Окрема думка

від 12.02.2019 по справі 826/7711/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М.

12 лютого 2019 року

м. Київ

у справі № 826 /7711/16 (провадження № 11-991апп18) за позовом Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Інтар (далі - ПП ВКФ Інтар ) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ Банк Київська Русь відповідно) ОСОБА_2, треті особи: Фонд, ПАТ Банк Київська Русь , про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у складі судді Добрівської Н. А. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів Степанюка А. Г., Кузьменка В. В., Шурка О. І.

Оскаржуваною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково .

Визнано протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду, доведене до відома ПП ВКФ Інтар листом від 19 квітня 2016 року за вих. № 2309/16, щодо нікчемності таких правочинів:

а) правочину з погашення заборгованості ПП ВКФ Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за кредитними договорами від 24 жовтня 2012 року № 70296-20/12-1 та № 70330-20/12-1, від 24 грудня 2009 року № 61901-20/9-1 у сумі 136 млн 504 тис. 168 грн 70 коп. за рахунок передачі у власність предметів застави - акцій ПАТ Сінтрон у кількості 301 тис. 700 шт. за ціною 27 млн 458 тис. 018 грн 70 коп., акцій ПАТ Юридичні послуги у кількості 3 млн 850 тис. шт. за ціною 77 млн 3 тис. 850 грн, акцій ПАТ Сіам-Капітал у кількості 1 млн 281 тис. 692 шт. за ціною 32 млн 042 тис. 300 грн;

б) правочинів з припинення дії:

- договору іпотеки від 09 листопада 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1353, відповідно до якого в іпотеку передано нежитлову будівлю загальною площею 1526,5 кв. м, заставною вартістю 27 млн 309 тис. 962 грн та земельну ділянку загальною площею 0,0621 га, заставною вартістю 908 тис. 391 грн, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.;

- договору іпотеки від 30 грудня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 20336, відповідно до якого в іпотеку передано нежитлову будівлю (банк) загальною площею 692,9 кв. м, заставною вартістю 13 млн 685 тис. грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.;

- договору застави рухомого майна (обладнання) від 29 березня 2013 року № 30720-20/13-6, укладеного з ПП ВКФ Інтар , на суму 1 млн 121 тис. 500 грн;

- договору застави майнових прав від 29 березня 2013 року № 30744-20/13-6 за договором банківського вкладу, укладеного з ПП ВКФ Інтар , у розмірі 7 млн 27 тис. грн;

- договору застави майнових прав від 25 грудня 2012 року № 86663-20/12-6 за договором банківського вкладу, укладеного з ПП ВКФ Інтар , на суму 10 млн грн;

- договору застави майнових прав від 23 червня 2014 року № 73137-23/14-6 за договором банківського вкладу, укладеного з ПП ВКФ Інтар , на суму 5 млн грн;

- договору іпотеки від 30 травня 2014 року № 779, відповідно до якого в іпотеку передано приміщення загальною площею 205,2 кв. м, заставною вартістю 1 млн 893 тис. 40 грн, розташоване за адресою: просп. Т. Шевченка, буд. 2д, приміщення 380, м. Вишгород, Вишгородський р-н, Київська обл.;

- договору іпотеки від 30 травня 2014 року № 781, відповідно до якого в іпотеку передано торгово-офісне приміщення загальною площею 63,7 кв. м, заставною вартістю 616 тис. 851 грн, розташоване за адресою: АДРЕСА_4.;

- договору іпотеки від 30 травня 2014 року № 783, відповідно до якого в іпотеку передано нежитлове приміщення загальною площею 101,6 кв. м, заставною вартістю 642 тис. 376 грн, розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Визнано протиправною вимогу уповноваженої особи Фонду погасити заборгованість ПП ВКФ Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за кредитними договорами від 24 жовтня 2012 року № 70296-20/12-1 та № 70330-20/12-1, від 24 грудня 2009 року № 61901-20/9-1 у сумі 136 млн 504 тис. 168 грн 70 коп. у строк до 30 квітня 2016 року, доведену до відома ПП ВКФ Інтар листом від 19 квітня 2016 року № 2309/16.

За наслідками розгляду 12 лютого 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи Фонду. Повідомлення про нікчемність правочину є внутрішнім документом банку, прийнятим особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), будь-які права яких не можуть порушуватися унаслідок надіслання цього повідомлення. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Встановлена правова природа згаданого повідомлення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним дій відповідача щодо виявлення та визнання нікчемними правочинів, зазначених у рішенні, визнання протиправним та скасування вказаного рішення уповноваженої особи Фонду, не можуть розглядатися в судах (у тому числі господарських).

З наведеними мотивами ВеликоїПалати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки вони уможливлюють порушення принципу доступу до правосуддя, перешкоджаючи особі вирішити спір по суті.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПП ВКФ Інтар зазначило, що у відповідача відсутні законні повноваження на перевірку правочинів на предмет їх нікчемності протягом процедури ліквідації ПАТ Банк Київська Русь , оскільки закон зобов'язує уповноважену особу Фонду здійснити таку перевірку виключно протягом дії тимчасової адміністрації. Крім того, висновок уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності правочинів згідно з пунктами 3, 8 частини третьої статі 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон № 4452-VI) є необґрунтованим та безпідставним, у зв'язку із чим вимога відповідача про погашення заборгованості позивача перед ПАТ Банк Київська Русь також є протиправною. За правочином з погашення заборгованості позивача ПАТ Банк Київська Русь отримало у власність цінні папери за ціною, що відповідала їх звичайним цінам (ринковій вартості) на момент вчинення правочину. За наведених обставин, на думку позивача, дії, рішення та вимога відповідача підлягають визнанню протиправними, а рішення щодо нікчемності правочинів підлягає також скасуванню як таке, що не відповідає вимогам законодавства .

У зв'язку з цим просило:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо перевірки на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, зокрема:

а) правочину з погашення заборгованості ПП ВКФ Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за кредитними договорами від 24 жовтня 2012 року № 70296-20/12-1 та № 70330-20/12-1, від 24 грудня 2009 року № 61901-20/9-1 у сумі 136 млн 504 тис. 168 грн 07 коп. за рахунок передачі у власність предметів застави - акцій Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) Сінтрон у кількості 301 тис. 700 шт. за ціною 27 млн 458 тис. 018 грн 70 коп., акцій ПАТ Юридичні послуги у кількості 3 млн 850 тис. шт. за ціною 77 млн 3 тис. 850 грн, акцій ПАТ Сіам-Капітал у кількості 1 млн 281 тис. 692 шт. за ціною 32 млн 42 тис. 300 грн;

б) правочинів з припинення дії:

- договору іпотеки від 09 листопада 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1353, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю загальною площею 1526,5 кв. м, заставною вартістю 27 млн 309 тис. 962 грн та земельну ділянку загальною площею 0,0621 га, заставною вартістю 908 тис. 391 грн, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.;

- договору іпотеки від 30 грудня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 20336, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю (банк) загальною площею 692,9 кв. м, заставною вартістю 13 млн 685 тис. грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.;

- договору застави рухомого майна (обладнання) від 29 березня 2013 року № 30720-20/13-6, укладеного з ПП ВКФ Інтар , на суму 1 млн 121 тис. 500 грн;

- договору застави майнових прав № 30744-20/13-6 за договором банківського вкладу від 29 березня 2013 року, укладеного з ПП ВКФ Інтар , у розмірі 7 млн 027 тис. грн;

- договору застави майнових прав № 86663-20/12-6 за договором банківського вкладу від 25 грудня 2012 року, укладеного з ПП ВКФ Інтар , на суму 10 млн грн;

- договору застави майнових прав № 73137-23/14-6 за договором банківського вкладу від 23 червня 2014 року, укладеного з ПП ВКФ Інтар , на суму 5 млн грн;

- договору іпотеки від 30 травня 2014 року № 779, відповідно до якого в іпотеку передано приміщення загальною площею 205,2 кв. м, заставною вартістю 1 млн 893 тис. 040 грн, розташоване за адресою: просп. Т. Шевченка, буд. 2д, приміщення 380, м. Вишгород, Вишгородський р-н, Київська обл.;

- договору іпотеки від 30 травня 2014 року № 781, відповідно до якого в іпотеку передано торгово-офісне приміщення загальною площею 63,7 кв. м, заставною вартістю 616 тис. 851 грн, розташоване за адресою: АДРЕСА_4.;

- договору іпотеки від 30 травня 2014 року № 783, відповідно до якого в іпотеку передано нежитлове приміщення загальною площею 101,6 кв. м, заставною вартістю 642 тис. 376 грн, розташоване за адресою: АДРЕСА_3;

2) визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, доведене до відома ПП ВКФ Інтар листом від 19 квітня 2016 року № 2309/16, щодо нікчемності вищевказаних правочинів;

3) визнати протиправною вимогу уповноваженої особи Фонду погасити заборгованість ПП ВКФ Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за кредитними договорами від 24 жовтня 2012 року № 70296-20/12-1 та № 70330-20/12-1, від 24 грудня 2009 року № 61901-20/9-1 у сумі 136 млн 504 тис. 168 грн 70 коп. у строк до 30 квітня 2016 року, доведену до відома ПП ВКФ Інтар листом від 19 квітня 2016 року № 2309/16 .

Правовідносини між ПП ВКФ Інтар та ПАТ Банк Київська Русь виникли з кредитних договорів, договорів іпотеки та договорів застави майнових прав.

Оскільки у ПАТ Банк Київська Русь з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 4452-VI.

З аналізу статей 1, 3 і 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV Про Національний банк України , так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків і організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4, частина 3 та 5 статті 34 та частини 1 статті 36, статті 47, 48 Закону № 4452-VI).

Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органу управління цього банку та функцій регулятора.

Також відсутні ознаки публічності і у сфері фінансування діяльності Фонду. У пункті 9 частини першої статті 19 Закону № 4452-VI передбачені кошти Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики) як джерела формування коштів Фонду.

Кошти з Державного бюджету України Фонд отримує на поворотній і платній основі, що підтверджується у щорічних звітах Фонду у підрозділі Формування фінансових ресурсів (див.http://www.fg.gov.ua ).

Формування коштів Фонду відбувається за рахунок коштів державного бюджету на поворотній і оплатній основі, тобто на підставі договорів позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти (частина перша статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і власником вказаних коштів стає їх набувач (позичальник), який стає зобов'язаним не лише повернути отримані кошти, але і оплатити послугу за користування цими грошима (частина перша статті 1048, частина перша статті 1049 ЦК України).

Отримання коштів державного бюджету у позику не свідчить про публічність правовідносин, оскільки Фонд зобов'язаний повернути ці кошти і сплатити відсотки за користування ними, як і інші особи, яким може надаватися така позика, чи зобов'язання якої гарантуються державою. Однак розпорядження такими коштами із контрагентами такого позичальника також не свідчить про публічність таких правовідносин.

Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для надання цільової позики банку, для оплати витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності банку, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 36, пунктами 7, 8 частини другої статті 37 та частиною четвертою статті 47 цього Закону (пункт 7 частини другої статті 20 Закону № 4452-VI).

Зазначене кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI - кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом.

За таких обставин визначення Фонду як юридичної особи публічного права (частина друга статті 3 Закону № 4452-VI) не свідчить, що сама участь Фонду у будь-яких правовідносинах уже переводить ці правовідносини у публічно-правову площину, але підтверджує правило частини першої статті 82 ЦК України, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлене законом.

У Законі № 4452-VI не міститься вказівки на те, що правовідносини, у яких стороною є Фонд, не регулюються нормами ЦК України. За відсутності прямої заборони, необхідно визначити зміст правовідносин і застосувати до них ті норми права, як їх регулюють.

Оскільки інших, відмінних від ЦК України норм щодо правовідносин, які виникають із кредитного договору, договорів іпотеки та застави майнових прав, у спеціальному Законі № 4452-VI не наведено, до таких правовідносин застосовуються норми ЦК України.

У даній справі правовідносини виникають тільки на підставі цивільно-правової угоди, які за своєю правовою природою є приватноправовими відносинами, врегульовані ЦК України (глава 71 Книги п'ятої), а відповідно до частини першої статті 1 ЦК України ним регулюються цивільні правовідносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Оскільки позивач - юридична особа звернувся за захистом порушених, на його думку, прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правових угод, тому такий спір підлягає розгляду з урахуванням правил предметної та суб'єктної підсудності в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Реальність будь-якого суб'єктивного права власності полягає в його гарантованості.

У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

Для визначення правової природи повідомлення (рішення) про наявність підстав нікчемності правочину, складеного уповноваженою особою Фонду, підлягають застосуванню положення ЦК України про підстави і порядок визнання правочину нікчемним.

Так, згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність вимогам закону, незалежно від визнання його таким.

Відповідно до частин першої ? третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Такі обов'язки встановлені у статті 38 Закону № 4452-VI при віднесення договорів до категорії нікчемних.

Згідно пункту 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Уповноважена особа Фонду, яка є співробітником Фонду та представляє Фонд у вказаних правовідносинах, має повноваження на віднесення правочинів до нікчемних на підставі положень статті 38 Закону № 4452-VI .

Разом із тим вважати, що таке віднесення, оформлене у даному випадку листом від 19 квітня 2016 року за вих. № 2309/16 щодо нікчемності правочинів з погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними між ПАТ Банк Київська Русь та ПП ВКФ Інтар , за рахунок передачі у власність предметів застави, а також правочинів з припинення дії договорів іпотеки та застави майнових правдо нікчемних внутрішнім документом, який не тягне жодних правових наслідків, є безпідставним.

Із самого листа від 19 квітня 2016 року за вих. № 2309/16, виданого уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь , вбачається, що окрім віднесення правочинів з погашення заборгованості за кредитними договорами за рахунок передачі у власність предмету застави, правочинів з припинення дії договорів іпотеки та застави майнових прав до нікчемних, застосовано і наслідки їх нікчемності (т. 1, а. с. 19 - 26).

Зобов'язання позичальника забезпечується іпотекою та заставою. Звернення стягнення на предмет застави регулюється Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ Про заставу , який передбачає як процедуру, так і наслідки таких дій. Тобто між сторонами виникли господарські відносини і у разі виникнення спору, він підлягає вирішенню відповідно до статті 124 Конституції України у суді.

Віднесення однією із сторін правочину до категорії нікчемних не може обмежувати право іншого суб'єкта правовідносин оспорити такі дії, оскільки позасудовий порядок врегулювання спору, який би передував зверненню до суду ні спеціальним Законом № 4452-VI, ні Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, отже діє загальне правило вирішення спору у суді з дотриманням правил предметної і суб'єктної юрисдикції.

Висновок Великої Палата Верховного Суду, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо виявлення та визнання нікчемними правочинів, зазначених у рішенні, визнання протиправним та скасування вказаного рішення уповноваженої особи Фонду, не можуть розглядатися в судах (у тому числі господарських) унеможливлює дослідження цього повідомлення (листа), яке залишаючись чинним, є перешкодою для належного виконання позивачем зобов'язань за кредитними договорами.

Вважаю, що у мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду необхідно було вказати про те, що з урахуванням правил предметної та суб'єктної підсудності спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Суддя О. М. Ситнік