Рішення

від 04.03.2019 по справі 907/637/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

05.03.2019 м. УжгородСправа № 907/637/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву керівника Ужгородської місцевої прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави до Ужгородської міської ради, м. Ужгород, до співвідповідача Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород та до товариства з обмеженою відповідальністю Офіс-центр-2, м. Ужгород про скасування рішення міської ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

За участю представників:

від позивача Андрейчик А.М. прокурор відділу облпрокуратури

від відповідача 1 Гомза Д.В. представник за довіреністю №03-17/2 від 05.01.2018

від співвідповідача не з`явився;

від відповідача 2 Олійник Р.Б. представник за довіреністю від 26.11.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування пункту 1.64 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за №1963 від 12.02.2018 за кадастровим номером 2110100000:18:001:0127 площею 0,0033га, посилаючись на порушення відповідачами вимог ст.ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст.ст. 203, 2015 Цивільного кодексу України, ст.ст. 19, 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.11.2018 відкрито загальне позовне провадження у розгляді справи №907/637/18, призначено підготовче засідання та розгляд заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову на 03.12.2018.

Ухвалою суду від 03.12.2018 підготовче засідання та розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову було відкладено на 19.12.2018.

Ухвалами суду від 19.12.2018 відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову, продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 17.01.2019.

Ухвалою суду від 17.01.2019 до участі у справі залучено співвідповідача Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, а підготовче засідання відкладено на 07.02.2019

Ухвалою суду від 07.02.2019 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 05.03.2019.

Представник позивача (прокурор) заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Предметом спору є п. 1.64 рішення, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення товариству з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр-2» земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:18:001:0127) площею 0,0033 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по вул. Минайській, 16 та передано її в оренду строком на 3 роки до 9 листопада 2018 року, а також вимога про визнання укладеного на його виконання Договору оренди недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення прийняте неповноважною, на думку прокурора, сесією міської ради, оскільки на ній (на засіданні 09.11.2015) були присутні 29 депутатів, що складає менше половини від загального складу ради (60 депутатів). У роботі сесії ради 09.11.2015, за твердженням прокурора, не приймали участь та не голосували за рішення №1882 депутати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . На підтвердження своїх доводів позивач посилається на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015070030000163 від 25.11.2015, якими, на його думку, доводяться факт роботи сесії міської ради 09.11.2015р. з порушенням Конституції України та законодавства України, відтак - всі рішення прийняті на цій сесії, в т. ч. і оспорюване, вважає такими, що підлягають скасуванню. Іншою підставою позову прокурором визначено те, що рішення №1882 було прийняте в умовах реального конфлікту інтересів. Пояснив, що постановою судді Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що, будучи депутатом Ужгородської міської ради, в інтересах дружини - ОСОБА_6 вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів - взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», пунктом 1,62 якого було затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_6 земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:19:001:0179) площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передано її в оренду строком на 3 роки до 09.11.2018. Оскільки голосування проходило за рішення в цілому, ОСОБА_5 не мав право брати участь у голосуванні, а тому таке рішення в силу вимог ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції», на думку прокурора, підлягає скасуванню.

Крім того, зазначає, що рішення №1882 було прийнято за відсутності плану зонування або детального плану території, чим порушено приписи ст. ст. 19, 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності. За таких обставин вважає, що право оренди на земельну ділянку набуто на підставі незаконного рішення, тому суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, інтересам мешканців міста.

Звернення до суду з даним позовом в інтересах держави прокурор обґрунтовує відсутністю у органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру повноважень щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, і саме тому, з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура, яка в силу вимог ст. 131 - 1 Конституції України, ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень звернулася з позовом до суду та набула статусу позивача.

Відповідачі заперечують по суті заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у поданих суду відзивах на позов з доказами в їх обґрунтування. Так, відповідач 1 вважає, що підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки оскаржене рішення прийняте міською радою відповідно до наданих їй повноважень, вимог чинного земельного законодавства та законодавства у сфері містобудівної діяльності. Зауважив, що прокурором не надано суду вироку щодо встановлення факту прийняття Ужгородською міською радою рішень на сесії, яка відбулась 9.11.2015, з порушенням Конституції України та законодавства України, сам же факт відкриття кримінального провадження не може бути прийнятий судом як належний доказ вчинення злочину. Заявлені прокурором як докази відсутності на сесії депутатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рапорти слідчого про їх опитування в телефонному режимі, на його думку, не можуть вважатися достовірними доказами, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, на підтвердження яких вони подані, оскільки такі складені у невідому дату слідчим СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Хайрутдіновим, не містять інформації про дату та час опитування та про те, яким чином була підтверджена особа опитуваних. Щодо відсутності депутата ОСОБА_4 , яка обґрунтовується прокурором посиланням на розмову ОСОБА_4 з журналістом телеканалу «Тиса», то така теж не підтверджується належними доказами. Звертає увагу суду також на той факт, що долучений прокурором до матеріалів справи диск з відеозаписом, за його твердженням, пленарного засідання Ужгородської міської ради 09.11.2015 р., також не є належним та допустимим доказом у справі, з огляду на те, що відсутня інформація про джерело цієї відеофіксації, про відсутність чи наявність втручання у відеозапис, час проведення зйомки тощо. До того ж, на DVD-R диску наявне тільки відео тривалістю 05 хв. 24 с., а не відеозапис всього пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015. Зазначив, що інформація, надана Державною прикордонною службою України щодо відомостей про осіб, які перетнули державний кордон України, за змістом якої ОСОБА_3 перебував за межами України з 8.11.2015р. по 12.11.2015р., не може бути підтвердження того, що в день проведення сесії 9.11.2015р. не міг бути фізично присутнім на ній, оскільки у витязі з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», доданому до вказаного листа № 5/13-93 від 07.04.2016р. чітко зазначається, що 09.11.2015 ОСОБА_7 перебував за межами території України лише в період з 00:00 год. до 09:50 год. Звертає увагу суду, що у матеріалах проведення сесії Ужгородської міської ради 09.11.2015 р. міститься колективна заява з підписами депутатів Ужгородської міської ради, оригінал якої був вилучений правоохоронними органами, у якій наявні підписи депутатів, щодо яких позивач стверджує, що вони не були присутні на сесії Ужгородської міської ради.

Стосовно ж твердження прокурора про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь м. Мукачево) у період спірний період, то звертає увагу суду на наявність розбіжностей у поданих прокурором доказах, оскільки з поданих суду роздруківок телефонних дзвінків здійснених 09.11.2015 ОСОБА_1 немає жодного, здійсненого/зафіксованого за місцем розташування госпіталя.

Посилання прокурора на наявний конфлікт інтересів ОСОБА_5 під час прийняття оскаржуваного рішення також вважає безпідставним, оскільки його голос не був вирішальним при голосуванні за рішення № 1882, оскаржуване рішення було б прийнято і без його голосу. Наголосив, що оскільки повідомлення про наявність конфлікту інтересів покладається на саме ОСОБА_5 , то за невиконання такого обов`язку не можуть нести відповідальність інші особи, зокрема, Ужгородська міська рада, ТОВ «Офіс-центр-2», якого у разі задоволення позову буде позбавлено права оренди майна через неправомірні дії іншої особи.

Рада також спростовує посилання позивача на порушення містобудівних умов при відведенні земельної ділянки. Пояснила, що на виконання вимог частини 4 статті 3 Закону України «Про планування і забудову територій» Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради було надано висновок № 1972 від 07.08.2014 р. про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, згідно з яким відведення земельної ділянки площею 0, 0033 га по АДРЕСА_2 відповідає чинній містобудівній документації. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по вул. Минайській, 16 також було погоджено Головним управлінням Держземагенства у Закарпатській області, що підтверджується відповідним висновком № 702/03-14 від 31.07.2014. Наголосив, що ТОВ «Офіс-центр-2» є власником нежитлової будівлі загальною площею 212 кв. м., яка розміщена по АДРЕСА_2 , сходи до якої розміщені на земельній ділянці, яка у відповідності до оскаржуваного рішення була передана в оренду ТОВ «Офіс-центр-2». А якщо на земельній ділянці вже побудований об`єкт - житловий будинок, гараж, дачний будинок тощо - і власник такого об`єкта звертається про передачу йому у власність земельної ділянки, на якій розміщений цей об`єкт без зміни цільового призначення, то рішення ради вже не може обмежуватися діями норми статті 24 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки земельна ділянка для містобудівних потреб раніше вже колись надавалася, а тому такий об`єкт і був побудований, тобто це не надання земельної ділянки для містобудівних потреб, а переоформлення права власника будинку, будівлі, споруди на земельну ділянку.

Окремо зазначає, що оскаржуване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки в нього виникло право володіння відповідними земельними ділянками, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. До того ж строк дії оспореного договору оренди на день розгляду спору закінчився, тому, на думку відповідача 1 провадження у справі в цій частині підлягає закриттю за відсутністю предмету спору. Не обґрунтованим вважає і саме представництво прокурором інтересів держави, оскільки вважає позицію прокурора про відсутність у Держгеокадастру повноважень на звернення до суду у даних спірних відносинах помилковим; до того ж, до пред`явлення позову прокурор не звертався з відповідним повідомленням до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру чи її територіальних органів і у справі відсутні докази такого повідомлення, що свідчить про недотримання прокурором встановленого ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення прокурора до суду.

Відповідач-2 у письмовому відзиві також заперечує проти позову, вважаючи його необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Вважає, що прокурором не доведено порушення прав та інтересів держави та не підтверджено підстав представництва ним інтересів держави у даній справі.

Вважає, що за відсутності вироку по кримінальному провадженню № 42015070030000163 від 25.11.2015, передчасними є твердження прокурора у даній справі про те, що сесія Ужгородської міської ради 09.11.2015 відбулась з порушенням вимог Конституції та законодавства України, і в силу цього прийняті на ній рішення, в т. ч. оспорюваний п. 1.64 рішення № 1882, такими, що підлягають визнанню незаконними та скасуванню. Наведені товариством стосовно поданих прокурором доказів відсутності депутатів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , спростування по суті аналогічні наведеним Ужгородською міською радою у відзиві доводам.

Не погоджується з позицією прокурора відносно того, що рішення № 1882 від 09.11.2015 підлягає визнання незаконним у зв`язку з порушенням депутатом ОСОБА_5 вимог Закону України «Про запобігання корупції», оскільки, на його думку, таке порушення може стати підставою для визнання недійсним пункту 1.62 рішення Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11.2015, яке стосується затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 (дружині ОСОБА_8 ), і у жодному разі не може бути підставою для визнання недійсними інших пунктів рішення №1882 від 09.11.2015 у цілому.

Наголосив, що при зверненні з позовом прокурором не доведено наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави у зв`язку з прийняттям радою спірного рішення та подальшим укладенням на його підставі договору оренди земельної ділянки. В матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору щодо цільового призначення та мети. Окрім того, звертає увагу на те, що у відповідача 2 наявні всі необхідні висновки та погодження відповідних органів щодо проекту землеустрою на спірну земельну ділянку. Саме тому вважає, що укладення відповідного договору оренди навпаки, відповідає інтересам територіальної громади, оскільки на підставі цього договору до місцевого бюджету надходили кошти у вигляді орендної плати.

Крім того, також вважає прокурора неналежним позивачем у справі, так як твердження про відсутність у Держгеокадастру повноважень на оскарження рішення ради, яке є предметом спору, вважає помилковим.

Окремо просить суд застосувати у спірній ситуації ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Прокурор у позовній заяві вказує, що міська рада допустила порушення законодавства при прийнятті рішень про передання в оренду земельної ділянки відповідачеві 2, водночас, відповідач 2 виконав усі вимоги покладені на нього земельним законодавством щодо укладання спірного договору оренди (розробив проект землеустрою, отримав позитивний висновок та необхідні погодження та у встановленому порядку звернувся до органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про затвердження проекту землеустрою та передання в оренду земельної ділянки) і жодних порушень законодавства не допустив. Умови договору оренди орендарем виконувалися повністю, в тому числі щодо своєчасного внесення орендної плати за оренду землі, що не суперечить майновим інтересам держави. Саме тому відповідач вважає, що при зверненні з позовом прокурором не забезпечений «справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав орендаря, який виконував умови договору оренди належним чином.

Прокуратура подала відповідь на відзиви, в якій не погоджується з викладеними у ній доводами та спростуваннями відповідачів. Стосовно неналежності та допустимості поданих доказів до позовної заяви, повідомила, що всі матеріали до позову були отримані в ході досудового розслідування у передбачений законом спосіб, дозвіл на розголошення яких подано до позовної заяви, а відомості в них підтверджують підстави позову. Прокурор просить дослідити обставини, що стали йому відомі, а посилання на розпочате провадження міститься лише для повідомлення суду про законність отримання поданих документів, так би мовити обґрунтування їх легітимності, належності та допустимості. Щодо суперечності поданих ним доказів, то просить суд врахувати весь об`єм інформації, які вони містять і визначальність їх змісту. Так, в частині інформацій про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні звертає увагу на те, що відповідь отримана від медичної установи, у якій стверджується, що останній перебував на стаціонарному лікуванні, а роздруківки телефонних з`єднань є тому підтвердженням, адже чітко прослідковується що останній мабуть в порушення внутрішнього розпорядку медичної частини, ночував вдома і зранку в день голосування повертався до м. Мукачева, що ним і підтверджено у засобах масової інформації. Тому слід критично ставитись до спростування таких вагомих доказів як роздруківка з`єднань, адже порушення режиму медичної установи, на його думку, не спростовує факту відсутності останнього на пленарному засіданні, що більше того підтверджується і відеозаписом, який містить інформацію про його створення, що у розумінні мови програмування є останнім моментом запису.

В частині позовних вимог, які ґрунтуються на конфлікті інтересів та його наслідків просить врахувати позицію Верховного Суду у справі за №810/2500/16 (постанова від 31.10.2018).

Стосовно ж спростувань відповідачів щодо відсутності порушень містобудівного законодавства наголосив, що навіть не вдаючись у спір про те, чи є рішення Ужгородської міської ради про затвердження містобудівної документації регуляторним актом чи ні, воно однозначно є нормативно-правовим і набирає чинності лише після його підписання і опублікування.

Інші посилання відповідачів в частині відсутності порушень самого змісту містобудівної документації не є підставою позову і не підлягають дослідженню, а наявність позитивних висновків при формуванні земельної ділянки не спростовує факту порушення радою ряд нормативно-правових актів при прийнятті рішення та укладенні оспорюваного правочину.

Також наголосив на тому, що прокурор звернувся до суду не в інтересах Держгеокадастру, який на думку відповідачів наділений повноваженнями самостійно звернутися з аналогічним позовом до суду, а на захист інтересів держави; таке звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування відповідного рішення ради.

Окремо звертає увагу на правову позицію, викладену у Постанові ВСУ у справі № 6-152цс 14, згідно з якою визначено, що у разі неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав особа не набуває права власності чи користування на неї, а тому і порушень в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині непорушності прав мирного володіння своїм майном, не може мати місце.

В свою чергу відповідач 2 подав заперечення на відповідь на відзив, в якому на доповнення до викладених у відзиві заперечень, виклав свої аргументи. Зокрема, зауважив про наявність суперечливої практики Верховного суду з приводу застосування ст. ст. 35, 67 Закону України «Про боротьбу з корупцією». Поряд з цим, приводить суду висновки Верховного суду, вроблені у постанові від 21.09.2018 №237/2574/17 та №237/2242/17, які підтверджують правильність його позиції про відсутність підстав для скасування рішення в цілому, якщо конфлікт інтересів відбувся лише в його частині.

Залучений до участі у справі співвідповідач у поданій суду письмовій заяві зазначає про проведення підготовчого засідання без участі його уповноваженого представника, проти позову заперечує повністю, оскільки вважає вимоги прокуратури безпідставними.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.03.2019, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14 березня 2014 року Ужгородська міська рада на 20 сесії 6 скликання прийняла рішення №1227 «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», пунктом 1.5 якого дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0033 га для облаштування входу в приміщення закладу харчування по вул. Минайській, 16 надано TOB «Офіс-центр 2».

Рішенням Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за № 1881 Про затвердження містобудівної документації було затверджено містобудівну документацію - Генеральний план (коригування) м. Ужгорода та План зонування території м. Ужгорода. Оприлюднено дане рішення 13.11.2015

Після внесення змін до порядку денного, Ужгородська міська рада 09.11.2015 також прийняла рішення №1882 «Про затвердження та відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», пунктом 1.64. якого товариству з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр 2» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:18:001:0127) площею 0,0033 та для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по. вул. Минайській, 16 та передано її в оренду строком на 3 роки до 09.11.2018 року.

На виконання вказаного рішення 12.02.2018 між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, та товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр-2» укладено Договір оренди землі №1963, відповідно до умов якого орендарю- товариству передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0033га кадастровий номер 2110100000:18:001:0127 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в АДРЕСА_2 строком до 09 листопада 2018 року.

Не погоджуючись з законністю вказаного рішення та правочину, з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста, прокурор звернувся до суду з позовом, яким просить оспорене ним рішення ради №1882 від 09.11.2015 визнати незаконним та скасувати, а укладений на його виконання Договір оренди землі від 12.02.2018 визнати недійсним. Як на підставу своїх вимог, посилається на прийняття рішення неповноважним складом ради, стверджуючи про відсутність на пленарному засіданні Ради депутатів Белякова Ю.В., ОСОБА_9 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , прийняття рішення за умови конфлікту інтересів депутата Булини М.М. та з порушенням вимог ст. ст. 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Оцінюючи подані позивачем докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997р. (зі змінами) (далі Закон) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 3 ст. 24 Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 12 ст. 46 Закону № сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

У 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів, що підтверджується інформацією розміщеною на офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії.

Судом встановлено, що для автоматизації процесу проведення пленарних засідань сесії міської ради застосовується програмно-технічний комплекс системи електронного голосування "Віче" (далі ПТК «Віче») відповідно до Положення про порядок застосування ПТК «Віче» в Ужгородській міській раді, яке є невід`ємною частиною Регламенту.

Відповідно до ст. 17 Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08.04.2011 № 149 (далі - Регламент), сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Відповідно до ст. 34 Регламенту, перед початком сесії 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., шляхом застосування персональних карток «Віче» було зареєстровано 30 депутатів, що підтверджується роздруківкою ПТК «Віче». В подальшому, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, внаслідок якої відповідно до роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» було зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради, в т. ч. депутати ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Прокурор, стверджуючи, що участь у засіданні ради 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що складає менше половини від загального складу ради, посилається на матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42015070030000163 від 25.11.2015.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, вирок суду по вказаному кримінальному провадженню щодо встановлення факту прийняття Ужгородською міською радою рішень на сесії, що відбулася 09.11.2015, з порушенням Конституції України та законодавства України, відсутній.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Аналіз зазначеної норми права вказує, що преюдиціальне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні. Тому обставини, вказані в інших процесуальних документах органів досудового розслідування, не мають преюдиціального значення при розгляді господарських спорів (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2018 у справі №5011-66/7999-2012).

Внесення ж відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не може розглядатися як доказ вчинення злочину, а обставини вчинення злочину, у тому числі факт події злочину, можуть бути встановлені виключно у ході досудового розслідування та відображені у вироку суду.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність вироку по кримінальному провадженню № 42015070030000163 від 25.11.2015р., суд дійшов висновку, що твердження прокурора про те, що сесія Ужгородської міської ради 09.11.2015 відбулась з порушенням вимог Конституції та законодавства України є передчасним, а оскільки сесія була неправомочна, прийняті на ній рішення, в т. ч. і оскаржуване, не підлягають визнанню незаконними та скасуванню з цієї підстави,.

Судом досліджено та оцінено докази, подані прокурором на підтвердження доводів про відсутність депутатів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Так, рапорти слідчого про опитування в телефонному режимі депутатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд не вважає достовірними доказами, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, на підтвердження яких вони подані., оскільки такі складені у невідому дату слідчим СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Хайрутдіновим Е.О., не містять інформації про дату та час опитування та про те, яким чином була підтверджена особа опитуваних, записані в рапорті відомості (твердження про відсутність депутатів на сесії ради 09.11.2015) було лише зі слів абонента, без належного встановлення особи, яка надавала телефоном таку інформацію.

Відповідно до ч. 11 ст. 232 КПК України, слідчий, прокурор з метою забезпечення оперативності кримінального провадження має право провести у режимі відео- або телефонної конференції опитування особи, яка через знаходження у віддаленому від місця проведення досудового розслідування місці, хворобу, зайнятість або з інших причин не може без зайвих труднощів вчасно прибути до слідчого, прокурора.

Однак, обставини, що були повідомлені особою під час опитування в режимі телефонної конференції, не мають доказового значення. Вони є орієнтованою інформацією для висунення версій побудови тактики розслідування. У разі необхідності отримання показань від опитаних осіб, відповідно до ст. 224 КПК України слідчий, прокурор проводить їх допит.

Наведене також доводить, що рапорти не можуть вважатися достовірними доказами, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, на підтвердження яких вони подані.

Також судом визнається неналежним доказом відсутності депутата ОСОБА_4 посилання прокурора на розмову депутата з журналістом телеканалу «Тиса», оскільки жодних доказів на підтвердження наведеного прокурором не подано.

Долучений прокурором диск з відеозаписом, за його твердженням, пленарного засідання Ужгородської міської ради 09.11.2015 р., суд оцінює як неналежний та недопустимий з огляду на те, що відсутня інформація про джерело цієї відеофіксації, про відсутність чи наявність втручання у відеозапис, час проведення зйомки тощо. До того ж, на DVD-R диску наявне тільки відео тривалістю 05 хв. 24 с., а не відеозапис всього пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015.

Крім того, відеозапис як електронний доказ відповідно до приписів ст. 96 ГПК України повинен подаватися до суду в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис"; учасник, що подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього чи іншої особи оригіналу цього доказу. Поданий прокурором диск не відповідає вимогам ст. 96 ГПК України, що також дає підстави суду не приймати його до уваги.

Ще одним доказом відсутності депутата ОСОБА_3 прокурором зазначено лист від 07.04.2016 №5/13-93 ІНФОРМАЦІЯ_1 з інформацією щодо перетину державного кордону України, відповідно до якого ОСОБА_3 перебував за межами України з 08.11.2015р. по 12.11.2015р. Такий лист не може бути підтвердження того, що в день проведення сесії 9.11.2015р. ШафарьЯ.В. не міг бути фізично присутнім на ній, оскільки у витязі з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» чітко зазначається, що 09.11.2015 ОСОБА_7 перебував за межами території України лише в період з 00:00 год. до 09:50 год., тобто на час реєстрації та відкриття сесії беззаперечних доказів відсутності його на території України суду не подано.

Стосовно ж твердження прокурора про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь м. Мукачево) у спірний період, яке підтверджується викладеними у листі №1441 від 04.12.2017 командиром військової частини НОМЕР_1 , то таке судом оцінюється критично, оскільки не є належним та достатнім доказом неможливості виходу ОСОБА_1 за територію частини і таким чином можливості прибути на сесію ради.

Не приймаються судом до уваги як належні, достовірні і достатні докази роздруківки телефонних дзвінків з номерів абонентів, якими користуються депутати, оскільки не всі номери у вказаних роздруківках ідентифіковані (без зазначення прізвища абонента, за яким він зареєстрований), стосовно ж ідентифікованих номерів, - відсутні підстави вважати доведеним той факт, що саме ці особи, за якими зареєстрований номер, а не будь-які інші, до прикладу, близькі родичі, мали у користуванні в цей період телефон та здійснювали з нього дзвінки; відповідно і встановлення місцезнаходження абонента на підставі відомостей з вказаних роздруківок також ставиться судом під сумнів.

При цьому, доводи прокурора стосовно відсутності на сесії названих ним депутатів спростовуються колективною заявою з підписами депутатів Ужгородської міської ради, що міститься в матеріалах проведення сесії Ужгородської міської ради 09.11.2015, оригінал якої був вилучений правоохоронними органами. Така заява містить підписи присутніх на сесії депутатів, в т. ч. і тих, щодо яких позивач стверджує протилежне.

Іншою підставою позову прокурором визначено прийняття рішення №1882 в умовах реального конфлікту інтересів. На підтвердження даного факту ним подано постанову судді Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017, якою Булину М.М. визнано винним у тому, що, будучи депутатом Ужгородської міської ради в інтересах дружини - ОСОБА_6 вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів - на XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання (4 пленарне засідання) взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015, пунктом 1.62 якого було затверджено проект землеустрою ОСОБА_6 земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:19:001:0179) площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передано її в оренду строком на 3 роки до 09.11.2018. Вказана постанова в частині визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП залишена без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 р. При цьому, прокурор звертає увагу суду на наявність судової практики в аналогічних ситуаціях, зокрема, постанови Верховного суду від 31.10.2018 р. по справі №810/2500/16, від 21.09.2018 р. по справам №237/2574/17 та №237/2242/17.

Однак, визнане порушення вимог ЗУ «Про запобігання корупції» суд вважає таким, що може стати підставою для визнання недійсним пункту 1.62 рішення Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11.2015, однак, не може бути підставою для визнання недійсними інших пунктів рішення №1882 від 09.11.2015 у цілому, в т. ч. пункту п. 1.64, який є предметом оскарження у межах даної справи.

Оскільки надана прокуратурою судова практика вказаного висновку не спростовує, так як Верховний суд у наведених постановах лише вказав, що для визнання рішення недійсним немає значення те, чи є голос депутата вирішальним для прийняття рішення, то така до спірних правовідносин судом не застосовується.

Натомість, суд погоджується з тим, що постанови Верховного суду від 21.09.2018 р. по справам №237/2574/17 та №237/2242/11 підтверджують правильність позиції відповідача, оскільки в межах цих справ суди визнали недійсними рішення Курахівської міської ради «Про преміювання та встановлення надбавки посадовим особам Курахівської міської ради» від 17.06.2015 року та від 19.08.2015р. року в частині преміювання та встановлення надбавки секретарю Курахівської міської ради, оскільки секретар Курахівської міської ради також брав участь у голосуванні за вказане рішення.

Відповідно і рішення Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11.2015 р. з підстав наявності конфлікту інтересів може бути визнано недійсним лише в частині п. 1.62 рішення, оскільки саме в цій частині рішення такий конфлікт був наявний.

За таких обставин, позовні вимоги з цієї підстави задоволенню не підлягають.

Ще однією підставою для визнання незаконним та скасування рішення №1882 в частині мотивована порушенням містобудівного законодавства, а саме: відсутністю плану зонування або детального плану території, що є порушенням приписів ст.ст. 19, 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності 17 лютого 2011 року.

Оскільки рішенням Ужгородської міської ради від 09.11.15 за № 1881 Про затвердження містобудівної документації було затверджено містобудівну документацію - Генеральний план (коригування) м. Ужгорода та План зонування території м. Ужгорода, яке передувало прийняттю оспорюваного рішення № 1882 про затвердження проекту землеустрою підприємству, то спростовується твердження прокурора про відсутність плану зонування або детального плану території як підстави визнання недійсним оспорюваного рішення. Оприлюднення його 13.11.15 не спростовую факту відсутності містобудівної документації.

Факт наявності/відсутності плану зонування або детального плану території м. Ужгорода станом на 09.11.2015 вже було предметом дослідження в межах справи №907/270/18, відтак, в силу положень ст. 75 ГПК України не потребує доказування.

Крім того, суд частково погоджується з доводами відповідача про помилковість твердження прокурора про відсутність у Держгеокадастру повноважень на звернення до суду з позовом у спірних відносинах, оскільки вказаний орган наділений такими правомочностями в силу ст. 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19 червня 2003 року та положення про Держгеокадастр. Однак, порушення містобудівного законодавства є лише однією з підстав заявленого прокурором позову, за умови існування якої прокурор міг би бути визнаний судом неналежним позивачем . В даному ж випадку іншими підставами позову прокурором визначено обставини, які не підпадають під регулювання (юрисдикцію) Держгеокадастру, відтак, такий орган за умови наведених прокурором підстав позову, не може виступати позивачем у спірних правовідносинах.

У свою чергу, стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» вказує, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання прокурора неналежним позивачем у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При вирішення спору судом враховано, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій (рішення) органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

У рішенні від 24.06.03 р. у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила".

У цій справі Європейський суд дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 "Першого протоколу Конвенції". Тобто, визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Заявлений позов прокурор мотивує тим, що міська рада допустила порушення законодавства при прийнятті рішень про передання в оренду земельної ділянки відповідачеві 2. Водночас, відповідач 2 виконав усі вимоги покладені на нього земельним законодавством щодо укладання спірного договору оренди (розробив проект землеустрою, отримав позитивний висновок та необхідні погодження та у встановленому порядку звернувся до органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про затвердження проекту землеустрою та передання в оренду земельної ділянки) і жодних порушень законодавства не допустив. Умови договору оренди орендарем виконувалися повністю, в тому числі щодо своєчасного внесення орендної плати за оренду землі, що не суперечить майновим інтересам держави.

За таких обставин суд констатує, що прокурором не забезпечений «справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав орендаря, який виконував умови договору оренди належним чином.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Кріт або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

У випадку, коли судом не встановлено порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові від 08.12.2015 р, по справі № 908/917/14,

Як встановлено судом вище, при зверненні з позовом прокурором не доведено наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави у зв`язку з прийняттям радою спірного рішення та подальшим укладенням на його підставі договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, з огляду на наведене, беручи до уваги, що позовні вимоги про не доведені доданими до матеріалів справи документальними доказами, у відповідності з вимогами ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, відтак в задоволенні їх належить відмовити в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України належить покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 74, 80, 129,165, 233, 236,-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 22.03.2019.

Суддя О. Ф. Ремецькі