Рішення

від 12.03.2019 по справі 910/23654/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2019Справа № 910/23654/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., при секретарі судового засідання Коноплянко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РА Арго" (31115, м.Київ, вул.Святошинська, 34, код ЄДРПОУ 32920270)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ-ГРУП" (03039, м.Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 7, кв.10, код ЄДРПОУ 39013436)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕГО"(03184, м.Київ, проспект Леся Курбаса, 19/11, код ЄДРПОУ 37922548)

про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння

Представники сторін:

від позивача: Гаврилюк М.Д. адв.

від відповідача-1: Яценко О.В.

від відповідача-2: Яценко О.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РА Арго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ-ГРУП" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕГО" про визнання недійсним договору № 2002/1 купівлі-продажу від 20.02.2015, укладеного між ТОВ "РА АРГО" та ТОВ "ВЛ-ГРУП", витребування з незаконного володіння ТОВ "АЛЕГО" та передачу на користь ТОВ "РА АГРО" рекламні засоби та дублікати дозволів на них згідно переліку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що директором позивача (товариства з обмеженою відповідальністю "РА Арго") укладено Договір купівлі-продажу рекламних засобів №2002/1 від 20 лютого 2015 року з відповідачем 1 з перевищенням повноважень за відсутності рішення загальних зборів товариства, в зв'язку з чим даний договір має бути визнано недійсним, а відчужені рекламні засоби за договором купівлі-продажу рекламних засобів №2002/1 від 20 лютого 2015 року підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння відповідача 2, як недобросовісного набувача вказаного майна за договором купівлі-продажу № 0605/1 від 06.05.2015, укладеним між ним та відповідачем 1.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вказуючи, що такий спір вже був предметом розгляду іншої справи №5011-14/16145-2012, в якій судом зроблено висновок про те, що статутом чітко не визначено відносно чого на суму 50 і більше відсотків належить до виключної компетенції зборів учасників прийняття рішення про продаж юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, зазначили про відсутність підстав для визначення відсоткового відношення в залежності від розміру статутного капіталу ТОВ "РА Арго".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі № 910/23654/17 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 скасовано рішення суду від 24.05.2018 у справі № 910/23654/17, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 31.10.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 у справі № 910/23654/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 06.12.2018, справу передано для розгляду судді Ярмак О.М.

Ухвалою суду від 11.12.2018 справу прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання у справі на 22.01.2019.

21.01.2019 через канцелярію суду відповідачем-2 подано пояснення по справі.

22.01.2019 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 22.01.2019 відкладено підготовче засідання на 12.02.2019.

04.02.2019 до канцелярії суду відповідачем-2 подано клопотання про відкладення розгляду справи.

05.02.2019 до канцелярії суду відповідачем-1 подано клопотання про відкладення розгляду справи.

12.02.2019 через канцелярію суду позивачем подано пояснення по справі.

Ухвалою суду від 12.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2019.

У засіданні суду 05.03.2019 було оголошено перерву до 12.03.2019.

У судовому засіданні 12.03.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі обставини справи та надані докази в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2015р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "РА АРГО"(продавець за договором) в особі генерального директора ОСОБА_3, який діяв на підставі Статуту та відповідачем 1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЛ-ГРУП" (покупець), в особі директора ОСОБА_4, який діяв на підстав Статуту підприємства, було укладено договір №2002/1 купівлі-продажу відповідно до умов до якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар - об'єкти основних засобів - "рекламні засоби" у кількості 21 одиниця з відповідними дозволами на їх розміщення, які розташовані у м.Києві, та перелічені в Додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, а покупець, відповідач 1 у справі, зобов'язався прийняти та оплатити отриманий товар в порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі.

Згідно акту приймання-передачі товару від 20 лютого 2015 року за договором купівлі-продажу №2002/1 від 20 лютого 2015 року позивачем було передано відповідачу 1 наступні рекламні засоби та дублікати дозволів на них, розміщені за адресами в місті Києві: 1) пр-т Перемоги, 109 між підземними переходами, розміром 3x6 м., дозвіл №10479-05; 2) вул. Саксаганського, 73, розміром 2x4 м., дозвіл №10491-05; 3) пр-т Академіка Глушкова, 55, розміром 3x6 м., дозвіл №13246-06; 4) вул. Шолуденка, 5/25, розміром 3x6 м., дозвіл №13250- 06; 5) вул. Академіка Заболотного, 1500 м. після повороту до музею народної архітектури, навпроти, розміром 3x6 м., дозвіл №13253-06; 6) вул. Академіка Заболотного, 1250 м. після повороту до музею народної архітектури, навпроти, розміром 3x6 м., дозвіл №13254-06; 7) вул. Жилянська, 55, розміром 2x4 м., дозвіл №13256-06; 8) пр-т Перемоги, 66, розміром 3x6 м., дозвіл №09879-05; 9) вул. Сирецька, 2, розміром 3x6 м., дозвіл №10129-05; 10) Вознесенський узвіз, 26 навпроти (пров. Вознесенський), розміром 3x6 м., дозвіл №13243-06; 11) вул. Ванди Василевської, 24, розміром 3x6 м., дозвіл №13244-06; 12) пр-т Повітрофлотський,/Ернста, розміром 3x6 м., дозвіл №13245-06; 13) пр-т Повітрофлотський, 92, проти заводу 410, розміром 3x6 м., дозвіл №13249-06; 14) Вознесенський узвіз, 13, розміром 3x6 м., дозвіл №13251-06; 15) пр-т Повітрофлотський, проти будинку 55/8, розміром 3x6 м., дозвіл №13255-06; 16) вул. Солом'янська, 30, розміром 3x6 м., дозвіл №13258-06; 17) пр-т Червонозоряний, проти буд.94, розміром 3x6 м., дозвіл №12574-06; 18) вул. Борщагівська/проти Політехнічного пров., розміром 3x6 м., дозвіл №12575-06; 19) вул. Солом'янська, 19, розміром 3x6 м., дозвіл №10273- 05; 20) пр-т Червонозоряний, 96, розміром 3x6 м., дозвіл №10609-05; 21) Кільцева дорога, поворот на дорогу до Повітрофлотського просп., розміром 3x6м., дозвіл №13252-06, а всього в кількості 21 одиниця, загальною вартістю 80 640 грн.

В подальшому, 06.05.2015 року між відповідачем ТОВ ВЛ ГРУП (продавець) та відповідачем - 2 ТОВ АЛЕГРО був укладений договір № 0605/1 купівлі-продажу, за умовами якого рекламні засоби продавця за місцем їх розташування у м.Києві згідно додатку № 1 у кількості 21 одиниця з відповідними дозволами на їх розміщення були передані на підставі Акту приймання-передачі товару від 31.05.2015 відповідачу 2.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що договір купівлі-продажу №2002/1 від 20.02.2015 року має бути визнано судом недійсним, оскільки директор ТОВ "РА Арго" ОСОБА_3 уклав спірний договір купівлі-продажу за відсутності повноважень та за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про відчуження за договором купівлі-продажу №2002/1 від 20.02.2015 року майна: рекламних засобів у кількості 21 одиниця, що становить більшу кількість наявних у позивача рекламних засобів, враховуючи те, що вартість відчужених рекламних засобів за спірним договором складає 80 640грн., що становить більше 50 відсотків від балансової вартості основних засобів.

Позивач зазначає, що укладення оспорюваного правочину, відповідно до п.9.3.8. Статуту товариства, потребувало наявності відповідного рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "РА Арго", а подальший продаж вказаних рекламних засобів у кількості 21 одиниці з відповідними дозволами відповідачем 1 відповідачу 2 - ТОВ АЛЕГРО , директором якого виступала та сама особа - директор позивача, що перевищив повноваження при укладенні спірного правочину - ОСОБА_3, підтверджує недобросовісне набуття майна у власність відповідача 2, тому вказане майно з огляду на недійсність правочину щодо його первісного відчуження позивачем, підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння.

Відповідачі свої заперечення проти позову ґрунтують на тому, що Статутом товариства позивача чітко не визначено відносно чого на суму 50 і більше відсотків до виключної компетенції зборів учасників належить прийняття рішення про продаж юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, а тому обов'язкова необхідність рішення загальних зборів учасників товариства для укладення оспорюваного договору № 2002/1 від 20.02.2015 є недоведеною, за даних обставин відсутній грошовий показник, з яким можна було б порівняти ціну договору на предмет перевищення 50 відсотків розміру такого показника. Вказують, що фінансова звітність позивача від 01.04.2013 (до моменту укладення оспорюваного правочину) свідчила, що основні засоби позивача вже були відсутні, а у період з 01.01.2014 по 01.01.2015 основні засоби на підприємстві не обліковувались, тому посилання позивача на обставини, за яких за наслідком спірного договору та подальших дій ТОВ РА АГРО втратило основні засоби та можливість отримання прибутку є безпідставним, підстави визнання недійсним договору № 2002/1 від 20.02.2015 є недоведеними позивачем належними засобами доказування.

Проаналізувавши доводи сторін та фактичні обставини справи, норми чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оцінивши надані докази в їх сукупності, враховуючи приписи постанови Верховного суду від 31.10.2018 у даній справі, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РА Арго" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 2002/1 від 20.02.2015 та витребування майна з володіння відповідача 2, виходячи з наступних підстав.

Положеннями статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (частини 1-3, 5 та 6).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу.

За змістом ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Відповідно до оспорюваного правочину № 2002/1 від 20.02.2015, останній вчинений від імені ТОВ "РА АГРО" директором ОСОБА_3, що діяв на підставі Статуту.

Відповідно до п.9.1. Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "РА Арго", затвердженого рішенням загальних зборів учасників ТОВ "РА Арго" (протокол №3 від 24.11.2006р.) управління товариством здійснюють Вищий орган товариства - збори учасників товариства; виконавчий орган товариства - дирекція товариства; контролюючий орган - Ревізійна комісія товариства.

У відповідності до п.9.3. Статуту, вищим органом товариства є збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Відповідно до п.9.5.1. Статуту керівництво поточною діяльністю товариства здійснює Виконавчий орган товариства - дирекція.

Дирекція вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції зборів учасників. (п.9.5.5. Статуту).

Згідно з п.9.5.9. Статуту генеральний директор має право без довіреності виконувати всі дії від імені товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів.

Згідно з п.п. х) п.9.3.8. Статуту до виключної компетенції зборів учасників належить прийняття рішення про продаж, передачу безоплатно, обмін, передачу в оренду й у заставу юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, будинків, споруд, продукції власного виробництва, включаючи житло, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, використання і відчуження їх іншими способами, списання їх з балансу згідно чинному законодавству України, на суму 50 і більше відсотків.

Разом з тим, позивач зазначає, що укладаючи договір № 2002/1 від 20.02.2015 директор товариства не вправі був вирішувати питання діяльності товариства, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та укладати правочини на суму, що перевищує 50 відсотків вартості перелічених у статуті об'єктів права власності товариства.

Таким чином, на думку позивача, вартісне значення відчуження основних засобів на суму 50 і більше відсотків має бути визначене саме від вартості перелічених у статуті об'єктів права власності товариства.

Суд зауважує, що п.п. х) 9.3.8 Статуту саме такого формулювання не містить.

Відповідно до п.7.1 Статуту товариства, майно товариства складається з основних фондів і оборотних коштів, а також матеріальних і нематеріальних активів, вартість яких відображена в балансі товариства.

Майно товариства формується за рахунок: статутного капіталу; майна, переданого йому засновниками; доходів від цінних паперів; кредитів банків і інших кредиторів; спонсорських, добродійних внесків і пожертвувань вітчизняних і іноземних юридичних і фізичних осіб; відрахувань від прибутку підприємств, що мають з товариством відповідні договірні відносини; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; іншого майна, придбаного на основах, не заборонених чинним законодавством (п.7.2 Статуту).

Позивачем на підтвердження позовних вимог про обставини, щодо відчуження вказаного майна та укладення оспорюваного договору директором з перевищенням повноважень, в той час, як це питання віднесено до компетенції загальних зборів учасників та потребувало відповідне рішення загальних зборів учасників товариства, надані копії фінансових звітів суб'єкта малого підприємництва - ТОВ "РА Агро" за 2013- 2015.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

З долучених до матеріалів справи звітів вбачається, що відповідно до балансу товариства за 2014 рік, станом на 31.12.2014 основні засоби відсутні, також відповідно до балансу товариства станом на 31.03.2015 - також основні засоби відсутні.

Таким чином, виходячи із щоквартальної звітності товариства, вбачається, що станом на 20.02.2015 (дата укладення оспорюваного правочину), основні засоби у товариства були відсутні.

При цьому, відповідно до Фінансових звітів станом на 31.12.2014, 31.03.2015 у графі ІІІ.Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття за кодом рядку 1200 зазначено про кількість 251,9 на початок та на кінець звітного періоду .

За таких обставин, доводи позивача, що відчужене майно станом на час укладення договору № 2002/1 від 20.02.2015 було основними засобами товариства, і становило 50 і більше відсотків від вартості перелічених у статуті об'єктів права власності товариства та його відчуження безумовно пов'язане із наявністю рішення загальних зборів учасників товариства відповідно до п.9.3.8 Статуту, не підтверджені належними засобами доказування.

Судом встановлено, що предметом оспорюваного договору купівлі-продажу № 2002/1 від 20.02.2015 було відчуження позивачем на користь відповідача 1 майна: рекламні засоби та дублікати дозволів на них, розміщені за адресами в місті Києві, всього в кількості 21 одиниця, загальною вартістю 80 640 грн.

В силу положень ст.6, ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з принципу свободи договору, сторони договору, добровільно погодили саме таку ціну, яка склала 80 640, 00 грн.

Також відповідно до 5.1 Статуту встановлено, що розмір статутного капіталу становив 400 000,00 грн. Відповідно до протоколу загальних зборів учасників товариства № 1 від 24.06.2004, при створенні товариства, затвердження статутного капіталу та статуту, його засновниками було визначено, що статутний капітал формується виключно із грошових внесків учасників.

Тому, суд критично ставиться також до обставин визначення повноважень директора товариства позивача станом на час укладення оспорюваного договору, при оцінці передбаченого у п.9.3.8 Статуту формулювання на суму 50 і більше відсотків саме з ціни 80 640,00 грн. рекламних засобів, так і виходячи з суми статутного капіталу товариства.

У п.9.3.8. Статуту учасниками (засновника) товариства визначено, що до виключної компетенції зборів учасників належить прийняття рішення про продаж, передачу безоплатно, обмін, передачу в оренду й у заставу юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, будинків, споруд, продукції власного виробництва, включаючи житло, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, використання і відчуження їх іншими способами, списання їх з балансу згідно чинному законодавству України, на суму 50 і більше відсотків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що даним статутом не передбачено визначення порядку застосування показника виходячи з суми, яка складає 50 і більше відсотків і довільне трактування сторонами у правовідносинах положень п. 9.3.8 статуту не приймається судом та не звільняє позивача від обов'язку доказування підстав та обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно положень ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всупереч вказаним вимогам, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним договору № 2002/1 купівлі-продажу від 20.02.2015, укладеним між ТОВ "РА АРГО" та ТОВ "ВЛ-ГРУП" у зв'язку із перевищенням директором товариства своїх повноважень в розумінні п. 9.3.8 Статуту, тому вказана вимога не задовольняється судом.

Також, позивачем не доведено, що спірне майно вибуло із його володіння поза його волею.

Натомість з пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що майно, що було відчужене позивачем на користь відповідача 1 за договором № 2002/1 від 20.02.2015 в подальшому було отримане відповідачем 2 від відповідача 1 на підставі договору № 0605/1 від 06.05.2015, доказів визнання якого недійсним/фіктивним суду не надано.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При цьому, ч. 5 ст. 12 ЦК України передбачає, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом, тобто за змістом цієї норми добросовісність набувача презюмується.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Оскільки правові підстави для визнання договору №2002/1 від 20.02.2015 недійсним з тих підстав, що його було укладено за відсутності рішення загальних зборів позивача на відчуження майна відповідно до п. 9.3.8 Статуту позивача, відсутні, отже відповідач 1 придбав рекламні засоби позивача в кількості 21 одиниці на правовій підставі, а тому вправі був здійснити його подальше відчуження іншим особам, в даному випадку відповідачу 2, яке є законним кінцевим набувачем майна, вимога позивача про витребування у відповідача 2 майна з незаконного володіння є необґрунтованою та недоведеною.

Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги необґрунтовані, недоведені належними засобами доказування та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 86, 129, 236-240 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено: 18.03.2019

Суддя О.М.Ярмак