Рішення

від 18.03.2019 по справі 905/2144/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.03.2019р. Справа №905/2144/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Еста прод , м.Дніпро

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства Горлівський м'ясокомбінат ,

с.Новолуганське

про стягнення заборгованості в сумі 1438486,70 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Бойчук Н.Р.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: ОСОБА_3

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Еста прод , м.Дніпро, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 акціонерного товариства Горлівський м'ясокомбінат , с.Новолуганське, про стягнення заборгованості в сумі 1438486,70 грн., у тому числі основний борг в сумі 1307715,20 грн. та штраф в сумі 130771,50 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань на договором поставки №S26/05/09 від 26.05.2009р. в частині оплати отриманого товару.

19.12.2018р. відповідачем через канцелярію суду було надано заяву про застосування позовної давності.

20.12.2018р. відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив, посилаючись на ті обставини, що позивачем пропущено строк позовної давності по заявленим позовним вимогам, про що відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності та необхідність застосування наслідків її спливу. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано до позовної заяви сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

04.02.2019р. до суду від позивача надійшли письмові пояснення (щодо строків позовної давності), уточнена позовна заява про стягнення заборгованості від 31.01.2019р., а також клопотання про витребування доказів, згідно якого заявлено про витребування у відповідача сертифікатів (висновків) про форс-мажорні обставини, оформлених Донецькою торгово-промисловою палатою України №331/12.1-21-03 від 01.04.2016р., №6514 від 14.07.2016р., №2401/12.12-03 від 29.09.2014р., №2402/12.12-03 від 29.09.2014р.

13.02.2019р. до суду від позивача надійшли заперечення на заяву про застосування позовної давності.

Ухвалою суду від 18.02.2019р. у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Еста прод", м.Дніпро про витребування доказів відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

26.05.2009р. між сторонами був підписаний договір поставки №S26/05/09, за умовами якого позивач (постачальник) поставляє, а відповідач (покупець) придбати на умовах, викладених в договорі, товар в асортименті у відповідності до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п.2.1 договору кількість і номенклатура товару визначається за заявками покупця у відповідності до специфікацій.

Ціна товару за одиницю продукції вказується у вищевказаній специфікації (п.2.3 договору).

Загальна сума договору визначається сумою всіх специфікацій, в національній валюті України (п.2.4 договору).

Згідно п.3.1 договору базис поставки товару визначається: в кожному окремому випадку шляхом зазначення в специфікацій.

Відповідно до п.3.2 договору строк поставки визначається: в кожному окремому випадку шляхом зазначення в специфікації. Дозволяється дострокова поставка товару.

Датою поставки вважається дата відповідної видаткової накладної на відпуск товару (п.3.3 договору).

Згідно з п.4.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 01.04.2011р. розрахунок по даному договору здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: відстрочка платежу 90 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2009р. (п.9.1 договору).

На виконання умов договору поставки №S26/05/09 від 26.05.2009р. за період з 01.04.2014р. по 23.07.2014р. позивачем було поставлено відповідачу продукцію на суму 1307715,20 грн. з урахуванням часткового погашення заборгованості з боку відповідача за наступними видатковими накладними: №РН-0000046 від 12.05.2014р. на суму 137559,00 грн., №РН-0000047 від 14.05.2014р. на суму 97632,00 грн., №РН-0000048 від 16.05.2014р. на суму 15750,00 грн., №РН-0000050 від 20.05.2014р. на суму 151350,00 грн., №РН-0000053 від 30.05.2014р. на суму 123414,00 грн., №РН-0000055 від 04.06.2014р. на суму 150755,00 грн., №РН-0000056 від 11.06.2014р. на суму 204402,00 грн., №РН-0000059 від 19.06.2014р. на суму 28200,00 грн., №РН-0000063 від 23.06.2014р. на суму 79818,00 грн., №РН-0000068 від 27.06.2014р. на суму 18144,00 грн., №РН-0000069 від 02.07.2014р. на суму 31800,00 грн., №РН-0000070 від 10.07.2014р. на суму 135353,40 грн., №РН-0000074 від 17.07.2014р. на суму 142974,00 грн. та товарно-транспортними накладними, квитанціями про прийом вантажу.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Як зазначалось вище, згідно з п.4.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 01.04.2011р. розрахунок по даному договору здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: відстрочка платежу 90 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця.

Таким чином, за висновками суду, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача:

- за видатковою накладною №РН-0000046 від 12.05.2014р. в строк до 11.08.2014р. (оскільки 90-й календарний день припадає на вихідний день неділю 10.08.2014р., а перший наступний робочий день це 11.08.2014р.);

- за видатковою накладною №РН-0000047 від 14.05.2014р. в строк до 12.08.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000048 від 16.05.2014р. в строк до 14.08.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000050 від 20.05.2014р. в строк до 18.08.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000053 від 30.05.2014р. в строк до 29.08.2014р. (оскільки товар фактично було прийнято 31.05.2014р. згідно акту приймання продукції (товарів) по кількості та якості);

- за видатковою накладною №РН-0000055 від 04.06.2014р. в строк до 02.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000056 від 11.06.2014р. в строк до 10.09.2014р. (оскільки товар фактично було прийнято 12.06.2014р. згідно акту приймання продукції (товарів) по кількості та якості);

- за видатковою накладною №РН-0000059 від 19.06.2014р. в строк до 17.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000063 від 23.06.2014р. в строк до 22.09.2014р. (оскільки 90-й календарний день припадає на вихідний день неділю 21.09.2014р., а перший наступний робочий день це 22.09.2014р.);

- за видатковою накладною №РН-0000068 від 27.06.2014р. в строк до 25.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000069 від 02.07.2014р. в строк до 30.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000070 від 10.07.2014р. в строк до 08.10.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000074 від 17.07.2014р. в строк до 15.10.2014р.

Всупереч вимог ст.ст.526, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідачем свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості товару в сумі 1307715,20 грн. не виконані.

Зокрема, доказів сплати вартості даної продукції матеріали справи не містять.

19.12.2018р. відповідачем через канцелярію суду було надано заяву від 12.12.2018р. про застосування позовної давності та наслідків її спливу.

13.02.2019р. до суду від позивача надійшли заперечення на заяву про застосування позовної давності, в яких позивач наполягає на відмові у задоволені заяви відповідача про застосування позовної давності від 12.12.2018р., заявляє про наявність поважних причин на поновлення строку на звернення до суду.

Щодо застосування позовної давності у даній суд зазначає наступне:

Поняття позовної давності унормовано главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою №14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами частини першої статті 259 Цивільного кодексу України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Матеріалами справи не підтверджується наявність домовленості сторін про збільшення позовної давності.

Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, з урахуванням встановленого вище судом строку настання виконання зобов'язання відповідачем на підставі п.4.1 договору право позивача на позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 1307715,20 грн. виникло:

- за видатковою накладною №РН-0000046 від 12.05.2014р. з 12.08.2014р.

- за видатковою накладною №РН-0000047 від 14.05.2014р. з 13.08.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000048 від 16.05.2014р. з 15.08.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000050 від 20.05.2014р. з 19.08.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000053 від 30.05.2014р. з 30.08.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000055 від 04.06.2014р. з 03.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000056 від 11.06.2014р. з 11.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000059 від 19.06.2014р. з 18.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000063 від 23.06.2014р. з 23.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000068 від 27.06.2014р. з 26.09.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000069 від 02.07.2014р. з 01.10.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000070 від 10.07.2014р. з 09.10.2014р.;

- за видатковою накладною №РН-0000074 від 17.07.2014р. з 16.10.2014р.

Виходячи з того, що позовна заява направлена до суду 13.11.2018р. (згідно поштового штампу на конверті), судом встановлено, що позивачем пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості в сумі 1307715,20 грн.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позовних вимогах.

За приписом п.5 ст.267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поважними причинами є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову до суду неможливим або ускладненим.

При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Позивач у запереченнях на заяву про застосування позовної давності заявив про наявність поважних причин пропуску позовної давності та необхідність поновлення останньої.

В обґрунтування обставин, які перешкоджали позивачу звернутися із позовом до суду останній посилається на те, що:

- позовні вимоги неможливо було пред'явити до відповідача, оскільки господарська діяльність відповідачем не здійснювалась, а вимоги (листи) направити до відповідача було не можливо, оскільки ще з 27.11.2014р. Українське державне підприємство поштового зв'язку УКРПОШТА зупинило приймання і доставку поштових відправлень на територіях Донецької та Луганської області, які не контролюються українською владою;

- з 07.11.2014р. місто Горлівка Донецької області, в якому відповідач здійснює господарську діяльність, відноситься до населеного пункту на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень згідно Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету міністрів України від 07.11.2014р. №1085-р, а з 02.12.2015р. місто Горлівка Донецької області є місцем проведення антитерористичної операції, яка є непідконтрольною територією згідно Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, затвердженого Розпорядженням Кабінету міністрів України від 02.12.2015р. №1275-р;

- в наказі №1 Про припинення виробництва з 03.07.2015р. відповідач посилався на сертифікат (висновок) про настання обставин непереборної сили №2472/05-4 від 19.08.2014р., №2401/12.12-03 від 29.09.2014р., №2404/12/12-03 від 29.09.2014р., виданий Торгово-промисловою палатою України;

- дізнавшись з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію про факт перереєстрації відповідача 26.02.2018р. позивач направив на його електронну адресу вимогу про погашення заборгованості за отриманий товар, про що отримав відповідь №10, в якій відповідач повідомив позивача про відсутність на цей час можливості виконати свої договірні зобов'язання.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

За висновками суду, в даному випадку позивачем не наведено підстав та не подано доказів, які б дозволили вважати поважними причини пропуску строку позовної давності.

Зокрема, як зазначалося вище, позовною давністю є строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

При цьому, поважність причин пропуску позовної давності є оціночною категорією, яка встановлюється судом у кожному окремому випадку з врахуванням обставин конкретної справи. Поважними причинами пропуску позовної давності можуть належати тяжка хвороба, безпорадний стан та інші обставини, які свідчать про відсутність у заявника об'єктивної можливості здійснити захист своїх прав або інтересів.

Тобто, у даному випадку особою, чиє право порушене та підлягає захисту, є саме позивач. Таким чином, саме у позивача мають бути наявними поважні обставини, які зробили неможливим його своєчасне звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Посилання позивача на зміну відповідачем його місцезнаходження, про що позивач дізнався лише 26.02.2018р., не є такими, що перешкоджають своєчасному зверненню до суду.

Так, згідно ст.9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, згідно із ст.11 Закону є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата. З урахуванням викладеного, позивач міг та мав можливість отримати відповідні відомості щодо місцезнаходження відповідача у будь-який час. Крім цього, зміна місцезнаходження юридичної особи жодним чином не є перепоною для звернення її контрагента до суду з відповідним позовом. Так, відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. В статті 31 Кодексу передбачено випадки передачі справи судом на розгляд іншого суду. Тобто, питання визначення територіальної підсудності спору вирішується виключно судом та не залежить від волевиявлення сторін.

Саме лише посилання позивача на те, що відповідач знаходиться в зоні проведення антитерористичної діяльності та припинив свою виробництво не є підставою вважати пропуск строку поважною причиною.

Зокрема, у даному випадку звернення до суду з позовом обумовлене саме вчиненням позивачем відповідних дій, пов'язаних з направленням позову до суду, незалежно від ведення відповідачем господарської діяльності на неконтрольованій території. Так, як було зазначено вище, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за умовами укладеного між сторонами договору жодним чином не залежить від направлення або ненаправлення будь-якої вимоги на адресу відповідача. Тобто, з моменту виникнення права вимоги на стягнення заборгованості за накладними, володіючи повним пакетом первісних документів, якими обґрунтовані позовні вимоги, жодних перешкод у зверненні до суду з позовними вимогами у позивача не існувало. Доказів зворотнього позивачем не надано.

У зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014р. №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» , положень ст.34 Кодексу України про Працю України, ст.13 Закону України «Про оплату праці» , ст.6 Закону України «Про охорону праці» , згідно рішення зборів суддів господарського суду Донецької області від 07.07.2014р., приймаючи до уваги рекомендації Ради суддів України від 11.07.2014р., господарський суд Донецької області з 15.07.2014р. призупинив свою роботу до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю і здоров'ю працівників господарського суду Донецької області та учасників судового процесу.

Відповідно до ст.1 Закону України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції судам.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. №28-р Про зміну територіальної підсудності господарських справ визначено, що розгляд господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, здійснюється: господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області господарським судом Запорізької області.

Статтею 3 зазначеного Закону від 12.08.2014р. визначено, що голова відповідного вищого спеціалізованого суду видає розпорядження про відновлення роботи місцевого або апеляційного суду. Визначення територіальної підсудності справ, розгляд яких розпочинається після видання головою відповідного вищого спеціалізованого суду розпорядження про відновлення роботи місцевого, апеляційного суду у зв'язку із зміною меж району або завершенням антитерористичної операції, здійснюється без урахування положень цього Закону.

27.04.2015р. господарський суд Донецької області відновив свою роботу за адресою: м.Харків, проспект Науки, буд.5, на підставі розпорядження голови Вищого господарського суду України від 24.04.2015р. №21-р, яке видано відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» , Указу Президента України від 12.11.2014р. №868/2014р. «Про внесення змін до мережі господарських судів України» та на підставі подання Державної судової адміністрації України від 22.04.2015р. №8-8141/15 про можливість відновлення роботи господарського суду Донецької області.

Позивачем доказів вчинення ним впродовж майже трьох років будь-яких дій з направлення до суду позову про стягнення з відповідача основного боргу не надано.

Позивачем також не надано доказів припинення діяльності відповідача. Зокрема, відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Доказів внесення відповідних записів до реєстру матеріали справи не містять. Одночасно, припинення виробничої діяльності відповідачем є обставиною, яка підлягає оцінці судом, а можливість надання відповідачем своїх заперечень проти позову, визнання тих чи інших обставин відповідачем є виключно правом останнього, реалізація якого жодним чином не стосується волевиявлення позивача, вчинення тих чи інших дій останнім.

Обгрунтовуючи своє клопотання про поновлення позовної давності позивач також посилається на рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2018р. у справі №905/1331/18, яка, за твердженням позивача, за своїми обставинами є аналогічною цій справі.

Проте, таке судове рішення не є доказом у справі згідно ст.ст.73, 91, 93, 96 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, обставини, встановлені рішенням суду у справі №905/1331/18 не є такими, що згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються знову при розгляді цієї справи, оскільки у даній справі зовсім інші сторони.

Як наслідок, на підставі викладеного господарський суд залишає клопотання позивача про поновлення строку позовної давності без задоволення.

У запереченнях на заяву про застосування позовної давності, позивач також посилається на зупинення строку позовної давності на підставі п.1 ч.1 ст.263 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 263 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності зупиняється, зокрема, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).

У частині другій статті 218 Господарського кодексу України міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Позивачем невідворотною подією (форс-мажор) вказано зупинення фінансово-господарської діяльності відповідача згідно наказу №1 Про припинення виробництва з 03.07.2015р. , яка була розмішена на офіційному сайті відповідача.

Проте, відповідно до положення норми закону для зупинення перебігу позовної давності з цієї підстави недостатньо самого факту наявності надзвичайної події, відповідно до п.1 ч.1 ст.263 ЦК України перебіг зазначеного строку зупиняється лише у тому разі, коли така обставина суб'єктивно перешкоджає пред'явленню позову.

Однак, за висновками суду, така обставина як зупинення здійснення фінансово-господарської діяльності відповідача, не перешкоджала позивачу пред'явити позов у межах встановленого строку давності. Зазначена позивачем обставина стосуються саме діяльності відповідача, може перешкоджати вчиненню відповідних дій саме відповідачем, проте, не позивачем.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1307715,20 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно положень частини 1 статті 216, частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписом ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.6.4 договору сторонами було узгоджено, що у випадку односторонньої відмови будь-якої зі сторін від виконання своїх зобов'язань по даному договору винна сторона зобов'язана сплатити добросовісній стороні штраф в розмірі 10% від суми невиконаного зобов'язання.

У зв'язку з односторонньою відмовою відповідача від виконання своїх зобов'язань зі сплати отриманого товару на суму 1307715,20 грн. позивачем на підставі п.6.4 договору нараховано та пред'явлено до стягнення штраф в сумі 130771,50 грн.

Щодо вказаних позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статей 235 та 236 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання є оперативно-господарської санкцією, яка може передбачатися сторонами в господарських договорах.

Таким чином, за своєю правовою природою одностороння відмова від договору є дією, вжиття якої доводиться до іншої сторони договору, та використання якої змінює або припиняє існуюче первісне зобов'язання.

Як було зазначено вище, за змістом п.1.1 договору постачальник поставляє, а покупець придбає на умовах, викладених в договорі, товар в асортименті у відповідності до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.

Одночасно, будь-яких інших зобов'язань відповідача в договорі поставки №S26/05/09 від 26.05.2009р. крім прийняття товару та сплата його вартості, у спірному договорі не передбачено.

Матеріали справи не містять жодних даних, що відповідач вчиняв дії, які могли б мати наслідком зміну чи припинення його зобов'язання, а саме по собі невиконання відповідачем зобов'язання у встановлений строк, не припиняє зобов'язання боржника, не змінює узгоджений строк та спосіб його виконання та інших ознак, притаманних спірному зобов'язанню.

Відтак, враховуючи відсутність доказів односторонньої відмови відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором, застосування штрафу згідно п.6.4 договору є неправомірним, а вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 130771,50 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Враховуючи неправомірність позовних вимог в частині стягнення штрафу, заява відповідача щодо застосування позовної давності до цих вимог судом не розглядається.

Судовий збір підлягає віднесенню на позивача повністю.

Позивачем в уточненій позовній заяві від 31.01.2019р. заявлено про покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 40000,00 грн.

Оскільки судом відмовлено в задоволені позовних вимог в повному обсязі, то і витрати позивача на послуги адвоката в сумі 40000,00 грн. покладаються на позивача відповідно до п.2 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Еста прод , м.Дніпро до ОСОБА_1 акціонерного товариства Горлівський м'ясокомбінат , с.Новолуганське про стягнення заборгованості в сумі 1438486,70 грн., у тому числі основний борг в сумі 1307715,20 грн. та штраф в сумі 130771,50 грн.

В судовому засіданні 18.03.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 20.03.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина