Постанова

від 25.03.2019 по справі 920/643/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р. м. Київ Справа№ 920/643/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2018 у справі № 920/643/18 (суддя Коваленко О.В., м. Суми, повний текст рішення складено 05.11.2018)

за позовом науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс", м. Київ

до публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", м. Суми

про стягнення 137 216 грн. 91 коп. курсової різниці, 6 860 грн. 85 коп. пені, 733 грн. 07 коп. 3% річних по договору поставки № 21-07/2014 від 21.07.2017

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс" (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (надалі-відповідач) у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 144 810 грн. 83 коп. заборгованості, з яких: 137 216 грн. 91 коп. курсової різниці, 6860 грн. 85 коп. пені, 733 грн. 07 коп. - 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 21-07/2014 від 21.07.2017 з додатковими угодами до нього.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 29.10.2018 у справі № 920/643/18 позов задоволено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання на користь науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю Техелектросервіс 137 216 грн. 91 коп. курсової різниці, 6 860 грн. 85 коп. пені, 733 грн. 07 коп. - 3% річних, 1 762 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог щодо стягнення заборгованості.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (надалі-скаржник) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило поновити строк апеляційного оскарження, скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2018 у справі № 920/643/18 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати покласти на товариство з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс".

Аргументи апеляційної скарги зводяться до посилань відповідача про те, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення на підставі ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення помилково взято до уваги судове рішення у іншій господарській справі № 920/1147/17, чим порушено ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, оскільки це рішення відповідачем не надавалось та у матеріалах справи відсутнє.

Крім того, скаржник вказує, що інші належні та допустимі докази, що підтверджують здійснення позивачем постачання товару за специфікацією № 9 до договору від 21.07.2014 за матеріалами справи відсутні, тому є підстави для відмови у позові повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2018 для розгляду апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М..

У відповідності до ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 задоволено клопотання публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження у справі № 920/643/18; розгляд апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2018 у справі № 920/643/18 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; роз'яснено право учасникам справи протягом п'яти календарних днів з дня вручення даної ухвали подати відзив на апеляційну скаргу.

Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс" у відзиві просило суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2018 у справі № 920/643/18 залишити без змін, як таке, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства. До вказаного відзиву позивачем приєднано копію судових рішень у господарській справі № 920/1147/17 та зазначено, що про наявність цієї господарської справи було зазначено під час судових засідань в суді першої інстанції. Також, позивач наголосив, що факт поставки товару відповідачем не заперечувався.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 21.07.2014 між НВТРВ "Техелектросервіс", як постальником та ПАТ "Сумське НВО", як покупцем було укладено договір поставки № 21-07/2014 (надалі-договір).

Згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію, іменовану надалі "товар". Ціна, терміни поставки, кількість товару для відповідної партії зазначено в специфікаціях (додатках), які є невід'ємною частиною договору.

У п. 2.1. договору сторони обумовили, що поставка товару здійснюється партіями, погодженими сторонами у специфікаціях до договору.

Датою поставки конкретної партії товару вважається дата передачі такої партії товару відповідачу, зазначена в товарно-транспортній накладній на дану партію товару (п. 2.3. договору).

Пунктом 3.2. договору передбачено, що умови оплати вказуються в Специфікаціях.

Додатковою угодою № 4 від 14.12.2016 дію договору поставки було продовжено до 31.12.2018.

Як свідчать матеріали справи, на підставі складеної сторонами специфікації № 9 від 14.03.2017 до договору відповідач замовив у позивача 54 шт. механічних фільтра від масляного туману MW-2/ SP і 54 шт. витяжних вентиляторів FUА-2100В/SР на загальну суму 3 764 602,01 грн., в т.ч. ПДВ - 627 433,67 грн. (а.с 24)

Відповідно до умов специфікації № 9 від 14.03.2017 покупець здійснює передоплату в розмірі від загальної вартості товару, а другий платіж (остаточний розрахунок) в розмірі 50% вартості товару оплачуються протягом 5 банківських днів після отримання покупцем від постачальника повідомлення про готовність до відвантаження товару по даній специфікації.

Згідно з додатковою угодою № 6 від 08.12.2017 до договору, сторони серед іншого, домовилися внести зміни до абз.3 специфікації № 9 та до п. 3.6 договору поставки.

Так, сторони домовились, що у разі, якщо на дату здійснення покупцем платежу (остаточного розрахунку) в розмірі 50% вартості товару по специфікації № 9, встановлена Національним банком України на банківський день, попередній дня платежу, курсова різниця гривні до Євро буде відрізнятися на 3% від курсової різниці, встановленої Національним банком України на день укладення специфікації № 9, 50% вартості Товару підлягає пропорційній зміні і оплаті покупцем з урахуванням зміни курсової різниці без додаткового узгодження Сторонами. Покупець в такому випадку перераховує і оплачує в день платежу 50% вартості Товару по специфікації № 9 за такою формулою:

V2 = V1 х (S2 / S1)

де:

V1 - початкові 50% вартості партії Товару по специфікації № 9 в сумі 1 882 301,00 грн.

V2 - перелічені (змінені) 50% вартості партії Товару по специфікації № 9, які підлягають сплаті Покупцем відповідно до зміни курсової різниці.

S1 - курс НБУ гривні до Євро на дату підписання Специфікації № 9.

S2 - курс НБУ гривні до Євро на банківський день, попередній дня здійснення Покупцем платежу (остаточного розрахунку) в розмірі 50% вартості товару по Специфікації № 9.

Вказана додаткова угода № 6 підписана та скріплена печатками обох підприємств, сторонами не заперечується.

Так, станом на 14 березня 2017 року офіційний курс євро встановлений НБУ на рівні 28 грн. 67 коп. за один євро.

З матеріалів справи вбачається, що 13 червня 2018 року відповідач сплатив позивачу 50% вартості товару по специфікації № 9 в розмірі 1 882 302,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача. (а.с 27)

Станом на 12 червня 2018 року офіційний курс євро встановлений НБУ на рівні 30 грн. 76 коп. за один євро, а отже дана зміна курсу є більшою ніж на 3% від курсової різниці, встановленої НБУ на день укладення сторонами специфікації № 9 від 14.03.2017.

Таким чином, враховуючи положення специфікації № 9 та п. 3.6 договору, встановлену обставину щодо зміни курсу євро більше ніж на 3%, покупець повинен був здійснити розрахунок за формулою V2 = V1 х (S2 / S1) , а саме: 1 882 301,00 х (30,76 - 28,67) = 2 019 517,91 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач мотивує вимоги тим, що

відповідачем перерахунок курсової різниці своєчасно станом на день здійснення оплати 50% вартості товару - 13.06.2018, не здійснено і з належної до сплати суми у розмірі 2 019 517 грн. 91 коп., ним було сплачено лише 1 882 301 грн. 00 коп., у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача борг в розмірі 137 216 грн. 91 коп. курсової різниці.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 1149 від 19.06.2018 про сплату 137 216 грн. 91 коп. заборгованості.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення. (а.с 28-30).

Суд апеляційної інтанації зазначає, що за загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Суд апеляційної інтанції зазначає, що за укладений між стронами договір за правовою природою є догором поставки.

Згідно ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, що на підставі складеної сторонами специфікації № 9 від 14.03.2017 до договору відповідач замовив у позивача 54 шт. механічних фільтра від масляного туману MW-2/ SP і 54 шт. витяжних вентиляторів FUА-2100В/SР на загальну суму 3 764 602,01 грн., в т.ч. ПДВ - 627 433,67 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в абз.3 специфікації № 9 та п. 3.6 договору поставки сторони домовились про порядок розрахунків.

Так, станом на 14 березня 2017 року офіційний курс євро встановлений НБУ на рівні 28 грн. 67 коп. за один євро.

Станом на 12 червня 2018 року офіційний курс євро встановлений НБУ на рівні 30 грн. 76 коп. за один євро, а отже дана зміна курсу є більшою ніж на 3% від курсової різниці, встановленої НБУ на день укладення сторонами специфікації № 9 від 14.03.2017

Відтак, враховуючи положення специфікації № 9 та п. 3.6 договору, встановлену обставину щодо зміни курсу євро більше ніж на 3%, покупець повинен був здійснити розрахунок за формулою V2 = V1 х (S2 / S1) , а саме: 1 882 301,00 х (30,76 - 28,67) = 2 019 517,91 грн.

Проте, відповідачем перерахунок курсової різниці своєчасно станом на день здійснення оплати 50% вартості товару - 13.06.2018, не здійснено і з належної до сплати суми у розмірі 2 019 517 грн. 91 коп., ним було сплачено лише 1 882 301 грн. 00 коп.,

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 1149 від 19.06.2018 про сплату 137 216 грн. 91 коп. заборгованості.

В свою чергу відповідачем курсова різниця не сплачена, відповідних доказів про сплату боргу до суду не подано.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 137 216 грн. 91 коп. заборгованості за договором поставки № 21-07/2014 від 21.07.2014.

За оцінкою колегії суддів, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги заперечення відповідача з приводу того, що позивачем не подано належних доказів поставки товару по договору, а за умовами договору товар мав бути оплачений у повному обсязі до його передання (передплата).

При цьому, відхиляючи наведенні заперечення, судом правомірно зазначено, що рішенням Господарського суду Сумської області від 06.03.2018 у справі № 920/1147/17 за позовом науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю Техелектросервіс до відповідача - публічного акціонерного товариства Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання про стягнення 2 009 060 грн.79 коп. заборгованості по договору № 21-07/2014 від 21.07.2014 року, яке залишене в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2018, зроблено правовий висновок про те, що позивачем належним чином виконано зобов'язання щодо поставки обумовленого у договорі товару. Крім того, в пункті 6 додаткової угоди № 6 від 08.12.2017 до договору сторони домовились, що … ПАТ Сумське НВО визнає позовні вимоги НВТОВ ТЕС по специфікації № 9 від 14.03.2017 в частині стягнення основного боргу в сумі 1 882 301,00 грн. у повному обсязі, що розглядаються в Господарському суді Сумської області у справі № 920/1147/17, та не заперечує проти їх задоволення .

Відтак, з правових висновків наведених за мотивувальною частиною постанови Харківського апеляційного господарського суду у справі № 920/1147/17 та з умов пункту 6 додаткової угоди № 6 від 08.12.2017 вбачається, що ПАТ Сумське НВО визнало позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1 882 301,00 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційного оскарження відповідача про те, що належні та допустимі докази, що підтверджують здійснення позивачем постачання товару за специфікацією № 9 до договору від 21.07.2014 за матеріалами справи відсутні, тому є підстави для відмови у позові про стягнення курсової різниці.

Щодо посилань відповідача про те, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення на підставі ч. 2 ст. 277 ГПК України, у зв'язку з тим, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно взято до уваги судове рішення у іншій господарській справі № 920/1147/17, оскільки це рішення відповідачем не надавалось та у матеріалах справи відсутнє, суд апеляційної інстанції відноситься критично, вважає такі заперечення недоречними.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], №28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Що стосується позовних вимог НВТРВ "Техелектросервіс" про стягнення з відповідача на користь позивача 6 860 грн. 85 коп. пені, нарахованої відповідно до вимог п. 6.2 договору, 733 грн. 07 коп. - 3% річних у відповідності до приписів ст. 625 ЦК України, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 21-07/2014 від 21.07.2017 з додатковими угодами до нього, то судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що в разі прострочення платежів за договором покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,2% суми простроченого платежу за кожен день затримки прострочення, але не більше 5% вартості платежу.

Позивачем заявлену до стягнення пеню обраховано за період 14.06.2018 по 17.08.2018 (заява від 29.10.2018, вх. №7851), тобто з наступного дня після здійснення оплати 50% вартості товару - 13.06.2018.

Відповідно до п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Зі змісту ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань вбачається, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши розрахунок пені, виходячи з умов п. 6.2 договору, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 6 860 грн. 85 коп. пені за період з 14.06.2018 по 17.08.2018 за договором поставки № 21-07/2014 від 21.07.2017.

При цьому, враховано, що розмір пені, визначений позивачем у відповідності до умов п. 6.2. договору не перевищує розмір пені, визначений із урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, як передбачено ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Крім того, як вбачається із позовної заяви позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 733 грн. 07 коп., заявлені за період з 13.06.2018 по 17.08.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, зокрема встановлення факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару з врахуванням курсової різниці, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 733 грн. 07 коп.

Інших доводів та доказів на підтвердження своєї правової позиції, які б слугували підставою для скасування судового рішення у даній справі відповідачем не наведено.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи через призму ст. 86 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції бере до уваги висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах Проніна проти України (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та Нечипорук і Йонкало проти України (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції встановлено, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс".

Таким чином, апеляційні вимоги скаржника є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2018 у справі № 920/643/18 залишити без змін.

3. Справу № 920/643/18 повернути до Господарського суду Сумської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка