Постанова

від 19.03.2019 по справі 2а/0370/2658/11

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 березня 2019 року

справа №2а/0370/2658/11

адміністративне провадження №К/9901/39598/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у складі суддів Святецького В.В., Гудима Л.Я., Долгополова О.М.,

у справі № 2а/0370/2658/11

за позовом Публічного акціонерного товариства Гнідавський цукровий завод

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

29 вересня 2011 року Публічне акціонерне товариство Гнідавський цукровий завод (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 22 серпня 2011 року № 0000652301 про збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 959900 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, судове рішення яке є предметом цього касаційного перегляду ухвалене в процесі нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року.

Скеровуючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зазначив те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Перевірці, за позицією суду касаційної інстанції, підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій за позицією суду касаційної інстанції, посилались на докази, які є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту. В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Висновки про реальність проведених позивачем зі своїм контрагентом спірних господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірні суми податкового кредиту судами попередніх інстанцій було зроблено без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання.

04 листопада 2016 року постановою Волинського окружного адміністративного суду повністю відмовлено Товариству у задоволені позову.

Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції проаналізувавши подані Товариством первинні документи, дійшов висновку, що вказані операції мають нереальний характер, оскільки позивачем під час судового розгляду не був підтверджений рух активів у процесі здійснення господарських операцій, а також наявність податкової правосуб'єктності у його контрагента.

Зокрема, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2013 року у справі №161/7643/13-к кримінальне провадження №32013020000000064 відносно голови правління Товариства закрито та звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі частини четвертої статті 212 Кримінального кодексу України, цим рішенням встановлено, що голова правління в квітні 2011 року, здійснюючи керівництво фінансово-господарською діяльністю Товариства, в порушення статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, шляхом надання вказівок головному бухгалтеру Товариства, якій не було відомо про злочинні наміри останнього, організував відображення в обліку Товариства документально не підтверджених податковими накладними витрат від ТОВ Ен ве ка груп (код - 35296418, м. Київ) на суму 553 920 грн в т.ч. ПДВ - 92 320 грн.

Після цього, завищений податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 92 320 гривень, внаслідок відображення в обліку підприємства документально непідтверджених податковими накладними господарських операцій з ТОВ Ен ве ка груп , які в дійсності не відбувались та носили для нього завідомо неправдивий характер, включено до податкової декларації з податку на додану вартість Товариства за квітень 2011 року, яку скріплено електронним підписом голови правління, та подано 20 травня 2011 року до податкового органу. Таким чином, він в квітні 2011 року умисно ухилився від сплати до бюджету 92 320 гривень податку на додану вартість.

Зазначене, на думку суду першої інстанції, свідчить про те, що позивач самостійно визнав факт нереальності господарських операцій з ТОВ Ен ве ка груп , а також факт відсутності документального підтвердження господарської операції.

21 березня 2017 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 22 серпня 2011 року № 0000652301, з мотивів наявності підстав звільнення від доказування, а саме рішення суду в адміністративній справі про оскарження рішення податкового органу щодо визначення податкових зобов'язань в частині встановлення факту наявності чи відсутності реального характеру господарських операцій, а не ухвали суду про закриття кримінальної справи, що обумовило визнання правомірним віднесення Товариством до складу податкового кредиту квітня 2011 року сум ПДВ в розмірі 959 900,00 грн, сплачених позивачем в ціні придбаних товарів по господарських операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ЕН ВЕ КА ГРУП".

13 квітня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, погоджуючись з висновками цього суду.

18 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 13 квітня 2017 року та витребувано з Волинського окружного адміністративного суду справу № 2а/0370/2658/11.

Товариством заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Суду не надавались, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

15 січня 2018 року справа №2а/0370/2658/11 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

16 березня 2018 року справа № 2а/0370/2658/11 разом із матеріалами касаційної скарги К/9901/39598/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 00372658, перебуває на податковому обліку з 29 листопада 1996 року, є платником податку з 15 липня 1997 року.

У липні 2011 року податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податку Товариством з обмеженою відповідальністю Ен Ве Ка Груп за квітень 2011 року, результати якої викладені в акті перевірки від 08 серпня № 6429/23-2/00372658 (далі - акт перевірки).

22 серпня 2011 року керівником податкового органу згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000652301 про збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 959900 грн за порушення статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункти 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 грн на підставі Розділу 20 пункту 10 пункту 7 цього кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ЕН ВЕ КА ГРУП" (Продавець) та Товариством (Покупець) укладені та виконані договори на поставку обладнання, запасних частин та допоміжних матеріалів за № 125 від 01 квітня 2011 року, № 138 від 06 квітня 2011 року, № 149 від 21 квітня 2011 року, на виконання умов яких позивачем товару на суму 5 759 400 грн 00 коп., що підтверджується рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, на підставі яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту за квітень 2011 року податок на додану вартість в сумі 959 900 грн 00 коп.

27 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Будівництво Плюс" (Новий Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ЕН ВЕ КА ГРУП" (Кредитор) та ВАТ ,,Гнідавський цукровий завод" (Боржник) укладено договір уступки права вимоги № 182, за яким Кредитор передає, а Новий Кредитор приймає на себе право вимоги першого з ВАТ ,,Гнідавський цукровий завод" погашення суми боргу, який виник на підставі договорів № 125 від 01 квітня 2011 року, № 138 від 06 квітня 2011 року, № 149 від 21 квітня 2011 року, укладених між Кредитором та Боржником. Боржник зобов'язується сплатити борг Новому Кредитору на умовах, визначених даними Договорами до 31 грудня 2011 року.

Відповідно до договору уступки права вимоги № 182 від 27 квітня 2011 року ПАТ ,,Гнідавський цукровий завод" проведено з ТзОВ ,,Будівництво Плюс" розрахунок за товар, отриманий за договорами на поставку обладнання, запасних частин та допоміжних матеріалів № 125 від 01 квітня 2011 року, № 138 від 06 квітня 2011 року, № 149 від 21 квітня 2011 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 22 липня 2011 року № 680 на суму 4 149 400 грн. 00 коп., від 10 серпня 2011 року № 914 на суму 320 000 грн. 00 коп., від 17 серпня 2011 року № 12 на суму 1 290 000 грн. 00 коп.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції висновувався на системному аналізі частини другої статті 19 Конституції України, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Судом апеляційної інстанції також здійснений аналіз положень статті 1, частини першої та частини другої статті 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", висновуючись на якому суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд апеляційної інстанції дослідивши надані сторонами докази встановив, що господарські операції Товариства з його контрагентом мали реальний характер, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме договорами поставки та доповненнями до них, видатковими накладними, податковими накладними, рахунок-фактурами, актами прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 29 квітня 2011 року, прибутковими ордерами, договором уступки вимоги, платіжними дорученнями, інвентаризаційним описом № 1 від 19 липня 2011 року, згідно якого придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЕН ВЕ КА ГРУП" товари ( преддефекатор, гідравлічна колонка, конвеєр гвинтовий, підігрівач повітря, три вакуум фільтри) знаходяться у ремонтно-механічному цеху ВАТ ,,Гнідавський цукровий завод", оборотно-сальдовою відомістю № 1521 за квітень 2011 року та іншими.

Відповідність вказаних документів вимогам Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкових накладних - вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податковим органом не спростовується.

Придбані товари відображені позивачем у бухгалтерському обліку та використані у власній господарській діяльності.

На час здійснення господарських операцій позивач та його контрагент зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтва платників ПДВ.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини спростовують доводи податкового органу щодо безтоварності господарських операцій з підставі відсутності товарно-транспортних накладних.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутність товарно-транспортних накладних не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит та формування витрат, враховуючи те, що законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток. На безпідставність доводів податкового органу вказує також та обставина, що податковий кредит у межах спірних відносин сформований виключно по факту придбання товару, а не послуг перевезення.

Суд апеляційної інстанції визнав неприйнятним посилання податкового органу на нікчемність правочинів основаному на акті перевірки контрагента позивача, в основу висновків якого покладений аналіз бази даних автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, з урахуванням її роз'яснень викладених листом від 29 вересня 2010 року за № 20289/7/16-1617, у якому вказано, що наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Судом апеляційної інстанції враховано, що згідно бази даних автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України Товариство з обмеженою відповідальністю ,,ЕН ВЕ КА ГРУП" задекларувало податкові зобов'язання з ПДВ за квітень 2011 року на загальну суму 959900,00 грн по господарських операціях з ВАТ ,,Гнідавський цукровий завод" .

Оцінюючи посилання суду першої інстанції на відсутність реального характеру господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2013 року про закриття кримінальної справи та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини четвертої статті 212 Кримінального кодексу України голови правління ВАТ ,,Гнідавський цукровий завод", суд апеляційної інстанції висновувався на приписах частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), за якою вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою та з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2016 року у справі № П/808/58/14, за якою правові висновки ґрунтуються саме на вироку суду, який набрав законної сили, дійшов висновку про те, що ухвала суду про закриття кримінальної справи не є належним та допустимим доказом факту відсутності реального характеру господарських операцій підприємства позивача з його контрагентом.

Застосовуючи приписи частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суд апеляційної інстанції врахував, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року у справі № 803/1367/13-a, яка набрала законної сили на підставі ухвал Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року (справа № 876/10913/13) та Вищого адміністративного суду України (справа № К/800/56179/14), підтверджено факт реального здійснення господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ЕН ВЕ КА ГРУП" та ВАТ ,,Гнідавський цукровий завод" у квітні 2011 року з поставки товарів та правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по цих операціях в розмірі 92320,00 грн згідно податкової накладної від 06 квітня 2011 року №42, виписаної контрагентом позивача.

Оцінюючи спірні операції суд апеляційної інстанції висновувався на доведеності поставки контрагентом позивача товару (продукції виробничо-технічного призначення) та використанні їх у власній господарській діяльності в оподаткованих операціях.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаної позивачем продукції.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у справі №2а/0370/2658/11 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер