Постанова

від 19.09.2019 по справі 910/23654/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/23654/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Озерчук М.М.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"РА Арго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 (головуючий - Агрикова О.В., судді: Хрипун О.О., Чорногуз М.Г.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 (суддя Ярмак О.М.)

у справі № 910/23654/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра Арго"

до : 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ-Груп"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Алего"

про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння

Учасники справи :

представник ТОВ "Ра Арго" - Гаврилюк М.Д.;

представник ТОВ "ВЛ-Груп" - Яценко О.В.;

представник ТОВ "Алего" - Яценко О.В.;

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 29.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ра Арго" (далі - ТОВ "РА Агро", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ-Груп" (далі - ТОВ "ВЛ-Груп", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Алего" (далі - ТОВ "Алего", відповідач-2), в якому просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу рекламних засобів №2002/1 від 20.02.2015 між позивачем та відповідачем-1, як такий, що укладений з перевищенням повноважень за відсутності рішення загальних зборів товариства;

- відчужені рекламні засоби за оспорюваним договором витребувати з незаконного володіння відповідача-2.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір було укладено директором товариства позивача з перевищенням наданих йому повноважень та за відсутності рішення загальних зборів товариства. Від вчинення оспорюваного правочину позивач не отримав жодних вигод, оскільки втратив об`єкти основних засобів - "рекламні засоби", що позбавило його в подальшому можливості отримувати прибуток внаслідок комерційного використання свого майна. Окрім того, Загальними зборами учасників ТОВ "РА АРГО" було прийнято рішення, оформлене протоколом №13 від 06.11.2017, згідно з яким відмовлено у схваленні правочинів, протиправно укладених від імені ТОВ "РА АРГО" колишнім генеральним директором товариства ОСОБА_3 з ТОВ "ВЛ-ГРУП" правочинів, зокрема, договору купівлі-продажу №2002/1 від 20.02.2015.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 Справа розглядалася судами неодноразово

2.2 12.03.2019 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019, про відмову у задоволенні позову.

2.3 Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наступного:

- позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що відчужене майно станом на час укладення договору №2002/1 від 20.02.2015 належало до основних засобів товариства позивача і становило 50 та більше відсотків від вартості перелічених у статуті об`єктів права власності товариства;

- позивачем не доведено, що право на відчуження майна пов`язане із наявністю рішення загальних зборів учасників товариства відповідно до п.9.3.8 Статуту товариства позивача;

- Статутом позивача не передбачено визначення порядку застосування показника виходячи з суми, яка складає 50 і більше відсотків, а довільне трактування як сторонами, так і судом положень п.п.9.3.8 п.9.3 Статуту є недопустимим, у зв`язку з чим суд визнав необґрунтованими та недоведеними доводи позивача про те, що оспорюваний договір було укладено директором товариства з перевищенням повноважень, за відсутності рішення Загальних зборів позивача на відчуження майна.

- відповідач-1 придбав рекламні засоби позивача у кількості 21 одиниць на правовій підставі, а тому відповідач-1 вправі був здійснити його подальше відчуження іншим особам, в даному випадку відповідачеві-2, який є законним кінцевим набувачем майна;

- позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач-2 володіє спірним майном без належної правової підстави, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ТОВ "АЛЕГО".

3. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини

3.1 ТОВ "РА АРГО" створено згідно з рішенням Загальних зборів засновників (учасників) товариства від 24.06.2004 (протокол №1 від 24.06.2004). Названим рішенням призначено на посаду генерального директора товариства ОСОБА_3 .

Основним видом діяльності позивача є посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, з метою здійснення якої його підприємство володіло основними засобами - носіями зовнішньої реклами, рекламними щитами, які розміщувало та використовувало у місті Києві на підставі відповідних дозволів, оформлених в установленому порядку. Інших об`єктів права власності, в т.ч. будинків, споруд, іншого нерухомого майна, продукції власного виробництва, транспортних засобів, інвентарю, сировини та матеріальних цінностей у позивача на праві власності не перебувало.

3.2 20.02.2015 між ТОВ "РА АРГО", як продавцем, та ТОВ "ВЛ-ГРУП", як покупцем, було укладено договір №2002/1 купівлі-продажу (далі - Договір), за умовами якого (розділи 1, 2) продавець зобов`язався передати у власність покупця товар (об`єкти основних засобів - "рекламні засоби" продавця) у кількості 21 одиниця з відповідними дозволами на їх розміщення, які розташовані у м. Києві, та перелічені в Додатку №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити отриманий товар в порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі. Загальна сума цього договору (тобто загальна вартість (ціна) усього товару, поставленого за цим договором) визначається на підставі фактично поставленого (переданого у власність) товару та узгодженої на нього ціни, відповідно до актів приймання-передачі і складає 80640,00 грн. Оплата ціни (вартості) товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця протягом трьох днів з дати підписання сторонами цього договору та Акту приймання-передачі.

Продавець зобов`язується передати товар покупцеві за Актом приймання-передачі в розмірі, визначеному у п.1.1 цього договору (п.3.1 Договору).

В п.7.1 Договору передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

3.3 Згідно з актом приймання-передачі товару від 20.02.2015 позивач передав, а відповідач-1 прийняв наступні рекламні засоби та дублікати дозволів на них, розміщені за адресами в місті Києві в кількості 21 одиниця, загальною вартістю 80640,00 грн., а саме:

1) пр-т Перемоги, 109 між підземними переходами, розміром 3x6 м., дозвіл №10479-05;

2) вул. Саксаганського, 73, розміром 2x4 м., дозвіл №10491-05;

3) пр-т Академіка Глушкова, 55, розміром 3x6 м., дозвіл №13246-06;

4) вул. Шолуденка, 5/25, розміром 3x6 м., дозвіл №13250- 06;

5) вул. Академіка Заболотного, 1500 м. після повороту до музею народної архітектури, навпроти, розміром 3x6 м., дозвіл №13253-06;

6) вул. Академіка Заболотного, 1250 м. після повороту до музею народної архітектури, навпроти, розміром 3x6 м., дозвіл №13254-06;

7) вул. Жилянська, 55, розміром 2x4 м., дозвіл № 13256-06 ;

8) пр-т Перемоги, 66, розміром 3x6 м., дозвіл № 09879-05 ;

9) вул. Сирецька, 2, розміром 3x6 м., дозвіл № 10129-05 ;

10) Вознесенський узвіз, 26 навпроти (пров. Вознесенський), розміром 3x6 м., дозвіл № 13243-06 ;

11) вул. Ванди Василевської, 24, розміром 3x6 м., дозвіл № 13244-06 ;

12) пр-т Повітрофлотський,/Ернста, розміром 3x6 м., дозвіл № 13245-06 ;

13) пр-т Повітрофлотський, 92, проти заводу 410, розміром 3x6 м., дозвіл № 13249-06 ;

14) Вознесенський узвіз, 13, розміром 3x6 м., дозвіл № 13251-06 ;

15) пр-т Повітрофлотський, проти будинку 55/8, розміром 3x6 м., дозвіл №13255-06;

16) вул. Солом`янська, 30, розміром 3x6 м., дозвіл №13258-06;

17) пр-т Червонозоряний, проти буд.94, розміром 3x6 м., дозвіл № 12574-06 ;

18) вул. Борщагівська/проти Політехнічного пров., розміром 3x6 м., дозвіл №12575-06;

19) вул. Солом`янська, 19, розміром 3x6 м., дозвіл №10273- 05;

20) пр-т Червонозоряний, 96, розміром 3x6 м., дозвіл № 10609-05 ;

21) Кільцева дорога, поворот на дорогу до Повітрофлотського просп., розміром 3x6м., дозвіл №13252-06, а всього

3.4 06.05.2015 між ТОВ "ВЛ ГРУП", як продавцем, та ТОВ "АЛЕГРО", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу№0605/1, за умовами якого рекламні засоби продавця за місцем їх розташування у м. Києві згідно додатку №1 у кількості 21 одиниця з відповідними дозволами на їх розміщення були передані на підставі Акту приймання-передачі товару від 31.05.2015 покупцю.

3.5 Оспорюваний договір зі сторони товариства позивача підписано директором ОСОБА_3 , який діє на підставі Статуту.

Згідно з Протоколом Загальних зборів учасників товариства №10 від 04.11.2015 повноваження (відкликано з посади) генерального директора ТОВ "РА АРГО" ОСОБА_3 припинено та призначено на посаду генерального директора товариства ОСОБА_5 .

3.6 На підтвердження своїх доводів про те, що питання відчуження спірного майна та укладення оспорюваного договору потребувало рішення загальних зборів учасників товариства, позивач надав суду першої інстанції копії фінансових звітів (балансів) суб`єкта малого підприємництва - ТОВ "РА АРГО" станом на 31.12.2011, 31.03.2013, 31.12.2014, 31.03.2015, 30.06.2015, 30.09.2015, 31.12.2015, а також Довідки ТОВ "РА АРГО" №5/12 від 22.12.2011 щодо залишкової вартості основних засобів станом на 01.12.2011.

3.7 Відповідно до балансу товариства за 2014 рік, станом на 31.12.2014 основні засоби відсутні, також відповідно до балансу товариства станом на 31.03.2015 - також основні засоби відсутні. Тобто, виходячи із щоквартальної звітності товариства, станом на 20.02.2015 (дата укладення оспорюваного правочину), основні засоби у товариства були відсутні. При цьому, відповідно до Фінансових звітів станом на 31.12.2014, 31.03.2015 у графі "ІІІ.Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття" за кодом рядку 1200 зазначено про кількість 251,9 на початок та на кінець звітного періоду".

Надані позивачем фінансові звіти (баланси) та довідка щодо залишкової вартості основних засобів станом на 01.12.2011 не дають можливості достеменно визначити вартість матеріальних активів позивача, перелік яких зазначено у п.9.3.8 Статуту, станом на дату укладання спірного договору, та дійти беззаперечного висновку про необхідність прийняття Загальними зборами учасників ТОВ "РА АРГО" рішення про відчуження рекламних засобів.

3.8 Предметом оспорюваного договору було відчуження позивачем на користь відповідача рекламних засобів, всього в кількості 21 одиниць, загальною вартістю 80640,00 грн., яка погоджена сторонами, виходячи з принципу свободи договору.

Відповідно до 5.1 Статуту позивача розмір статутного капіталу ТОВ РА АРГО становить 400000,00 грн.

Згідно з протоколом загальних зборів учасників товариства №1 від 24.06.2004, при створенні товариства, затвердження статутного капіталу та статуту, його засновниками було визначено, що статутний капітал формується виключно із грошових внесків учасників.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 1 26.06.2019 ТОВ "РА Агро" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1 Суди попередніх інстанцій не виконали вказівки, наведені у постанові Верховного Суду від 31.10.2018, не дослідили зібрані у справі докази щодо наявності у позивача на день укладення оспорюваного правочину рекламних засобів, які є засобами виробництва та відносяться до матеріальних активів, перелічених в п.п. "х" п.9.3.8 Статуту позивача, а також неповно дослідили річні та проміжні фінансові звіти позивача.

5.2 Судами не повно досліджено обставини, з посиланням на які позивач обґрунтовував свої вимоги, зокрема щодо поведінки відповідачів після укладення оспорюваного правочину та відсутності розрахунку з позивачем за цим правочином.

5.3 Судами не враховано висновок експерта від 12.09.2018, який свідчить про те, що надані відповідачем-1 документи на підтвердження проведення розрахунків з позивачем виконані не генеральним директором товариства позивача ОСОБА_3 , який вказаний у цих документах, а іншою особою.

5.4 Судами не надано належної оцінки тій обставині, що на дату укладення оспорюваного договору директор товариства позивача ОСОБА_3 був єдиним засновником та директором товариства відповідача-2, який з використанням відповідача-1, діючи на шкоду інтересам позивача, заволодів його засобами виробництва.

5.5 Висновки судів про те, що відчужене майно на час укладення спірного правочину не було основними засобами позивача, не становило 50 та більше відсотків від вартості перелічених у Статуті об`єктів права власності, а тому для його відчуження не було необхідності у прийнятті рішення загальними зборами учасників товариства не відповідають дійсним обставинам справи.

6. Узагальнені доводи відповідачів, викладені у відзивах на касаційну скаргу

6.1 Відповідачі просили залишити без змін оскаржувані судові рішення, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів скаржника.

6.2 Місцевий та апеляційний господарський суд на виконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 31.10.2018, належним чином перевірили надані позивачем фінансові звіти та дійшли висновку про відсутність доказів, які б свідчили про те, що майно, відчужене за оспорюваним правочином, на час його укладення було основними засобами товариства позивача та становило 50 і більше відсотків від вартості перелічених у Статуті позивача об`єктів права власності товариства та його відчуження безумовно пов`язане із наявністю рішення загальних зборів учасників товариства відповідно до п.п.9.3.8 п.9.3 Статуту.

6.3 В частині висновків Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 щодо не надання судами попередніх інстанцій власної оцінки зібраним у справі доказам та посиланням на преюдиційність висновків у господарських справах №5011-14/16145-2012 та №910/9432/16, відповідачі зазначали про те, що під час нового розгляду справи ані місцевий господарський суд, ані суд апеляційної інстанції у своїх рішеннях не мотивують власних висновків по суті позовних вимог з посиланням на висновки у справах №5011-14/16145-2012 та №910/9432/16.

6.4 Посилання скаржника на неврахування судами висновку почеркознавчої експертизи від 12.09.2018 №15453/15454/18-32/19304-19311/18-32, яким встановлено виконання підписів від імені ТОВ "РА Арго" у договорі №06/03/14 від 06.03.2014 та актах надання послуг за цим договором, а також акті звірки взаєморозрахунків/зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.07.2015, є безпідставним та не стосується предмету доказування у справі №910/23654/17.

6.5 Суди повно та всебічно дослідили правомірність правовідносин відповідачів в рамках заявленої вимоги про витребування майна з володіння відповідача-2 і, застосувавши ст. ст. 387, 388 ЦК України, дійшли правильних висновків про те, що спірне майно було відчужене відповідачем-1 та набуто відповідачем-2 на правовій підставі, а вимога позивача про витребування майна є необґрунтованою та недоведеною.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

7.1 З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2 Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

7.3 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин був укладений директором товариства позивача ОСОБА_6 з перевищенням наданих йому повноважень та за відсутності необхідного для відчуження майна рішення загальних зборів товариства.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно виступає від імені юридичної особи не може перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

З наведених правових норм слідує, що при вирішенні спору про визнання недійсним відповідного правочину підлягають доведенню обставини, які свідчать, що інша сторона правочину (в даному випадку відповідач-1) знала або повинна була знати про наявні обмеження повноважень представника юридичної особи (в даному випадку позивача), але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин, який не отримав наступного схвалення особи, яку представляють.

7.4 Згідно з ч.2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Юридична особа також вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

7.5 Згідно зі Статутом позивача:

- управління товариством здійснюють: вищий орган товариства - збори учасників товариства; виконавчий орган товариства - Дирекція товариства, контролюючий орган - Ревізійна комісія товариства (п.9.1 Статуту)

- керівництво поточною діяльністю товариства здійснює виконавчий орган товариства - дирекція. Роботою виконавчого органу товариства керує генеральний директор, який призначається зборами учасників (п.п.9.5.1, 9.5.2 п.9.5 Статуту);

- дирекція вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції зборів учасників. Дирекція не вправі приймати рішення обов`язкові для учасників товариства. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (п.п.9.5.5 п.9.5 Статуту);

- дирекція діє від імені товариства в межах, встановлених чинним законодавством та цим Статутом. Генеральний директор має право без довіреності виконувати всі дії від імені товариства, крім тих, що віднесені до компетенції Загальних зборів (п.п.9.5.8-9.5.9 п.9.5 Статуту).

- до виключної компетенції Загальних зборів учасників належить прийняття рішення про продаж, передачу безоплатно, обмін, передачу в оренду й у заставу юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, будинків, споруд продукції власного виробництва, включаючи житло, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, використання і відчуження їх іншими способами, списання їх з балансу згідно чинному законодавству України, на суму 50 і більше відсотків (пп. "х" п.9.3.8 п.9.3 Статуту).

7.6 Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про те, що пп. "х" п.9.3.8 п.9.3 Статуту чітко не визначено, відносно чого на суму 50 і більше відсотків до виключної компетенції зборів учасників належить прийняття рішення про продаж юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, а відтак, обов`язкова необхідність рішення Загальних зборів учасників позивача для укладення оспорюваного договору є недоведеною, оскільки відсутній грошовий показник, з яким можна було б порівняти ціну договору на предмет перевищення 50 відсотків розміру такого показника.

Також суди попередніх інстанцій здійснили оцінку доведеності позовних вимог щодо перевищення розміру такого показника, виходячи з порівняння показника до майна товариства, до його статутного капіталу, а також до самих "рекламних засобів".

7.7 Перевіривши надані позивачем фінансові звіти (баланси) суб`єкта малого підприємництва - ТОВ "РА АРГО" станом на 31.12.2011, 31.03.2013, 31.12.2014, 31.03.2015, 30.06.2015, 30.09.2015, 31.12.2015, а також довідку №5/12 від 22.12.2011 щодо залишкової вартості основних засобів станом на 01.12.2011 суди встановили, що відповідно до балансу товариства за 2014 рік станом на 31.12.2014 основні засоби відсутні. Аналогічні відомості містяться в балансі товариства станом на 31.03.2015. З урахуванням наведеного суди дійшли висновку про те, що згідно з даними щоквартальної звітності позивача на дату укладення оспорюваного правочину (20.02.2015) основні засоби у товариства були відсутні, а надані фінансові звіти (баланси) та довідка не дають можливості достеменно визначити вартість матеріальних активів позивача, перелік яких зазначено у п.п.9.3.8 Статуту, станом на дату укладання спірного договору, та дійти висновку про необхідність прийняття Загальними зборами учасників ТОВ "РА АРГО" рішення про відчуження рекламних засобів.

7.8 В той же час, досліджуючи надані позивачем фінансові звіти (баланси), суди не врахували, що названі документи містять лише вказівку на грошовий вираз майна товариства без наведення переліку такого майна, в якому б було зазначено що це за майно (засоби виробництва, будинки, споруди, продукція власного виробництва, включаючи житло, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності), його кількість та вартість як в цілому, так і за окрему одиницю, що враховувалися при складанні позивачем звітності товариства.

Тобто, перелік майна товариства, наведений у пп. "х" п.9.3.8 п.9.3 Статуту, до якого покликається позивач, є невизначеним і вартість спірного майна (рекламних засобів) у звітності позивача не виокремлено, хоча вказані обставини підлягали з`ясуванню для вирішення питання щодо того, чи було допущено перевищення повноважень директором товариства позивача при укладенні оспорюваного правочину та правильного вирішення спору в частині вимоги про недійсність правочину.

7.9 В частині позовних вимог в частині витребування з чужого незаконного володіння відповідача-2 та передання на користь позивача "рекламних засобів" та дублікатів дозволів на них, суди відмовили в позові, оскільки рекламні засоби придбані відповідачем-2 на підставі договору купівлі-продажу, вчиненого продавцем на підставі оспорюваного договору, у визнанні недійсним якого відмовлено, тобто відсутня підстава вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею іншим шляхом.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в частині позовної вимоги щодо витребування майна, судом враховано, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК України).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за договором, останнім у ланцюгу договорів, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

7.10 Таким чином, для застосування даної норми необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.

Для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння має бути: встановлено та ідентифіковано чіткі об`єкти спірного індивідуального визначеного майна; підтверджено право власності або законного володіння у власника або титульного володільця на ці об`єкти; підтверджено існування в натурі цих об`єктів, як предметів матеріального світу, на момент подачі позову та прийняття рішення про витребування такого майна; підтверджено, що відповідач саме на момент подачі позову та прийняття рішення фактично тримає його у себе, внаслідок чого власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №927/876/17, від 11.09.2018 у справі №910/9555/16, від 02.04.2018 у справі №906/1300/16, постановах Верховного Суду України у справах №3-1515гс16 від 15.03.2017, №3-1533гс16 від 25.01.2017, №3-1058гс16 від 23.11.2016, №3-604гс16 від 05.10.2016, від 26.06.2018 у справі №914/1953/17 та від 10.10.2018 у справі №916/759/16.

7.11 В даному випадку суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили наявність у справі доказів, які б підтверджували право власності або законного володіння у позивача на спірне майно на час укладення оспорюваного ним правочину, а також не з`ясували питання щодо того, чи перебувало майно на момент подачі позову та прийняття рішення у відповідача-2 та чи був він кінцевим володільцем цього майна.

Судами не перевірено пояснення відповідача-2, наведені ним у клопотанні вих.№06-08-18/1 від 06.08.2018 (том справи - 2, аркуші справи - 198-200), про те, що майно, яке витребовується у відповідача-2 не перебуває у його власності, оскільки відчужено іншій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Лека-О" на підставі договору купівлі-продажу №0706-1 ОЗ від 07.06.2016 (том справи - 2, аркуші справи - 201-203).

Суди не дослідили названий договір та додаток №1 до нього, в якому наведено перелік відчуженого майна "рекламних засобів" та не встановили тотожність майна, щодо якого заявлено позов у даній справі, та майна, відчуженого відповідачем-2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лека-О", тоді як наведені обставини безпосередньо впливають на правильність визначення позивачем відповідача за вимогою про витребування майна. Окрім того, від з`ясування наведених питань залежить висновок про те, чи може рішення у справі вплинути на права і охоронювані законом інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Лека-О" у разі, якщо саме ця особа є кінцевим володільцем спірного майна і відповідно доцільності її залучення до участі у справі.

7.12 Наведене у сукупності підтверджує доводи скаржника про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, що не було виправлено судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим прийняті у справі судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Відповідно до частині 2, 5 ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на встановлені ч.2 ст. 300 ГПК України обмеження, суд касаційної інстанції позбавлений права самостійно досліджувати та встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

7.13 Відповідно до п.2 ч.1 ст. 308, п.1 ч.3 ст. 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

7.14 Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку про необхідність задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РА Арго", скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду, господарським судам належить врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

7.15 Оскільки у даному випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РА Арго" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 скасувати.

3. Справу №910/23654/17 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді К.М. Огороднік

В.Я. Погребняк