Постанова

від 20.03.2019 по справі 826/11748/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року Справа № 826/11748/16

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Самородова Є.Л., Колімасова І.М.,

представника відповідача Березовської А.О.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

Інтелектуальні системи-ГЕО

до Державної податкової інспекції у Печерському районі

Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування

податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні системи-ГЕО (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2014 р. №№ 31326552208, 31426552208.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що в договорі, на підставі якого між позивачем та його контрагентом ТОВ ВКФ Мілана були вчинені спірні господарські операції, вказано рахунок в АТ Златобанк № 26005300002787, який фактично відкрито після підписання даного договору.

Крім того, як на доказ безтоварності спірних операцій апелянт посилається на протокол допиту директора контрагента позивача ОСОБА_5 у рамках кримінального провадження, в якому містяться відомості щодо непричетності відповідної особи до господарської діяльності товариства.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні системи-ГЕО (далі - ТОВ Інтелектуальні системи-ГЕО ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Основним видом економічної діяльності позивача є комп'ютерне програмування, а також друкування іншої продукції, оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, видання іншого програмного забезпечення, консультування з питань інформатизації, діяльність із керування комп'ютерним устаткуванням, інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем, оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність, веб- портали.

Між позивачем і ТОВ Виробничо-Комерційна Фірма Мілана укладено договір від 12.09.2011 р. № ISD110912 із додатком, згідно якого позивач (замовник) доручає, а виконавець бере на себе виконання робіт за темою - розробка WEB сервісів та баз даних для використання в телекомунікаційних системах.

02.11.2011 р. сторонами також укладено договір № ISD111101 з додатком, згідно якого позивач (замовник) доручає, а виконавець бере на себе виконання робіт за темою - розробка програмного забезпечення адресної бази даних.

Товарність операцій позивача за вказаними договірними зобов'язаннями підтверджується технічними умовами за темами розроблення, актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, банківськими виписками, вихідними кодами до просторових веб-сервісів та вихідними кодами адресних (непросторових) веб-сервісів.

Подальше використання результатів послуг (наданих робіт) за вищевказаними договірними зобов'язаннями в господарській діяльності позивача як їх замовника підтверджується відповідним договором між позивачем та Державним підприємством ЕС ЕНД ТІ Україна , технічними вимогами, технічним завданням, програмою та методикою випробувань, протоколом випробувань, актом введення в промислову експлуатацію.

ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 10.02.2014 р. № 463 було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Виробничо-Комерційна Фірма Мілана за період діяльності з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складений акт перевірки від 14.02.2014 р. № 149/20-55-22-08124088287.

У вказаному акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:

- п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р. на загальну суму податку на додану вартість 60833,34 грн., у тому числі за грудень 2011 року;

- ст. 134, пп. 138.1.1 п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України за період діяльності з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р., що призвело до заниження податку на прибуток за 2-4 квартал 2011 року на суму 69958,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення від 27.02.2014 р.:

- №31326552208, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 60833,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 15208,00 грн.;

- № 31426552208, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 69958,00 грн.

15.04.2015 р. позивач звернувся до відповідача із заявою № 20/04-2015 ТОВ, в якій просило застосувати процедуру податкового компромісу.

28.04.2015 р. відповідачем прийнято рішення про відмову щодо застосування податкового компромісу № 25975/10/26-55-22-08-10.

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами підтверджується товарність спірних операцій позивача та правомірність формування за ними податкового кредиту.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У п.п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п.п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Пунктами 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що реальність операцій позивача з ТОВ ВКФ Мілана підтверджується відповідними первинними документами, про що було зазначено вище.

Крім того, матеріалами справи підтверджується господарська мета вчинення спірних операцій між позивачем і зазначеним контрагентом, відповідність таких операцій видам господарської діяльності позивача і використання результатів наданих послуг (виконаних робіт) у господарській діяльності позивача.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача із зазначеним контрагентом підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, то колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необґрунтованими.

Доводи апелянта про те, що в договорі, на підставі якого між позивачем та його контрагентом ТОВ ВКФ Мілана були вчинені спірні господарські операції, вказано рахунок в АТ Златобанк № 26005300002787, який фактично відкрито після підписання даного договору, не надають достатніх підстав вважати спірні операції фіктивними, оскільки жодних доказів, які б виключали можливість допущення описки в договорі та фіктивності складання решти первинних документів на його підставі суду не надано.

Разом з тим, певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних документів та не позбавляють платника права на податкові пільги.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 р. по справі № 804/79/15.

Посилання апелянта як на доказ безтоварності спірних операцій на протокол допиту директора контрагента позивача ОСОБА_5 у рамках кримінального провадження, в якому містяться відомості щодо непричетності відповідної особи до господарської діяльності товариства колегія суддів до уваги не приймає через їх необґрунтованість, оскільки рішення суду у відповідності до ст. 242 КАС України, повинно бути законним і обґрунтованим, тому в жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

При цьому, ані до суду першої інстанції, ані на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів апелянтом не було надано відповідного вироку суду стосовно зазначеної особи та/або, принаймні, не повідомлено про його існування.

Більш того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 р. у справі № 2а-14377/12/2670.

Схожа правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Крім того, апеляційний суд відзначає й те, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.

Окрім цього, податковим органом не доведено, що між позивачем і його контрагентами мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на безпідставне отримання податкових вигід, що також виключає правові підстави для висновку про фіктивність таких операцій.

Аналогічна правова позиція викладена а постановах Верховного Суду від 27.03.2018 р. по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 р. у справі № 814/3520/13-а.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не доведено зворотного.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Судова колегія також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

Отже, проаналізувавши всі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно і правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 березня 2019 року.

Головуючий суддя

Судді: