Постанова

від 20.03.2019 по справі 911/1044/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2019 р. Справа№ 911/1044/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-центр

Полісся"

на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2018 (повний текст складено 13.08.2018)

у справі №911/1044/18 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради "Бородянкатепловодопостачання"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-центр Полісся"

про стягнення боргу, втрат від інфляції, 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Бородянкатепловодопостачання" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-центр Полісся" (далі за текстом - відповідач) 5 502,00 грн. боргу, 1 337,56 грн. інфляційних втрат та 201,24 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач платіжним дорученням №1706 від 13.01.2017 перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 5 502,00 грн. з призначенням платежу "оплата згідно рахунку №26 від 13.01.2017 за інформаційний супровід 1С".

Оскільки відповідачем послуги не надавались, позивач направив відповідачу претензію №84 від 12.02.2018, в якій просив повернути сплачені грошові кошти. Однак відповідач кошти не повернув, що й зумовило звернення позивача за захистом своїх прав до суду.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не подав, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.08.2018 у справі №911/1044/18 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 502,00 грн. боргу та 1 762,00 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення обґрунтоване тим, що між сторонами було укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб шляхом обміну документами, про що свідчить факт виставлення рахунку відповідачем та оплата вартості послуг позивачем. Однак, відповідач свого обов'язку з надання послуг не здійснив та не повернув кошти, а тому позивач фактично відмовився від укладеного договору і позовна вимога позивача про повернення грошових коштів у розмірі 5 502,00 грн. є обґрунтованою.

В частині вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних судом відмовлено, оскільки за відсутності письмового договору, момент виконання зобов'язання відповідача пов'язується з моментом відповідної вимоги відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу. Проте, суду не надано доказів надіслання та отримання вимоги відповідачу, що унеможливлює визначення строку виконання зобов'язань та нарахування втрат від інфляції та 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2018 у справі №911/1044/18 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що його не було повідомлено про відкриття провадження у справі, у зв'язку з чим відповідач не зміг подати відзив на позов та документи на підтвердження своїх заперечень.

Також відповідач зазначав про те, що ним надавалися послуги інформаційного супроводу позивачеві, про що відповідачем складено та надіслано на адресу позивача акти надання послуг №715 від 31.10.2017 та №105 від 31.01.2018. Жодних заперечень від позивача з цього приводу не надходило, а тому послуги вважаються наданими.

Позивач у відзиві заперечував проти апеляційної скарги, зазначаючи про те, що він не отримував ані актів від відповідача, ані послуг, за які перераховані кошти у сумі 5 502,00 грн. На думку позивача, відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у даній справі, що було вказано у оскаржуваному судовому рішенні, а тому порушення процесуальних прав відповідача у даному випадку відсутнє.

Відповідач у запереченнях на відзив на апеляційну скаргу стверджував, що доводи позивача спростовуються доданими до апеляційної скарги документами, зокрема, актами надання послуг з доказами їх надіслання на адресу позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2018 у справі №911/1044/18 та вирішено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 174 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За правилами ст. ст. 205, 206 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі за вибором сторін, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Згідно з положеннями ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням №1706 від 13.01.2017 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 5 502,00 грн., вказавши призначенням платежу "оплата згідно рахунку № 26 від 13.01.2017 за інформаційний супровід 1С".

Тобто виставлення рахунку відповідачем та оплата вартості послуг позивачем свідчить про укладення сторонами договору у спрощеній формі відповідно до ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України, який відповідає вимогам ст. ст. 180, 181 ГК України та містить ознаки договору про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання).

За твердженням позивача у лютому-грудні 2017 року відповідачем послуги інформаційного супроводу позивачу не надавалися, у зв'язку з чим позивач направив відповідачу претензію №84 від 12.02.2018, в якій просив терміново повернути грошові кошти у сумі 5 502,00 грн.

Відповідач в листі №1403/1 від 14.03.2018 зазначив, що послуги ним були надані і вказав про те, що на адресу позивача надіслані акти надання послуг. Оскільки заперечень на вказані акти від позивача не надходило, відповідач вважає послуги наданими.

Задовольняючи позов в частині стягнення 5 502,00 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач свого обов'язку з надання послуг не виконав, ані до відповіді до претензії, ані до матеріалів справи не надав доказів надання вказаних послуг, зокрема, актів виконаних робіт, тощо.

Заперечуючи проти такого висновку місцевого господарського суду, відповідач до апеляційної скарги додав копії Актів №105 від 31.01.2018 про надання послуг за листопад, грудень 2017, січень 2018 на суму 1 375,50 грн., №715 від 31.10.2017 про надання послуг за лютий - жовтень 2017 на суму 4 126,50 грн., з доказами їх надіслання на адресу позивача, а також акт №30 від 17.01.2017 про надання послуг 1С:Підприємство 8. Зарплата та управління Персоналом для України .

Однак Акти №105 від 31.01.2018 та №715 від 31.10.2017 підписані лише відповідачем і були надіслані на адресу позивача 05.02.2018, тобто через один рік після складання відповідачем Акту №105 від 31.01.2018 та через чотири місця після складання Акту №715 від 31.10.2017.

При цьому колегією суддів враховано заперечення позивача щодо отримання послуг та підписання будь-яких Актів з відповідачем у період з лютого по грудень 2018 року, викладені у претензії №84 від 12.02.2018, позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу.

Акт №30 від 17.01.2017 підписаний обома сторонами, але як уже зазначалося вище позовні вимоги обґрунтовані ненаданням відповідачем послуг у період з лютого по грудень 2017, тобто за період після складання названого Акту. До того ж цей Акт не надсилався разом з Актами №105 від 31.01.2018 та №715 від 31.10.2017, що свідчить про обізнаність обох сторін про його існування і відсутність заперечень з цього приводу, оскільки цей Акт не відноситься до послуг, які мали бути надані позивачу за перераховані ним кошти у сумі 5 502,00 грн.

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, оскільки між сторонами відсутній письмовий договір із визначенням конкретної дати чи строку, з настанням яких у відповідача виникає обов'язок надати послуги, то з огляду на положення ч.2 ст. 530 ЦК України в даному випадку момент виконання такого зобов'язання пов'язується з моментом пред'явлення відповідної вимоги, тобто відповідач, як боржник, повинен був виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення позивачем вимоги.

Матеріали справи не містять доказів надіслання та отримання відповідачем претензії позивача про повернення грошових коштів. Однак у відповіді на претензію вих.№1403/1 від 14.03.2018 відповідач підтвердив факт отримання претензії, але відмовився повертати грошові кошти.

Факт неповернення коштів підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" від 01.06.2018 №1149.

Таким чином, відповідачем не доведено суду факту надання позивачеві послуг інформаційного супроводу та доказів повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 5 502,00 грн., у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем.

Крім того, відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

З огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, суд дійшов правильного висновку про те, що позивач фактично відмовився від укладеного договору, а тому вимога позивача про повернення грошових коштів у розмірі 5 502,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з нормами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ч.2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив суд, окрім основного боргу у сумі 5 502,00 грн., стягнути з відповідача 1 337,56 грн. інфляційних втрат та 201,24 грн. 3% річних, нарахованих за період з 13.01.2017 по 02.04.2018.

Проте, як уже зазначалося вище, для перевірки правильності нарахування інфляційних втрат та 3% річних необхідно встановити дату, з якої розпочалося прострочення відповідача, але в матеріалах справ відсутні докази отримання відповідачем претензії (вимоги) позивача, що унеможливлює встановлення строку виконання зобов'язань і початку прострочення, як передумови для здійснення нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, то в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Судом апеляційної інстанції враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він не був повідомлений про відкриття провадження у даній справі. Однак наявні в справі матеріали, зокрема, фільскальний чек, опис вкладення у цінний лист, додані до позову, та повернення на адресу суду поштового відправлення (ухвали суду про відкриття провадження у справі №911/1044/18) із відміткою за закінченням терміну зберігання свідчать про надіслання вказаних документів на адресу відповідача.

Зокрема, відносно надіслання відповідної ухвали суду необхідно зазначити про те, що за змістом п.п.116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд, із додержанням вимог процесуального закону, надсилає ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу поштою (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17).

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення суду відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати, пов'язані з її поданням покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-центр Полісся" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2018 у справі №911/1044/18 залишити без змін.

3. Справу №911/1044/18 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 20.03.2019.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

А.І. Тищенко