишньому КСП.

Рішення сільської ради щодо передачі земельної ділянки у колективну власність та постійне користування землею колишньому КСП є чинним, а СВК Ставровський в процесі припинення не перебуває.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК Україниправо власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 378 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство , (в редакції, чинній на момент розгляду справи), об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство.

Частинами першою - третьою статті 10 вказаного Законупередбачено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Право підприємства на земельну ділянку зберігається при входженні його до складу агропромислових об'єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань.

Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України .

Пунктами "а" -"в" частини першої статті 12 ЗК України (2001 року), який набрав чинності з 01 січня 2002 року, передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 152 ЗК Українилише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗКУкраїни.

Порядок припинення права на землю регулюється главою 22 ЗК України , яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення як права власності на земельну ділянку, так і права користування земельною ділянкою.

Статтею 140 ЗК Українивстановлено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у якості правової підстави припинення права власності або користування земельною ділянкою вказаною нормою не передбачено.

За змістом частини першої статті 116 ЗК України правовою підставою для набуття громадянами України права користування або власності на земельну ділянку із земель комунальної власності є рішення органів місцевого самоврядування.

У даному випадку компетентним органом не приймалося рішення про відведення у встановленому законом порядку позивачам земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, не вирішувалось питання вилучення конкретно визначеної земельної ділянки у СВК Ставровський , як правонаступника КСП ім. XXII з'їзду КПРС , або припинення права власності на підставі чинного державного акту.

Позивачі не набули права власності або користування на земельну ділянку у встановленому законом порядку та не довели наявність у них порушеного права, оскільки розпорядженням Красноокнянської райдержадміністрації Одеської області від 09 вересня 2011 року №470/А-2011 їм надано лише дозвіл на виготовлення проекту відводу по передачі в натурі земельних ділянок у власність, площею по 2 га ріллі кожному, для ведення особистого селянського господарства із земель запасу (за межами населених пунктів) на території Ставрівської сільської ради, а не із земель, які знаходяться у колективній власності колишнього КСП.

Наявність розпорядження Красноокнянської райдержадміністрації Одеської області від 09 вересня 2011 року, яким позивачам надано дозвіл на виготовлення проекту відводу по передачі в натурі у власність земельної ділянки із земель запасу (за межами населених пунктів), не є правовою підставою для припинення в судовому порядку права власності на земельні ділянки, яке зареєстровано на підставі чинного державного акту, та ухвалення судового рішення щодо відводу конкретно визначених земельних ділянок за позовом фізичних осіб, щодо яких компетентним органом не приймалося рішення про відведення у встановленому законом порядку земельної ділянки.

Отримання дозволу на розробку проекту відводу по передачі в натурі земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду) або у власність. А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені та в межах заявлених у цій справі позовних вимог, дійшов правильного висновку про те, що відповідачами не порушено прав позивачів, а правові підстави для припинення права власності на земельні ділянки, зареєстроване на підставі чинного державного акту, з відведенням цих ділянок із зазначенням конкретних координат, за позовом позивачів, які не є ні власниками, ні користувачами землі, відсутні.

Посилання у касаційній скарзі на те, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права є необґрунтованими, оскільки факт порушення прав позивачів під час розгляду справи не підтвердився та останніми не був доведений, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанцій правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та відмовив у позові.

У справі, що є предметом перегляду, суд апеляційної інстанції перевірив та дав належну оцінку саме тим доказам і обставинам, які стосуються предмету позову та входили до предмету доказування, відповідно до змісту позовних вимог.

При цьому, в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська