Постанова

від 14.03.2019 по справі 579/604/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 579/604/18

провадження № 61 - 46005св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України ,

представники відповідача - Шурда Ольга Василівна, Ларіна Тетяна Петрівна, Чорний ОлександрВолодимирович,

відповідач - філія публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Кролевецький комбінат хлібопродуктів ,

представник відповідача - Линник Вадим Миколайович,

третя особа - директор публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Кролевецький комбінат хлібопродуктів Гордієнко Геннадій Іванович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 12 червня 2018 року у складі судді Моргуна О. В. та постанову апеляційного суду Сумської області від 11 вересня 2018 року у складі суддів Хвостика С. Г., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі - ПАТ ДПЗК України ), філії ПАТ ДПЗК України Кролевецький комбінат хлібопродуктів (далі - Кролевецький КХП), третя особа - директор Кролевецького комбінату хлібопродуктів Гордієнко Г. І., в якому просив поновити його на роботі на посаді апаратника оброблення зерна 5 розряду виробничої дільниці Елеваторно-заготівельна мережа філії ПАТ ДПЗКУ Кролевецький КХП та стягнути з відповідачів на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 квітня 2018 року до дня поновлення на роботі в сумі 21000 грн.

Позов мотивовано тим, що з 01 вересня 2014 року позивач працював у філії ПАТ ДПЗКУ Кролевецький КХП , а з 01 липня 2015 року за його згодою був переведений на посаду апаратника оброблення зерна 5 розряду виробничої дільниці Елеваторно-заготівельна мережа .

Наказом директора філії ПАТ ДПЗК України Кролевецький КХП від 12 січня 2018 року за № 16-п позивача незаконно звільнено з роботи з 15 січня 2018 року за пунктом 3 статті 40 КЗпП України , однак рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 19 березня 2018 року поновлено на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

20 березня 2018 року позивач приступив до роботи, проте, 23 березня 2018 року його знову звільнено з роботи наказом від 23 березня 2018 року за № 64-п за пунктом 3 статті 40 КЗпП України .

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки це звільнення проведено у період його тимчасової непрацездатності. Крім того, жодних порушень трудової дисципліни він не вчиняв.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 12 червня 2018 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді апаратника оброблення зерна 5 розряду виробничої дільниці Елеваторно-заготівельна мережа філії Кролевецький КХП ПАТ ДПЗК України з 02 квітня 2018 року.

Стягнуто з ПАТ ДПЗК України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 квітня 2018 року по 12 червня 2018 року в сумі 10 972,15 грн, з урахуванням податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з останнього роботодавцем відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ ДПЗК України в дохід держави судовий збір в сумі 1409,60 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді апаратника оброблення зерна 5 розряду виробничої дільниці Елеваторно-заготівельна мережа філії ПАТ ДПЗК України Кролевецький КХП з 02 квітня 2018 року і стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача є незаконним, оскільки відбулось в період його тимчасової непрацездатності.

Постановою апеляційного суду Сумської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ ДПЗК України задоволено частково. Змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції з урахуванням мотивів, викладених апеляційним судом у постанові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність. Видавши позивачу листок непрацездатності по факту його лікування з 23 березня 2018 року по 30 березня 2018 року, лікуючий лікар терапевтичного відділення Кролевецької ЦРЛ не обґрунтувала тимчасову непрацездатність хворого та видачу йому листка непрацездатності, що вбачається з наданої суду апеляційної інстанції відповіді управлінням охорони здоров'я Сумської обласної державної адміністрації на адресу відповідача. Саме по собі порушення, пов'язане із звільненням у період тимчасової непрацездатності не тягне за собою поновлення на роботі, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про поновлення позивача на роботі з підстави його звільнення у період тимчасової непрацездатності без дослідження факту дотримання відповідачем процедури звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП Українита підстав для застосування цієї норми.

Згідно висновків апеляційного суду обставина запізнення позивача на роботу 20 березня 2018 року на 40 хвилин, як вважає відповідач, не може бути підставою для звільнення його з роботи, оскільки застосоване до позивача дисциплінарне стягнення не відповідає ступеню тяжкості вчиненого проступку. При цьому, апеляційний суд врахував пояснення позивача про те, що запізнення на роботу сталося не з його вини, а з відомостей табелю обліку використання робочого часу вбачається, що 20 березня 2018 року позивач відпрацював усі 8 годин.

Крім того, в наказі про звільнення позивача від 23 березня 2018 року не наведені конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, не зазначено, коли саме вони мали місце, який проступок вчинив позивач після застосування до нього стягнення, що стало приводом до звільнення та коли, чи міг бути вказаний проступок підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України .

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про поновлення позивача на роботі, але мотиви задоволення позову, викладені у мотивувальній частини рішення суду від 12 червня 2018 року змінив з урахуванням наведених вище мотивів.

У касаційній скарзі, ПАТ ДПЗК України , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що будучи притягнутим до дисциплінарної відповідальності, позивач, усвідомлено протягом року допустив дисциплінарні проступки. У зв'язку з наведеним відсутні порушення вимог чинного законодавства під час звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Крім того, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач був звільнений в період його тимчасової непрацездатності, вправі були змінити дату звільнення з 23 березня 2018 року на 31 березня 2018 року, а не поновлювати позивача на роботі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач не погодився з доводами відповідача та просив залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП Українипрацівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП Українипідставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України ).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з'ясуванню обставини, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 , пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП Українинеобхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Установлено, що наказом директора філії ПАТ ДПЗКУ Кролевецький КХП від 23 березня 2018 року за № 64-п позивача звільнено з посади апаратника оброблення зерна 5 розряду виробничої дільниці Елеваторно-заготівельна мережа з 23 березня 2018 року за пунктом 3 статт 40 КЗпП України , тобто, у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, оскільки раніше неодноразово застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Підставами для звільнення вказано: накази Про застосування дисциплінарного стягнення від 18 грудня 2017 року за № 305-д та від 12 січня 2018 року за № 13-д, згода профспілкового комітету (протокол № 12 від 22 березня 2018 року), службова записка ОСОБА_10 від 20 березня 2018 року, пояснення ОСОБА_11 від 21 березня 2018 року та від 22 березня 2018 року (з доповненнями), а також пояснення ОСОБА_4 від 21 березня 2018 року та від 22 березня 2018 року.

У вказаному наказі про звільнення позивача від 23 березня 2018 року не наведені конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, не зазначено, коли саме вони мали місце, який проступок вчинив позивач після застосування до нього стягнення, що стало приводом до звільнення та коли, чи міг бути вказаний проступок підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України .

Наведені у наказі підстави для звільнення позивача, зокрема накази про накладення на нього дисциплінарних стягнень від 18 грудня 2017 року №305-д та від 12 січня 2018 року №13-д про оголошення догани вже були підставою для його звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, яке визнано незаконним рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 19 березня 2018 року, зміненого постановою апеляційного суду Сумської області від 20 червня 2018 року в частині мотивів поновлення позивача на роботі.

Так, змінюючи рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 19 березня 2018 року в частині мотивів поновлення позивача на роботі, апеляційний суд Сумської області у постанові від 20 червня 2018 року вказав, що роботодавець застосував до позивача подвійну відповідальність за одне і те ж порушення, а саме: догана згідно наказу № 13-д від 12 січня 2018 року та звільнення згідно наказу № 16-п від 12 січня 2018 року, що є порушенням трудового законодавства і прав позивача, як працівника.

Надаючи оцінку підставам звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України , в тому числі щодо систематичності невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд апеляційної інстанції правильно виходив з наступного.

За змістом вказаної норми для звільнення працівника з підстав систематичного невиконання ним своїх трудових обов'язків необхідно невиконання їх без поважних причин.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган відповідно до статті 149 КЗпП України повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення; за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення; при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника; стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При притягненні працівника до даного виду відповідальності, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов'язків, роз'яснити ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, врахувати обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Під час апеляційного розгляду справи судом встановлено, що обставина запізнення позивача на роботу 20 березня 2018 року на 40 хвилин, не свідчить про систематичність невиконання позивачем без поважних причин покладених на нього трудових обов'язків, а обраний роботодавцем за це захід стягнення у вигляді звільнення з роботи не відповідає наведеним вище вимогам частини третьої статті 149 КЗпП України , оскільки не враховує ступінь тяжкості вчиненого проступку, відсутність заподіяної ним шкоди, не враховує обставини, за яких вчинено проступок, зокрема те, що 20 березня 2018 року був першим робочим днем після поновлення на роботі судом та до 8:00 год його не пропускали на прохідній, а після 08:00 год він мав відвідати відділ кадрів підприємства. При цьому, згідно відомостей табелю обліку використання робочого часу у цей день (20 березня 2018 року) позивач відпрацював повні 8 годин.

Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням пояснень працівника, яке є однією з важливих гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Встановивши наведені вище обставини, на підставі належної оцінки сукупності доказів та правильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України не можна вважати законним, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для поновлення незаконно звільненого працівника на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, правильно погодившись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених вище висновків, обґрунтовано змінив мотиви, з яких суд першої інстанції виходив при поновленні позивача на роботі.

Доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування норм матеріального права спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи відповідача зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України залишити без задоволення.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 12 червня 2018 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду Сумської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська