Постанова

від 27.06.2019 по справі 910/15889/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2019 р. Справа№ 910/15889/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 27.06.2019

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Азохім

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 (повний текст рішення складено 22.03.2019)

у справі № 910/15889/18 (суддя Босий В.П.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Азохім

про стягнення 1 865 739, 31 грн,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк (далі - Т КБ ПриватБанк ) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю Азохім (далі - ТОВ Азохім ) про стягнення 1 865 739, 31 грн.

Позовні вимоги про стягнення обґрунтовані тим, що на виконання умов договору фінансового лізингу №DNH2LNI3204 від 05.03.2015 позивач передав у користування відповідачу предмет лізингу, а відповідач своє грошове зобов`язання по сплаті лізингових платежів на користь позивача належним чином не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виник борг по сплаті лізингових платежів у розмірі 930 492, 43 грн та по сплаті винагороди за користування майном у розмірі 576 768,55 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 358 478, 33 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ Азохім на користь АТ КБ ПриватБанк прострочену заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 930 492, 43 грн, прострочену заборгованість з винагороди за користування майном у розмірі 576 768, 55 грн, пеню за порушення грошового зобов`язання у розмірі 358 478, 33 грн та судовий збір у розмірі 27 986, 09 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що в матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження виконання позивачем свого обов`язку по придбанню об`єкту лізингу та передачу його лізингоодержувачу. Однак, докази виконання відповідачем свого обов`язку щодо здійснення всіх лізингових платежів матеріали справи не містять.

У зв`язку з викладеним суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У квітні 2019 року ТОВ Азохім звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та ухвалити нове, яким відмовити в позові повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Азохім Господарського суду міста Києва від 13.03.2019. Встановлено сторонам строк для подачі відзиву, заперечень та клопотань справу призначено до розгляду на 03.06.2019.

03.06.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 27.06.2019.

27.06.2019 у судове засідання з`явилися представники сторін - позивача та відповідача.

Скаржник у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

ТОВ Азохім в апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив повноваження представника позивача, який подав позовну заяву. Так, скаржник вважає, що у громадянина Ланько ОСОБА_1 були відсутні повноваження на підписання позовної заяви, оскільки в довіреності не зазначено, що представник май право представництва саме в Господарському суді міста Києва.

Також скаржник зазначає, що позивачем не надано в обґрунтування своїх позовних вимог документів про те, що позивач, передаючи майно в лізинг, набув права власності на це майно за відповідним договором. У зв`язку з чим, скаржник стверджує про недійсність укладеного з позивачем договору лізингу.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

03.06.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому АТ КБ ПриватБанк просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.

Позивач зазначає, що скаржником не заперечується факт підписання та отримання в лізинг, передбаченого в договорі майна. Посилання на відсутність доказів підтвердження права власності, зокрема договору купівлі-продажу є безпідставним, оскільки умовами договору передбачено, що майно придбане банком та надано акт прийому-передачі. Крім того, даний договір не є предметом спору.

Також позивач вказав, що скаржник, на виконання умов договору, здійснював чергові платежі, що свідчить про прийняття пропозиції.

Безпідставним позивач вважає посилання скаржника про введення його в оману, оскільки умови договору були надані позичальникові в письмовому вигляді, наслідком чого було підписання сторонами договору та відсутність від відповідача претензій.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як правильно з`ясовано судом першої інстанції, 05.03.2015 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк (правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк ) (банк) та ТОВ Азохім (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №DNH2LNI3204 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого банк здійснює придбання у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Новофарм (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу, майно - найменування, кількість, вартість та технічні характеристики якого, вказуються у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору на дату укладення цього договору вартість майна становить: 2 215 458, 0 грн, ПДВ 443 091, 64 грн, усього до оплати 2 658 549, 84 грн, що відповідає еквіваленту 110 772, 91 доларів США (по курсу 24, 00 грн за 1 дол. США).

Пунктом 1.4 договору передбачено, що авансовий платіж лізингоодержувача в рахунок оплати майна становить нуль гривень.

Умовами п. 1.6 договору сторони узгодили, що поставка майна здійснюється на умовах: передача майна буде здійснюватись за адресою: Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Котовського, буд. 74; майно повинне бути передане лізингоодержувачу у термін до 12 календарних днів після внесення авансового платежу, що зазначений у п. 1.4 цього договору, на рахунок зазначений у п. 1.5 цього договору, строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотримання продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між банком та продавцем, про що банк попередньо повідомляє лізингоодержувача.

Відповідно до п. 2.1 договору визначено, що загальна сума цього договору рівна вартості майна згідно п. 1.2 цього договору та складається з: суми авансового платежу згідно п. 1.4 цього договору; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 2 658 549,84 грн., що відповідає еквіваленту 110 772,91 доларів США (по курсу 24,00 грн. за 1 дол. США) на дату підписання графіку внесення лізингових платежів, зазначеного в Додатку №2, що є невід`ємною частиною даного договору.

Розмір, структура, строки оплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2 (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3.2 договору лізингоодержувач сплачує банку на рахунок вказаний в п. 1.5 цього договору, згідно додатку №2, винагороду за отримане в лізинг майно у розмір 16% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 5-е число кожного поточного місяця.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв у лізинг майно, яке передбачено договором, вартістю 2 658 549, 84 грн, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 10.03.2015.

Так, відповідачем було сплачено лізингові платежі на суму 1 196 347, 41 грн, що підтверджується випискою з рахунку відповідача та не заперечується сторонами.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справі склалися правовідносини з договору лізингу. Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

За приписами ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав свої зобов`язання за договором, а саме передав об`єкту лізингу, а скаржник в свою чергу прийняв таке майно (акт прийому-передачі майна від 10.03.2015). Наведене сторонами не заперечувалося.

Так, відповідно до акту прийому-передачі №1 від 06.03.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Новофарм та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк продавець передав, а банк прийняв у власність майно, яке і було передано лізингоодержувачу на виконання умов договору.

Сторони п. 4.1 договору узгодили, що протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що внаслідок передання майна у власність банку, саме позивачу належить таке майно протягом всього часу дії договору, до моменту належного виконання лізингоодержувачем його умов. Жодних заперечень щодо такого порядку розпорядження майном сторонами не робилося.

Акт прийому-передачі майна від 10.03.2015 містить підпис та відтиск печатки скаржника, будь-яких заперечень щодо користування об`єктом лізингу у спірний період відповідачем не надано.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження виконання позивачем свого обов`язку по придбанню об`єкту лізингу та передачу його лізингоодержувачу.

Посилання скаржника на відсутність доказів набуття позивачем права власності на об`єкт лізингу не можуть бути визнані обґрунтованими з огляду на наявність актів приймання-передачі майна від Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Новофарм позивачу та відповідно від позивача - скаржнику. Доказів наявності спору щодо майна, яке є предметом лізингу, оскарження права власності, тощо, в розумінні ст. 73, 76 - 79 ГПК України, матеріали справи не містять та скаржником не надано. Більше того, скаржник сам визнав таке право власності за банком укладаючи договір лізингу з ним, жодних заперечень до об`єкту лізингу, встановлення права власності щодо нього, тощо ТОВ Азохім не висловлювало. А тому такі посилання скаржника відхиляються як необґрунтовані.

За приписами ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 ст. 11 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів, за період з 05.04.2015 по 05.11.2018, становить 930 492, 43 грн. З урахуванням положень ч. 1 ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та графіку лізингових платежів строк виконання зобов`язання по її сплаті на момент подачі позову до суду настав. Заперечень проти розміру заборгованості скаржник не навів. Суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості по сплаті винагороди за користування майном, встановив його вірний обрахунок. З таким висновком погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу Укарїни, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача за період з 05.04.2015 по 05.11.2018 лізингових платежів у розмірі 930 492, 43 грн та винагороди за користування майном у розмірі 576 768, 55 грн на підставі договору. Докази погашення в матеріалах справи відсутні та скаржником не заперечувалась наявність такого боргу.

Крім того, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення скаржника від відповідальності за порушення зобов`язання, останнім не наведено.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підпис уповноваженого представника ТОВ Азохім , печатка підприємства та фактичне виконання скаржником його обов`язків (здійснення оплати частини чергових платежів) свідчать про обізнаність та погодження всіх умов договору, що в свою чергу спростовує доводи скаржника, щодо введення його в оману стосовно істотних умов договору.

Крім того, правомірність укладення договору презюмується нормою ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 920/1175/17.

Доказів визнання договору недійсним у судовому порядку матеріали справи не містять, а скаржником не надано.

Отже, посилання скаржника щодо недійсності договору, враховуючи відсутність визнання договору лізингу недійсним в судовому порядку та приписи ст. 204 Цивільного кодексу України є необґрунтованими. А тому і посилання скаржника на недійсність правочину (як підстави апеляційної скарги) у спорі про стягнення заборгованості без найдених доказів недійсності такого договору визнаються судом безпідставними.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк про стягнення з ТОВ Азохім заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 930 492, 43 грн та заборгованості по сплаті винагороди за користування майном у розмірі 576 768,55 грн є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 358 478, 33 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 06.04.2015 по 21.11.2018.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.1.1 договору сторони узгодили, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п. 2.1-2.4, 7.2.15, 8.14 цього договору та визначених у додатку №2, лізингоодержувач сплачує банку пеню в розмірі 0, 2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд першої інстанції перевірив здійснений позивачем розрахунок пені та встановив його правомірність, а тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога про стягнення з скаржника пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 358 478, 33 грн є правомірною та обґрунтованою. Заперечень щодо розміру пені скаржником не заявлялося.

Посилання скаржника на відсутність повноважень у Ланько ОСОБА_1 на підписання позовної заяви та її подачу відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані з огляду на таке.

Позовну заяву підписано представником АТ КБ ПриватБанк - Ланько О.М.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 56 ГПКК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Довіреністю № 7236-К-О від 15.06.2017 уповноважено Ланько ОСОБА_1 на представництво інтересів АТ КБ Приватбанк . Так, зазначена довіреність уповноважує представника представляти інтереси банку в місцевих загальних судах з наданням прав, передбачених законодавством, зокрема, для позивача. Для виконання наданих повноважень представнику надається право від імені банку підписувати, подавати, пред`являти, отримувати необхідні документи. Довіреність є чинною строком на три роки до 15.06.2020.

Норма ст. 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначає систему судоустрою, до якої, зокрема входять місцеві суди.

Відповідно до ст. 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Виходячи з наведеного та вказаних норм права, позивач, видаючи довіреність № 7236-К-О від 15.06.2017, уповноважив Ланько О.М. на представництво інтересів банку, зокрема в місцевих судах з наданням прав, передбачених законодавством для позивача, для чого надав право від імені банку підписувати необхідні документи. Довіреність на час звернення до суду та на час ухвалення даної постанови є чинною.

Жодних обмежень щодо неможливості ОСОБА_2 на представлення інтересів довірителя саме в Господарському суді міста Києва ані вказана довірені, ані матеріали справи не містять. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що надалі інтереси позивача представляли інші представники, що свідчить про обізнаність банку про наявність такого судового процесу. Жодних заперечень проти такого розгляду (відкликання позову, відмова від позовної заяви, тощо) банком не здійснено, що свідчить про волю позивача на захист порушеного права.

Пуризм у загальноприйнятому розумінні є надмірним прагненням до чистоти, переваги форми над змістом. Надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм і вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, зважаючи на обставини конкретної справи, і необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів у цивільному або іншому судочинстві призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Поняття правовий пуризм увів у обіг Європейський суд з прав людини. Суд, зокрема, дійшов висновку, що не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване тільки з метою виправлення істотної помилки. У рішенні справі Сутяжник проти РФ від 23.07.2009 Європейський суд з прав людини виходив із того, що хоча правил юрисдикції як принципу й має бути дотримано, однак з огляду на обставини справи відсутня соціальна потреба, яка виправдовувала би відступ від принципу правової визначеності.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи правової визначеності та розумності, наявність волі позивача на пред`явлення відповідного позову, з метою не допущення бюрократизації процесу (формалізму) дійшов висновку про відсутність підстав у суду першої інстанції для повернення позовної заяви АТ КБ ПриватБанк , а тому доводи скаржника у вказаній частині визнаються необґрунтованими. До того ж, суд апеляційної інстанції враховує відсутність заперечень скаржника щодо суті заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості, а заперечення щодо недоліків формального оформлення документів на представництво інтересів зводиться до формалізації процесу. А тому, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову АТ КБ ПриватБанк про стягнення заборгованості з ТОВ Азохім за договором лізингу.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Азохім на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/15889/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/15889/18 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Азохім .

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 03.07.2019

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко