Постанова

від 26.03.2019 по справі 908/1697/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2019 року м. Дніпро Справа № 908/1697/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Кощеєва І.М.

суддів: Кузнецової І.Л., Орєшкіної Е.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Селянського (фермерського) господарства «Руслан» на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2018р. (суддя Боєва О.С., м. Запоріжжя, повний тест рішення складено 10.01.2019р.) у справі

за позовом: В.о. керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області

(72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Байбулатова, 22)

в інтересах держави

до відповідача-1: Комунального закладу «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ

ступенів Веселівської районної ради Запорізької області»

(72215, Запорізька область, Веселівський район, с. Менчикури,

вул. Пушкіна, буд. 34,код ЄДРПОУ 26318107)

до відповідача-2: Селянського (фермерського) господарства «Руслан»

(72215, Запорізька область, Веселівський район, с. Менчикури,

вул. Котовського, буд. 12, код ЄДРПОУ 13638572)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області

(69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ 39820689)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Веселівська районна рада Запорізької області

(72202, Запорізька область, Веселівський район, смт. Веселе,

вул. Центральна, буд. 136, код ЄДРПОУ 25221630)

про визнання недійсним договору підряду та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.12.2018р. позов задоволено - визнано недійсним Додатковий договір підряду з вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 02.01.2018, укладений між Комунальним закладом «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» та Селянським (фермерським) господарством «Руслан» .

Зобов'язано Селянське (фермерське) господарство «Руслан» повернути Комунальному закладу «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності, загальною площею 20,0 га, кадастровий номер 2321284000:05:001:0015, розташовану на території Менчикурівської сільської ради Веселівського району Запорізької області, загальною вартістю 505092,80 грн. шляхом підписання акту прийому-передачі із Комунальним закладом «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» .

Стягнуто з Комунального закладу «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» на користь прокуратури Запорізької області суму 1762 грн. витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто з Селянсього (фермерське) господарство «Руслан» на користь прокуратури Запорізької області суму 1 762 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Селянське (фермерське) господарство «Руслан» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2018 р. у даній справі,та прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що задовольняючи позов, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням і невірним застосуванням положень ст. ст. 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. ст. 203, 215, 627, 628, 638, 837, 839, 843 ЦК України, ст. 15 Закону України Про оренду землі , постанови Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 р. Про затвердження типового договору оренди землі , ст. ст. 14, 53, 236 ГПК України, правових позицій Верховного Суду України викладених в постановах від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 10.05.2018 р. у справі № 918/323/17, відповідних роз'яснень наведених у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 23.02.2016 р. № 01-06/348/16, практики Європейського суду з прав людини за розглядом справ (KOROLEV v. RUSSIA ( no. 2 ), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01.04.2010 р.; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року), ( рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 р., заява 61517/00, п. 27 ).

Скаржник наголошує на тому, що в даному випадку Прокурор не виконав обов'язку в частині обґрунтування підстави звернення до суду в інтересах держави, не навів причини неможливості ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області у виконанні покладених на нього завдань та функцій держави, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на вжиття заходів суб'єктом владних повноважень, спрямованих на захист інтересів держави.

При цьому Скаржник зазначає, що предметом спірного договору є вирощування та розподіл продукції Підрядником на власний ризик урожаю товарної сільськогосподарської продукції у відповідності до умов даного договору. Спірний договір є змішаним, якій містить елементи договору підряду, надання послуг, договору спільної діяльності та не суперечить вимогам діючого законодавства, зокрема, главам 61, 63, 77 ЦК України. Умовами спірного договору не визначено усіх істотних умов, встановлених законодавством та типовою Формою договору, які є обов'язковими для договорів оренди землі, що є свідченням того, шо спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди та не містить ознак удаваного правочину.

Водночас, на думку Скаржника, сторонами в договорі узгоджені такі істотні умови договору як предмет, ціна, строк дії договору. За змістом спірного договору КЗ Менчикурівська ЗОШ І- III ст. надавала СФГ Руслан тільки можливість доступу до земельної ділянки площею 20,00 га, для виконання підрядних робіт.

Скаржник вважає, що неможливо вимагати повернення земельної ділянки шляхом підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди, якщо такий об'єкт оренди не передавався взагалі, проте суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про задоволення позову у даній частині.

У відзиві на апеляційну скаргу, Прокурор просить суд залишити апеляційну скаргу С(Ф)Г Руслан без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 27.12.2018 р. по справі № 908/1697/18 залишити без змін.

Зокрема, Прокурор посилається на те, що у позовній заяви наводились доводи стосовно обґрунтування порушення інтересів держави, необхідності їх захисту та зазначалось, що за змістом ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор зазначає, що порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду інтересам держави . Правовідносини, пов'язані з незаконною передачею земель у користування із порушенням встановленого законом порядку, становлять суспільний, публічний інтерес. Оспорюваний договір укладено із порушенням земельного законодавства, є удаваним, як такий що укладено з метою приховати передачу земельної ділянки в суборенду, не відповідає вимогам глави 61 Цивільного кодексу України, яка регулює питання у сфері підряду. Унаслідок укладання оспорюваного договору не забезпечено використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Все це і стало підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду щодо визнання недійсними договорів.

При цьому, Прокурор вважає, що Апелянтом невірно тлумачаться положення ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 ГПК України, а також повністю проігноровано підстави та предмет позову, а також суб'єктивний склад сторін, визначених у позовній заяві.

У відзиві на апеляційну скаргу, КЗ «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» просить суд апеляційну скаргу С(Ф)Г Руслан задовольнити, а рішення господарського суду Запорізької області від 27.12.2018 р. по справі № 908/1697/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Зокрема, КЗ «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахишеними, прокурор виконує субсидіарну роль - замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень. Який всупєрєч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. В даному випадку прокурор не виконав обов'язку в частині обґрунтування підстави звернення до суду в інтересах держави, не навів причини неможливості ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області у виконанні покладених на нього завдань та функцій держави.

Також, Відповідач-1 посилається на те, що чинним законодавством України не заборонено ведення навчальним закладом господарської діяльності направленої на отримання додаткових джерел фінансування для підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування цього закладу.

Від Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій Третя особа просить апеляційну скаргу С(Ф)Г Руслан залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 27.12.2018 р. по справі № 908/1697/18 без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2019 р. апеляційну Селянсього (фермерське) господарство «Руслан» на рішення господарського суду Запорізької області від 27.12.2018 р. у справі № 908/1697/18 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, а саме, для надання доказів надсилання учасникам провадження у справі копії скарги і доданих до неї документів, які у учасників провадження у справі відсутні, листом з описом вкладення.

Після усунення Скаржником недоліків, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 26.03.2019 р.

Відповідачі та треті особи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Від Скаржника ( Селянського (фермерського) господарства «Руслан» ) надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі його представника, який підтримує апеляційну скаргу у повному обсязі.

Від Третьої особи-1 ( Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області ) надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відхилення вказаного клопотання Третьої особи-1 та розгляд справи за відсутності представників відповідачів та третіх осіб.

У судовому засіданні 26.03.2019 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокурора, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 16.01.2008 р. між Веселівською районною державною адміністрацією ( Орендодавець ) та Комунальним закладом «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» ( Орендар, Відповідач-1 ) укладено Договір оренди землі № 1, за умовами якого, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 20,0000 га, у т.ч. ріллі - 20,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Менчикурівської сільської ради ( п. п. 1, 2, 15 16 ).

Договір укладено на п'ять років - до 01.09.2012 р. ( п. 8 ).

Зазначена земельна ділянка була передана Орендодавцем Орендарю за актом прийому-передачі земельної ділянки ( кадастровий номер 2321284000:05:001:0015 ) від 15.02.2008 р.

Договір оренди землі та акт прийому-передачі зареєстровано у Веселівському РВ Запорізької РФ ДП «Цент ДЗК» 15.02.2008р. за номером 040826800008.

07.03.2012 р. між Веселівською районною державною адміністрацією ( Орендодавець ) та Комунальним закладом «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» ( Орендар ) укладено Додаткову угоду до Договору оренди землі № 1 від 16.01.2008 р., якою внесені зміни до вказаного договору.

Додаткову угоду зареєстровано у Відділі Держкомзему у Веселівському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.12.2012 р. за № 232120004000467.

Зокрема, в п. 8 договору ( в редакції додаткової угоди ) встановлено, що договір діє до 07.03.2022 р.

Згідно з п. 15 договору встановлено, що земельна ділянка передається в оренду для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до п.п. 1.5, 8.1, 8.3, 8.4, 8.5 Статуту Комунального закладу «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» (зі змінами та доповненнями) засновником школи є Веселівська районна рада Запорізької області. Матеріально-технічна база школи включає будівлі, споруди та землю, інші матеріальні цінності, вартість яких відображена у балансі. Майно, закріплене за комунальним закладом належить школі на правах оперативного управління. Фінансово-господарська діяльність закладу проводиться відповідно до Бюджетного кодексу України, Законів України «Про освіту» , «Про загальну середню освіту» та інших нормативно-правових актів. Школа має право здійснювати платні послуги згідно з «Переліком платних послуг» , які можуть надаватися державними закладами згідно чинного законодавства. Джерелами фінансування школи, зокрема, є: кошти районного бюджету; власні надходження, отримані згідно з чинним законодавством.

02.01.2018 р. між КЗ «Менчикурівська ОСОБА_1 ступенів» в особі директора школи ( Замовник ) та СФГ «Руслан» ( Підрядник, Відповідач-2 ) укладено Додатковий договір підряду з вирощування товарної сільськогосподарської продукції, згідно з яким Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на власний ризик виростити урожай товарної сільськогосподарської продукції у відповідності до умов даного договору, та розподілити відповідно до умов договору. Найменування сільськогосподарської культури, яка підлягає вирощуванню встановлюється окремою угодою сторін ( розділ 1 ).

Характер робіт, що виконується Підрядником - вирощування товарної сільськогосподарської продукції ( п. 2.1 договору ).

Предметом договору підряду ( результатом виконаних робіт за договором ) є вирощений та зібраний урожай товарної сільськогосподарської продукції в заліковій вазі або сплата фіксованого розміру доходу Замовнику ( п. 3.1 ).

02.01.2018 р. між КЗ «Менчикурівська ОСОБА_1 ступенів» в особі директора школи (Замовник) та СФГ«Руслан» (Підрядник) підписано угоду про погодження сільськогосподарської культури, яка підлягає вирощуванню у 2018 році на умовах, визначених договором підряду з вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 02.01.2018 р., на всій площі земельної ділянки - соняшник.

В п. п. 4.1, 4.2 вказаного договору визначено, що Замовник зобов'язується надати земельну ділянку площею 20 гектарів в придатному для виконання Підрядчиком умов договору стані із земель, які належать Підрядчику на підставі договору оренди землі та забезпечити можливість доступу до неї з метою виконання умов даного договору. Підрядчик зобов'язується після закінчення терміну дії договору передати Замовнику надану земельну ділянку у аналогічному стані в якому вона була передана в момент укладення договору.

За змістом п. 5.2 договору з метою забезпечення майнових інтересів Замовника, сторони встановлюють фіксований рівень частки доходу від реалізації даного договору, які має отримати Замовник, що у вартісному вираженні становить 2 250 грн. щомісяця. За згодою сторін Підрядчик зобов'язується сплачувати зазначену суму у строк до 20-го числа щомісяця до закінчення строку дії даного договору. У випадку оплати зазначеної суми замовнику, Підрядчик є таким, що повністю виконав свої зобов'язання перед Замовником по одному договору і в повній мірі набуває право власності на весь вирощений урожай за даним договором.

Згідно з п. 8.1 договір набирає чинності та вступає в дію з 02.01.2018 р. та діє до 31.12.2018 р.

В п. 30 договору оренди землі № 1 від 16.01.2008 р., на підставі якого Відповідач-1 здійснював користування земельною ділянкою, як Орендар, встановлено його право передавати у користування земельну ділянку ( її частину ) без зміни її цільового призначення іншій особі в суборенду за згодою Орендодавця.

Отже, як слушно зауважив суд першої інстанції Комунальний заклад «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» , як Орендар за договором оренди землі № 1 від 16.01.2008 р. та додатковою угодою до нього від 07.03.2012 р., наділений передбаченими цим договором правами щодо використання орендованої земельної ділянки для дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства та за згодою Орендодавця має право передавати її у користування іншим особам в суборенду без зміни цільового призначення.

Разом з тим, зміст погоджених сторонами умов спірного договору, укладеного 02.01.2018 р., свідчить, що Комунальний заклад «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» під час дії договору надає (фактично передає) земельну ділянку СФГ «Руслан» та надає йому право обробки земельної ділянки, посіву і збору врожаю.

Таким чином, право володіння та користування, як правомочності, що належать землекористувачу ( Орендарю ) згідно положень ст. 93 Земельного кодексу України, за умовами спірного договору реалізуються не Орендарем ( КЗ «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» ), згідно визначеного цільового призначення, а СФГ «Руслан» , шляхом вирощування останнім сільськогосподарської продукції та сплати частки доходу від такої реалізації договору на користь відповідача-1.

Згідно з інформацією, наданою на запит прокурора Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області ( лист від 07.08.2018р. № 10-8-0.6-5172/2-18 ) та Веселівською районною державною адміністрацією Запорізької області, яка до 01.01.2013 р. була Орендодавцем земельної ділянки державної власності ( лист від 03.08.2018р. № 1352/01-01-23), Комунальному закладу «Менчикурівська ОСОБА_1 ступенів» Веселівської районної ради Запорізької області дозвіл на укладення з СФГ «Руслан» додаткового договору підряду з вирощування сільськогосподарської продукції від 02.01.2018 р., не надавався.

Відповідно до інформаційної довідки Веселівської районної ради від 23.07.2018 р. № 231/02-41 ( а. с. 69 ) рішень про надання згоди на укладення договорів оренди КЗ «Менчикурівська ОСОБА_1 ступенів» з СФГ «Руслан» районною радою не надавалися.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» ( який набрав чинності 01.01.2013 р. ) внесено зміни до Земельного кодексу України, відповідно до яких з 01.01.2013 р. повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагенство України).

Таким чином, з 01.01.2013 р. від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» постановлено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, в редакції Закону від 06.09.2012 р. № 5245-VІ, який набрав чинності 01.01.2013 р., повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, надання у власність або у користування для всіх потреб віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» утворено, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком.

Наказом Державної України служби з питань геодезії, картографії та кадастру № 18 від 03.03.2015 р. затверджено положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, що є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Приймаючи до уваги вищенаведене, через зміну законодавчих та інших підзаконних нормативно-правових актів, змінився і Орендодавець земельної ділянки за договором оренди землі № 1 від 16.01.2008 р., яким на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

У серпні 2018 р. виконуючим обов'язки керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області подано до Господарського суду Запорізької області позов в інтересах держави до відповідачів: Комунального закладу «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» , Селянського (фермерського) господарства «Руслан» , про визнання недійсним додаткового договору підряду з вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 02.01.2018 р., укладеного між відповідачами та зобов'язання Відповідача-2 повернути займану земельну ділянку Відповідачу-1 шляхом підписання акту прийому-передачі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор вказує на те, що правовідносини, пов'язані з незаконним вибуттям земель із державної чи комунальної власності, а рівно із передачею у користування із порушенням встановленого законом порядку, становлять суспільний, публічний інтерес. Оспорюваний договір укладено з порушенням земельного законодавства, є удаваним, як такий що укладено з метою приховати передачу земельної ділянки в суборенду, суперечить інтересам держави, що є підставою для визнання договору недійсним та застосування відповідних наслідків.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції Прокурор послався на те, що уповноважений державою орган у сфері державного контролю за використанням та охороною земель згідно з положеннями Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» наділений правом звертатися до суду лише з позовами про відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово найнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Повноважень щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними правовчинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної чи комунальної власності, а також їх звільнення та повернення з чужого незаконного володіння, нормами зазначеного Закону не передбачено. Оскільки орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснював дій щодо припинення незаконного використання земельної ділянки державної форми власності, що не відповідає інтересам держави та не сприяє їх захисту, прокурором забезпечується представництво порушених прав та інтересів держави щодо володіння, розпорядження та отримання належного доходу від використання землі. Таким чином, охорона інтересів держави і дотримання суспільних інтересів у цій сфері відповідає функціям прокурора у господарському процесі.

Місцевим господарським судом також встановлено, що твідповідно до положень цивільного законодавства обов'язком підрядника/виконавця є виконання певного виду роботи (надання послуги), результат якої замовник зобов'язується прийняти та оплатити. Умови оспорюваного правочину не містять зобов'язання Відповідача-1, як Замовника, прийняти та оплатити роботи, послуги тощо. За умовами цього договору Замовник не отримує від Підрядника жодного результату виконання останнім робіт, що однією із головних ознак договору підряду. Натомість, договором передбачена щомісячна сплата певної суми грошових коштів Відповідачем-2 на користь Відповідача-1 в обмін за надання для використання земельної ділянки, тобто фактично суборендна плата за землю. Вказаний в п. 3.1 договору предмет підряду (результат виконаних робіт), а саме: вирощений та зібраний урожай сільськогосподарської продукції в заліковій вазі або сплата фіксованого розміру доходу Замовнику, не відповідає чітко визначеній правовій природі договору даного виду.

За змістом ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Господарстьким судом проаналізовано зміст оспорюваного договору та встановлено, що його умови не містять ані мети спільної діяльності, ні жодного посилання на зобов'язання сторін, спрямованих на досягнення мети спільної діяльності. Виходячи з загальних положень про договір підряду, передбачених главою 61 ЦК України, Замовник зобов'язаний сплатити підрядникові грошові кошти після остаточної здачі роботи, а не навпаки. За наслідками аналізу умов оспорюваного договору слідує висновок, що основною його ознакою є платне володіння та користування СФГ «Руслан» протягом певного строку земельною ділянкою.

В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову Прокурора у повому обсязі, оскільки всупереч ч. 2 ст. 203 ЦК України Відповідач-1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, без згоди Орендодавця, на укладення додаткового договору підряду, який по суті є договором суборенди земельної ділянки, що за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України також є підставою для визнання вказаного договору недійсним. При укладенні оспорюваного договору, сторони приховали інший правочин, що за своєю правовою природою є договором суборенди землі та регулюється, зокрема, Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України, яких мали дотримуватись сторони при укладенні цього договору .

Місцевий господарський суд також дійшов висновку про обгрунтованість доводів Прокурора, що внаслідок укладення додаткового договору підряду з вирощування сільськогосподарської продукції від 02.01.2018 р., предметом якого є використання земельної ділянки державної форми власності площею 20,0 га, Відповідач-2 безпідставно набув у користування зазначену земельну ділянку, тому зобов'язаний її повернути Комунальному закладу «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» , як Орендарю, який набув право на її використання на підставі договору оренди землі № 1 від 16.01.2008 р., що на даний час є чинним та діє до 07.03.2022 р., шляхом підписання з останнім акту прийому-передачі.

Разом з тим, як зазначив суд першої інстанції задоволення позовної вимоги про зобов'язання Відповідача-2 повернути земельну ділянку, шляхом підписання акту прийому-передачі із Комунальним закладом «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» є забезпеченням реального вираження застосування наслідків укладення удаваного правочину, визнаного судом недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновкаом суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову Прокурора з огляду на таке.

Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 ЦК України).

Суд першої інстанції на підставі детального та ґрунтовного аналізу положень п. п. 3.1, 4.1, 4.2 спірного Договору та положень ст. ст. 837, 901 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку, що договір від 02.01.2018 р. за своєю правовою природою не є договором підряду чи надання послуг, оскільки: із змісту укладеного між сторонами договору від 02.01.2018 р. слідує, що Відповідач - 2 здійснює виробництво сільськогосподарської продукції та при цьому сплачує Відповідачу -1 кошти, в той же час у Відповідача - 1 немає жодних зобов'язань щодо сплати коштів Відповідачу - 2, що суперечить вимогам ст. ст. 837, 901 ЦК України, яка передбачає, що за виконані роботи, надані послуги кошти сплачує Замовник; за умовами оспорюваного договору Відповідач - 1 не отримує від Відповідача - 2 жодного результату виконання робіт, що є однією з основних ознак договору підряду, оскільки з аналізу п. 5.2 договору вбачається, що вироблена сільгосппродукція є власністю Відповідача - 2, також не містять умови спірного договору переліку послуг, що надаються за ним Відповідачу - 1, та зобов'язань Відповідача - 2 їх надати.

Аналогічно на підставі аналізу ст. 1130 ЦК України та положень спірного Договору суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір не може вважатись договором про спільну діяльність, оскільки: Відповідач - 1 фактично передав земельну ділянку, права розпоряджатися якою без згоди Орендодавця не має; жодної спільної господарської мети сторони не мали, позаяк лише Відповідач - 2 здійснював господарську діяльність на земельній ділянці, що перебуває в користуванні Відповідача - 1, і лише Відповідач - 2 отримував вигоду у вигляді виробленої сільгосппродукції; будь-яких прав на вироблену сільгосппродукцію Відповідач - 1 не набував, а отримував від Відповідача - 2 лише фіксовану грошову суму (п. 5.2 договору); договором не визначені вклади сторін (їх частки), які вони об'єднують для здійснення спільної діяльності, що в силу приписів ст. ст. 1137, 1138, 1139 ЦК України є визначальним при розподілі прибутку, спільних витрат, збитків та відповідальності за спільними зобов'язаннями.

Вищевказані висновки повністю спростовують доводи Скаржника, що за своєю правовою природою спірний Договір містить елементи різних договорів, у т.ч. договору про спільну діяльність та договору підряду, а відповідно спірний договір є змішаним Договором.

Поряд з цим, суд першої інстанції на підставі аналізу наведеного у ст.13 Закону України "Про оренду землі" визначення договору оренди землі та умов спірного договору дійшов законного та обґрунтованого висновку, що за змістом договору від 02.01.2018 р. між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки: при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція; з огляду на вказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки); за умовами п. 5.2 спірного договору сторони погодоли, що Відповідач -2 сплачує Відповідачу -1 2 250 грн. у строк до 20-го числа щомісяця до закінчення строку дії даного договору і в повній мірі набуває право власності на весь вирощений урожай за даним договором.

Таким чином, з умов оспорюваного договору вбачається, що Відповідач - 1 фактично передав Відповідачу - 2 на платній основі земельну ділянку, що перебуває у користуванні Відповідача - 1, а тому положення оспорюваного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

При цьому, суд апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідачів з приводу того, що оспорюваний договір не може вважатись договором оренди через відсутність істотних умов договору оренди землі та підписаного між сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки, не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування, при цьому не маючи відповідної згоди Орендодавця.

Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.

Приймаючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції вірно виходив з того, що у відповідності до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Так ч. 1 ст. 203 названого Кодексу визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ( ч. 2 ст.203 ЦК України).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ( ч. 5 ст.203 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Ч. 1 ст. 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 23.03.2017, чинній на час укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч.1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч.2).

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Разом з цим, ч. 1 ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

Отже, встановивши, що спільної діяльності за договором підряду не велося, а відбувалось платне користування Відповідачем-2 земельною ділянкою, наданою Відповідачем-1 у користування для отримання прибутку, суд першої інстанції вірно визначив, що до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Щодо доводів Скаржника викладених в апеляційній скарзі і пов'язаних із неможливістю вимагати повернення земельної ділянки шляхом підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди, оскільки такий об'єкт оренди не передавався, колегія суддів зазначає наступне.

Як правильно зазничив суд першої інстанції, в даному випадку не має значення, що вищезазначена земельна ділянка не передавалася Відповідачем-1 Відповідачу-2 саме за актом, оскільки зважаючи на встановлений судом факт укладення відповідачами удаваного правочину, слід виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, в даному випадку договір суборенди землі, тому при розгляді справи необхідно застосовувати правила, що регулюють такий правочин.

Таким чином, задоволення позовної вимоги про зобов'язання Відповідача-2 повернути земельну ділянку, шляхом підписання акту прийому-передачі із Комунальним закладом «Менчикурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» є забезпеченням реального вираження застосування наслідків укладення удаваного правочину, визнаного судом недійсним.

Крім того, в п. 4.1 оспорюваного договору встановлено, що Підрядчик зобов'язується після закінчення терміну дії договору передати Замовнику надану земельну ділянку у аналогічному стані в якому вона була передана в момент укладення договору.

Щодо звернення прокурора за захистом інтересів держави, то слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N42454/02, п.35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_2 Європи від 27.05.2003 р. N 1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи N 806/1000/17).

У справі, що розглядається, Прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" незаконним вибуттям земель із державної чи комунальної власності, а рівно із передачею у користування із порушенням встановленого законом порядку. Оспорюваний договір укладено з порушенням земельного законодавства, він є удаваним, як такий що укладено з метою приховати передачу земельної ділянки в суборенду, суперечить інтересам держави, що є підставою для визнання договору недійсним та застосування відповідних наслідків.

Водночас п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення п.3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою у даній справі, Прокурор послався на те, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, зокрема державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - як територіальний орган Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Крім того, Прокурором у позовній заяві наголошувалось на тому, що чинним законодавством повноваження Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо звернення до суду обмежені вузьким колом позовних вимог. Так, відповідно зі ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади таким центральним органом виконавчої влади є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру.

Згідно п. п. 31 п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, затвердженого наказом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 р. № 18, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Разом з тим, п. 8 ч. 1 ст. 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель інспекторам у сфері державного контролю за використанням та охороною земель надано право звертатися до суду лише з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Повноважень щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх звільнення та повернення з чужого незаконного володіння, нормами зазначеного Закону не передбачено.

З огляду на викладене, у позовній заяві зазначалось, що Прокурор звертається з цим позовом в інтересах держави та відповідно до ч. 5 ст. 53 ГПК України набуває статуту Позивача.

Правовідносини, пов'язані з незаконним вибуттям земель із державної чи комунальної власності, а рівно із передачею у користування із порушенням встановленого законом порядку, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність договору, на підставі якого ці землі передаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Прокурора в інтересах держави до господарського суду з даним позовом та наявність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Прокурором у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Руслан» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2018 р. у справі № 908/1697/18 залишити без змін.

Витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Постанова складена у повному обсязі 27.03.2019 року

Головуючий суддя І. М. Кощеєв

Суддя І. Л. Кузнецова

Суддя Е. В. Орєшкіна