Рішення

від 11.03.2019 по справі 910/15485/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.03.2019Справа № 910/15485/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Спичак О.М.

за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., дослідивши матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства Сєвєродонецький оргхім до Товариства з обмеженою відповідальністю Інжиніринг енд індастріал автомеішн технолоджіс простягнення 1 306 306,08 грн.

Представники сторін:

від позивача: Жердєва М.В.;

від відповідача: Нечитайло Т.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецький оргхім" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг енд індастріал автомеішн технолоджіс" про стягнення 1 242 149,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати наданих послуг відповідно до договору № 1913/18 від 14.03.2018.

Ухвалою суду від 04.12.2018 було порушено провадження у справі № 910/15485/18 та призначено її до розгляду на 27.12.2018, запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, про дату судового засідання та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 04.12.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01021, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 13, оф. 23.

Зазначене поштове відправлення було вручено адресату 13.12.2018, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

27.12.2018 представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали від 04.12.2018 не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 27.12.2018 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 910/15485/18 на 28.01.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.

27.12.2018 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

З метою повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 28.01.2019 на 12:00, судом було складено та направлено зазначеному учаснику справи ухвалу від 08.01.2019.

11.01.2019 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

28.01.2019 відповідачем подано до суду клопотання про відкладення підготовчого судового засідання та продовження строку підготовчого провадження, а також клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

В судовому засіданні 28.01.2019 представником позивача надано усні заперечення стосовно поданого клопотання відповідача про відкладення підготовчого судового засідання та продовження строку підготовчого провадження.

В дане судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

28.01.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про продовження строку розгляду підготовчого провадження та відкладення судового засідання на 11.02.2019 о 10:40, яка занесена до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 11.02.2019 на 10:40, судом було складено та направлено зазначеному учаснику справи ухвалу від 29.01.2019.

08.02.2019 представником відповідача подано до канцелярії суду заяву про прийняття ухвали щодо розгляду заяви про збільшення позовних вимог позивача та надання додаткового строку на подання відзиву.

В судове засідання 11.02.2019 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Наразі, з приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає проведенню судового засідання.

Одночасно, з урахуванням поданої заяви відповідача 08.02.2019 щодо надання додаткового строку на подання відзиву у зв'язку із поданою позивачем заявою про збільшення позовних вимог, суд наголошує на тому, що відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, передбаченим ст. 165 ГПК України та в строки, встановлені ухвалою про відкриття провадження у справі до суду не надав відзив на позов та належним чином не обґрунтував неможливість надання відзиву саме на позовну заяву.

Крім того, ГПК України, зокрема ст. 119, передбачено право учасника судового процесу подати заяву про поновлення пропущеного процесуального строку або продовження пропущеного процесуального строку.

Разом із тим, подана відповідачем заява про винесення ухвали про результат розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог, продовження строку підготовчого провадження та надання додаткового строку на подання відзиву не відповідає вимогам ст. 119 ГПК України, у зв'язку із чим остання відхилена судом.

11.02.2019 позивачем в судовому засіданні подано клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відео конференції, яку провести у Луганському окружному адміністративному суді.

В судовому засіданні 11.02.2019 судом розглянута та прийнята, подана раніше, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог. При цьому, суд виходив із наступного.

Відповідно до змісту заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 1 114 031,21 грн. основної заборгованості, 111 403,12 грн. нарахованої неустойки, 14 629,36 грн. 3 % річних та 66 242,39 грн. інфляційних втрат.

З позовної заяви вбачається, що позивачем при подачі позову до суду була заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 1 114 031,21 грн. та 128 118,47 грн. нарахованої пені, при цьому позивачем не заявлялися вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, в поданій позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 128 118,47 грн. нарахованої пені, а в заяві про збільшення позовних вимог зазначену вимогу зменшив, зокрема позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 111 403,12 грн. неустойки.

Наразі суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесівта отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Додатково слід зазначити, що інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Вказане, також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.02.2019 у справі №924/312/18.

Згідно п. 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Оскільки Приватним акціонерним товариством Сєвєродонецький оргхім в заяві про збільшення позовних вимог фактично збільшено розмір вимог майнового характеру та зазначено новий предмет позову, зокрема: нарахування сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, а також, враховуючи те, що зазначена заява подана позивачем на стадії підготовчого провадження з дотриманням правил вчинення відповідної процесуальної дії, тому заява про збільшення позовних вимог приймається судом.

Також, судом розглянуто та задоволено клопотання позивача про проведення наступного судового засідання в режимі відео конференції.

До того ж, слід звернути увагу на те, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

З урахуванням вищенаведеного та, враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, 11.02.2019 в судовому засіданні судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, яка занесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 14.02.2019 призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні 11.03.2019 об 10:20 год. в режимі відеоконференції, копію ухвали направлено сторонам та на адресу Луганського окружного адміністративного суду.

11.03.2019 відповідачем подано до канцелярії суду заяву про залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні представником відповідача надано усні пояснення стосовно поданої заяви, відповідно до яких останній просить суд залишити без розгляду подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, з підстав, викладених у даній заяві.

Суд, на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України залишає подану заяву відповідача без розгляду, з огляду на наступне.

Статтею 194 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

При цьому, імперативною нормою ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

У заяві про залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог відповідач не мотивує неможливість надання її у підготовчому засіданні.

В судовому засіданні в усних поясненнях представник відповідач також не навів поважних причин несвоєчасного подання вказаного клопотання, а тому суд, керуючись ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, залишив без розгляду клопотання відповідача.

11.03.2019 представник позивача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю.

В свою чергу, представник відповідача в даному судовому засіданні надав усні заперечення проти позовних вимог, відповідно до яких просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

У судовому засіданні 11.03.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.03.2018 між Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецький оргхім" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інжиніринг енд індастріал автомеішн технолоджіс (далі - замовник, відповідач) укладено договір №1913/18 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого сторони визначили, що Замовник доручає та сплачує, а Виконавець приймає на себе зобов'язання згідно з умовами цього Договору в інтересах Замовника та за рахунок коштів Замовника надати інженерно-технічні (інжинірингові) послуги з попереднього обстеження паливних баз (у подальшому - ТБ) міжнародних аеропортів в м. Багдад та м. Басра (Республіка Ірак) з метою збору вихідних даних для визначення технічного стану ТБ, включаючи всі об'єкти, які входять у склад ТБ, передбачені у Додатку №1 до Договору, а також визначення складу робіт для відновлення/реконструкції ТБ та/або їх об'єктів, або будівництва нових (у подальшому іменовані - Послуги).

В подальшому сторони підписали додаткову угоду №1 від 14.05.2018 до договору №1913/18 від 14.03.2018, якою внесли ряд змін до договору.

За твердженням позивача, на виконання умов договору, останній надав відповідачу послуги, а саме: підготовчі роботи, проведення попереднього технічного обстеження (зовнішній візуальний огляд), складення звідного технічного звіту та передача його замовнику(відповідачу) на загальну суму 1 414 031 грн. Крім того, умовами договору, з урахуванням додаткової угоди, встановлено обов'язок замовника(відповідача) щодо компенсації витрат, пов'язаних з відрядженням спеціалістів виконавця для виконання робіт за договором №1913/18 від 14.03.2018. Враховуючи зазначене, позивачем здійснено розрахунок зазначених витрат, відповідно до якого розмір витрат на відрядження спеціалістів виконавця, який підлягає до відшкодування замовником, становить 254 675,14 грн.

В свою чергу відповідач, за надані послуги не розрахувався, у зв'язку із чим позивач направив відповідачу претензію вих. № 1188-101/118 від 22.08.2018 з вимогою сплатити існуючу заборгованість.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем тільки частково здійснено оплату наданих послуг та компенсації витрат, пов'язаних із відрядженнями спеціалістів виконавця в загальній сумі 404 675,14 грн.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення простроченої оплати за договором 1913/18 від 14.03.2018 з відповідача 1 114 031,21 грн. основного боргу, 111 403,12 грн. неустойки, 14 629,36 грн. 3 % річних, 66 242,39 грн. інфляційних втрат(з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

В свою чергу, відповідач, у строк, встановлений частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою про відкриття провадження у справі, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, проте, у своїх усних поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарським судом та зазначалось раніше, 14.03.2018 між Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецький оргхім" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інжиніринг енд індастріал автомеішн технолоджіс (далі - замовник, відповідач) укладено договір №1913/18 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого сторони визначили, що Замовник доручає та сплачує, а Виконавець приймає на себе зобов'язання згідно з умовами цього Договору в інтересах Замовника та за рахунок коштів Замовника надати інженерно-технічні (інжинірингові) послуги з попереднього обстеження паливних баз (у подальшому - ТБ) міжнародних аеропортів в м. Багдад та м. Басра (Республіка Ірак) з метою збору вихідних даних для визначення технічного стану ТБ, включаючи всі об'єкти, які входять у склад ТБ, передбачені у Додатку №1 до Договору, а також визначення складу робіт для відновлення/реконструкції ТБ та/або їх об'єктів, або будівництва нових (у подальшому іменовані - Послуги) у складі:

ТБ міжнародного аеропорту Багдада (Республіка Ірак): підготовчі роботи, проведення попереднього технічного обстеження (зовнішній візуальний огляд), складення звідного технічного звіту та передача його Замовнику за результатами попереднього обстеження.

ТБ міжнародного аеропорту Басра (Республіка Ірак): підготовчі роботи, проведення попереднього технічного обстеження (зовнішній візуальний огляд), складення звідного технічного звіту та передача його Замовнику за результатами попереднього обстеження.

Відповідно до п. 1.2 та 1.3 договору, Послуги надаються на території міжнародних аеропортів, розташованих в містах Багдад та Басра Республіки Ірак. Детальний зміст, об'єм та строк, виконуваних послуг Виконавцем в рамках цього Договору, визначається узгодженою Сторонами Договору Програмою та вартістю послуг (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з пунктами 2.1 - 2.6 договору(з урахуванням додаткової угоди), загальна договірна ціна з урахуванням ПДВ (20%) складає 45 738,00 ЄВРО (сорок п'ять тисяч сімсот тридцять вісім ЄВРО). Договірна вартість послуг не включає витрати: зазначені в п. 5.3.8., які замовник оплачує самостійно або забезпечує зазначену оплату власниками ТБ; пов'язанні з доставкою спеціалістів Виконавця за маршрутом м. Сєвєродонецьк - м. Харків - м. Стамбул - м. Багдад - м. Басра і в зворотному напрямку (автомобільним транспортом і авіапереліт економічним класом) та компенсуються Замовником додатково; витрати, пов'язані з оформленням в'їзних віз в Республіку Ірак спеціалістів Виконавця і компенсуються Замовником додатково. Всі інші витрати виконавця входять у вартість послуг.

Витрати, пов'язані з оформленням в'їзних віз в Республіку Ірак спеціалістів Виконавця та доставкою спеціалістів Виконавця за маршрутом м. Сєвєродонецьк - м. Харків - м. Стамбул - м. Багдад - м. Басра і в зворотному напрямку повинні бути підтверджені копіями документів.

Договірна вартість, зазначена в пункті 2.1, може бути змінена на підставі письмової домовленості сторін у наступних випадках: при необхідності виконання додаткових послуг, не передбачених Програмою та вартістю послуг; при внесенні змін до об'єму та/або строк виконання послуг. Оплата послуг здійснюється Замовником в національній валюті України (гривня) шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Виконавця. Оплата послуг за Договором здійснюється Замовником шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Виконавця протягом трьох місяців з моменту підписання Сторонами акту здавання-приймання виконаних послуг. Зобов'язання Замовника з оплати вважаються виконаними з дати зарахування грошових коштів на рахунок Виконавця.

Як передбачено п. 2.7 договору(з урахуванням додаткової угоди), компенсація витрат, пов'язаних з оформленням в'їзних віз в Республіку Ірак спеціалістів Виконавця та доставкою спеціалістів Виконавця за маршрутом м. Сєвєродонецьк - м. Харків - м. Стамбул - м. Багдад - м. Басра і в зворотному напрямку, здійснюється в національній валюті України (гривня) шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Виконавця протягом трьох місяців з моменту підписання Сторонами акту компенсації витрат з долученням копій підтверджуючих документів(в'їзних віз в Республіку Ірак, чеків, квитанцій, провізних документів, документів на провезення багажу, документів щодо бронювання транспортних білетів, документів на оплату готелю при переїздах), у перерахунку у національну валюту України (гривня) по курсу НБУ на дату підписання акту компенсації витрат та надання Виконавцем рахунку на оплату.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що орієнтовний початок надання послуг - 24 березня 2018 року. Орієнтовне завершення виконання робіт - 26 квітня 2018 року.

Відповідно до п. 4.5 договору(з урахуванням додаткової угоди), після завершення надання послуг виконавець передає замовнику: - акт здавання-приймання виконаних послуг(два екземпляри по одному екз. для кожної сторони); - звіт про виконаних послуг на російській та англійській мовах, в який входять фото та відеоматеріали з об'єктів дослідження. В акті здавання-приймання виконаних послуг оцінка вартості виконаних робіт, проводиться по узгодженим розцінкам, зазначеним в Програмі та Вартості послуг (Додаток № 1 до договору), у перерахунку у національну валюту України (гривня) по курсу НБУ на дату підписання акту здавання-приймання виконаних послуг.

Всі зобов'язання виконавця та замовника згідно до цього договору вважаються виконаними після підписання сторонами Акту здавання-приймання виконаних послуг та оплати наданих послуг(п. 4.13 договору).

Згідно з п.п. 5.1.1 та 5.1.2 договору, виконавець зобов'язується надати послуги, зазначені у п. 1.1 договору, якісно та в строк, передбачений договором. За результатом наданих послуг надати замовнику Звіт про надані послуги з попереднього візуального технічного обстеження стану ТБ у відповідності з метою, зазначеною в п. 1.1 даного договору, та об'ємом послуг, передбачених в Програмі та вартості послуг(Додаток № 1 до договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін. Строк закінчення дії договору визначається датою повного виконання замовником та виконавцем своїх зобов'язань по даному договору(п. п. 11.4, 11.5 договору).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1913/18 від 14.03.2018, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Позивачем, на виконання умов договору, було надано відповідачу послуги, а саме: підготовчі роботи, проведення попереднього технічного обстеження (зовнішній візуальний огляд), складення звідного технічного звіту та передача його замовнику(відповідачу) на загальну суму 1 414 031 грн. Також, позивачем понесені витрати, пов'язані з відрядженням спеціалістів виконавця для виконання робіт за договором №1913/18 від 14.03.2018. у сумі 254 675,14 грн.

На доказ зазначених обставин позивачем до суду представлено Акт №1 від 18.05.2018 здавання-приймання виконаних послуг за договором №1913/18 від 14.03.2018 на суму 1 414 031 грн. та Акт№1-к від 18.05.2018 компенсації витрат, пов'язаних з відрядженням спеціалістів Виконавця для виконання робіт за договором №1913/18 від 14.03.2018 на суму 254 675,14 грн.

Наразі, судом встановлено, що вищенаведені акти з боку відповідача підписані Генеральним директором та завірені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Інжиніринг енд індастріал автомеішн технолоджіс без будь-яких зауважень та заперечень.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до п. п. 2.4, 2.5 та 2.7 договору(з урахуванням додаткової угоди), оплата послуг здійснюється Замовником в національній валюті України (гривня) шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Виконавця. Оплата послуг за Договором здійснюється Замовником шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Виконавця протягом трьох місяців з моменту підписання Сторонами акту здавання-приймання виконаних послуг. Зобов'язання Замовника з оплати вважаються виконаними з дати зарахування грошових коштів на рахунок Виконавця.

Компенсація витрат, пов'язаних з оформленням в'їзних віз в Республіку Ірак спеціалістів Виконавця та доставкою спеціалістів Виконавця за маршрутом м. Сєвєродонецьк - м. Харків - м. Стамбул - м. Багдад - м. Басра і в зворотному напрямку, здійснюється в національній валюті України (гривня) шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Виконавця протягом трьох місяців з моменту підписання Сторонами акту компенсації витрат з долученням копій підтверджуючих документів(в'їзних віз в Республіку Ірак, чеків, квитанцій, провізних документів, документів на провезення багажу, документів щодо бронювання транспортних білетів, документів на оплату готелю при переїздах), у перерахунку у національну валюту України (гривня) по курсу НБУ на дату підписання акту компенсації витрат та надання Виконавцем рахунку на оплату.

Таким чином, враховуючи дату підписання сторонами Акту №1 від 18.05.2018 здавання-приймання виконаних послуг за договором №1913/18 від 14.03.2018 на суму 1 414 031 грн. та Акту №1-к від 18.05.2018 компенсації витрат, пов'язаних з відрядженням спеціалістів Виконавця для виконання робіт за договором, а саме: 18.05.2018, а також, беручи до уваги строк оплати, визначений умовами договору(протягом 3-ох місяців з дати підписання актів), суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.

В свою чергу відповідачем, свої зобов'язання щодо оплати за вказані послуги виконано частково, в сумі 404 675,14 грн., з яких 150 000,00 грн. за надані послуги за договором та 254 675,14 грн. компенсації витрат, пов'язаних з відрядженням спеціалістів Виконавця для виконання робіт за договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 1 114 031,21 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється до говором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.4 договору, у випадку не дотримання Замовником строків оплати, Виконавець вправі стягнути з Замовника неустойку у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята процента) від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше 10% від суми заборгованості.

Позивач, за прострочення строків сплати коштів за договором №1913/18 від 14.03.2018, керуючись п. 6.4 договору нарахував та просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 111 403,12 грн.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 ч. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Здійснивши перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору в частині обмеження розміру нарахування(не більше 10% від суми заборгованості) господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю в сумі 111 403,12 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 14 629,36 грн. та інфляційні втрати в сумі 66 242,39 грн.

Наразі, суд зазначає, що позивачем не враховано, що день виконання зобов'язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних. Аналогічна правова позиція вбачається зі змісту п.1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд, здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат в межах періоду розрахунку позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, в сумі 14 608,43 грн. та 66 240,39 грн. відповідно.

При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 19 594,25 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1 Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інжиніринг енд індастріал автомеішн технолоджіс (01021, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 13, оф. 23; код ЄДРПОУ 41627433) на користь Приватного акціонерного товариства Сєвєродонецький оргхім (93411, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський, буд. 32; код ЄДРПОУ 00206109) 1 114 031,21 грн. основного боргу, 66 240,39 грн. інфляційних втрат, 14 608,43 грн. 3 % річних, 111 403,12 грн. пені та 19 594,25 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 21.03.2019.

Суддя Спичак О.М.