Постанова

від 14.03.2019 по справі 916/859/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/859/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 (головуючий суддя - Аленін О.Ю., судді: Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2018 (суддя - Щавинська Ю.М.)

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наш Дворик" до Комунального підприємства "Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії,

за участю:

від позивача: ОСОБА_5 (довіреність від 24.04.18)

від третьої особи: ОСОБА_5 (довіреність від 31.03.17),

ВСТАНОВИВ:

Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Наш Дворик (далі - позивач, ОК Житлово-будівельний кооператив Наш Дворик ) звернувшись в суд з позовом, просив зобов'язати Комунальне підприємство Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі - відповідач, КП Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства ) видати позивачеві технічні умови на підключення багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний об'єкт, багатоквартирний будинок), до системи водопостачання та каналізації міста Ізмаїл.

Позов обґрунтовано неправомірним посиланням відповідача на необхідність надання позивачем документів, що не передбачені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 (далі - Правила №190).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.09.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2018, позов задоволено з підстав обґрунтованості заявлених вимог.

У касаційні скарзі відповідач просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Ці вимоги мотивовано тим, що спірний об'єкт є самочинним будівництвом, позивач не є власником цього нерухомого майна, яке не є закінченим будівництвом. Технічні умови на будівництво за вказаною у позові адресою видавались третій особі у справі, з заявою про їх анулювання чи зміну до відповідача замовник будівництва не звертався. Також відповідач вказує, що апеляційний суд при прийнятті постанови прийняв до уваги лише доводи позивача та третьої особи, оскільки не відклав розгляд справи за клопотанням представника відповідача.

Від позивача отримано відзив на касаційну скаргу у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Спір у даній справі виник у зв'язку з відмовою відповідача надати технічні умови на підключення багатоквартирного житлового будинку до системи водопостачання та каналізації міста Ізмаїл.

Так листом від 23.03.2018 позивач звернувся до відповідача з проханням видати технічні умови на підключення спірного об'єкта до системи водопостачання та каналізації міста Ізмаїл із наданням до своєї заяви визначених Правилами №190 документів на 44 аркушах.

03.04.2018 відповідач відмовив позивачу у зв'язку з вимогою надати додаткові документи, зокрема план ділянки будівництва на геодезичній підоснові з нанесенням усіх підземних комунікацій, дозволу на будівництво об'єкта містобудування, опитувальний лист підписаний замовником і проектною організацією та повідомлено, що відповідне питання буде розглянуто після надання судового рішення у справі № 500/1938/16-ц про знесення самовільного будівництва, що знаходиться на розгляді у касаційній інстанції.

06.04.2018 позивач листом вих. № 17/05 повторно звернувся до відповідача з нанесенням усіх підземних комунікацій, опитувального листа та зазначив, що у справі № 500/1938/16-ц існує рішення Апеляційного суду Одеської області від 17.08.2018 про відмову у знесенні самовільного будівництва, яке набрало законної сили, не скасовано, дію якого не зупинено і яке в силу статті 384 Цивільного процесуального кодексу України набирає сили з моменту прийняття, а згідно 129 1 Конституції України є обов'язковим до виконання

Однак останнім листом вих. № 500 від 13.04.2018 відповідач повторно відмовив позивачу у видачі технічних умов на підключення багатоквартирного житлового будинку до системи водопостачання та каналізації міста Ізмаїла, зазначивши про необхідність надання, зокрема, копії дозволу на будівництво об'єкта містобудування, що і слугувало підставою для звернення позивача до суду.

Приймаючи оскаржувані судові рішення суди свої висновки мотивували тим, що вимоги відповідача щодо надання додаткових документів, які не передбачені Правилами №190, є безпідставними, зокрема і через те, що самі технічні умови, що повинні надаватися відповідачем відповідно до плану земельної ділянки та підземних комунікацій, потреб забудовника, вимог законодавства, в подальшому є складовою частиною вихідних даних для оформлення проектної документації об'єкта будівництва.

Підстави для скасування рішення і постанови відсутні з огляду на таке.

За змістом пункту 1.2 Правил №190 технічними умовами є комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водопостачання, водовідведення.

При цьому, вказаними правилами також визначено, що замовником послуг з централізованого водопостачання та водовідведення є споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво або реконструкцію об'єкта будівництва (далі - об'єкт будівництва) з подальшим його приєднанням до систем централізованого водопостачання та водовідведення (п.1.2 Правил №190).

За змістом абзаців 1, 2, 4 пункту 4.1 розділу IV Правил №190 для приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення замовнику таких послуг надаються технічні умови, форма яких наведена в додатку 1 до цих Правил. Для одержання технічних умов замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення подає до виробника таких послуг: заяву; опитувальний лист за формою згідно з додатком 2; ситуаційний план з визначенням місця розташування земельної ділянки на відповідній території. Виробник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення видає замовнику технічні умови згідно з поданою заявою протягом десяти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви з урахуванням потужностей споруд та пропускної спроможності мереж систем централізованого водопостачання та водовідведення, із зазначенням умов для проектування вводу: місця приєднання, місця розташування водомірного вузла, умов для влаштування проміжного резервуара і насосів - підвищувачів тиску.

Суди встановили, що відповідно до інформації, що відображена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка, загальною площею 0,087 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Між ОСОБА_4 та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Наш Дворик 22.09.2017 укладено договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), предметом якого є земельна ділянка, площа якої становить 0,087 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1, та яка знаходиться на території Одеської області за адресою: АДРЕСА_1, щодо якої Суперфіціар передає Суперфіціарію права володіння та право цільового використання з метою добудови та введення в експлуатацію багатоквартирного (багатоповерхового) житлового будинку з об'єктами торгівлі, розташованого на вказаній земельній ділянці.

Відповідне речове право (суперфіцій) зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що внесено запис 23337435.

Отже судами встановлено, що саме ОК Житлово-будівельний кооператив Наш Дворик є тією особою, що має намір щодо забудови спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності в редакції, від 22.02.2018, що діяла на час звернення позивача до відповідача з заявою від 23.03.2018, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва (ч.1). Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (ч.4). Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних, розроблення проектної документації та проведення у необхідних випадках її експертизи, затвердження проектної документації, виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, реєстрація права власності на об'єкт містобудування (ч.5).

Таким чином, першим (початковим) етапом будівництва є отримання замовником або проектувальником вихідних даних, основними складовими яких, згідно статті 29 цього Закону, є, зокрема, технічні умови (п.2, ч.1 названої статті).

Згідно зі статтею 30 вказаного Закону технічні умови - це комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам щодо водопостачання (з урахуванням потреб забезпечення пожежогасіння), тепло-, електро- і газопостачання, водовідведення, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод та телекомунікації (ч.1); фізична чи юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває в її власності або користуванні, має право на одержання технічних умов згідно із поданою нею заявою (ч.2).

З огляду на те, що позивач, як саме та особа, яка має намір забудови земельної ділянки, надавав відповідачеві документи, визначені Правилами №190, однак останній відмовив у наданні технічних умов, вимагаючи надання документів, котрі Правилами №190 не передбачені, висновки судів про задоволення заявлених вимог визнаються правомірними.

Аргументи, викладені в касаційній скарзі щодо суті обставин, що склались між сторонами спору визнаються колегією суддів неспроможними, оскільки їм надавалась оцінка судами обох попередніх інстанцій і вони були мотивовано відхилені, а приписи частини 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями інакше оцінити обставини даного судового спору.

Так дійсно, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.08.2017 у справі №500/1938/16-ц встановлено факт того, що рішенням №33 та наказом №89 від 27.11.2015 скасовано реєстрацію повідомлення про початок виконання робіт від 20.11.2014 з будівництва житлового будинку, загальною площею 157,2 кв. м, гаражу, площею 24 кв. м, літньої кухні, площею 28 кв .м, за спірною адресою, замовник якого був ОСОБА_4 Також вказаним судом встановлено, що на даний час спірний об'єкт є самочинним будівництвом.

Разом з цим, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.08.2017 у справі №500/1938/16-ц в позові про знесення спірного об'єкта, як самочинного будівництва відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2018, касаційну скаргу на це рішення повернуто заявнику, як неподану.

Слід погодитись з судами, що фактично стадія видачі технічних умов передує виконанню підготовчих і будівельних робіт. Отже видача технічних умов не може ставитися в залежність від наявності права власності на об'єкт будівництва або від наявності дозволу на виконання будівельних робіт.

При цьому слід погодитись і з тим, що питання надання замовнику послуг дозволу на будівництво об'єкту містобудування та контролю за наявністю такого дозволу жодним чином не стосується функцій КП Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства .

Разом з цим, дії відповідача щодо відмови у видачі позивачеві, за умови надання останнім передбачених Правилами №190 необхідних документів, суперечать наведеним вище положенням Правил №190.

Судами встановлена як наявність у замовника бажання отримати технічні умови для підключення багатоквартирного будинку, так і відповідне волевиявлення попереднього забудовника ОСОБА_4, який фактично передав право забудови.

При цьому діюче законодавство жодним чином не обмежує можливість отримання нових технічних умов, з огляду на встановлення факту наявності будівництва іншого об'єкту ніж того на який технічні умови видавались.

Тож судами правомірно відхилені посилання відповідача під час розгляду даного спору, на те, що спірний об'єкт є незавершеним будівництвом, оскільки встановлення технічних умов до інженерного забезпечення об'єкта будівництва (зокрема, щодо його водопостачання) є початковою стадією реалізації забудовником права на забудову земельної ділянки.

Щодо посилання відповідача на незаконну відмову апеляційної інстанції відкласти розгляд спору, то за приписами частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відтак відповідач міг брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво юридичної особи) або через представника, однак, апеляційним судом явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а в силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд підставно визнав, що матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

При цьому посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було залишене без змін рішення місцевого господарського суду, на Рішення Європейського суду з прав людини у справі Бартая проти Грузії (заява №10978/06), не може бути підставою для скасування вказаної постанови виходячи із наступного.

Так у справі Бартая проти Грузії (заява №10978/06) було визначено, що заявник не мав можливості брати участь у провадженні на рівних засадах зі супротивною стороною, яка була представлена адвокатом, а також те, що йому згодом не була надана можливість отримати нового розгляду його справи.

Як вбачається у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, справа вже була розглянута судом першої інстанції і заявником не заперечується, що він мав можливості брати участь у провадженні у суді першої інстанції на рівних засадах зі супротивною стороною, надавати пояснення та подавати докази.

Також вбачається, що після розгляду справи судом першої інстанції заявнику згодом була надана можливість нового розгляду його справи у суді апеляційної інстанції, його апеляційну скаргу прийнято до розгляду та розглянуто.

При цьому відповідно до положень статті 269 частини 3 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Однак таких обставин не вбачається.

Таким чином повноваження суду апеляційної інстанції при перегляді судового рішення відрізняються від повноважень суду першої інстанції.

Отже обставини справи Бартая проти Грузії (заява №10978/06) є відмінними від обставин у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, тому наведене Рішення Європейського суду з прав людини у справі Бартая проти Грузії (заява №10978/06), не може бути підставою для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Таким чином підстави вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу ґрунтуються на фактичних обставинах.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Васильєв проти України (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох точок зору на предмет не є підставою для повторного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Тому вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі Господарського суду Одеської області № 916/859/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов