Постанова

від 21.03.2019 по справі 344/477/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 березня 2019 року

м. Київ

справа № 344/477/17

провадження № 61-41503св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

третя особа - Департамент комунального господарства, транспорту та зв'язку

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2018 року, у складі судді Островського Л. Є., та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2018 року, у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Матківского Р. Й., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_5, Департаменту комунального господарства, транспорту та зв'язку про визнання права.

Позов обґрунтовано тим, що позивач, разом із своєю сім'єю, на підставі обмінного ордеру, є користувачами квартири АДРЕСА_1, починаючи з травня 1989 року. ОСОБА_4 вказувала, що дана квартира була передана її сім'ї разом із кухнею, площею 11,78 кв. м та ванною кімнатою, площею 5.3 кв. м, що були добудованими попередніми мешканцями на горищі сусіднього будинку АДРЕСА_2.

Внаслідок здійснення ОСОБА_5 реконструкції власної квартири АДРЕСА_2, шляхом розширення за рахунок горищного простору, остання створює перешкоди в користуванні позивачем та членами її сім'ї добудованими приміщеннями до квартири АДРЕСА_1, які є невід'ємною частиною даної квартири.

У зв'язку з наведеним, ОСОБА_4 просила суд визнати, що предметом договору обміну квартир у 1989 році, який відбувся між родиною ОСОБА_4 та родиною ОСОБА_7, були: АДРЕСА_7, загальною площею 47 кв. м, кухня 7,8 кв. м, житлові кімнати 11,7 кв. м та 17 кв. м та коридор, ванна та санвузол 7,5 5 кв. м, та квартира АДРЕСА_1 загальною площею 55,12 кв м, житлова кімната площею 22,27 кв. м, кухня 11,78 кв. м, ванна 1, 04 кв. м, коридор 16 кв. м, прихожа 2,68 кв. м, санвузол 1,35 кв. м та на момент обміну у добудові до квартири АДРЕСА_1 були наявні газова плитка 4-х камфорна у кухні, ванна, раковина, газова колонка; та визнати право на володіння й користування за нею квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 55,12 кв. м, житлова кімната площею 22,27 кв. м, кухнею 11,78 кв. м, ванною 1, 04 кв. м, коридором 16 кв. м, прихожею 2,68 кв. м, санвузол 1,35 кв. м.

За клопотанням позивача, ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 червня 2017 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, а Департамент комунального господарства, транспорту та зв'язку з відповідача змінено на третю особу на стороні відповідача.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване недоведеністю позивачем порушення ОСОБА_5 її прав чи інтересів, пов'язаних із володінням чи користуванням горищем будинку АДРЕСА_2. Законних прав позивача на горище судом не встановлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до посилань на необґрунтованість висновків суду попередніх інстанцій щодо відсутності в позивача та членів її сім'ї права користування обладнаними на горищі будинку АДРЕСА_2 кухнею та ванною.

Заявник вказує, що поза увагою судів було залишено ту обставину, що приміщення, яке входить у горище сусіднього будинку, було предметом договору обміну квартир у 1989 році, що також підтверджує той факт, що переобладнання вказаного приміщення сім'єю ОСОБА_4 не здійснювалось.

Касаційна скарга також містить доводи щодо незгоди із рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2006 року у справі № 22-148/2006 р., на яке посилаються суди в оскаржуваних рішеннях.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 вказує на відповідність висновків, які містяться в оскаржуваних судових рішеннях, щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, вимогам цивільного процесуального законодавства щодо їх законності та обґрунтованості. Звертає увагу на дотримання нею, як власником квартири АДРЕСА_2, законодавчо-визначеної процедури отримання дозволу на реконструкцію квартири за рахунок горищного простору. У зв'язку з наведеним просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, зазначено про відсутність у позивача законних прав на горище, про що було вмотивовано зазначено місцевим судом, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції. Викладеним обґрунтовує наявність підстав для відмови в задоволенні касаційної скарги та залишення оскаржуваних судових рішень - без змін.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом установлено, що згідно пункту 10 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської Ради народних депутатів від 12 квітня 1989 року ОСОБА_9 отримав дозвіл на проведення обміну двокімнатної квартири АДРЕСА_7 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

03 травня 1989 року ОСОБА_9 отримав обмінний ордер на житлові приміщення, та, разом зі своєю сім'єю, в тому числі, позивачем, яка є його дружиною, вселились у вказану квартиру.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_9 просила захистити її право користування добудовами приміщення до квартири АДРЕСА_1, що, на її переконання, є складовими даної квартири, та були предметом укладеного договору обміну. При цьому зазначала, що добудову до квартири ванної кімнати та кухні на горищі сусіднього будинку по АДРЕСА_2 було здійснено ще у 1971 році попереднім наймачем квартири - ОСОБА_7 за погодженням із житлово-експлуатаційною організацією.

Водночас, доказів правомірності здійснення такої добудови позивачем не надано та матеріали справи не містять.

Більше того, з дослідженої судом постанови державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської інспекції від 23 грудня 2004 року вбачається, що на ОСОБА_9 було накладено штраф у зв'язку із самовільним, без відповідного дозволу міськвиконкому, переобладнанням горища будинку АДРЕСА_2 по

вул. Тарнавського під кухню та санвузол.

Згідно положень статей 79, 84 ЖК УРСР (в редакції від 01 січня

1984 року) наймач жилого приміщення вправі за письмовою згодою членів сім'ї, що проживають разом із ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного приміщення з іншим наймачем або членом житлово-будівельного кооперативу, в тому числі з проживаючими в іншому населеному пункті. Порядок обміну жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до пункту 13 Правил обміну жилих приміщень в УРСР (далі - Правила обміну), затверджених Постановою Ради міністрів УРСР

від 31 січня 1986 року, згода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, які видаються виконавчими комітетами міських, районних у місті, селищних, сільських Рад народних депутатів за місцем оформлення обміну жилими приміщеннями.

Зміст приписів Правил обміну вказує на те, що отриманий особою обмінний ордер породжував право на вселення такої особи в квартиру, яка стала предметом обміну. Так, при вселенні ордер здається до житлово-експлуатаційної організації, а при її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації або правлінню житлово-будівельного кооперативу.

При цьому визнання за позивачем права володіння як квартирою взагалі, так і спірними приміщеннями, зокрема, про що остання просила у позовній заяві, посилаючись на існування в неї обмінного ордеру, є неможливим та суперечитиме встановленому у ЖК УРСР та ЦК порядку, про що було вказано судом апеляційної інстанції.

З установлених судом обставин справи також вбачається, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 20 лютого 2007 року (яке недійсним в судовому порядку не визнавалось) ОСОБА_5, як власнику квартири АДРЕСА_2, надано дозвіл на реконструкцію квартири з розширенням за рахунок горищного простору, після завершення якої остання отримала новий технічний паспорт на дану квартиру.

Перевіряючи аргументи позовної заяви ОСОБА_4, а також заперечення ОСОБА_5, судами враховано, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2006 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 07 серпня 2007 року, позов ОСОБА_5 задоволено: зобов'язано ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 звільнити приміщення горища будинку АДРЕСА_2 та демонтувати встановлене сантехнічне обладнання.

З урахуванням наведеного та виходячи з того, що наявними у матеріалах справи документами (а саме - рішення виконкому та обмінного ордеру) підтверджено здійснення у 1989 році обміну сім'єю ОСОБА_11 із родиною ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1, яка складалась із житлової кімнати, площею 22, 27 кв. м, кухні, ванни, раковини та загальними санвузлом та коридором, що, при цьому, не вказує на існування у позивача законного права користування спірними приміщеннями, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги, що стосуються висловлення незгоди із рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 08 червня 2007 року, спрямовані на порушення принципу остаточності судового рішення, а тому колегією суддів не приймаються.

Аргументи касаційної скарги аналогічні підставам позову були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В.Пророк

І. М.Фаловська