Рішення

від 22.03.2019 по справі 923/321/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2019 року Справа № 923/321/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський", с. Дніпровське Білозерського району Херсонської області

до : Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області

за участю Заступника керівника Бериславської місцевої прокуратури

про визнання права власності

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй", с.Софіївка Херсонської області

до: Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський", с. Дніпровське Білозерського району Херсонської області

про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно

за участю представників:

від прокуратури : ОСОБА_1;

від позивача : уповноважений представник ОСОБА_2;

від відповідача : уповноважений представник ОСОБА_3;

від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги : уповноважений представник ОСОБА_4,

27.04.2018 до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява б/н від 27.04.2018 від Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський" (далі - позивач, КП радгосп Білозерський ) до Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області (відповідач) про визнання права власності на споруду водонакопичувач, складові частини об'єкта нерухомого майна: водонакопичувач № 1, камера забору води № 2, штучно побудований земляний вал № 3, колодязь водовипуску № 4, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с.Широка Балка, вул.Херсонське шосе, 1-В, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 750390665203.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 02.05.2018 порушено провадження у справі № 923/321/18, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

15.05.2018 до Господарського суду Херсонської області надійшла заява від 07.05.2018 Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" (далі - СТОВ Енограй ) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 21.05.2018 заяву від 07.05.2018 (зареєстрована за вх. № 883/18) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Енограй".

13.06.2018 року від Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський" надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить:

- визнати за Комунальним підприємством агрофірма радгосп Білозерський право власності на споруду водонакопичувач, складові частини об'єкта нерухомого майна: водонакопичувач №1, камера забору води №2, штучно побудований земляний вал №3, колодязь водовипуску №4, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с. Широка Балка, вул. Херсонське шосе, 1-В, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:750390665203.

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25300031 від 15 жовтня 2015 року, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, яким проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: споруда, водонакопичувач, що розташований в Херсонській області, Білозерський район, с. Широка Балка, вул. Херсонське шосе, 1-В за Широкобалківською сільською радою (код ЄДРПОУ 26348143) та визнати нечинним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2015 року, індексний номер 45690759, яке видане реєстраційною службою Білозерського районного управління юстиції Херсонської області.

27.07.2018 до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі № 923/321/18. В позовній заяві СТОВ Енограй просить:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 34532657 від 05.03.2015 р., серії СТА 351242, видане державним реєстратором ОСОБА_5 Реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, Агрофірмі радгосп Білозерський на підтвердження права власності на гідротехнічну споруду водонакопичувача за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с/рада Широкобалківська.

- визнати протиправним та скасувати реєстраційний запис номер 8950045 від 05.03.2015р., внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора ОСОБА_5 Реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 19805395 від 05.03.2015р., про державну реєстрацію права власності Агрофірми радгосп Білозерський на гідротехнічну споруду водонакопичувач за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с/рада Широкобалківська.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 01.08.2018 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський" до Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області про визнання права власності у справі № 923/321/18.

У зв'язку з вищевикладеною обставиною, враховуючи приписи ч.4 ст.49 ГПК України та клопотання СТОВ Енограй , - суд постановив розпочати розгляд справи № 923/321/18 спочатку зі стадії підготовчого провадження.

17 серпня 2018 року від ТОВ Енограй надійшло клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 24.09.2018 клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" про призначення судової будівельно-технічної експертизи задоволено. Провадження у справі № 923/321/18 зупинено та призначено проведення будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручено ОСОБА_6.

На вирішення експертизи поставлено наступні питання:

1.Чи відповідає споруда водонакопичувача площею 4 га, яка знаходиться за адресою: Херсонська область, Білозерський район, вулиця Херсонське шосе, 1-В, споруді водонакопичувача водомісткістю 80 т. м. кв., яка належала радгоспу "Комунар" відповідно до технічної документації, яка збереглась?.

2.Чи відповідають надані Агрофірмою радгосп "Білозерський" документи вимогам законодавства та державних будівельних правил і норм, які б чинними з січня 2002 року по грудень 2002 року, в частині належного оформлення початку будівництва (отримання вихідних даних та дозвільних : документів тощо), здійснення будівництва (оформлення проміжних етапів будівництва) та завершення будівництва (ведення в експлуатацію), а саме:

• акт приймання виконаних робіт по капітальному ремонту споруди водонакопичувача від 20.10.2002;

• акт від 25.03.2002;

• акт від 10.04.2002;

• акт від 05.11.2002;

• акт від 21.11.2002;

• акт про приймання та введення в експлуатацію водонакопичувача "гідроспоруда" S-4 га та трубопроводу?.

17.10.2018 до Господарського суду Херсонської області надійшли письмові пояснення № 30/18 від 12.10.2018 судового експерта ОСОБА_6, в яких повідомляється, що при дослідженні судовим експертом матеріалів справи № 923/321/18 встановлено неможливість виконання судової будівельно-технічної експертизи через наявні юридичні зобов'язання між Агрофірмою радгосп "Білозерський" та ФОП ОСОБА_6 у зв'язку з наданням послуг з технічного нагляду за будівництвом об'єктів Агрофірмою радгосп "Білозерський".

Згідно з п.1, пп. 1 п. 2 статті 38 ЦПК України секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають відводу (самовідводу) з підстав, зазначених у статті 36 цього Кодексу. Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участь у розгляді справи, якщо він перебував або перебуває в службі або іншій залежності від учасників справи.

Згідно п.3 статті 12 Розділу II Закону України "Про судову експертизу" незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов'язаний заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Згідно п. 2.2 Розділу І "Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та судових досліджень" на експерта покладаються такі обов'язки, як заявлення самовідводу за наявності передбачених законодавством обставин. Керуючись вищевказаними нормами законодавства, судовим експертом ОСОБА_6 заявлено самовідвід.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 23.10.2018 провадження по справі № 923/321/18 поновлено та призначено справу до розгляду у судовому засіданні для визначення іншої експертної установи для подальшого проведення експертизи.

25 жовтня 2018 року до Господарського суду Херсонської області надійшла заява від Бериславської місцевої прокуратури про вступ у справу з метою захисту інтересів держави в особі Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області. Відповідно до позиції прокуратури, вона вважає Станіславську сільську раду Білозерського району Херсонської області законним власником спірної споруди. Також прокуратура вважає, що наявні у справі докази вказують, що спірна споруда водонакопичувач побудована ще радгоспом Комунар 04 серпня 1977 року і ці докази спростовують твердження позивача, що вона була побудована ним у більш пізній час. Оскільки Станіславська сільська рада Білозерського району Херсонської області не подавала позову про визнання за нею права власності на спірну споруду через брак коштів на сплату судового збору, задоволення позову Агрофірми радгосп Білозерський може призвести до того, що будуть порушені інтереси територіальної громади як державної цінності. Тому, прокуратура вважає за необхідне вступити для участі у справі на стороні Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області.

25.10.2018 СТОВ "Енограй" подало клопотання щодо призначення іншого експерта для проведення будівельно-технічної експертизи, відповідно до якого просить доручити проведення експертизи по справі № 923/321/18 судовому експерту ОСОБА_7.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 25.10.2018 клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" про призначення судової будівельно-технічної експертизи задоволено, її проведення доручено ОСОБА_7; провадження у справі №923/321/18 зупинено.

18.01.2019 до Господарського суду Херсонської області від судового експерта ОСОБА_7 надійшов висновок будівельно-технічної експертизи № 5 від 17.01.2019 та матеріали справи № 923/321/18.

Експертом надано наступні відповіді на поставлені питання:

1.Розташування споруди технологічної водойми (водонакопичувача) на земельній ділянці площею 40053,95 м. кв. по вул. Херсонське шосе, 1-В, у с. Широка Балка Білозерського району Херсонської області відповідає розташуванню басейну емк. 80 т. м.З , зазначеному у виконавчій документації на влаштування свердловин в радгоспі Комунар Білозерського району, складеного старшим гідрогеологом ПМК-143 треста Херсонводбуд в 1977 році (арк. 57-131 четвертого тому господарської справи).

Об'єм спірного водонакопичувача як споруди, вміщає значення 80 т. м.З, яке вказане в акті та схемі виносу в натурі розташування свердловин по об'єкту будівництво зрошувальної... в радгоспі Комунар Білозерського району від 04 серпня 1977 року (арк. 166 том. 2 г.с., арк. 61 том 4 г.с.)

2.Форма та зміст акта приймання виконаних робіт від 20.10.2002 р. не відповідають вимогам ДБН Д. 1.1-2000 Правила визначення вартості будівництва та наказу Державного комітенту статистики України з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року №237/5.

Акти від 25.03.2002 р., від 10.04.2002 р., від 05.11.2002 р., від 27.11.2002 р. є актами, якими підтверджується факт використання матеріальних ресурсів при будівництві насосної станції, напірного трубопроводу, аванкамери на водо накопичувачі, водойми в с. Широка Балка.

Вказані акти не є актами приймання виконаних робіт, об'єкти будівництва, вказані в актах, не ідентифіковані.

Акт приймання та вводу в експлуатацію водонакопичувача гідроспоруда 8=4 га та трубопроводу, який є на арк.. 42 першого тому матеріалів господарської справи, не відповідає вимогам ДБН. А.3.1.-94 Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів .

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 21.01.2019 провадження у справі поновлено, підготовче судове засідання у справі призначено на 07.02.2019.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

27 лютого 2019 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті на 19 березня 2019 року. В судовому засіданні 19.03.2019 р. оголошувалась перерва до 22.03.2019 р., після чого розгляд справи по суті було продовжено.

Комунальне підприємство Агрофірма радгосп Білозерський наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач наголошує, що в силу закону та на підставі рішення Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 14.11.2017 р. №8/335 він є правонаступником Широкобалківської сільської ради, яка припинена після об'єднання територіальних громад, що є загальновідомою обставиною.

У відзиві на позовну заяву Станіславська сільська рада Білозерського району Херсонської області заперечила проти задоволення позову, оскільки вважає, що документи, на підставі яких за Агрофірмою радгосп Білозерський зареєстровано право власності, не є документами, що підтверджують право власності на гідротехнічну споруду водонакопичувач у розумінні п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Зокрема, розпорядженням Білозерської районної державної адміністрації №549 від 16 вересня 2002 р. передбачено лише надання в оренду Агрофірма радгосп Білозерський для використання за призначенням земельну ділянку площею 4,0 га, що знаходиться на землях Широкобалківської сільської ради терміном на 49 років. Крім того, розпорядженням першого заступника голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області №1101 від 15 листопада 2003 року, розпорядження Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 15.11.2003 року №549 визнано таким, що втратило чинність.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, наполягає на задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Енограй стверджує, що спірна споруда водонакопичувача наразі орендується ним відповідно до договору оренди від 11 серпня 2017 року, укладеного із Широкобалківською сільською радою Білозерського району Херсонської області.

За твердженням Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Енограй , спірна споруда водонакопичувача належить саме Станіславській сільській раді Білозерського району Херсонської області як правонаступнику Широкобалківської сільської ради та передана у комунальну власність Широкобалківської сільської ради від СВК Джерело відповідно до рішення Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 25.11.2005 р. №159 Про прийняття у власність та передачу в оренду зрошуваної системи та акту приймання-передачі від 21.03.2006 р. зрошуваної системи СВК Джерело (канали, ГТС - гідротехнічні споруди). За рішенням Широкобалківської сільської ради від 25.06.2015 р. №15 Про визнання права власності видано свідоцтво про право власності на споруду водонакопичувача.

Також третя особа зазначає, що Агрофірма радгосп Білозерський законним шляхом не набувала права власності на спірну споруду, оскільки купівлю 60 бетонних плит не можна ототожнювати із придбанням споруди водонакопичувача. Третя особа вважає, що Агрофірма радгосп Білозерський на законних підставах не могла здійснити реконструкцію спірної споруди, оскільки не мала права власності на неї, не набувала у встановленому порядку права власності чи користування земельною ділянкою під спірною спорудою, не отримувала дозвільних документів на будівництво та у встановленому законом порядку не вводила спірну споруду в експлуатацію. Також, на думку третьої особи, право власності на спірну споруду зареєстроване за позивачем на підставі неналежних документів, у тому числі, на підставі витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку від 05 березня 2015 року. Третя особа вважає підробним такий витяг, оскільки станом на 05 березня 2015 року земельній ділянці під спірною спорудою водонакопичувача не могло бути присвоєно кадастрового номеру, так як земельна ділянка зареєстрована лише 31 березня 2015 року.

Окрім того, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Енограй просить застосувати строки позовної давності як самостійну підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки спірний об'єкт перейшов у власність територіальної громади с. Широка Балка ще у 2005 році, однак, Агрофірма радгосп Білозерський не вживала жодних заходів для захисту своїх прав, якщо вважала їх порушеними.

З вказаних підстав, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Енограй просить скасувати державну реєстрацію права власності на спірну споруду за позивачем та визнати нечинним свідоцтво позивача про право власності на спірну споруду.

Заперечуючи проти задоволення позову третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, КП радгосп Білозерський зазначив, що права третьої особи не порушені, оскільки в силу закону зміна власника об'єкта оренди не припиняє право орендаря на користування об'єктом. Також, Агрофірма радгосп Білозерський просить застосувати строки позовної давності до вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Енограй , оскільки з квітня 2005 року це підприємство знало, що його права порушені, якщо вважало законним власником спірної споруди Широкобалківську сільську раду.

Щодо зауважень про відсутність у позивача підстав для державної реєстрації за ним права власності, Агрофірма радгосп Білозерський зазначила, що майно, отримане Широкобалківською сільською радою згідно акту приймання-передачі від 21.03.2006 р. та відновлений Агрофірмою радгосп Білозерський водонакопичувач є зовсім різними об'єктами нерухомого майна. Позивач вважає, що надав належні документи для державної реєстрації права власності на спірну споруду за ним. При цьому, позивач вважає безпідставними доводи про необхідність отримання дозвільних документів на будівництво та введення спірної споруди в експлуатацію, оскільки позивач здійснив поточний та капітальний ремонт споруди, а не будівництво. Крім того, оскільки позивач є підприємством комунальної власності, то вважає, що законодавство станом на 2001 рік не передбачало процедури введення об'єктів в експлуатацію для недержавних підприємств.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 22.03.2019 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які прибули в судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

У якості підстав для задоволення позову Агрофірма радгосп Білозерський зазначила, що на території с. Широка Балка Білозерського району Херсонської області радгоспом Комунар було побудовано дві зрошувальні системи: Інгулецьку зрошувальну систему та місцеву. У 1999 році внаслідок реформування радгоспу Комунар вказані зрошувальні системи передані до СВК Джерело та у цей же рік місцева зрошувальна система була списана та ліквідована.

Позивач стверджує, що 11 вересня 2001 року відповідно до протоколу №9 загальних зборів прийнято рішення про ліквідацію СВК Джерело , а головою ліквідаційної комісії призначено ОСОБА_8

Як зазначає позивач, під час процедури ліквідації СВК Джерело з 2001 року по 2003 рік майно, що залишилось після ліквідації зрошувальної системи, було розпродане з метою погашення заборгованості перед кредиторами.

Позивач вказує, що до такого майна увійшли плити з водонакопичувача у кількості 60 штук, які 20 лютого 2001 року продані Агрофірма радгосп Білозерський за грошові кошти у розмірі 1500 грн. У подальшому, як стверджує позивач, на місці розташування придбаних плит він здійснив відбудову споруди накопичувача шляхом виконання ряду будівельних робіт, факт здійснення яких він доводить копіями актів виконаних робіт, договорами на виконання будівельних робіт і т.д.

Позивач стверджує, що у 2015 році замовив виготовлення технічного паспорту на споруду водонакопичувача та зареєстрував своє право власності на спірну споруду на підставі наступних документів: технічний НОМЕР_1 від 13 лютого 2015 року, розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області №549 від 16 вересня 2002 року, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6501155392015 від 03 березня 2015 року та акт про прийом та ввід в експлуатацію водо накопичувач гідроспоруда Б-4 га та трубопроводу, витяг з ЄДРОПУ.

Оскільки Широкобалківська сільська рада Білозерського району Херсонської області не визнала права власності позивача на спірний об'єкт, то у квітні 2015 року звернулась з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності позивача на спірну споруду та визнання нечинним свідоцтва про право власності на спірну споруду.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено, однак дане рішення було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року у справі №821/1194/15-а. За словами позивача, після скасування державної реєстрації права власності на спірну споруду за Агрофірмою радгосп Білозерський , Широкобалківська сільська рада Білозерського району Херсонської області зареєструвала право власності за собою, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії СТА №351925 від 15 жовтня 2015 року.

Проте, ухвалою від 13 вересня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд переглянув постанову Одеського апеляційного адміністративного суду за нововиявленими обставинами та закрив провадження у справі №821/1194/15-а з підстав непідсудності спору адміністративним судам.

Тому, Агрофірма радгосп Білозерський вважає, що протиправно зареєстровано право власності на спірну споруду за Широкобалківською сільською радою, правонаступником якої є Станіславська сільська рада Білозерського району Херсонської області, а законним власником спірної споруди є Агрофірма радгосп Білозерський .

З вказаних підстав Агрофірма радгосп Білозерський просить визнати право власності на спірну споруду за собою та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну споруду за Широкобалкіською сільською радою.

У позовній заяві Агрофірми радгосп Білозерський у якості правових підстав для задоволення позову вказано ст. ст. 316, 321, 328 та 392 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позову, суд виходить із правил дії закону у часі, встановлених ст. 5 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Частиною 1 ст. 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вказаної статті позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Разом із тим слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів. Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 23.12.2014 у справі №3-191гс14 та від 06.07.2016 у справі № 3-576гс16, а також Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі №914/904/17.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Тому, розглядаючи позовні вимоги Агрофірми радгосп Білозерський , суд має з'ясувати, у якому порядку та чи на законних підставах позивач набув права власності на спірну споруду, та, відповідно, чи виникло тоді у нього право, про захист якого він просить.

У якості первісних підстав набуття права власності, позивач посилається на правочин, відповідно до якого, за його словами, він придбав плити у СВК Джерело за місцем знаходження спірної споруди.

На підтвердження цього доводу позивачем надано копію листа від імені голови СВК Джерело ОСОБА_9, який датований 20 лютого 2001 р. та адресований директору винсовхозу Белозерский ОСОБА_10, у якому зазначено наступне: СВК Джерело просить ОСОБА_10 перерахувати за придбані плити на рахунок погашення заборгованості по ПДВ .

Також позивачем надано копію платіжного доручення №290, датоване 20 січня 2001 р. у якому Агрофірма-радгосп Білозерський перерахувала Держказначейству кошти із призначенням платежу: 070 : 00413506 : 14010100 : 01 ПДВ за січень м-ць 2001 року . Платіжне доручення містить відмітку Проведено банком , датовану 20 лютого 2001 р.

Надаючи оцінку зазначеним доказам як підставам набуття права власності на спірну споруду, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР 1963 p., який діяв станом на 2001 рік, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу PCP і Української PCP, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 43 ЦК УРСР 1963 p., угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу PCP і Української PCP. У випадках, коли угоди між організаціями або між організацією і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що стверджує одержання грошей і підстави їх одержання.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 44 ЦК УРСР 1963 p., повинні укладатись у письмовій формі: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу PCP і Української PCP.

Відповідно до ст. 46 ЦК УРСР 1963 p., недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Статтею 128 ЦК УРСР 1963 p., передбачено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР 1963 p., за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд констатує, що позивачем не надано будь-якого договору у письмовій формі, а також документів, які підтверджують момент фактичної передачі йому бетонних плит, з яким станом на 2001 року законодавство пов'язувало набуття права власності на річ за договором купівлі-продажу.

При цьому суд звертає увагу, що платіжне доручення, за яким позивач, за його словами, сплатив за плити, датоване 21 січня 2001 p., тоді як лист, на який позивач посилається як на підставу перерахування коштів - датований пізніше, 20 лютого 2001 p., чого не могло бути, якби ці документи були дійсно юридично пов'язаними.

До того ж, призначення платежу сплата ПДВ за січень 2001 р. не може вважатись належним розрахунком за плити навіть попри прохання СВК Джерело сплатити саме його борг по ПДВ, а позивач не довів, що вказаним дорученням він сплатив ПДВ саме за СВК Джерело , а не за себе.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що факт угоди купівлі-продажу бетонних плит між позивачем та СВК Джерело не підтверджений належними та допустимими письмовими доказами, а показання свідків у наданих позивачем заявах свідків не можуть сприйматись за такі в силу наведених положень ст. 46 ЦК УРСР 1963 р.

Також суд наголошує, що предмет угоди плити як рухоме майно, не є тотожним предмету угоди споруда водонакопичувач як нерухомому майну, а відтак навіть у разі доведення факту придбання бетонних плит у СВК Джерело , це не доводило б факту придбання споруди водонакопичувача, навіть якби вона і була у зруйнованому стані.

Так само критично суд відноситься і до документів, якими позивач доводить дії стосовно здійснення поточного та капітального ремонту спірної споруди.

Зокрема, на підтвердження проведення капітального ремонту споруди водонакопичувача позивач надає договір №680 від 01.09.2002 p., акт приймання виконаних робіт по капітальному ремонту накопичувача води у с. Широка Балка від 20.10.2002 р., наряди на виконання завдань, акт від 25.03.2002 p., акт від 10.04.2002 p., акт від 05.11.2002 p., акт від 27.11.2002 p., акт про приймання та введення в експлуатацію водонакопичувача гідроспоруда S-4 га і трубопроводу без дати та без номеру.

За договором №680 від 01.09.2002 p., укладеним між Агрофірмою радгосп Білозерський як замовником, та бригадою робочих в особі бригадира ОСОБА_11 як виконавців, замовник доручив, а виконавці - зобов'язались виконати наступні роботи: капітальний ремонт накопичувача води у с. Широка Балка.

У п. 2 цього договору вказано строк виконання робіт з 01.09.2002 р. по 01.11.2002р.

Відповідно до змісту акту приймання-передачі виконаних робіт по капітальному ремонту споруди водонакопичувача, датованого 20.10.2002 p., приймальна комісія констатувала, що роботи по договору №680 від 01.09.2002 р. виконані якісно, у повному об'ємі та у строк.

По змісту акту від 25.03.2002 р., виконаного у рукописній формі, зафіксовано виконання ряду робіт по будівництву насосних станцій, але дата акту не збігається з часовими межами виконання робіт, вказаними у договорі від 01.09.2002 р., отже він у будь-якому разі не може стосуватись робіт за цим договором по ремонту накопичувача.

Аналогічні критичні зауваження суд констатує і до змісту акту від 10.04.2002 р., який також датований часом до укладення договору підряду №680 від 01.09.2002 р.

Надані позивачем акти від 05.11.2002 р. та від 27.11.2002 р. хоча й датовані пізніше дати укладення договору №680 від 01.09.2002 р., але по часу виконання такі роботи не збігаються по часу, вказаному у акті приймання-передачі виконаних робіт від 20.10.2002 р., який саме на цю дату констатував повне виконання робіт за договором №680 від 01.09.2002 р.

Що стосується акту о приема и вводе в эксплуатацию водонакопителя гидросооружение 8-4 га и трубопровода» , то у ньому взагалі не зазначена конкретна дата складання, а у п. 4 цього акту період будівництва вказано: початок робіт січень 2002 року - кінець робіт грудень 2002 року, що знову не збігається із часовими межами виконання робіт, що вказані у інших документах, наданих позивачем.

При цьому, позивач визнав, що у цьому акті підпис від імені колишнього директора Агрофірми радгосп Білозерський ОСОБА_12 виконав не він особисто, а інша особа - ОСОБА_13.

Також суд констатує, що жоден з наданих документів позивача не містить ідентифікуючих ознак водонакопичувача, за якими можна було б достовірно стверджувати, ремонт якої саме споруди було виконано.

Надаючи оцінку вказаним документам та твердженням позивача про здійснення ним капітального ремонту спірної споруди у 2002 році, суд вважає за необхідне і звернути увагу на містобудівне законодавство, яке діяло на той час та у відповідності до якого мало відбуватись будь-яке будівництво.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про планування та забудову територій від 20.04.2000 №1699-111, забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво). Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Тобто, станом на 2002 рік до поняття будівництво входив і капітальний ремонт, чим спростовується твердження позивача про відсутність необхідності дотримуватись містобудівного законодавства у випадку капітального ремонту.

Згідно із чч. 1-5 ст. 24 Закону України Про планування і забудову територій від 20.04.2000 р. №1699-111 фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними правилами забудови.

У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.

Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

Згідно із ст. 29 Закону України Про планування і забудову територій , дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації; документа, що засвідчує право власності чи користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою; угоди про право забудови земельної ділянки; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування; комплексного висновку державної інвестиційної експертизи; документа про призначення відповідальних виконавців робіт.

Тобто, станом на 2002 рік законодавства передбачало два дозвільних документи, які надавали право на здійснення будівництва, а саме: дозвіл на будівництво та дозвіл на виконання будівельних робіт.

При цьому, отриманню таких документів мали передувати відповідні звернення замовника до місцевих рад та інспекцій державного архітектурно- будівельного контролю, до яких мали надаватись документи, які підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою, угода про право забудови земельної ділянки, також на підставі дозволів мала бути розроблена відповідна проектна документація.

Суд констатує, що позивачем не надано до матеріалів справи жодного документу, який підтверджує факти наявності у позивача права власності чи користування земельною ділянкою, звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування для отримання дозвільних документів на будівництво, а також самі дозволи на будівництво.

Також суд враховує висновок експертизи щодо того, що надані позивачем документи не відповідають державним стандартам та не є, відповідно, актами приймання-передачі виконаних робіт та актом про введення об'єкту в експлуатацію.

З урахуванням вищевикладеного, суд не приймає доводи позивача про те, що капітальний ремонт не є будівництвом, оскільки законодавство на той час визначало капітальний ремонт як одну з форм будівництва.

При цьому, такі доводи позивача є взаємо суперечними, оскільки у своїх доводах позивач посилається про факт введення об'єкту в експлуатацію, що свідчить про те, що будівельні роботи здійснювались.

Суд звертає увагу на те, що процес будівництва завершувався прийомом збудованого об'єкта в експлуатацію, який здійснювався відповідно до ДБН А.3.1-3- 94 Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення , затверджених наказом Держкоммістобудування України від 05.10.1994 р. №48 (далі - ДБН).

Відповідно до п. 3.5. ДБН державні технічні комісії, які призначаються за дорученням районних та міських виконкомів Рад народних депутатів органами Державного архітектурно-будівельного контролю, можуть приймати рішення про введення в експлуатацію об'єктів житлово-цивільного призначення, а також інших об'єктів за винятком зазначених у пункті 3.4.

Згідно із п. 3.8. ДБН, рішення про введення в експлуатацію видається на закінчені будівництвом об'єкти, які підготовлені до експлуатації, та по яких повністю виконані будівельно-монтажні роботи в обсязі, передбаченому проектом.

Відповідно до п. 3.9. ДБН, результатом роботи державної технічної комісії є складання і підписання акта державної технічної комісії (додаток 4), в якому приймається рішення про готовність до введення об'єкта в експлуатацію.

Згідно із п. 3.10. ДБН, акт державної технічної комісії затверджується органом, який призначив комісію.

Відповідно до п. 3.11. ДБН, підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є рішенням про готовність до введення в експлуатацію об'єкта, підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об'єкт.

Заперечуючи проти такого порядку введення об'єкту в експлуатацію, позивач стверджує, що він є комунальним, а не державним підприємством, тоді як відповідно до п.3.1. ДБН, порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, які не є державною власністю, встановлюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, облвиконкомами, Київським та Севастопольським міськвиконкомами за погодженням з Державним комітетом України у справах містобудування і архітектури. Ці об'єкти рекомендується вводити в експлуатацію за рішенням, що приймається державною технічною комісією.

Надаючи оцінку такому доводу позивача, суд звертає увагу на наступне.

У наданих позивачем договорах оренди земельних ділянок на території с. Широка Балка, датованих 2001 та 2002 роками, найменування юридичної особи використовується із приставкою державне підприємство або державне комунальне підприємство .

Тому суд звертає увагу, що відповідно до Закону України Про власність від 07.02.1991 р. №697-ХІІ станом на 2001-2002 роки в Україні існувала державна, приватна та колективна форми власності.

Відповідно до ст. 31 цього ж Закону, до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Тобто, комунальної власності як самостійної форми власності не існувало, а вона була різновидом державної форми власності.

Таким чином, вказані положення закону спростовують доводи позивача про те, що ДБН не поширює свою дію на спірні правовідносини, оскільки станом на 2001 рік позивач належав до державної власності, про що свідчать надані ним копії договорів оренди землі із зазначенням назви юридичної особи позивача.

Виходячи з цього суд констатує, що наданий позивачем акт про приймання та введення в експлуатацію водонакопичувача гідроспоруда 8-4 га і трубопроводу без дати та без номеру складений не державною технічною приймальною комісією, його форма не відповідає формі, затвердженій ДБН, а тому такий акт не міг бути підставою для державної реєстрації права власності позивача на спірну споруду.

Оцінюючи правомірність державної реєстрації права власності позивача на спірну споруду, суд звертає увагу на наступне.

У заяві свідка ОСОБА_14, який є директором Агрофірми радгосп Білозерський з 14.03.2014 року, свідок зазначив, що з метою державної реєстрації права власності позивача на спірну споруду директором Агрофірми радгосп Білозерський подано наступні документи: технічний НОМЕР_1 від 13 лютого 2015 року, розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області №549 від 16 вересня 2002 року, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6501155392015 від 03 березня 2015 року та акт про прийом та ввід в експлуатацію водо накопичувач гідроспоруда 8-4 га та трубопроводу, витяг з ЄДРОПУ.

Зазначені показання узгоджується із копіями матеріалів кримінального провадження №12015230080000797, які витребувані за ухвалою суду та які надійшли до справи разом із супровідним листом начальника СВ Білозерського ВП ХВП ГУНП в Херсонській області, капітана поліції ОСОБА_15, виходячи з чого суд приходить до висновку, що саме вказані ОСОБА_14 документи стали підставою для державної реєстрації права власності позивача на спірну споруду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону про реєстрацію, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна.

Згідно із п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 17 жовтня 2013 р. № 868, у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає:

- документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку;

- документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Вище суд надав оцінку наданому позивачем акту про прийом та ввід в експлуатацію водо накопичувач гідроспоруда Б-4 га та трубопроводу, як такому, що не міг бути підставою для державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт, оскільки він не відповідає вимогам, які ставились до таких документів станом на 2001-2002 роки.

Стосовно документів, що підтверджують право власності чи користування на земельну ділянку, то позивачем надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6501155392015 від 03 березня 2015 року, а також копію розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області №549 від 16 вересня 2002 року.

Надаючи оцінку даним документам, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про Державний земельний кадастр (у редакції станом на 2014-2015 роки), кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Тобто, кадастровий номер земельної ділянки присвоюється їй під час державної реєстрації у Державному земельному кадастрі України.

Однак, Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Енограй надано до матеріалів справи витяг із Державного земельного кадастру України від 31.01.2019 р. №НВ-6505001732019, відповідно до змісту якого вбачається, що державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 6520388600:03:001:0058 відбулась 30.03.2015.

З цього випливає, що позивач не міг подати для державної реєстрації права власності на спірну споруду будь-який витяг із Державного земельного кадастру України від 03.03.2015, оскільки станом на цю дату земельна ділянка ще не була зареєстрована.

Що стосується розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області №549 від 16 вересня 2002 року, то розпорядженням першого заступника голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області №1101 від 15 листопада 2003 року, розпорядження Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 15.11.2003 року №549 визнано таким, що втратило чинність.

Таким чином, станом на 05.03.2015, дату подання позивачем документів для державної реєстрації права власності на спірну споруду, у позивача не було належних документів, які є підставою для державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт у розумінні п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою KM України від 17 жовтня 2013 р. № 868.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач у законному порядку не набув права власності на спірну споруду та у нього відсутні передбачені законом документи, які б могли стати підставою для державної реєстрації права власності на споруду водонакопичувач.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частина 2 цієї ж статті закріпила, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( 995_004 ) та практику Суду як джерело права.

У параграфі 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України (Зава №22750/02) Суд нагадав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" (Ruiz Torija et Hiro Balani с. Espagne) від 9 грудня 1994). Конвенція (995 004 ) не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" (Artico с. Italie) від 13 травня 1980).

У параграфі 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України (Заява №4909/04), Суд повторив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303- А, п. 29).

У системному взаємозв'язку, вказані процесуальні норми та практика Європейського суду з прав людини вказують, що з одного боку, підлягає захисту лише те право позивача, яке дійсно виникло на передбачених законом підставах, але порушується, оспорюється або не визнається іншою особою.

З іншого боку, якщо судом встановлено, що у позивача не виникло реальне право, яке могло б підлягати судовому захисту, і суд встановить відсутність порушених прав позивача, то поданий ним позов не може бути підставою для оспорювання прав відповідача за відсутністю об'єкту судового захисту у позивача.

Виходячи з наведених міркувань, суд вважає, що оскільки позивач не довів, що на встановлених законом підставах набув та зареєстрував право власності на спірну споруду водонакопичувач, то не підлягають задоволенню його вимоги щодо визнання права власності на цю споруду та, відповідно, не підлягають задоволенню вимоги щодо визнання нечинним та скасування державної реєстрації права власності Станіславської сільської ради Білозерськог о району Херсонської області.

Що стосується поданої Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Енограй заяви про застосування строків позовної давності, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Виходячи з цього, строки позовної давності підлягають застосуванню лише у випадку, якщо суд встановив, що права позивача дійсно порушені, але він звернувся до суду поза межами встановленого строку позовної давності.

Оскільки суд у цій справі встановив, що жодних прав позивача не порушено, то відповідно, немає підстав для застосування строків позовної давності, у зв'язку із чим суд не розглядав відповідну заяву третьої особи.

Що стосується обґрунтованості позову Сільскогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Енограй як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, то суд звертає увагу на наступне.

СТОВ Енограй на підставі договору оренди від 11.08.2017 р., укладеного із Широкобалківською сільською радою Білозерського району Херсонської області, орендує споруду водонакопичувача площею 4 га, який розташований за адресою Херсонська область, Білозерський район, вул. Херсонське шосе, 1-В.

Сторонами ця обставина не оспорюється.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог СТОВ Енограй , Агрофірма радгосп Білозерський стверджує, що у випадку задоволення її позову права третьої особи як орендаря спірної споруди не будуть порушені, оскільки зміна власника орендованого нерухомого майна не припиняє права оренди.

Разом з тим, суд з вказаними запереченнями погодитись не може.

Як вбачається із ч. 2 ст. 4 ГПК України, об'єктом судового захисту у господарському судочинстві є не лише права, але й охоронювані законом інтереси.

У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі №1-10/2004, Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно сформованої інформаційної довідки №127081467 від 11.06.2018 р. вбачається, що права власності на споруду водонакопичувача, наразі, одночасно зареєстровано і за Широкобалківською сільською радою, і за Агрофірмою радгосп Білозерський , що сторонами не оспорюється.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Разом з тим, в умовах, коли право власності на одну і ту ж споруду одночасно зареєстроване у цілій частці за двома різними особами, СТОВ Енограй опинилось у ситуації юридичної невизначеності з приводу того, хто має право власності на спірну споруду, хто має право укладати та подовжувати договір оренди, а також кому саме сплачувати орендну плату за користування майном.

Також суд звертає увагу, що у таких умовах Агрофірма радгосп Білозерський як особа, право власності якої на спірну споруду зареєстроване, не позбавлене права подавати до СТОВ Енограй позови про захист майнових прав, що безумовно зачіпає законні інтереси СТОВ Енограй як орендаря спірної споруди.

Виходячи з наведених міркувань, суд вважає, що у спірних правовідносинах є законні інтереси СТОВ Енограй , які підлягають судовому захисту.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, а також припинення правовідношення.

Враховуючи, що судом встановлено відсутність у позивача законних підстав для набуття та державної реєстрації права власності на спірну споруду водонакопичувач, суд вважає обґрунтованим позов СТОВ Енограй , оскільки визнання нечинним свідоцтва про право власності Агрофірми радгосп Білозерський на спірну споруду та скасування реєстраційного запису є відновленням становища, що існувало до порушення прав СТОВ Енограй .

Враховуючи те, що суд визнав обґрунтованим позов СТОВ Еногрй , суд зобов'язаний розглянути заяву Агрофірми радгосп Білозерський про застосування строків позовної давності, відлік яких, на думку позивача, повинен починатись з квітня 2005 року.

Вирішуючи заяву про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, право власності Агрофірми радгосп Білозерський на спірну споруду зареєстровано лише 05.03.2015.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України (станом на 2015 рік), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, суд не вбачає підстав рахувати строк позовної давності з квітня 2005 року, оскільки право власності позивача на спірну споруду зареєстровано лише 05.03.2015, а СТОВ Енограй за відсутності державної реєстрації прав власності на спірну споруду не могло дізнатись, що будь-які його права чи законні інтереси порушені.

Також, суд приймає до уваги той факт, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015 у справі №821/1194/15 державна реєстрація права власності позивача на спірну споруду була скасована, а вказана постанова Одеського апеляційного адміністративного суду скасована лише ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017, залишена без змін постановою ОСОБА_16 Верховного Суду від 23.05.2018,

До того ж, СТОВ Енограй уклало договір оренди спірної споруди лише 11.08.2017 і станом на цю дату право власності позивача на цю споруду ще було скасоване за рішенням суду.

Тому, строк позовної давності для СТОВ Енограй слід рахувати з 13.09.2017, тоді як позов третьої особи подано до Господарського суду Херсонської області 27.07.2018.

Таким чином, трирічний строк позовної давності СТОВ Енограй не пропущено, а тому суд відмовляє у задоволенні заяви Агрофірми радгосп Білозерський про застосування строків позовної давності.

Заперечення Комунального підприємства Агрофірма радгосп Білозерський судом не приймаються до уваги, оскільки не спростовують фактів, встановлених під час розгляду справи, та обставин, на які посилається Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Енограй .

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Серявін та інші проти України , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства Агрофірма радгосп Білозерський та задовольнити позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Енограй .

Враховуючи вищевикладене, відповідно до приписів ст..129 ГПК України судовий збір стягується з Комунального підприємства Агрофірма радгосп Білозерський .

На підставі вищезазначених норм права та керуючись ст..ст.129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1.Відмовити в повному обсязі в задоволенні позову Комунального підприємства Агрофірма радгосп Білозерський до Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області про визнання права власності на споруду водонакопичувач (складові частини об'єкта нерухомого майна: водо накопичувач №1, камера забору води №2, штучно побудований земляний вал №3, колодязь водовипуску №4, що знаходяться за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с.Широка балка, вул..Херсонське шосе, 1-В, реєстраційни номер об'єкта нерухомого майна 750390665203) та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25300031 від 15 жовтня 2015 року, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, яким проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: споруда водо накопичувач, що розташований Херсонська область, Білозерський район, с.Широка балка, вул..Херсонське шосе, 1-В за Широкобалківською сільською радою та визнання нечинним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2015 року, індексний номер 45690759, яке видане реєстраційною службою Білозерського районного управління юстиції Херсонської області.

2.Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Енограй до Агрофірми радгосп Білозерський - задовольнити повністю.

3.Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 34532657 від 05.03.2015 р., серії СТА 351242, видане державним реєстратором ОСОБА_5 Реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, Агрофірмі радгосп Білозерський на підтвердження права власності на гідротехнічну споруду водонакопичувача за адресою Херсонська область, Білозерський район, с/рада Широкобалківська.

4.Визнати протиправним та скасувати реєстраційний запис номер 8950045 від 05.03.2015р., внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора ОСОБА_5 Реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 19805395 від 05.03.2015р., про державну реєстрацію права власності Агрофірми радгосп Білозерський на гідротехнічну споруду водонакопичувач за адресою Херсонська область, Білозерський район, с/рада Широкобалківська.

5.Стягнути із Агрофірми радгосп Білозерський (код ЕДРПОУ 00413506) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Енограй (32500739) 3524,00 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Дата складання повного тексту рішення 27.03.2019 року.

Суддя В.В.Литвинова