Постанова

від 27.06.2019 по справі 907/637/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2019 р. Справа №907/637/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Зварич О.В.

Кордюк Г.Т.

секретар судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокурора Закарпатської області за № 05/2-808-18 вих.-19 від 10.04.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/1455/19 від 18.04.2019)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2019 (суддя Ремецькі О.Ф., повний текст складено 22.03.2019)

у справі №907/637/18

за позовом: керівника Ужгородської місцевої прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави

до відповідача- 1: Ужгородської міської ради, м. Ужгород

відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс-центр-2" (надалі ТзОВ "Офіс-центр-2"), м. Ужгород

співвідповідача: Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про скасування рішення міської ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

за участю учасників справи:

від прокуратури (позивача): Рогожнікова Н.Б. - прокурор;

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Олійник Р.Б. - адвокат (довіреність б/н від 26.11.2018)

від співвідповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом Ужгородської міської ради, ТзОВ "Офіс-центр-2", Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 1.64 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за №1963 від 12.02.2018 за кадастровим номером 2110100000:18:001:0127 площею 0,0033га.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2019 у справі №907/637/18 в задоволенні позовних вимогах відмовлено повністю. Судове рішення мотивоване тим, що спір у справі стосується питання додержання законності органом місцевого самоврядування при реалізації своїх повноважень, проте прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, у позовній заяві не обґрунтував визначених законом підстав для такого представництва.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, перший заступник прокурора Закарпатської області оскаржив його в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2019 у справі №907/637/18 є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, просить його та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задовольнити. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевим господарським судом невірно застосовано положення статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка містить пряму заборону передачі земельної ділянки комунальної власності в користування юридичним особам за відсутності плану зонування або детального плану території населеного пункту. Щодо підставності звернення прокурора з даним позовом, то центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням вимог земельного законодавства при використанні земель усіх форм власності - Держгеокадастр не має повноважень на оскарження рішень органу місцевого самоврядування з метою усунення порушень земельного законодавства, тоді як прокурор в силу статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 131-1 Конституції України наділений відповідними повноваженнями на захист інтересів держави у сфері земельних відносин, у тому числі шляхом самостійного звернення до суду з відповідним позовом. Отже, прокурор у цій справі обґрунтовано набув статусу самостійного позивача.

Згідно з витягом протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2019 справу № 907/637/18 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді: Кордюк Г.Т. та Зварич О.В.

Ухвалою суду від 23.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Закарпатської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2019 у справі №907/637/18, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 21.05.2019

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 18.06.2019.

Ухвалою суду від 18.06.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.06.2019.

В судовому засіданні прокурор доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.

Представник ТзОВ "Офіс-центр-2" в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Ужгородська міська рада участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечила, на поштову адресу суду надіслала відзив, у якому просить позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури залишити без розгляду.

Департамент міського господарства Ужгородської міської ради участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши представників учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.

14.03.2014 Ужгородська міська рада прийняла рішення №1227 "Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", пунктом 1.5 якого дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0033 га для облаштування входу в приміщення закладу харчування по вул. Минайській, 16 надано TзOB "Офіс-центр 2".

Рішенням Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за № 1881 "Про затвердження містобудівної документації" було затверджено містобудівну документацію - "Генеральний план (коригування) м. Ужгорода" та "План зонування території м. Ужгорода". Оприлюднено дане рішення 13.11.2015.

09.11.2015 Ужгородська міська рада також прийняла рішення №1882 "Про затвердження та відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", пунктом 1.64. якого ТзОВ "Офіс-центр 2" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:18:001:0127) площею 0,0033 та для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по. вул. Минайській, 16 та передано її в оренду строком на 3 роки до 09.11.2018.

На виконання вказаного рішення 12.02.2018 між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради та ТзОВ "Офіс-центр-2" укладено договір оренди землі №1963, відповідно до умов якого орендарю - товариству передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0033 га кадастровий номер 2110100000:18:001:0127 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в м. Ужгороді, вул. Минайська, 16 строком до 09.11.2018.

Не погоджуючись з законністю вказаного рішення та правочину, з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста, прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просить рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 визнати незаконним та скасувати, а укладений на його виконання договір оренди землі від 12.02.2018 - визнати недійсним.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Зокрема, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто, не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене, необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги аргументовано тим, що, приймаючи оскаржувані рішення, Ужгородська міська рада допустила порушення земельного законодавства при реалізації своїх повноважень на розпорядження землями комунальної власності.

При цьому в обґрунтування поданого позову прокурором як позивачем зазначено, що в даному випадку порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Органом, уповноваженим державою організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю є Держгеокадастр, який проте не наділений повноваженнями звертатися до суду із вимогами, заявленими у цьому позові, у зв`язку з чим цей позов заявляє в інтересах держави прокурор як позивач.

Місцевий господарський суд в свою чергу зазначив, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, в позовній заяві не обґрунтував наявності підстав для представництва інтересів держави в суді з метою їх захисту, отже ця справа не належить до передбачених законом винятків, коли прокурор може звернутися до суду як позивач, а твердження прокурора, що Держгеокадастр не наділено повноваженнями звертатися до суду із позовними вимогами, заявленими у цій справі визнано судом безпідставними, адже Держгеокадастр уповноважений представляти інтереси держави в суді та має повноваження з контролю за дотриманням земельного законодавства, у тому числі при наданні у користування земельних ділянок усіх форм власності.

Водночас стосовно висновку суду першої інстанції про часткову наявність у Держгеокадастру повноважень на звернення до суду з позовом у спірних відносинах колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1-2 статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-2 статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування."

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка є комунальною власністю, тобто не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади, що виключає можливість звернення до суду з позовними вимогами про скасування рішення міської ради.

Одночасно колегія суддів наголошує, що обставини наявності визначених законодавством підстав для представництва інтересів держави та їх доведення прокурором підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення чинного законодавства у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання порядку представництва унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

У даній справі судами констатовано недоведеність прокурором законних підстав для представництва інтересів держави у правовідносинах з оскарження рішень органу місцевого самоврядування, пов`язаних з розпорядженням землею комунальної власності, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

Отже, у даному випадку місцевий господарський суд, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність у прокурора процесуальної дієздатності для звернення з даним позовом, тобто обставину, яка виключає розгляд заявленого прокурором позову по суті, помилково вдався до оцінки та спростування заявлених вимог по суті спору, що у свою чергу мало наслідком вчинення неправильної процесуальної дії у вигляді відмови в позові .

З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги щодо суті спору Західним апеляційним господарським судом не розглядаються.

Враховуючи вищевикладене та межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, Західний апеляційний господарський суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені статтею 278 ГПК України, скасувати оскаржуване судове рішення та залишити позов прокурора без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України. У зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 277, 278, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Закарпатської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2019 у справі № 907/637/18 скасувати.

Позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради та ТзОВ Офіс-центр-2 залишити без розгляду.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.В. Зварич

Г.Т. Кордюк