Рішення

від 13.03.2019 по справі 910/15889/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2019Справа № 910/15889/18

За позовомАкціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк доТовариства з обмеженою відповідальністю Азохім простягнення 1 865 739,31 грн. Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

позивача:Бригинець А.А.; відповідача:не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк (надалі - АТ КБ ПриватБанк ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Азохім (надалі - ТОВ Азохім ) про стягнення 1 865 739,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору фінансового лізингу №DNH2LNI3204 від 05.03.2015 позивач передав у користування відповідачу предмет лізингу, а відповідач своє грошове зобов'язання по сплаті лізингових платежів на користь позивача належним чином не виконав, у зв'язку з чим у відповідача виник борг по сплаті лізингових платежів у розмірі 930 492,43 грн. та по сплаті винагороди за користування майном у розмірі 576 768,55 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 358 478,33 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.12.2018, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

19.12.2018 через канцелярію суду від ТОВ Азохім надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав того, що позивачем не надано доказів права власності на предмет лізингу, у зв'язку з чим вказує на введення його в оману при укладенні договору фінансового лізингу №DNH2LNI3204 від 05.03.2015 стосовно обставин, які мають істотне значення.

Підготовче судове засідання 19.12.2018 було відкладено на 21.01.2019.

21.01.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої АТ КБ ПриватБанк не погоджується з обставинами викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву, вказує на їх необґрунтованість та недоведеність, позов підтримує та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 21.01.2019 судом продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче судове засідання на 18.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.03.2019.

Присутня в судовому засіданні представник позивача надала пояснення по суті спору, позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином.

Зазначені ухвали суду направлялись відповідачу на його адресу місцезнаходження, проте поштові відправлення повернулись на адресу суду із зазначенням причини повернення за закінченням встановленого строку зберігання .

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, а явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, суд вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 13.03.2019 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2015 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк , правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк , (Банк) та ТОВ Азохім (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №DNH2LNI3204 (надалі - Договір ), відповідно до п. 1.1 якого банк здійснює придбання у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Новофарм (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу, майно - найменування, кількість, вартість та технічні характеристики якого, вказуються у специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.2 Договору на дату укладення цього договору вартість майна становить: 2 215 458,20 грн., ПДВ 443 091,64 грн., усього до оплати 2 658 549,84 грн., що відповідає еквіваленту 110 772,91 доларів США (по курсу 24,00 грн. за 1 дол. США).

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що авансовий платіж лізингоодержувача в рахунок оплати майна становить нуль гривень.

Умовами п. 1.6 Договору визначено, що поставка майна здійснюється на умовах:

- передача майна буде здійснюватись за адресою: Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Котовського, буд. 74;

- майно повинне бути передане лізингоодержувачу у термін до 12 календарних днів після внесення авансового платежу, що зазначений у п. 1.4 цього договору, на рахунок зазначений у п. 1.5 цього договору, строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотримання продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між банком та продавцем, про що банк попередньо повідомляє лізингоодержувача.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що загальна сума цього договору рівна вартості майна згідно п. 1.2 цього договору та складається з:

- суми авансового платежу згідно п. 1.4 цього договору;

- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 2 658 549,84 грн., що відповідає еквіваленту 110 772,91 доларів США (по курсу 24,00 грн. за 1 дол. США) на дату підписання графіку внесення лізингових платежів, зазначеного в Додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору.

Розмір, структура, строки оплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 2.3.2 Договору лізингоодержувач сплачує банку на рахунок вказаний в п. 1.5 цього договору, згідно додатку №2, винагороду за отримане в лізинг майно у розмір 16% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 5-е число кожного поточного місяця.

На виконання умов Договору, позивач передав, а відповідач прийняв у лізинг майно, яке передбачено договором, вартістю 2 658 549,84 грн., що підтверджується актом прийому-передачі майна від 10.03.2015.

В свою чергу, відповідачем було сплачено лізингові платежі на суму 1 196 347,41 грн., що підтверджується випискою з рахунку відповідача.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по сплаті лізингових платежів згідно Договору, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості по сплаті лізингових платежів за період з 05.04.2015 по 05.11.2018 у розмірі 930 492,43 грн. та по сплаті винагороди за користування майном у розмірі 576 768,55 грн.

Договір є договором лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 59 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем свого обов'язку по передачі об'єкту лізингу (акт прийому-передачі майна від 10.03.2015).

Разом з тим, в матеріалах справи міститься акт прийому-передачі №1 від 06.03.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Новофарм та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк , з якого вбачається, що продавець передав, а банк прийняв у власність майно , яке і було передано лізингоодержувачу на виконання умов Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка.

Тобто, внаслідок передання майна у власність банку, саме позивачу належить таке майно протягом всього часу дії Договору, до моменту належного виконання лізингоодержувачем його умов.

Акт прийому-передачі майна від 10.03.2015 містить підпис та відтиск печатки відповідача, будь-яких заперечень щодо користування об'єктом лізингу у спірний період відповідачем не надано.

Таким чином, в матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження виконання позивачем свого обов'язку по придбанню об'єкту лізингу та передачу його лізингоодержувачу, а відтак заперечення відповідача щодо відсутності доказів придбання у власність об'єкту лізингу не приймаються судом до уваги.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 ст. 11 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів, за період з 05.04.2015 по 05.11.2018, становить 930 492,43 грн., а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та Графіку лізингових платежів строк виконання зобов'язання по її сплаті на момент подачі позову до суду настав.

Разом з тим, існування вказаного розміру заборгованості відповідачем у відзиві не спростовано.

Окрім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості по сплаті винагороди за користування майном, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що розрахунок правильний.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача за період з 05.04.2015 по 05.11.2018 лізингових платежів у розмірі 930 492,43 грн. та винагороди за користування майном у розмірі 576 768,55 грн. на підставі Договору. Доказів її погашення суду не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Підпис уповноваженого представника ТОВ Азохім , печатка підприємтсва в Договорі та виконання відповідачем його обов'язків свідчать про обізнаність та погодження всіх умов Договору, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача, щодо введення його в оману стосовно істотних умов Договору.

Разом з тим, суд відзначає, що відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі №6-301цс15.

В матеріалах справи відсутні рішення про визнання Договору недійсним, а відтак викладені відповідачем у відзиві заперечення стосовно дійсності Договору оцінюються судом критично.

За таких обставин позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк про стягнення з ТОВ Азохім заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 930 492,43 грн. та заборгованості по сплаті винагороди за користування майном у розмірі 576 768,55 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 358 478,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 06.04.2015 по 21.11.2018.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.1.1 Договору передбачено, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п. 2.1-2.4, 7.2.15, 8.14 цього договору та визначених у додатку №2, лізингоодержувач сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про те, що розрахунок правильний, а відтак вимога про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором у розмірі 358 478,33 грн. є правомірною та обґрунтованою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволенні позовних вимог в повному обсязі та стягнення з ТОВ Азохім на користь АТ КБ Приватбанк заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 930 492,43 грн., заборгованості по сплаті винагороди за користування майном у розмірі 576 768,55 грн. та пені у розмірі 358 478,33 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азохім (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, будинок 4А, офіс 139; ідентифікаційний код 38031082) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д; ідентифікаційний код 14360570) прострочену заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 930 492 (дев'ятсот тридцять тисяч чотириста дев'яносто два) грн. 43 коп., прострочену заборгованість з винагороди за користування майном у розмірі 576 768 (п'ятсот сімдесят шість тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 55 коп., пеню за порушення грошового зобов'язання у розмірі 358 478 (триста п'ятдесят вісім тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 27 986 (двадцять сім тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 09 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 22.03.2019.

Суддя В.П. Босий