Ухвала

від 18.03.2019 по справі 914/2260/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

18.03.2019 р., м.Львів, вул.Личаківська,128 Справа № 914/2260/18

Господарський суд Львівської області ускладі судді Бортник О.Ю. за участі секретаря судового засідання Вашкевич Н.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з додатковою відповідальністю «Західенергоавтоматика» , м. Львів

до відповідача:Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м. Львів

про зняття арешту з нерухомого майна

Представники сторін:

Від позивача : ОСОБА_1- керівник,

Від відповідача : ОСОБА_2 - представник.

СУТЬ СПОРУ:Товариство з додатковою відповідальністю «Західенергоавтоматика» , м. Львів, звернулося до Господарського суду Львівськоїобласті з позовом до Сихівського відділу державно ївиконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м. Львів про зняття арешту з нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. професора Буйка, буд. 2, і належить позивачу на праві власності. На це майно арешт накладено постановою б/н від 14 червня 2006 р. державного виконавця ДВС у Галицькому районі м. Львова ОСОБА_3

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач стверджує, що ВАТ Західенергоавтоматика змінило організаційно-правову форму та перетворилось на Товариство з додатковою відповідальністю Західенергоавтоматика .

Ухвалою Господарського суду Львівської області у справі № 1/579-15/173 від 05 червня 2006 р. заборонено ВАТ Західенергоавтоматика здійснювати будь-які дії щодо відчуження у будь-який спосіб належного йому на праві власності нерухомого майна, що зареєстроване в системі реєстру права власності на нерухоме майно за ВАТ Західенергоавтоматика , що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Професора Буйка, 2.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н від 14 червня 2006 р. державним виконавцем ДВС у Галицькому районі м. Львова ОСОБА_3 накладено арешт на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Професора Буйка, 2, що належить ВАТ Західенергоавтоматика .

Рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 1/579-15/173 від 25 липня 2006 р. заходи забезпечення позову, що були вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області у справі № 1/579-15/173 від 05 червня 2006 р. скасовано. Рішення суду набрало законної сили 25.07.2006 р.

Позивач посилається на норми ч. 2 та п. 6 ч. 4 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 р.

Позивач зазначає, Сихівський відділ державної виконавчої служби м. Львів головного територіального управління юстиції у Львівській області, до територіальної підвідомчості якого належить нерухоме майно, на його запит 25 вересня 2018 р. повідомив, що в зв язку з неможливістю встановити, на підставі якого саме виконавчого документу накладено арешт на майно боржника та з яких підстав, оскільки виконавче провадження завершене, арешт з майна може бути знятий лише на підставі рішення суду.

Позивач посилається на відповідь ОСОБА_4 Львіворгрес від 13 листопада 2018 р., у якій підприємство повідомляє, що за його заявою ухвалою Господарського суду Львівської області забезпечено позов у справі № 1/579-15/173, за заявою ВАТ ЛьвівОРГРЕС на виконання заходів забезпечення позову винесено постанову ДВС у Галицькому районі міста Львова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Як на правові підстави позову позивач посилається на норми п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321, ст. 386 ЦК України, ст. 13, ч. 2, п. 6 ч. 4 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 р., п. 4 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам .

У заяві щодо усунення недоліків позовної заяви позивач повідомляє, що в жодному державному органі чи установі не збереглося жодних відомостей щодо постанови державного виконавця Державної виконавчої служби у Галицькому районі м. Львова б/н від 14.06.2006 р.

Позивач пояснює, що його звернення до суду тим і зумовлено, що ні в його розпорядженні, ні в розпорядженні відповідача, ні в розпорядженні будь-якого іншого державного органу чи установи із вказаних вище, немає документів, які б без сумніву підтверджували, що постанова державного виконавця Державної виконавчої служби у Галицькому районі м. Львова б/н від 14.06.2006 р. має відношення до судового рішення Господарського суду або будь-якого іншого виконавчого документу.

Проте позивач, з огляду на часові рамки і відсутність інших підстав для арешту його майна, переконаний, що саме на підставі ухвали Господарського суду Львівської області у справі № 1/579-15/173 від 5 червня 2006 р. накладено арешт постановою державного виконавця Державної виконавчої служби у Галицькому районі м. Львова б/н від 14.06.2006 р. Доказом, який підтверджує таке переконання, позивач вважає відповідь № 200/874 Генерального директора ОСОБА_4 Львіворгрес .

При цьому позивач вважає, що будь-якому сторонньому спостерігачу зрозуміло, що саме у зв язку із фізичною відсутністю у Позивача інших доказів, ніж додані до позовної заяви, позивач змушений звертатися до суду.

Позивач у поясненнях від 30.01.2019 р. зазначає, що рішення у справі не стосуватиметься прав та охоронюваних інтересів Приватного акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж Львіворгрес і він не наполягає на залученні цієї юридичної особи до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справі.

У письмовому поясненні від 04 березня 2019 р. позивач зазначає, що ним не заявлялось клопотання про залучення третьої особи у справі ні у позовній заяві, ні у заяві щодо усунення недоліків позовної заяви. Позивач вважає, що арешт його нерухомого майна, який існує без належної правової підстави, є очевидним обмеженням, тобто порушенням його права власності і спір про це повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач повідомляє суд, що на момент звернення до нього позивача із заявою про зняття арешту з майна, усі матеріали виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області у справі № 1/579-15/173 від 05.06.2006 р. були знищено, оскільки термін зберігання виконавчих проваджень триває 3 роки згідно з п. 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2274/5 від 25.12.2008 р.

Враховуючи відсутність матеріалів виконавчого провадження, в рамках якого прийнято постанову б/н від 14 червня 2006 р., відповідач не може документально обгрунтувати свою правову позицію. Однак, відповідач зазначає, що в ухвалі від 05.06.2006 р. у справі № 1/579-15/173, на яку посилається позивач, йдеться про заборону відчуження будь-якого майна, що належить позивачу, тоді як до єдиного реєстру заборон відчуження внесено запис про накладення арешту на конкретне нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю за адресою: Львівська область, м. Львів, вулиця Буйка П. професора, будинок 2. Однак, відповідно до порядку виконання ухвали такого характеру арешт мав би бути накладений на все майно боржника.

Відповідач вказує, що враховуючи відсутність доказів накладення арешту на підставі ухвали Господарського суду Львівської області у справі № 1/579-15/173 від 05.06.2006 р., немає підстав для залучення третьої особи у справі ОСОБА_4 Львіворгрес .

Ухвалою суду від 11.12.2018 р. позовна заява залишалась без руху. Ухвалою суду від 02.01.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Підготовче судове засідання у справі відкладалось, строк підготовчого провадження продовжувався та у підготовчому засіданні, призначеному на 04.03.2019 р. оголошувалась перерва з підстав, викладених в ухвалах суду від 04.02.2019 р. та від 04.03.2019 р.

Враховуючи, що позивачем у поясненнях від 30 січня 2019 р. та від 04 березня 2019 р. зазначено, що ним не заявлялось клопотання про залучення третьої особи у справі, суд розцінює зазначення позивачем у вступній частині позову Приватного акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технологій та експлуатації електростанцій і мереж Львіворгрес в якості третьої особи у справі, як помилку. З огляду на пояснення сторін, суд не вбачав підстав для залучення цієї юридичної особи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, з огляду на таке.

Згідно з нормами ст.ст. 59, 74 Закону України Про виконавче провадження , особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із Законом України Про виконавче провадження , а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1 2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Суд встановив, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об єктів нерухомого майна за заявою ДВС у Галицькому районі м. Львова Львівською філією державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України 15.06.2006 р. зареєстровано арешт нерухомого майна (реєстраційний номер 3335361), а саме: нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Львів, вулиця Буйка П. професора, будинок 2, власником якої є позивач. Вказаний арешт та заборону застосовано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н від 14.06.2006 р. ДВС у Галицькому районі м. Львова. Зазначене підтверджується Інформацією з відповідного реєстру, номер інформаційної довідки 121844032, сформованої 24.04.2018 р. (сторінка 3).

Суд встановив, що позивач не посилається на норми ч. 1 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження , як на підставу свого позову. Про вказане свідчить й правова конструкція позову. Позивач зазначає, що саме він є власником нерухомого майна, на яке накладено арешт, а також, що саме він є боржником у виконавчому провадженні. Позивач вказує, що йому невідомо, хто саме є стягувачем у виконавчому провадженні, в рамках якого прийнято постанову б/н від 14.06.2006 р. ДВС у Галицькому районі м. Львова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

У матеріалах справи відсутні та сторонами суду не надані належні, допустимі та достатні докази того, в зв язку з примусовим виконанням якого саме виконавчого документа відкрито виконавче провадження, в рамках якого прийнято вищезгадану постанову б/н від 14.06.2006 р.

Відповідач не заперечує, не оспорює, не ставить під сумнів право власності позивача на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Львів, вулиця Буйка П. професора, будинок 2, та не претендує на це майно. Між позивачем та відповідачем відсутній спір про право власності на це майно. Відповідач у своїх запереченнях від 11 березня 2019 р. та у листі від 25 вересня 2018 р. за № 32793 пояснює, що не може зняти арешт з майна позивача в зв язку із відсутністю передбачених ст. 59 Закону України Про виконавче провадження підстав для зняття арешту. Крім цього, відповідач вказує на ту обставину, що він не може встановити, на забезпечення примусового виконання якого саме виконавчого документу накладено арешт на майно позивача постановою б/н від 14.06.2006 р., та з яких саме підстав виконавче провадження завершене.

Позивач є боржником у виконавчому провадженні, в рамках якого на належне йому на праві власності нерухоме майно накладено арешт, а також власником майна, на яке накладено цей арешт та заборону. Саме позивач, як сторона виконавчого провадження та власник нерухомого майна, зобов язаний знати та володіти доказами, з яких би вбачалось, хто є стягувачем у виконавчому провадженні, на примусове виконання якого саме виконавчого документа відкрито виконавче провадження, в рамках якого на належне йому майно накладено арешт. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов язує.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі не існує спору про право цивільне. Спір у справі між сторонами виник та стосується того, чи існують, передбачені ч. 4 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження , підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини та, чи правомірно відповідач відмовився зняти згаданий арешт з огляду на відповідне звернення позивача від 16.07.2018 р. щодо зняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження. Такий спір, в силу приписів ч. 2 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження , вирішується шляхом пред явлення позову сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, оскільки він носить публічно-правовий характер.

Крім цього, відповідно до приписів ст. 17 Закону України Про виконавче провадження , в редакції чинній станом на 14.06.2006 р., виконавчі документи, видані господарським судом, не були єдиними виконавчими документами, що видаються за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою. До таких належали, у тому числі й: ухвали, постанови судів у цивільних, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"; рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу. У таких випадках сторони, інші учасники та особи, в силу норми прямої дії, закріпленої у ч. 2 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р., також повинні звертатись з позовом до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, оскаржуючи рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб). Оскільки у таких випадках, спір між сторонами не стосується виконання судового рішення.

Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що постанову про арешт майна позивача та оголошення заборони на його відчуження б/н від 14.06.2006 р. винесено державним виконавцем ДВС у Галицькому районі м. Львова в рамках примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 05.06.06 у справі № 1/579-15/173 з огляду на таке.

Вказаною ухвалою на підставі ст. 67 ГПК України (в редакції, чинній станом на 05.06.06 р.) судом заборонено позивачу здійснювати будь-які дії щодо відчуження у будь-який спосіб в т.ч. продажу, обміну, дарування, заставлення, передачі в управління, передачі до статутних фондів юридичних осіб, здачі в оренду та безоплатне користування і т.п., належного йому на праві власності нерухомого майна, що зареєстроване в системі реєстру права власності на нерухоме майно за позивачем нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Проф.Буйка,2. За таких обставин, ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.06.06 у справі № 1/579-15/173 арешт на нежитлову будівлю позивача за адресою: м. Львів, вул. Буйка П. професора, будинок 2, на підставі ст. 67 ГПК України, в якості заходу до забезпечення позову у справі № 1/579-15/173, судом не накладався. Слід зазначити, що відповідно до приписів ст. 67 ГПК України, в редакції чинній станом на 05.06.2006 р. та на 14.06.2006 р. накладення арешту на майно, що належить відповідачеві та заборона відповідачеві вчиняти певні дії були самостійними, окремими, не пов язаними між собою та не тотожними заходами до забезпечення позову. За таких обставин, у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази, на підставі яких суд вправі дійти висновку про те, що постанова про арешт майна позивача прийнята ДВС у Галицькому районі м. Львова щодо виконання судового рішення господарського суду Львівської області у справі № 1/579-15/173.

Більше того, сам позивач у заяві про усунення недоліків позовної заяви (сторінка 2) зазначає, що ні у нього, ні у відповідача, ні у будь-якого іншого державного органу чи установи, із вказаних у заяві, немає документів, які би без сумніву підтверджували, що постанова б/н від 14.06.2006 р. має відношення до судового рішення Господарського суду Львівської області. В той же час, позивач, з огляду на часову рамки і відсутність, на його думку, інших підстав для арешту його майна, висловлює переконання у тому, що саме на підставі ухвали Господарського суду Львівської області у справі № 1/579-15/173 від 05 червня 2006 р. накладено арешт постановою державного виконавця.

Проте в силу приписів ст. ст. 74, 236 ГПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на викладене вище, ухвалення судового рішення на підставі припущень та переконань зацікавленої сторони, які не підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, Законом не допускається.

ОСОБА_4 Львіворгрес від 13.11.2018 р. за № 200/874, на який посилається позивач, не є належним та достатнім доказом прийняття постанови б/н від 14.06.2006 р. ДВС у Галицькому районі м. Львова на виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 05.06.06 у справі № 1/579-15/173 в силу відсутності у матеріалах справи, у сторін, у ОСОБА_4 Львіворгрес доказів на обгрунтування обставин, викладених у цьому листі. Більше того, у цьому листі відсутні посилання на будь-які докази, які б могли підтвердити викладені у ньому обставини. ОСОБА_4 Львіворгрес зазначає про прийняття постанови на підставі його заяви, однак не наводить ані номера, ані дати цієї заяви, не долучає її копії до свого листа. ОСОБА_4 Львіворгрес також зазначає, що у нього не збереглися копії документів із ДВС або ЄРЗВОНМ. За таких обставин, у суду відсутня можливість перевірити та підтвердили належними доказами, викладені у листі обставини.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 р., рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Нормами Розділу ІV ГПК України передбачено порядок такого звернення до господарського суду, який розглянув справу як суд першої інстанції та видав виконавчий документ, в рамках здійснення судового контролю за виконання судових рішень, зокрема у справі № 1/579-15/173. Подання позовної заяви у таких випадках до господарського суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, діючим ГПК України не передбачено.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 231, 234, 235 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1.Закрити провадження у справі № 914/2260/18.

2. Повернути Товариству з додатковою відповідальністю Західенергоавтоматика (79034, м. Львів, вул. Професора Буйка, будинок 2, ідентифікаційний код 00110912) з державного бюджету 1762 грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 544 від 09 листопада 2018 р.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

4. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку .

Апеляційна скарга на ухвалу подається до або через Західний апеляційний господарський суд протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 22.03.2019 р.

Суддя Бортник О.Ю.