Постанова

від 20.03.2019 по справі 922/1391/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/1391/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи:

позивача - Семенук М.А., Ярчак І.С.,

відповідача-1 - Гордійчук Ю.В.,

відповідача-2 - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018

(головуючий - Тихий П.В., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.)

у справі №922/1391/18

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1. Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім-Ресурс"

про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2018 року Національне антикорупційне бюро України звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім-Ресурс" про визнання недійсним договору поставки вугілля від 18.08.2015 року №18/08-1, укладеного між відповідачами.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить інтересам держави і суспільства, його укладено з порушенням вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 року №237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством.

1.3. Нормативними підставами позову визначено ст.ст. 203, 215, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - позивач, НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 05.07.2016 №52016000000000222 з попередньою правовою кваліфікацією за ч.3 ст.209 та ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.

2.2. Під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що 18.08.2015 між Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" (далі - відповідач-1, ДП "ВК "Краснолиманська") як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім - Ресурс" (далі - відповідач-2, ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс") як покупцем укладено Договір поставки вугілля №18/08-1 (далі - Договір поставки), за умовами якого відповідач-1 зобов'язався поставити для відповідача-2 вугільну продукцію, а відповідач - 2 - прийняти та оплатити її вартість.

Згідно з п. 2.2 Договору поставки місце поставки вугілля: залізнична станція вантажоотримувача - ТЕС ПАТ "Центренерго".

Відповідно до п. 6.1 Договору поставки базова ціна вугілля визначається у додатках до цього договору.

У додатках №№ 1, 2 до Договору поставки сторони визначили ціну вугілля марки Г 0-100 у сумі 716,67 грн за 1 тонну без ПДВ.

2.3. На виконання умов Договору поставки у період з 31.08.2015 по 15.10.2015 відповідачами підписано акти приймання-передачі вугільної продукції, згідно з якими ДП "ВК "Краснолиманська" відвантажило вугілля для Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" за ціною 716,67 грн. за 1 тонну без ПДВ.

2.4. Під час досудового розслідування кримінального провадження позивачем встановлено, що 10.09.2015 між ТОВ "ТД Ресурс" як постачальником та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" як покупцем укладено Договір поставки вугілля № 111/39 на орієнтовну суму 520 000 000,00 грн з терміном поставки вугілля згідно з Специфікаціями до договору в залежності від потреби покупця з базовим значенням золи 23%, газовим значенням вологи 8,9%.

Згідно з п. 6.1 Договору поставки вугілля №111/39 ціна за 1 тонну вугілля, що поставляється за цим договором, становить 1 300,00 грн, у т.ч. ПДВ (20%) - 216,67 грн з базовими показниками якості, визначеними у п. 4.2 договору.

Позивач стверджує, що постачання вугілля ДП "ВК "Краснолиманська" для ПАТ "Центренерго" відбулось із залученням посередника - ТОВ "ТД Ресурс". При цьому, на думку позивача, процентна різниця між ціною вугілля, за якою здійснено продаж ДП "ВК "Краснолиманська" для ТОВ "ТД Ресурс", та ціною, за якою те ж саме вугілля було продано ТОВ "ТД Ресурс" для ПАТ "Центренерго", складає 51,16%.

2.5. Згідно з відомостями, розміщеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ДП "ВК "Краснолиманська" є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.06.2012 №405 ДП "ВК "Краснолиманська" є підприємством, що належить до сфери управління Міненерговугілля України.

Пунктом 2.2.1 Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" визначено, що одним з основних напрямків діяльності підприємства є добування та збагачення кам'яного вугілля.

2.6. Згідно з п. 2 наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" керівникам вугледобувних підприємств спільно з ДП "Вугілля України" наказано забезпечити продаж збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій та вжити заходів для недопущення продажу посередникам незбагаченого вугілля.

Вказаний наказ опубліковано в Інформаційно-аналітичному бюлетені "Вісник паливно-енергетичного комплексу України" 2014, 03, №3 та оприлюднено на офіційному веб-сайті Міненерговугілля України 11.03.2014. Цей наказ було також надіслано до ДП "ВК "Краснолиманська" та зареєстровано відповідачем-1 у книзі реєстрації вхідної кореспонденції 13.03.2014 за № 01/1-29.

Позивач стверджує, що наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", яким визначено обов'язковість продажу збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій, був обов'язковим до виконання як для ДП "ВК "Краснолиманська", а також для ТОВ "ТД Ресурс".

Проте внаслідок залучення посередника - ТОВ "ТД Ресурс" під час реалізації відповідачем-1 для ПАТ "Центренерго" видобутого вугілля, вимоги зазначеного наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 дотримано не було, що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством.

На підтвердження того, що ТОВ "ТД Ресурс" було посередником під час постачання ДП "ВК "Краснолиманська" вугілля для ПАТ "Центренерго", позивач надав специфікацію від 10.09.2015 №1 до Договору поставки вугілля №111/39, у якій визначено, що виробником та вантажовідправником вугілля є ДП "ВК "Краснолиманська".

2.7. Під час досудового розслідування також встановлено, що 30.06.2015 між ДП "ВК "Краснолиманська" та ДП "Державна вугільна компанія" було укладено Договір поставки вугілля №09-15/ЕНЦ, за умовами якого ДП "ВК "Краснолиманська" зобов'язалось поставити для ДП "Державна вугільна компанія" вугільну продукцію, а останнє - прийняти та оплатити її вартість.

Згідно з додатками №№ 07/15-1, 08/15-1, 09/15-1, 11/15-1 до Договору поставки вугілля від 30.06.2015 №09-15/ЕНЦ, ціна 1 тонни вугілля марки Г 0-100 склала 1080,00 грн без ПДВ.

Тобто у той же період часу, що збігається з періодом укладення та виконання Договору поставки № 18/08-1, ДП "ВК "Краснолиманська" постачалося вугілля марки Г 0-100 за ринковими цінами та значно вищими від тих, за якими було реалізовано вугілля для ТОВ "ТД Ресурс".

2.8. Таким чином, позивач вважає, що внаслідок укладення Договору поставки між ДП "ВК "Краснолиманська" та ТОВ "ТД Ресурс", яке не є генеруючою компанією теплових електростанцій, і продаж вугілля за цінами, значно нижчими від ринкових, було порушено інтереси держави і суспільства, що є підставою для визнання Договору поставки недійсним на підставі ч.3 ст.228 ЦК України та ст.207 ГК України. Наявність у відповідачів наміру на порушення інтересів держави і суспільства внаслідок укладення Договору поставки позивач підтверджує Договором поставки, актами приймання-передачі вугільної продукції, підписаними на виконання його умов, договором поставки вугілля від 10.09.2015 №111/39 зі специфікацією №1 (у т.ч. відомостями про виробника та вантажовідправника вугілля, зазначеними у п. 1 специфікації), договором поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ з додатками (у т.ч. відомостями про ціну вугілля, зазначеними у п. 1 додатків), наказом Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції".

Оскільки в момент укладення Договору поставки його сторони усвідомлювали, що це призведе до порушення порядку продажу вугілля, встановленого наказом Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237, проте не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже, допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору поставки як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.07.2018 року у справі у задоволені позову відмовлено.

3.1.1. Рішення мотивоване тим, що наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", на який посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, не є нормативно-правовим чи регуляторним актом міністерства. Тобто зазначений наказ не є актом цивільного або господарського законодавства. Тому недодержання в момент вчинення правочину його вимог відповідачем-1, не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

3.1.2. Суд вказав, що матеріали справи не містять жодних доказів притягнення Міненерговугілля України посадових осіб ДП "ВК "Краснолиманська" до відповідальності за відвантаження енергетичного вугілля як на користь ТОВ "Торгівельний дім-Ресурс", так і на користь інших суб'єктів господарювання, що не є генеруючими компаніями теплових електростанцій. Таким чином, суд дійшов висновку, що прийнявши від ДП "ВК "Краснолиманська" відповідну звітність про відвантаження енергетичного вугілля, та не притягнувши посадових осіб підприємства до відповідальності, міністерство в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України схвалило укладені ДП "ВК "Краснолиманська" договори поставки.

Як стверджує суд першої інстанції, такі правові висновки у подібних правовідносинах наведені в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №5013/492/12.

За висновком суду, позивач не обґрунтував та не довів належними доказами в чому саме полягає порушення інтересів держави або суспільства внаслідок вчинення спірного правочину.

3.1.3. Як зазначив суд, наказ Міненерговугілля України №237 від 11.03.2014 не містить жодних прямих заборон на укладення договорів поставки вугілля між вугледобувними підприємствами та негенеруючими компаніями теплових електростанцій, а містить лише рекомендації, що адресовані виключно підприємствам, що входять до сфери управління Міненерговугілля України.

3.1.4. Суд відхилив як необґрунтоване твердження позивача про те, що протягом одного періоду часу ДП "ВК "Краснолиманська" здійснювало реалізацію вугільної продукції на користь ДП "Вугілля України" за значно вищими цінами, ніж визначено спірним Договором поставки, оскільки за висновком суду це не відповідає наявним у матеріалах справи документам.

3.1.5. Суд також взяв до уваги, що ДП "ВК "Краснолиманська" здійснювало реалізацію вугілля на користь ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс" за цінами, що є середніми та суттєво не відрізняються від цін, за якими вугілля даної марки було реалізовано іншим контрагентам відповідача-1 у справі.

3.1.6. Твердження позивача про те, що ДП "ВК "Краснолиманська" здійснювало реалізацію вугілля, яке є власністю українського народу, є, на думку суду першої інстанції, безпідставним, оскільки власністю українського народу є самі надра, тоді як видобуте чи придбане вугілля є власністю надрокористувача, тобто ДП "ВК "Краснолиманська".

3.1.7. Законодавством не передбачено державне регулювання цін на вугільну продукцію, ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, виходячи з конкретних умов договору.

3.1.8. Відповідно до наявного у матеріалах справи Висновку експертного товарознавчого дослідження № 9637, складеного 03.07.2017 Харківським НДІ судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса, вартість вугілля, зазначеного, зокрема, в Договорі поставки та додатках до нього, є ринковою та входить в діапазон встановлених ринкових цін.

Натомість суд зазначив, що висновок експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи, підготовлені Київським НДІ судових експертиз 04.05.2017 та висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 3516/3517-17, підготовлений Дніпропетровським НДІ судових експертиз від 05.10.2017, також не встановили заподіяння будь-яких збитків в результаті укладення та виконання Договору поставки та порушень при укладенні та виконанні відповідачами спірного договору.

3.1.9. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не обґрунтував та належними доказами не довів, в чому саме полягав намір відповідачів порушити інтереси держави або суспільства. Крім того, позивач не вказав, які саме інтереси держави або суспільства було порушено відповідачами внаслідок укладення та виконання спірного договору, та в чому саме полягає таке порушення. Також, на думку суду, позивачем не обґрунтовано та не доведено належними доказами, якій особі внаслідок укладення та виконання відповідачами спірного договору було завдано шкоду та не доведено сам факт завдання шкоди.

3.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним Договір поставки та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

3.2.1. Наказ Міенерговугілля України №237 від 11 .03.2014 за своєю правовою природою є регуляторним актом індивідуальної дії. Недодержання в момент вчинення правочину вимог зазначеного наказу є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. З ст. 228 ЦК України.

3.2.2. Станом на дату укладення Договору поставки розпорядження Кабінету Міністрів України, яким віднесено м. Красноармійськ та м. Родинське до населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО, не діяло. Отже, посилання суду першої інстанції на наявність заборони з укладення ПАТ "Центренерго" договорів на постачання вугілля є безпідставним.

3.2.3. Внаслідок залучення посередника TОB "Торгівельний дім-Ресурс" під час реалізації видобутого вугілля не було дотримано вимог наказу Міенерговугілля України №237 від 11.03.2014, що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством.

3.2.4. Продаж вугілля ДП "ВК "Краснолиманська" для ТОВ "Торгівельний дім-Ресурс" за цінами, нижчими від ринкових, підтверджується висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи від 04.05.2017 №17820/16-53/20019/16-45 та висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 05.10.2017 №3516/3517-17.

Місцевий господарський суд необґрунтовано надав перевагу висновку експертного товарознавчого дослідження від 03.07.2017 №9637, який не є належним доказом у справі, оскільки експерт не була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

3.2.5. Суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд, погоджуючись з доводами відповідачів, не встановив та не дослідив обставин чи зверталося ДП "ВК "Краснолиманська" безпосередньо до ПАТ "Центренерго" із пропозиціями про продаж вугілля, і чи відмовилося ПАТ "Центренерго" купувати вугілля без посередника.

3.2.6. Внаслідок укладення Договору поставки, результатом чого був продаж вугілля за цінами, значно нижчими від ринкових, порушено інтереси держави і суспільства. Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що спірний правочин відповідно до ст. 241 ЦК України був погоджений Міненерговугілля в момент подання звітності ДП "ВК " Краснолиманська".

3.2.7. За висновком апеляційного господарського суду, необґрунтованим є посилання місцевого суду, що єдиним доказом порушення відповідачами інтересів держави та суспільства є наявність вини у формі умислу, яка повинна бути підтверджена вироком суду.

У зазначеному аспекті суд апеляційної інстанції вказав, що положення частини третьої статті 228 ЦК України не ставлять у залежність необхідність встановлення вини та умислу сторін правочину при визнанні правочину недійсним у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також: наявність наміру у кожної із сторін. Отже, під час вирішення даного спору суду слід було встановити наявність чи відсутність наміру юридичної особи (оскільки саме вона є стороною правочину) на порушення інтересів держави і суспільства.

При цьому положення законодавства України не вимагають від позивача доведення розміру збитків, завданих внаслідок вчинення правочину, який оспорюється позивачем з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Намір ДП "ВК "Краснолиманська" та ТОВ "ТД Ресурс" на порушення інтересів держави і суспільства внаслідок укладення договору поставки № 18/08-1 підтверджується, зокрема: Договором поставки, актами приймання-передачі вугільної продукції, підписаними на виконання його умов, договором поставки вугілля від 10.09.2015 № 111/39 зі специфікацією № 1 (у т.ч. відомостями про виробника та вантажовідправника вугілля, зазначеними у п. 1 специфікації), договором поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ з додатками (у т.ч. відомостями про ціну вугілля, зазначеними у п. 1 додатків), порушенням приписів наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" (у т.ч. п. 2 наказу).

3.2.8. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним Договору поставки як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. З огляду на це суд скасував рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2018 та прийняв нове рішення про задоволення позову.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДП "ВК "Краснолиманська" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2018.

В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на таке.

4.1.1. Суд невірно кваліфікував Наказ Міненерговугілля України №237 від 1 1.03.2014 як регуляторний акт індивідуальної дії та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання договору недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України. Суд неправильно застосував Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

4.1.2. Суд дійшов помилкових висновків про те, що ДП "ВК "Краснолиманська" не

знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції та на підприємство не поширюються рекомендації Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо не укладання договорів постачання вугілля у зв'язку з проведенням антитерористичної операції. Тобто судом було неправильно застосовано приписи Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

4.1.3. Суд не дослідив повно та всебічно наявні у справі докази та надав невірну оцінку доказам. А саме, йдеться про неправильне застосування Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Мінюсту №53/5 від 08.10.1998 та порушення ст. ст. 7, 76, 77, 86 ГПК України.

4.1.4. Помилковими, на думку скаржника, є висновки суду про невідповідність ціни спірного Договору поставки ринковим цінам, у зв'язку з цим неправильно застосовано ст. 44 ГК України та ст. 632 ЦК України.

4.1.5. Висновок суду про невідповідність спірного Договору поставки інтересам держави і суспільства здійснено за відсутності порушення відповідачами будь-яких актів законодавства, нічим не обґрунтований та побудований суто на припущенні про теоретичну можливість реалізації вугілля за більш вигідними цінами. У зазначеному аспекті скаржник вказує, що апеляційним судом неправильно застосовано ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, порушено ст. ст. 2, 236 ГПК України.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу НАБУ зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги відповідача-1 та просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін.

4.2.1. Позивач вважає помилковим твердження скаржника щодо відсутності підстав для визнання недійсним Договору поставки, оскільки зазначений правочин суперечить інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України.

4.2.2. Вимоги наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 носять обов'язковий характер, тому протилежні доводи скаржника про рекомендаційність його положень є безпідставними, оскільки не відповідають дійсним обставинам справи.

4.2.3. Станом на дату укладення спірного Договору поставки розпорядження Кабінету Міністрів України, яким віднесено м.Красноармійськ та м.Родинське до населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, не діяло. Отже, посилання відпвоідача-1 на наявність заборони з укладення ПАТ "Центренерго" договорів на постачання вугілля є безпідставними.

4.2.4. Скрутне фінансове становище ДП "ВК "Краснолиманська" не звільняє його від здійснення своєї господарської діяльності відповідно до Конституції України та законів України і не може слугувати виправданням для порушення норм права та обов'язкових для виконання наказів Міненерговугілля України.

4.2.5. Відсутність регульованих цін на вугільну продукцію не спростовує обов'язку відповідача-1 реалізовувати видобуде вугілля за ринковими цінами.

4.2.6. ДП "ВК "Краснолиманська" не діяло від імені Міненерговугілля України та не було його представником під час укладення Договору поставки. Таким чином, до спірних відносин не підлягає застосування ст.241 ЦК України. Проте у будь-якому випадку Міненерговугілля України не вчиняло активних дій щодо схвалення спірного Договору поставки.

4.2.7. З посиланням на п.3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 позивач стверджує, що для прийняття рішення зі спору про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Отже, позивач стверджує, що при вирішенні спору у справі слід було встановити наявність чи відсутність наміру юридичної особи на порушення інтересів держави. Такий намір у діях відповідачів встановлений судом апеляційної інстанції. Таким чином, підстави для скасування постанови відсутні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 300 ГПК України).

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом спору у цій справі є позовні вимоги НАБУ про визнання недійсним Договору поставки, укладеного відповідачами.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" (далі - Закон України "Про НАБУ") НАБУ є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Серед обов'язків НАБУ, передбачених статтею 16 Закону України "Про НАБУ", визначено, зокрема, здійснення оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно-розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів, а також здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Згідно з п.13 ч.1 ст.17 Закону України "Про НАБУ" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Судами встановлено та сторони не заперечують, що НАБУ здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні від 05.07.2016 №52016000000000222, обставини якого і стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Таким чином, Суд вважає, що НАБУ як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеним позовом з огляду на приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" для виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

5.2.2. Як зазначено вище у п. 1.3 цієї постанови, правовими підставами позову визначено ст.ст. 203, 215, ч.3 ст.228 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Зокрема, позивач стверджує, що спірний Договір поставки суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ч.1 ст.207 ГК України (чинної на час звернення позивача з позовом у цій справі) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства , або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства , його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним .

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

У наукових працях зазначається, що поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

У ч.3 ст.5 ГК України врегульовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 ст.228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

5.2.3. Судами встановлено та у статуті відповідача-1 зазначено, що ДП "ВК "Краснолиманська" засноване на державній власності згідно з наказом Мінпаливенерго України від 05.11.2011 №535 та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

У п.3.2 статуту ДП "ВК "Краснолиманська" зазначено, що підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України, Галузевої угоди, колективного договору, цього статуту та рішень Уповноваженого органу управління майном (Міненерговугілля України) і внутрішніх нормативних актів підприємства.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 №382/2011 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міненерговугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс).

У п.8 Положення про Міненерговугілля України зазначено, що Міненерговугілля України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Міненерговугілля України, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

У преамбулі наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 зазначено, що його видано з метою запобігання проявам корупції, скорочення витрат, зменшення навантаження на державний бюджет, збалансування фінансово-економічного стану державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави.

Згідно з п.2 зазначеного наказу керівникам вугледобувних підприємств спільно з ДП "Вугілля України" було наказано забезпечити продаж збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій.

Відповідно до п.7.7 Статуту відповідача-1 відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах виробничої діяльності здійснюються на підставі договорів. Підприємство вільне у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить чинному законодавству, рішенням уповноваженого органу управління (тобто Міненерговугілля України) та цьому статуту.

Отже, як обґрунтовано вказало НАБУ у своїй позовній заяві, наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 був обов'язковим для виконання відповідачем-1. Висновки судів про правову природу зазначеного наказу, а саме його нормативний чи ненормативних характер, сферу дії, приналежність до актів цивільного чи господарського законодавства, не мають вирішального значення для вирішення спору, оскільки підставами для визнання спірного договору недійсним є його невідповідність інтересам держави і суспільства.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

5.2.4. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Діючи в межах визначеної законом компетенції, апеляційний господарський суд встановив, що намір (умисел) ДП "ВК "Краснолиманська" та ТОВ "ТД Ресурс" на порушення інтересів держави і суспільства внаслідок укладення договору поставки № 18/08-1 підтверджується, зокрема: договором поставки №18/08-1 з додатками №№ 1, 2 (у т.ч. п. 2.2 договору та п. 1 додатків); актами приймання-передачі вугільної продукції, підписаними на виконання умов договору поставки №18/08-1 (у т.ч. відомостями про вантажоодержувача); договором поставки вугілля від 10.09.2015 №111/39 зі специфікацією №1 (у т.ч. відомостями про виробника та вантажовідправника вугілля, зазначеними у п. 1 специфікації); договором поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ з додатками (у т.ч. відомостями про ціну вугілля, зазначеними у п. 1 додатків); порушенням приписів наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" (у т.ч. п. 2 наказу).

При цьому апеляційний господарський суд встановив, що наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 опубліковано в Інформаційно-аналітичному бюлетені "Вісник паливно-енергетичного комплексу України" 2014, 03, №3 та оприлюднено на офіційному веб-сайті Міненерговугілля України 11.03.2014.

Тобто станом на дату укладення договору поставки №18/08-1 зміст вказаного наказу був відомий як ДП "ВК "Краснолиманська", так і ТОВ "ТД Ресурс".

Таким чином, за висновком суду, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що на момент укладення Договору поставки його сторонам достеменно було відомо про необхідність продажу вугілля безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій (при цьому сторони у договорі чітко зазначили, що вантажоотримувачем є ПАТ "Центренерго") за ринковими цінами (ціна вугілля за договором поставки № 18/08-1 була значно нижчою від ринкової), і сторони договору повинні були усвідомлювати, що укладення спірного договору призведе до порушення такого порядку. Проте всупереч зазначеному сторони не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже, допускали настання протиправних наслідків.

5.2.5. Суд апеляційної інстанції відхилив як необґрунтоване посилання суду першої інстанції на необхідність врахування рекомендацій протоколу наради від 16.12.2014 під головуванням Міністра енергетики та вугільної промисловості України В.Демчишина з питань забезпечення ТЕС ПАТ "Центренерго" вугільною продукцією. Дослідивши зміст цього наказу, суд зазначив про його рекомендаційний характер.

Суд касаційної інстанції відхиляє як безпідставне посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та розпоряджень Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015, №1053 від 30.10.2014. Місце знаходження виробничих потужностей відповідача-1 не впливає на правову природу наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237, який був обов'язковим для відповідача-1, а також не впливає на надану ПАТ "Центренерго" рекомендацію укладати договори поставки вугілля з державними підприємствами , установами та організаціями, які здійснюють свою господарську діяльність поза межами проведення антитерористичної операції.

У будь-якому випадку матеріали справи не містять документів, які б підтверджували спроби відповідача-1 виконати вимоги наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237, уклавши спірний договір поставки напряму з ПАТ "Центренерго". Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції повинен був самостійно встановити та дослідити обставини, чи зверталося ДП "ВК "Краснолиманська" безпосередньо до ПАТ "Центреенерго" із пропозиціями про продаж вугілля. є помилковим та не відповідає таким засадам господарського судочинства як змагальність та диспозитивність.

5.2.6. Досліджуючи правомірність визначення сторонами ціни вугілля, що в подальшому було поставлено ПАТ "Центренерго", апеляційний господарський суд надав оцінку наявним у матеріалах справи, договорам, укладеним відповідачем-1 з іншими суб'єктами господарювання. Суд встановив, що у додатках №№07/15-1, 08/15-1, 09/15-1, 11/15-1 до договору поставки вугілля від 30.06.2015 №09-15/ЕНЦ ціна 1 тонни вугілля марки Г 0-100 складає 1 080,00 грн. без ПДВ. Таким чином, суд дійшов висновку, що у той же період часу, що збігається з періодом укладення та виконання спірного Договору поставки ДП "ВК "Краснолиманська" постачало вугілля марки Г 0-100 за ринковими цінами та значно вищими від тих, за якими було реалізовано вугілля для ТОВ "ТД Ресурс".

У зазначеному аспекті суд також вказав, що продаж ДП "ВК "Краснолиманська" для ТОВ "ТД Ресурс" вугілля марки Г 0-100 за цінами, нижчими від ринкових, підтверджується висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи від 04.05.2017 №17820/16-53/20019/16-45 та висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 05.10.2017 №3516/3517-17. Таким чином, внаслідок укладення спірного Договору поставки між вугледобувним підприємством (ДП "ВК "Краснолиманська") та ТОВ "ТД Ресурс", яке не є генеруючою компанією теплових електростанцій, і продажу вугілля за цінами, значно нижчими від ринкових, було порушено інтереси держави і суспільства.

Скаржник зазначених висновків не спростував. Твердження про те, що постанова апеляційного суду побудована на припущеннях про можливість реалізації вугільної продукції за вищими цінами, суд касаційної інстанції відхиляє як неаргументоване та безпідставне. Як зазначено вище, апеляційний суд надав відповідну оцінку поданим позивачем документам, тоді як позиція відповідача-1 ґрунтується лише на твердженнях про те, що ціна вугілля, проданого за спірним договором, є ринковою. Відповідач-1 не надав документів, які б підтверджували економічну обґрунтованість визначення ціни у спірному правочині. Посилання скаржника на необхідність дослідження висновків судових експертиз, наявних у матеріалах справи, Суд до уваги не бере, оскільки оцінка доказів у справі не віднесена до компетенції суду касаційної інстанції, про що зазначено вище.

5.2.7. Суд касаційної інстанції погоджується з твердженням апеляційного господарського суду про помилковість висновку суду першої інстанції, що спірний правочин відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України був погоджений Міненерговугілля України в момент подання звітності ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська". ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" не є представником Міненерговугілля України, тому цей орган державної влади не здійснює жодних дій зі схвалення дій державного підприємства саме у розумінні статті 241 Цивільного кодексу України. Протилежні доводи скаржника відхиляються Судом як помилкові.

5.2.8. Підсумовуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання недійсним Договору поставки як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства. Тоді як звертаючись з касаційною скаргою, відповідач-1 не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування постанови, що оскаржується. Відтак касаційна скарга ДП "ВК "Краснолиманська" задоволенню не підлягає.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Здійснивши розгляд справи за касаційною скаргою ДП "ВК "Краснолиманська", Суд констатує, що апеляційний господарський суд правильно кваліфікував спірні правовідносини, з правильним застосуванням до них норм права. Протилежні доводи скаржника свого підтвердження не знайшли.

6.3. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4 . З огляду на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №922/1391/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.Ткач

Судді Г. Вронська

Л.Стратієнко